17. Правове регулювання та критерії визначення характеру і ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Найчастішим приводом для проведення судово-медичної експертизи живих осіб є необхідність встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

Основним документом, який регламентує порядок проведення експертиз з метою встановлення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, є Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом МОЗ Украї-ни від 17 січня 1995 р. № 6.

З медичної точки зору тілесні ушкодження — це порушення анатомічної цілості тканин, органів та їх функцій, що виникають як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх травмуючих чинників — фізичних, хімічних, біологічних, психічних.

У разі неналежного надання медичної допомоги, що дістало вияв у порушенні анатомічної цілості тканин і органів та їх функцій, експертна комісія вправі розглядати це порушення як тілесне ушкодження і визначити ступінь його тяжкості згідно з чинними Правилами.

Відповідно до чинного Кримінального кодексу розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: тяжкі, середньої тяжкості та легкі.

Ознаками тяжкого тілесного ушкодження є: небезпека для життя; втрата будь-якого органа або втрата органом його функцій; душевна хвороба; розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на третину; переривання вагітності; непоправне знівечення обличчя.

Ознаками ушкодження середньої тяжкості є: відсутність небезпеки для життя та інших ознак тяжкого тілесного ушкодження; тривалий розлад здоров'я; стійка втрата працездатності менш як на третину.

Ознаками легкого тілесного ушкодження є: короткочасний розлад здоров'я; незначна стійка втрата працездатності. Легке тілесне ушкодження може бути таким, що спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності або не спричинило таких наслідків.

При проведенні судово-медичної експертизи з метою визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, як правило, вирішуються такі питання:

1) Які характер та локалізація ушкоджень, заподіяних потерпілому?

2) У результаті якого виду травматичної дії (предмета) могли бути спричинені виявлені ушкодження?

3) Які характеристики мав травмуючий чинник (предмет)?

4) Який безпосередній механізм (механізми) заподіяння ушкоджень?

5) Яка давність заподіяння ушкоджень?

6) Який ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень?

7) Чи могли заподіяні ушкодження утворитись за обставин, викладених у постанові про призначення експертизи?

18. Умисне тяжке тілесне ушкодження та його види (ст. 121 КК).

Ст.121“Умисне тяжке тілесне ушкодження”:

1. Умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

2. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, або вчинене групою осіб, а також з метою залякування потерпілого або інших осіб, або вчинене на замовлення, або спричинило смерть потерпілого.

1. Об’єктом злочину є здоров’я особи. КВ за заподіяння шкоди власному здоров’ю настає лише у спеціально передбачених КК випадках, коли це пов’язано з посяганням на інші суспільні відносини, крім здоров’я іншої особи (зокрема ч.ч. 1 і 2 ст.409).

Обов’язковою ознакою цього злочину є потерпілий. Ним може бути лише людина — громадянин України, особа без громадянства, іноземець.

2. Об’єктивну сторону злочину утворюють:

1) діяння (дія або бездіяльність);

2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження;

3) причинний зв’язок між зазначеними діянням і наслідками.

Тілесні ушкодження– це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів.

3. Суб’єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим або непрямим умислом.

Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку — коли нею є залякування потерпілого або інших осіб.

5. Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження ( ч.2 ст.121) є вчинення його:

1) способом, що має характер особливого мучення;

2) групою осіб;

3) з метою залякування потерпілого або інших осіб;

4) на замовлення;

5) спричинення ним смерті потерпілого.

19. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122 КК).

Стаття 122. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження

1. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менш як на одну третину, —

карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій, —

караються позбавленням волі від трьох до п'яти років.

1. З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження; 2) наслідками у виді спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між зазначеними діянням та наслідками.

2. Тілесним ушкодженням середньої тяжкості є таке ушкодження, яке не заподіює здоров'ю шкоди, небезпечної для життя в момент заподіяння, не потягло за собою інших наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але разом із тим спричинило тривале порушення функцій будь-якого органу або інший тривалий розлад здоров'я.

3. Тривалий розлад здоров'я у більшості випадків виявляється в порушенні функцій будь-якого органу, до якого Правила відносять послаблення функцій органів зору, слуху, язика (мовлення), руки, ноги та ін. Повна втрата органа або позбавлення його назавжди здатності функціонувати є тяжким тілесним ушкодженням і за ст. 122 КК кваліфікуватися не може. Разом з тим склад злочину, що розглядається, може мати місце й у випадках повної, але тимчасової втрати органом його функцій. До тривалого розладу здоров'я в розумінні ст. 122 КК слід відносити також випадки, коли заподіяна здоров'ю шкода не була пов'язана з порушенням функцій будь-якого органа, але викликала втрату працездатності (наприклад, інфекційне захворювання).

4. Стаття 122 КК застосовується лише за умови, що розлад здоров'я був тривалим, яким, згідно з Правилами, визнається розлад здоров'я строком понад три тижні (більше ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третинуслід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

5. Правила вимагають, щоб судово-медичний експерт, оцінюючи характер і тривалість захворювання або порушення функцій, пов'язаних з ушкодженням, виходив з об'єктивних медичних даних, встановлених у процесі проведення експертизи. Якщо тривалість захворювання, що зазначена в наявних медичних документах, не відповідає характеру заподіяного тілесного ушкодження і не підтверджується об'єктивними даними, судово-медичний експерт визначає цю обставину і встановлює ступінь тяжкості виходячи із звич­них термінів. Тому сам по собі листок непрацездатності без урахування характеру ушкодження не може свідчити про тяжкість тілесного ушкодження, оскільки він може бути необґрунтовано продовжений, або, навпаки, на прохання потерпілого передчасно закритий, а тому не відбиваючи справжньої тривалості захворювання.

6. Моментом закінчення злочину є заподіяння потерпілому середньої тяжкості тілесного ушкодження.

7. З суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений ,3 прямим або непрямим умислом.

Відповідальність за ст. 122 КК настає також і у випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяне тілесне ушкодження середньої тяжкості.

Відсутність умислу виключає застосування ст. 122 КК.

Так, у сварці, що виникла на ґрунті особистих стосунків, Б. на подвір'ї свого будинку ударив потерпілого Н. рукою по обличчю, від чого той упав на купу каменів і одержав тілесне ушкодження середньої тяжкості. Скасовуючи вирок, яким Б. був засуджений за умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, ВСУ зазначив, що тілесні ушкодження не були безпосереднім результатом удару в обличчя, якого Б. завдав Н., а сталися внаслідок падіння останнього і удару головою об тверді предмети. Таких наслідків Б. хоча й не передбачав, але повинен був і міг за обставинами справи передбачити, внаслідок чого його дії були перекваліфіковані на необережне заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження (Практика... — С. 135—136).

8. Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого і щодо якого має місце необережна вина, повинно тягти відповідальність за сукупністю злочинів — за статтями 119 та 122 КК.

9. Суб'єктом злочину є осудна особа, якій виповнилося 14 років.

10. Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 122 КК є заподіяння умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження з метою залякування потерпілого або його родичів чи примусу до певних дій (наприклад, звільнити житлову площу тощо).

20. Умисне легке тілесне ушкодження та його види (ст. 125 КК).

Стаття 125. Умисне легке тілесне ушкодження

1. Умисне легке тілесне ушкодження — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, — карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

1. З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю, спрямованими на заподіяння легкого тілесного ушкодження;

2) наслідками у виді спричинення легкого тілесного ушкодження; 3) причинним зв'язком між вказаними діянням та наслідками.

2. У частині 1 ст. 125 КК встановлюється відповідальність за легке тілесне ушкодження, яке виявилося в порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканин чи органів тіла людини, але не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять такі ушкодження, що мали незначні скороминучі наслідки, тривалістю не більше шести днів. Це, наприклад, садно, синець тощо.

3. Суб'єктивна сторона злочину, що розглядається, характеризується тільки умисною виною. Відповідальність за ст. 125 КК настає і у тих випадках, коли умисел винного був спрямований на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю і фактично було заподіяно легке тілесне ушкодження. Заподіяння легкого тілесного ушкодження внаслідок необережної вини не є караним.

4. Заподіяння легкого тілесного ушкодження в стані сильного душевного хвилювання, у разі перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, не тягне за собою кримінальної відповідальності.

5. Суб'єктом цього злочину є осудна особа, якій виповнилося 16 років.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину згідно з ч. 2 ст. 125 КК є заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності. Згідно з п. 2.3 Правил короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю понад шість днів, але не більше 21 дня (три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

7. При вирішенні питання про тривалість захворювання необхідно керуватися об'єктивними даними, які характеризують тяжкість ушкодження, а не тільки листком непрацездатності. Наприклад, незначне ушкодження пальця руки у майстра, позбавленого можливості протягом семи днів виконувати свою професійну роботу, само по собі ще не свідчить про наявність розладу здоров'я в розумінні ч. 2 ст. 125 КК.

21. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 128 КК).

Стаття 128. Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження

Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження — карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, абообмеженням волі на строк до двох років.

1. Необережне тілесне ушкодження тягне кримінальну відповідальність за умови, якщо були заподіяні тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Заподіяння з необережності легких тілесних ушкоджень не є караним.

2. З об'єктивної сторони злочин характеризується: 1) дією або бездіяльністю у виді посягання на здоров'я іншої людини; 2) наслідками у виді спричинення тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень;

3) причинним зв'язком між вказаними діяннями та наслідками.

3. Про поняття тяжкого і середньої тяжкості тілесного ушкодження див. коментар до статей 121, 122 КК.

4. Суб'єктивна сторона злочину може виявлятися у формі як злочинної самовпевненості, так і злочинної недбалості.

5. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості має місце тоді, коли винний передбачає можливість настання зазначеної шкоди, але легковажно розраховує на її відвернення. При цьому має бути розрахунок на конкретні обставини, які, на думку винного, перешкодять настанню злочинного наслідку. Цей розрахунок об'єктивно виявляється легковажним.

Наприклад, В. викопав яму для колодязя біля свого будинку, тимчасово обгородив її тонкою мотузкою на кілках. Неповнолітній К., який пробігав пізно увечері біля будинку, порвав мотузку і упав у яму, одержавши середньої тяжкостітілесні ушкодження.

6. Необережне тілесне ушкодження внаслідок злочинної самовпевненості слід відмежовувати від випадків заподіяння його з непрямим умислом, коли винний передбачав можливість заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини і свідомо припускав її настання. Про наявність непрямого умислу свідчить, зокрема, розрахунок винного на випадковість, «навмання».

7. Заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості має місце тоді, коли винний не передбачає можливості настання зазначеної шкоди для здоров'я іншої особи, але повинен був і міг передбачити це, діючи з більшою обачністю.

Так, ВСУ знайшов наявність необережного заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості в діях Т. Винний під час скирду-вання сіна самовільно сів за кермо трактора і під'їхав до копиці сіна, щоб забрати її до скирди. Не помітивши жінок, які сиділи там, він наїхав на них, заподіявши однії"! жінці тілесні ушкодження середньої тяжкості. ВСУ зазначив, що, рухаючись трактором по полю і знаючи, що під копицями сіна проводять свій обідній відпочинок колгоспники, Т. повинен був і міг передбачити можливість наїзду на людей (Рад. право. - 1972. - № 1. - С. 109 -110).

Під час сварки, яка переросла в бійку, М. ударив У. по обличчю, від чого той упав і, ударившись головою об східець сходів, одержав перелом кісток основи черепа, що віднесено судово-медичним експертом до тяжкого тілесного ушкодження. Виходячи з того, що умислом М. не охоплювалось заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, було визнано, що він вчинив необережне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, оскільки, ударяючи п'яного У. по обличчю, М. хоча й не передбачав, але повинен був і міг передбачити, що потерпілий може впасти і одержати травму внаслідок удару об сходи (Судебная практика... — С. 174).

8. Необережне заподіяння тілесних ушкоджень внаслідок злочинної недбалості слід відрізняти від казусу, коли особа не передбачала можливості настання шкоди для здоров'я іншої людини, не повинна була і не могла її передбачити. Кримінальна відповідальність у таких випадках виключається.

9. Необережне заподіяння тілесного ушкодження, що викликало смерть потерпілого, щодо якої має місце необережна вина, кваліфікується як вбивство через необережність.

10.Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 16-ти років.

21. Відмінність побоїв і мордування від тілесних ушкоджень (ст. 126 КК).

Стаття 126. Побої і мордування

1. Умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.

2. Ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об'єктивна сторона злочину характеризується завданням удару, побоїв або вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.

2. Під ударом слід розуміти одноразовий вплив тупим предметом на тіло людини, що заподіяв фізичний біль.

3. Побої — це неодноразове завдання потерпілому численних ударів.

4. Під іншими насильницькими діями слід розуміти фізичний вплив на людину (крім ударів та побоїв), що спричинив болісні відчуття (стискування частин тіла, виривання волосся тощо).

5. Передбачений у ст. 126 КК злочин не спричиняє порушення анатомічної цілості тканин або нормального функціонування тканин чи органів тіла людини. За цією ознакою він відрізняється від тілесного ушкодження. Водночас він повинен обов'язково викликати фізичний біль. Побої, не будучи особливим видом тілесних ушкоджень, характеризуються заподіянням болю шляхом завдання кількох ударів. Факти завдання ударів, побоїв або інших болісних насильницьких дій визначаються судом, а не експертизою.

6. Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною.

7. Суб'єктом є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

8. Кваліфікуючими ознаками згідно з ч. 2 ст. 126 КК є вчинення діянь, передбачених ч. 1 цієї статті: 1) що мають характер мордування; 2) групою осіб; 3) з метою залякування потерпілого чи його близьких.

9. Під мордуванням Правила розуміють дії, що полягають у багаторазовому або тривалому спричиненні болю: щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гостроколючими предметами, дія термічних факторів та інші аналогічні дії. Якщо внаслідок таких дій заподіяно тілесні ушкодження, то відповідальність повинна наставати залежно від ступеня їх тяжкості за статтями 121, 122 чи 125 КК.

10. Вчинення побоїв і мордування групою осіб згідно з ч. 1 ст. 28 КК має місце у випадках, якщо в ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою. Як вчинення розглядуваного злочину групою осіб слід також розглядати умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене за попередньою змовою групою осіб та організованою групою (див. коментар до ст. 28 КК).

11. Побої і мордування, вчинені з метою залякування потерпілого чи його близьких мають місце, якщо особа вчиняє злочин, прагнучи викликати почуття страху перед винним або іншими особами. Залякування близьких потерпілому осіб може бути вчинене щодо його родичів, друзів, а також інших осіб, близьких до потерпілого, в яких, на думку винного, спричинення потерпілому побоїв або мордування викличе почуття страху.

21. Катування (ст. 127 КК).

Стаття 127. Катування

1. Катування, тобто умисне заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, —

карається позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

1. Стаття 127 включена до КК відповідно до Конвенції 00Н проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р., ратифікованої Україною 26 січня 1987 р. (Міжнародні договори України 1988—1990. — К., 1997. - Т. 1. - С. 190).

2. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діями у виді завдання побоїв, мучення або іншими насильницькими діями; 2) наслідками у вигляді заподіяння сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання; 3) причинним зв'язком між зазначеними діями і наслідками.

3. Про поняття побоїв див. коментар до ст. 126 КК.

4. Під мученням слід розуміти дії, що заподіяли потерпілому страждання шляхом тривалого позбавлення їжі, пиття, тепла, залишення його в шкідливих для здоров'я умовах та інші подібні дії.

5. Інші насильницькі дії можуть полягати у мордуванні, тобто діях, пов'язаних з багаторазовим або тривалим спричиненням болю (щипання, шмагання, завдання численних, але невеликих ушкоджень тупими чи гос-троколючими предметами, застосування термічних факторів тощо), посяганні на статеву недоторканність, заподіянні тілесних ушкоджень тощо.

6. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків у виді заподіяння потерпілому сильного фізичного болю або фізичного чи морального страждання, а також причинного зв'язку між вказаними діяннями й наслідками. Заподіяння під час катування потерпілому умисного тяжкого тілесного ушкодження потребує додаткової кваліфікації за ст. 121 КК.

7. Якщо катування було поєднане з незаконним позбавленням волі, зґвалтуванням, насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вчинене належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст. 127 та відповідно статтями 146, 152 чи 153 КК.

8. З суб'єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини та наявністю спеціальної мети — спонукати потерпілого або іншу особу вчинити дії, що суперечать її волі. Це, наприклад, мордування потерпілого з метою спонукати його повідомити якісь відомості, що він бажає зберегти у таємниці тощо.

9. Суб'єктом катування є осудна особа, яка досягла 16-річного віку.

10. Кваліфікуючими ознаками згідно із ч. 2 ст. 127 КК є вчинення діянь, передбачених ч. 1 цієї статті: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

Про вчинення злочину повторно див. коментар до ст. 32 КК, про вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб — див. коментар до ч. 2 ст. 28 КК.

21. Залишення в небезпеці та ненадання допомоги особі, яка пере­буває у небезпечному для життя становищі, їх відмінність (ст.ст. 135, 136 КК).