Ст.136 “Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані”:

1. Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан особи належним установам чи особам, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

2. Ненадання допомоги малолітньому, який завідомо перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу або неповідомлення про такий стан дитини належним установам чи особам.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили смерть потерпілого.

1. Об’єктом злочину є життя і здоров’я особи.

2. З об’єктивної сторони злочин може набувати таких форм:

1) ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження;

2) неповідомлення належним установам чи особам про знаходження іншої особи в небезпечному для життя стані, якщо це спричинило тяжкі тілесні ушкодження.

Обов’язковою ознакою злочину є причинний зв’язок між бездіяльністю винного і наслідками у вигляді настання тяжкого тілесного ушкодження.

3. Обов’язок подавати невідкладну допомогу особам, які перебувають у загрозливому для їх життя і здоров’я стані, закон загалом покладає на всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Тому суб’єктом цього злочину є будь-які осудні і такі, що досягли 16 років, особи, крім: 1) медичних працівників; 2) службових осіб, на яких законом чи іншим нормативним актом покладено обов’язок надавати допомогу особам, що перебувають в небезпечному для життя стані; 3) інших осіб, які зобов’язані за законом чи іншим нормативним актом, а також цивільно-правовим договором надавати допомогу вказаним особам. Відповідальність цих осіб за Ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, настає, відповідно, за ст. 139, або за ст. ст. 284, 364 чи 426, або за ст. 135.

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується непрямим умислом до бездіяльності і необережністю до наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень.

Ставлення винної особи до бездіяльності, передбаченої ч.2 ст.136, характеризується тільки прямим умислом, а ставлення до наслідків, передбачених ч.3 ст.136, – тільки необережністю.

5. Кваліфікованими видами злочину є: 1) ненадання допомоги малолітньому, який перебуває в небезпечному для життя стані, при можливості надати таку допомогу; 2) неповідомлення належним установам чи особам про перебування дитини в небезпечному для життя стані (ч. 2 ст. 136). Про зміст поняття малолітній див. коментар до ст. 135. Дитиною визнається особа, яка не досягла 18-річного віку.

Особливо кваліфікуючою ознакою злочину, передбаченого ч.ч. 1 і 2 ст. 136, є смерть потерпілого.

21. Зараження венеричною хворобою (ст. 133 КК).

Стаття 133. Зараження венеричною хворобою

1. Зараження іншої особи венеричною хворобою особою, яка знала про наявність у неї цієї хвороби, —

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені особою, раніше судимою за зараження іншої особи венеричною хворобою, а також зараження двох чи більше осіб або неповнолітнього, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину полягає в тому, що він призводить або може призвести до тяжких інфекційних захворювань потерпілих. Заподіюючи серйозну шкоду здоров'ю окремих громадян, такі захворювання можуть спричинити, навіть у разі вилікування потерпілого, тяжкі наслідки (наприклад, безпліддя тощо). Боротьбу з поширенням венеричних захворювань здійснюють у першу чергу органи охорони здоров'я. Відповідно до вимог законодавства України органи охорони здоров'я зобов'язані вживати спеціальних заходів профілактики і лікування захворювань, небезпечних для оточуючих. До таких захворювань належать і венеричні.

Хворі на венеричні захворювання підлягають обов'язковому лікуванню у відповідних лікувально-профілактичних установах, а також диспансерному спостереженню до їх вилікування. Сучасні засоби і методи, які є у розпорядженні медицини, дають змогу повністю вилікувати різні венеричні захворювання за умови своєчасного лікування і найсуворішого додержання режиму цього лікування.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується зараженням іншої особи венеричною хворобою.

Венеричні хвороби —це інфекційні захворювання, які передаються переважно статевим шляхом і вражають передусім органи сечостатевої системи. Це, зокрема, сифіліс (люес), гонорея (перелой, трипер), м'який шанкр, паховий лімфогранулематоз тощо.

Характер венеричних захворювань, методи та тривалість їх лікування, можливість повного одужання, а також наслідки вельми різноманітні, що, проте, не впливає на кваліфікацію злочину. Для відповідальності за ст. 133 КК потрібно лише зараження однією з венеричних хвороб іншої особи.

3. Потерпілою від злочину може виступати тільки інша особа, згода якої на зараження не виключає відповідальності винного. Відповідальність за ст. 133 КК виключається, якщо зараження відбулося в результаті насильницьких дій, які позбавили хворого можливості відвернути ці наслідки, наприклад, внаслідок зґвалтування.

Самозараження венеричною хворобою (наприклад, шляхом уведення собі ін'єкції з носіями цієї хвороби або іншим шляхом) за ст. 133 КК не є караним і може тягти за собою кримінальну відповідальність лише у разі, коли воно є способом вчинення певного злочину (наприклад, передбаченого ст. 335 КК — ухилення від призову на строкову військову службу).

4. Способи зараження венеричною хворобою можуть бути різними (статеві зносини, задоволення статевої пристрасті неприродним способом, порушення правил гігієни тощо). На кваліфікацію вчиненого вони не впливають.

5. Злочин, передбачений ст. 133 КК, вважається закінченим з моменту, коли потерпілий захворів на венеричну хворобу. Необхідним елементом об'єктивної сторони даного злочину є також причинний зв'язок між діянням винного і наслідком, що настав, тобто зараженням потерпілого. У справі повинно бути встановлено, що венеричне захворювання потерпілого є наслідком діянь саме винної особи.

6. З суб'єктивної сторони зараження венеричною хворобою може бути вчинене з прямим або непрямим умислом, а також із злочинною самовпевненістю. У законі спеціально встановлено, що відповідальність за ст. 133 КК настає, якщо особа знала про наявність у неї венеричного захворювання, тобто усвідомлювала, що хворіє саме на таку хворобу і що її захворювання перебуває в стадії зараження (наприклад, особа вступає в статеві зносини, не закінчивши курсу лікування).

З прямим умислом діє той, хто, знаючи, що він хворий на венеричну хворобу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або можуть призвести до зараження потерпілого, і бажає настання цих наслідків (наприклад, вступаючи з статеві зносини, винний з помсти прагне заразити потерпілу і досягає такого наслідку). Непрямий умисел при вчиненні цього злочину наявний там, де винний, знаючи, що він хворий на венеричну хворобу в заразній стадії, передбачає, що дії, які він вчиняє, призведуть або можуть призвести до зараження потерпілого, не бажає цих наслідків, але свідомо їх припускає (наприклад, вступивши в статеві зносини, винний прагнув лише до задоволення своєї статевої пристрасті, байдуже ставлячись до можливого зараження потерпілої).

21. Ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК).

Стаття 139. Ненадання допомоги хворому медичним працівником

1. Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний, згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому завідомо відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, —

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину полягає в тому, що медичний працівник не надає допомоги хворому, інваліду, потерпілому від нещасного випадку або при гострому захворюванні, що призводить часто до настання смерті або інших тяжких наслідків. Відповідно до ст. 78 «Основ законодавства України про охорону здоров'я» медичні та фармацевтичні працівники зобов'язані безплатно надавати першу невідкладну медичну допомогу громадянам у разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях.

2. З об'єктивної сторони злочин виявляється в бездіяльності медичного працівника — ненаданні допомоги хворому. Необхідність надання такої допомоги може виникнути на роботі, вдома, на вулиці чи в зоні відпочинку або медичному закладі.

3. Крім обов'язку медичного працівника надати допомогу, він повинен мати можливість виконати цей обов'язок. Поважними причинами, які не дали можливості надати допомогу, можуть визнаватися: дія нездоланної сили, поломка автомобіля, на якому медичний працівник добирався до хворого, знесений повністю міст через річку, дія інших стихійних сил природи. Поважною причиною може також визнаватися хвороба самого медичного працівника, відсутність у нього медикаментів чи інструментів або практичного досвіду тощо. Питання про визначення причини поважною вирішує суд. Посилання медичного працівника на інші обставини: неробочий час чи день, перебування у відпустці чи на відпочинку не повинне вважатися поважною причиною.

4. Можливість настання тяжких наслідків для хворого повинна бути реальною. Це такий стан хворого, за якого невтручання медичного працівника, тобто ненадання необхідної допомоги, може призвести до його смерті чи настання інших тяжких наслідків (тілесні ушкодження, ускладнення хвороби тощо).

5. Злочин є закінченим з моменту неиадання допомоги хворому, якщо медичний працівник мав можливість таку допомогу надати.

6. Суб'єктивна сторона злочину полягає у прямому умислі щодо факту ненадання допомоги хворому, якщо медичний працівник усвідомлює, що це може викликати тяжкі наслідки для хворого.

7. Суб'єктом злочину є медичний чи фармацевтичний працівник незалежно від його освітньо-кваліфікаційного рівня (лікар, медсестра, фельдшер, фармацевт) у тому числі й особи, яким надана ліцензія на зайняття індивідуальною підприємницькою діяльністю в галузі охорони здоров'я.

8. Частина 2 статті передбачає більш сувору відповідальність за ненадання допомоги, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки. Це можуть бути тяжкі тілесні ушкодження або середньої тяжкості, або якщо це викликало важкі ускладнення хвороби.

9. Між ненаданням допомоги і зазначеними наслідками повинен бути встановлений причинний зв'язок. Якщо буде встановлено, що такі наслідки настали неминуче незалежно від того надавалася допомога, чи ні, то тяжкі наслідкине можуть інкримінуватися медичному працівнику через відсутність причинного зв'язку. Але це не виключає відповідальностіза ч. 1 ст. 139 КК.

10. Якщо медичним працівником допомога хворому надавалася, але внаслідок недбалого чи несумлінного виконання своїх професійних обов'язків настала смерть чи інші тяжкі наслідки, то відповідальність повинна настати за ст. 140 КК — «Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником».

21. Неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей (ст. 137 КК).

Стаття 137. Неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей

1. Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, —

караються обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину полягає в тому, що особи, які займаються вихованням та навчанням дітей, несумлінно виконують свої обов'язки, внаслідок чого спричиняється шкода здоров'ю неповнолітніх або навіть смерть. Така діяльність щодо неповнолітніх перешкоджає забезпеченню гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян. Потерпілим від цього злочину може бути лише неповнолітня особа, тобто особа, якій не виповнилося 18 років.

2. Об'єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дієюабо бездіяльністю); 2) наслідками; 3) причинним зв'язком між ними.

3. Діяння виявляється у невиконанні або неналежному виконанні професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх.

4. Невиконання професійних обов'язків — є бездіяльність особи (вихователя дошкільного навчального закладу, вчителя, тренера та ін.), яка займається вихованням, наглядом, тренуванням, щодо виконання покладених на неї обов'язків з охорони життя і здоров'я дітей.

5. Неналежне виконання професійних обов'язків можливе у випадках, коли особа виконує покладені на неї обов'язки, але не так, як цього вимагають відповідні правила, інструкції, інші приписи або обстановка, в якій знаходяться вихованці.

6. Крім виконання обов'язків, які передбачені нормативними актами, угодами, наказами, або випливають з життєвих ситуацій і не регламентуються писаними правилами, така особа має можливість забезпечити охорону життя і здоров'я дітей. Проте вона не виконує або виконує неналежним чином свої обов'язки внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення.

7. Невиконання або неналежне виконання службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх може бути вчинене службовою особою в дитячих садках, школах, дитячих будинках, санаторіях, інтернатах, спортивних школах, базах відпочинку тощо, де не створені і не підтримуються належні умови при проведенні навчання, тренувань, виробничої практики, дозвілля, купання та ін., внаслідок чого створюється загроза для жит­тя і здоров'я дітей.

8. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є наслідки. У частині І—це істотна шкода здоров'ю потерпілого, а у ч. 2 — смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки.

9. Істотна шкода здоров'ю потерпілого може виявлятися в отруєннях дітей, розповсюдженні серед них різних інфекційних захворювань, спричиненні травм, у тому числі й психічних, які викликали настання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності тощо.

10. Інші тяжкі наслідки, про які говориться в ч. 2 ст. 137 КК, — це є середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження одному або кільком неповнолітнім.

11. При розслідуванні цих справ важливо встановити, які конкретні обов'язки особа не виконала, або виконала не так, як цього вимагала обстановка, що й обумовило настання наслідків. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є причинний зв'язок між діянням та наслідками.

12.Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом або злочинною недбалістю щодо діяння і необережністю (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) щодо наслідків цього злочину.

13.Суб'єкт злочину спеціальний, тобто особа, яка займається вихованням, наглядом, проведенням занять, тренувань, дозвілля тощо, а також службові особи дитячого садка, школи, санаторію, інтернату й інших дитячих закладів, у яких повинні бути створені безпечні умови щодо охорони життя і здоров'я неповнолітніх.

14. За багатьма ознаками цей злочин має схожість із службовою недбалістю (ст. 367 КК). Передусім потерпілими у злочині, який розглядається, можуть бути лише неповнолітні особи. Крім того, наслідками цього злочину є істотна шкода здоров'ю потерпілого, тілесні ушкодження або смерть, а наслідками службової недбалості може бути і майнова шкода.

Насамкінець, суб'єктом злочину, передбаченого ст. 137 КК, може бути не тільки службова особа, а й інша особа, яка не є службовою.

21. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК).