1. Основним безпосереднім об'єктомцього злочину є суспільні відносини у сфері податкового регулювання в частині формування доходних статей бюджетів різних рівнів і державних цільових фондів.

Предметомзлочину є податки, збори та інші обов'язкові платежі, що входять в систему оподаткування і введені у встановленому законом порядку. Податки, збори, інші обов'язкові платежі, як предмет злочину, передбаченого ст. 212 КК, — це фізичні (матеріальні) платежі, що мають нормативний характер і певний вартісний критерій, а також виконують функцію поповнення доходної частини бюджетів різних рівнів і державних цільових фондів.

Предмет злочину має такі ознаки: матеріальну, нормативну, функціональну, вартісну. Фізична (матеріальна) ознака полягає в тому, що тільки такі матеріальні утворення (які мають грошовий або натуральний вираз), як податки, збори та інші обов'язкові платежі можуть бути предметом цього злочину. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про систему оподаткування» (ВВР. — 1997. — № 16. — Ст. 119) — податки, збори (обов'язкові платежі) в бюджети і державні цільові фонди — це обов'язкові внески до бюджетів відповідних рівнів або державних цільових фондів, здійснювані платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Система оподаткування передбачає різні форми податкових платежів, які розрізняються між собою за об'єктами, джерелами, формами стягнення, а податки та їх ставки відповідно визначаються наявністю об'єктів і джерел оподаткування. Об'єктами оподаткування є доходи або їх частка, вартість продукції (послуг, робіт), у тому числі митна, в її натуральному виразі, майно платників податків і окремі види їхньої діяльності, додаткова вартість та інші об'єкти, встановлені законодавчими актами. При цьому необхідно чітко розмежовувати поняття об'єкта оподаткування і одиниці оподаткування, під якою мається на увазі частина об'єкта оподаткування, щодо якого відбувається встановлення нормативів і ставок оподаткування. Категорія «одиниці оподаткування» має, значною мірою, розрахунковий характер і визна­чається об'єктом обкладення, щодо якого вона і формується. Ставка податку — це розмір податку, що встановлюється на одиницю оподаткування. Тісно пов'язане з цими двома категоріями «джерело сплати податку». У деяких випадках воно може співпадати з об'єктом оподаткування. Наприклад, джерелом сплати основної маси податків є прибуток, заробітна плата, інші доходи населення, що складають у тій чи іншій формі чистий прибуток платника. Об'єкти і джерела оподаткування, по суті, матеріальні, отже, податки (як предмет злочину) мають такий же характер.

21. Шахрайство з фінансовими ресурсами (ст. 222 КК).

Стаття 222. Шахрайство з фінансовими ресурсами

1. Надання громадянином-підприємцем або засновником чи власником суб'єкта господарської діяльності, а також службовою особою суб'єкта господарської діяльності завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності —

карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали великої матеріальної шкоди, —

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років із позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Об'єктомцього злочину є суспільні відносини у сфері надання фінансових ресурсів і податкових пільг. Додатковими об'єктами можуть бути власність або відносини щодо формування дохідної частини державного та місцевого бюджетів.

2. Предметзлочину — неправдива інформація, що надається вказаним у цій статті адресатам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Тут йдеться тільки про таку інформацію, яка в конкретному випадку має юридичне значення для прийняття позитивного рішення щодо надання фінансових ресурсів чи податкових пільг. Ця інформація може неправдиво відображати фінансово-економічний стан або, певні сторони діяльності суб'єкта господарювання, мету отримання коштів чи засоби забезпечення їх повернення тощо. Спотворення відомостей може виявлятися в покращенні дійсності (наприклад, при отриманні кредиту) або, навпаки, — в її погіршенні (наприклад, при отриманні дотації). Якщо при цьому відомості хоч і перекручені, але дійсних даних юридичне достатньо, щоб прийняти позитивне рішення щодо надання фінансових ресурсів чи податкових пільг, — склад цього злочину відсутній (наприклад, особа подає відомості про 60 % працюючих на своєму підприємстві інвалідів, в дійсності їх 55 %, а для одержання податкових пільг згідно із законодавством достатньо 50 %).

3. Об'єктивна стороназлочину полягає у наданні завідомо неправдивої інформації органам державної влади, органам влади Автономної Республіки Крим чи органам місцевого самоврядування, банкам або іншим кредиторам з метою одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків у разі відсутності ознак злочину проти власності.

4. Надання неправдивої інформації спрямоване на введення вказаних адресатів в оману для незаконного одержання в такий спосіб субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів чи пільг щодо податків. Проте фактичне одержання цих ресурсів чи пільг не є обов'язковим для об'єктивної сторони цього злочину. Його слід враховувати при встановленні наслідків злочину, що має значення для кваліфікації за ч. 2 цієї статті.

5. Банк — юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. (ВВР. - 2001. - № 5-6. - Ст. ЗО). Для кваліфікації цього злочину не має значення, в якій із передбачених законом організаційно-правових форм банк був створений та на якій формі власності.

6. Під іншими кредиторами в цій статті слід розуміти не сторону в цивільно-правовому зобов'язанні, адже воно на момент надання неправдивої інформації ще не виникло, а того суб'єкта відносин у сфері господарської діяльності, який згідно із законодавством має право надавати кредити суб'єктам господарювання. Наприклад, надавати фінансові кредити за рахунок залучених коштів мають право на підставі відповідної ліцензії лише кредитні установи. Саме фінансове кредитування є одним із видів фінансових послуг, надання яких регулюється спеціальним законодавством (Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001 р. (ВВР. - 2002. - № 1. - Ст. 1).

7. Субсидія — це допомога у грошовій або натуральній формі, що надається за умови цільового призначення для стимулювання певної діяльності.

Субвенція —це фінансова допомога, яка надається для цільової реалізації конкретних програм, проектів і підлягає поверненню у разі нецільового використання.

Дотація —це надання суб'єктам господарської діяльності бюджетних коштів за умови їх безповоротності для покриття виробничих витрат, збільшення обсягів виробництва, реалізації та підвищення якості продукції тощо.

Кредит —це грошова чи товарна позика, що надається кредитором позичальнику за умови повернення у певний строк і, як правило, зі сплатою відсотків.

21. Обман покупців та замовників (ст. 225 КК).

Стаття 225. Обман покупців та замовників

1. Умисне обмірювання, обважування, обраховування чи інший обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг, якщо ці дії вчинені у значних розмірах, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Ті самі діяння, вчинені особою, раніше судимою за обман покупців чи замовників, —

караються штрафом від ста до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка.Обманом покупців та замовників у значних розмірах слід вважати обман, що спричинив громадянинові матеріальну шкоду в сумі, що перевищує три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

1. Об'єктомцього злочину є суспільні відносини у сфері реалізації товарів та надання послуг суб'єктами господарської діяльності. Додатковий об'єкт — власність покупців та замовників.

2. Предметомзлочину можуть бути товари (наприклад, при обважуванні) або гроші (наприклад, при обраховуванні).

3. Об'єктивну сторонуцього злочину характеризують: 1) діяння — обман покупців або замовників під час реалізації товарів або надання послуг;

2) наслідок — матеріальна шкода громадянинові в сумі, що перевищує три неоподатковувані мінімуми доходів громадян; 3) причинний зв'язок між діянням та наслідком.

4. Обмірювання як спосіб учинення цього злочину характеризується тим, що особа вводить в оману покупця чи замовника щодо виміру, зокрема, довжини, площі чи об'єму, внаслідок чого при обчисленні оплати товарів чи послуг враховуються завищені результати виміру. При обважуванні аналогічний обман стосується виміру ваги.

Обмірювання та обважування під час реалізації товарів призводить до того, що покупці одержують їх у меншій, чим оплачено, кількості вимірних одиниць, тобто менше за довжиною, площею, об'ємом, вагою тощо. Обманний вимір можливий як під час безпосередньої реалізації товарів, так і під час їх попереднього фасування. Обмірювання та обважування під час надання послуг, зокрема, може полягати в обмані щодо виміру наданих послуг (наприклад, тривалості телефонних переговорів), отриманих від замовника предметів тощо.

5. Обраховування характеризується тим, що особа вводить в оману покупця чи замовника щодо розрахунку вартості товарів, послуг, використаних матеріалів або щодо кількості одиниць товарів, які реалізуються, або щодо суми грошей, які приймаються чи видаються під час оплати товарів чи послуг.

6. Під іншим обманом покупців та замовників слід розуміти продаж фальсифікованих товарів (наприклад, розбавлених водою молока чи пива; предметів, в яких окремі частини (деталі) замінені на більш зношені) або неповного комплекту товарів, передача одного предмета під виглядом іншого, продаж товарів нижчого сорту за ціною вищого, стягування плати за послуги, що надаються безкоштовно (наприклад, за ремонт виробу під час га­рантійного строку), перевищення встановлених цін на товари чи послуги, приписку робіт, що не виконувались, тощо.

7. Обман покупців та замовників може бути вчинено як одним способом, так і кількома способами одночасно, що не впливає на кваліфікацію злочину. У випадках, коли особа підробила офіційний документ, печатку, штамп чи бланк і використала його для обману покупців чи замовників, а також коли вона використала офіційний документ, печатку, штамп чи бланк, підроблений іншою особою, потрібна додаткова кваліфікація за статтями 358 чи 366 КК. Якщо особа спочатку виготовила або переробила фальсифіковані вимірювальні прилади чи інструменти з метою їх використання і згодом використала для обману покупців та замовників, вчинене кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених статтями 226 та 225 КК. У цих випадках слід відрізняти виготовлення або переробку фальсифікованих вимірювальних приладів чи інструментів від неправильних дій при використанні нефальсифікованого приладу, які можуть призводити до недостовірних результатів вимірювання (див. коментар до ст. 226 КК).

8. Загальною ознакою обману в цьому складі злочину є те, що особа умисно повідомляє потерпілому неправдиві відомості або приховує певні обставини з метою ввести його в оману або продовжити стан обману щодо тих дій, якими завдається матеріальна шкода. Внаслідок цього потерпілий, перебуваючи в стані обману, сам більше передає або менше одержує грошей чи іншого майна. Реалізація товарів та надання послуг за завищеними цінами за дійсною згодою на це покупця чи замовника або шляхом примушування його до такої оплати не містить складу цього злочину, однак за наявності підстав можуть кваліфікуватися, зокрема, за статтями 189, 354 чи 368 КК.

9. Обман покупців та замовників під час реалізації товарів або надання послуг означає, що це діяння вчинене за наявності цивільно-правових відносин між особою та покупцем чи замовником щодо реалізації товарів чи надання послуг. Якщо особа укладала угоду щодо реалізації товарів чи надання послуг без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались угодою, і отримала майно за умови виконання якого-небудь зобов'язання, яке не збиралась виконувати, а в дійсності уже в момент заволодіння чужим майном мала намір його привласнити, вчинене належить кваліфікувати як шахрайство (ст. 190 КК).

21. Розголошення комерційної та банківської таємниці (ст. 232 КК).

Стаття 232. Розголошення комерційної таємниці

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, —

карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об'єктзлочину — суспільні відносини, що забезпечують захист комерційної таємниці.

2. Предметзлочину — комерційнатаємниця. Про поняття комерційної таємниці див. коментар до ст. 231 КК.

3. Об'єктивна стороназлочину полягає у розголошенні комерційної таємниці без згоди її власника, якщо це завдало істотної шкоди суб'єкту господарської власності.

4. Під розголошенням відомостей слід розуміти передачу їх без згоди власника хоча б одній особі, що не володіла такою таємницею. Розголошення може бути здійснене у будь-який спосіб — усно, письмово, із використанням засобів зв'язку, друкованих або інших засобів масової інформації, комп'ютерних мереж тощо.

5. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину є завдання істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності (власнику комерційної таємниці), яка перебуває у причинному зв'язку з розголошенням комерційної таємниці. Така шкода визначається, як і в ст. 231 КК, кожного разу з урахуванням всіх обставин справи. Вона може бути майновою, наприклад, у виді значних матеріальних збитків, які завдані суб'єкту господарської діяльності і викликані спадом виробництва, необхідністю його переорієнтування, зменшенням клієнтури тощо. Істотна шкода може бути і в інших формах (моральна, ідеологічна тощо).

6. Злочин вважається закінченим із моменту заподіяння істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності.

7. Суб'єктивна сторонахарактеризується виною у виді прямого умислу. Винний усвідомлює, що розголошує комерційну таємницю і бажає цього. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони є спеціальний мотив — корислива або інша особиста заінтересованість. Корисливий мотив пов'язаний із прагненням особи одержати від цього матеріальну вигоду. Інші особисті мотиви — це, наприклад, помста, заздрість, образа, родинні й товариські спонукання, бажання догодити близькій людині тощо.

Щодо наслідків у вигляді істотної шкоди може мати місце як умисел, так і необережність.

8. Суб'єктомзлочину може бути будь-яка особа, якій комерційна таємниця стала відомою у зв'язку з професійною або службовою діяльністю. Це означає, що зазначені відомості були ввірені особі або до них вона мала доступ. Суб'єктом злочину можуть бути як звичайні працівники, так і службові особи, наприклад, працівники прокуратури, досудового слідства, податкових органів, суду чи нотаріату, які одержали відповідні відомості під час виконання своїх службових обов'язків. Зазначені особи є суб'єктами цього злочину також у тих випадках, коли вони хоч і звільнилися з роботи чи служби, проте зобов'язані не розголошувати комерційну таємницю, яка стала їм відомою до їх звільнення.

21. Загальна характеристика злочинів проти довкілля.

Природа утворює зовнішнє середовище, що оточує людину. Це сукупність умов, які складають природну основу, сферу існування людства, будучи водночас джерелом життя людини, її благополуччя та процвітання.

Всі природні багатства нашої країни — «земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони — згідно з Конституцією України (ст. 13), є об'єктами права власності Українського народу»1. Стаття 66 Конституції України зобов'язує кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Охорона довкілля є важливою функцією нашої держави. Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за найнебезпечніші правопорушення в галузі довкілля.

Злочини проти довкілля мають своїм родовим об'єктом суспільні відносини, що забезпечують охорону довкілля, його наукове обгрунтоване раціональне використання і відтворення природних ресурсів, охорону нормального екологічного стану біосфери.

За своїм безпосереднім об'єктом всі злочини проти довкілля можуть бути поділені на:

1) злочини проти екологічної безпеки (статті 236, 237, 238 і 253),

2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря (статті 239, 240, 241 і 254),

3) злочини у сфері охорони водних ресурсів (статті 242, 243 і 244),

4) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу (статті 245, 246, 247, 248, 249, 250, 251 і 252).

21. Незаконна порубка лісу (ст. 246 КК).

Стаття 246. Незаконна порубка лісу

Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією незаконно добутого.

1. Суспільна небезпеканезаконної порубки лісу полягає в тому, що ці дії завдають шкоди довкіллю в цілому, науково обґрунтованому, раціональному використанню, охороні і відтворенню лісів. Небезпечність даного злочину посилюється і тим, що порубка призводить до ерозії ґрунтів, виснаження річок, погіршення життя людей.

2. Нормативними актами, які регулюють порядок порубки деревини у лісах перш за все є: Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р. (ВВР. — 1994. — № 17. — Ст. 99); Санітарні правила в лісах України, затверджені постановою КМ від 27 липня 1995 р. № 555; постанови КМ України «Про затвердження Правил рубок головного користування в лісах України» від 27 липня 1995 р. № 559, «Про затвердження Порядку заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побічних лісових користувань в лісах України» від 23 квітня 1996 р. № 449, «Про затвердження Правил рубок, пов'язаних з веденням лісового господарства, та інших рубок» від 16 травня 1996 р. № 535, «Про затвердження Правил відпуску деревини на пні в лісах України» від 29 липня 1999 р. № 1378, «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісовому господарству» від 5 грудня 1996 р. № 1464 та «Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України» від 1 червня 1993 р. № 399; наказ Мінекобезпеки України «Про затвердження Інструкції про порядок установлення лімітів на використання лісових ресурсів державного-значення та Інструкції про порядок видачі дозволів на спеціальне використання лісових ресурсів» від 31 березня 1993 р. № 26.

3. Об'єктомзлочину є науково обґрунтоване, раціональне використання лісів, їх охорона і відтворення для теперішніх і майбутніх поколінь.

4. Предметомзлочину є ліс на корені, тобто дерева і чагарники у лісах, захисних та інших лісових насадженнях в природному стані (невідділені від коріння), а також у заповідниках або на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або в інших особливо охоронюваних лісах України.

Порубка лісу у містах, селищах, інших населених пунктах (у парках, скверах, садах, на вулиці, на території підприємств, організацій, у пришляхових смугах, а також на сільськогосподарських угіддях, садибах, дачних ділянках тощо) не є предметом цього злочину і кваліфікується як крадіжка чи грабіж майна.

Заготівля поваленого вітром лісу (буреломного) не підпадає під дію цієї статті і розглядається як самоправство (ст. 356 КК). Викрадення вже зрубаної деревини розглядається як злочин проти власності.

Ліс —це сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на навколишнє середовище (ст. З Лісового кодексу України).

Лісові насадження —це захисні та інші штучні насадження дерев і чагарників, які у сукупності набувають корисних властивостей дикоростучих лісів. До лісових насаджень відносять: ліси населених пунктів, лісопаркові частини лісів зелених зон, державні лісові захисні смуги, полезахисні лісові смуги, а також захисні лісові насадження на смугах відводу каналів, залізниць і автомобільних доріг.

Заповідники —ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища (преамбула Закону України «Про природно-заповідний фонд України»).

Території та об'єкти природно-заповідного фонду —природні території та об'єкти (природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища); штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).

Інші особливо охоронювані ліси —природні ліси, що мають велику екологічну цінність як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»). В таких лісах допускається тільки рубка з метою догляду; санітарна рубка; рубка, пов'язана з реконструкцією малоцінних молодняків і похідних деревостанів, прокладанням просік, створенням протипожежних розривів.

21. Незаконне полювання і незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом та їх відмінність від злочинів проти власності (ст.ст. 248, 249 КК).

Стаття 248. Незаконне полювання

1. Порушення правил полювання, якщо воно заподіяло істотну шкоду, а також незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду, або полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України, —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.

2. Ті самі дії, якщо вони вчинені службовою особою з використанням службового становища, або за попередньою змовою групою осіб, або способом масового знищення звірів, птахів чи інших видів тваринного світу, або з використанням транспортних засобів, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, —

караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією знарядь і засобів полювання та всього добутого.

1. Суспільна небезпечністьнезаконного полювання визначається посяганням на встановлені правовідносини: охорона, раціональне використання та відтворення тваринного світу.

Порядок здійснення полювання визначається законами України «Про мисливське господарство та полювання» від 22 лютого 2000 р. (ВВР. — 2000. — № 18. — Ст. 132), «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р.; «Про Червону книгу України» від 7 лютого 2002 р.; постановою КМ України «Про розміри компенсації за добування (збирання) та шкоду, заподіяну видам тварин і рослин, занесеним до Червоної книги України» від 1 червня 1993 р. № 399; наказами Державного комітету лісового господарства України «Про затвердження розміру збору за видачу посвідчення мисливця і контрольної картки обліку добутої дичини та порушень правил полювання» від 16 квітня 1998 р. № 41, «Про затвердження Інструкції про порядок видачі ліцензій на добування мисливських тварин та порядок здійснення полювання на цих тварин» від 27 грудня 2000 р. № 153.

2. Об'єктомзлочину є законодавче забезпечена охорона, раціональне використання і відтворення диких звірів та птахів.

3. Предметомнезаконного полювання є мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств, і які належать до так званого державного мисливського фонду.

Звірі та птахи, які перебувають у клітках, вольєрах, на огороджених територіях, в зоопарках, цирках або у володінні громадян, розглядаютьсяяк майно. Заволодіння ними кваліфікується як заволодіння чужим майном, а відстріл таких звірів і птахів без отримання мети володінняними — як умисне знищення чужого майна.

Державний мисливський фонд —мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі, а також утримуються в напіввільних умовах або у неволі в межах угідь державних мисливських господарств.

Мисливські тварини —дикі звірі та птахи, що можуть бути об'єктами полювання.

Мисливство —вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь.

Мисливські угіддя —ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства.

4. Об'єктивна стороназлочину полягає у вчиненні таких дій:

1) порушення правил полювання;

2) незаконне полювання в заповідниках або на інших територіях та об'єктах природно-заповідного фонду;

3) полювання на звірів, птахів чи інші види тваринного світу, що занесені до Червоної книги України.

Полювання —дії людини, спрямовані на вистежування, переслідування з метою добування і саме добування (відстріл, відлов) мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах (ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання»).

До полювання прирівнюється також перебування осіб у межах мисливських угідь, у тому числі на польових і лісових дорогах (крім доріг загального користування), з будь-якою стрілецькою зброєю або з капканами та іншими знаряддями добування звірів і птахів, або з собаками мисливських порід чи ловчими звірами і птахами, або з продукцією полювання; перебування осіб на дорогах загального користування з продукцією полювання або з будь-якою зібраною розчохленою стрілецькою зброєю.

Право на полювання в межах визначених для цього мисливських угідь мають громадяни України, які досягли 18-річного віку та одержали в установленому порядку дозвіл на добування мисливських тварин та інші документи, що засвідчують право на полювання.

Полювання з використанням вогнепальної мисливської зброї дозволяється лише особам, які в установленому порядку одержали дозвіл органу внутрішніх справ на право користування цією зброєю.

Документами, які надають право на полювання є: посвідчення мисливця;

щорічна контрольна картка обліку добутої дичини і порушень правил полювання з відміткою про сплату державного мита; дозвіл на добування мисливських тварин (ліцензія, відстрільна картка); відповідний дозвіл на право користування вогнепальною мисливською зброєю; паспорт на собак мисливських порід, інших ловчих звірів і птахів з відміткою про допуск до полювання у поточному році у разі їх використання під час полювання.

Добування мисливських тварин здійснюється за дозволом — ліцензією або відстрільною карткою.