Стаття 173. Грубе порушення угоди про працю

1. Грубе порушення угоди про працю службовою особою підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, а також окремим громадянином або уповноваженою ними особою шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Трудові відносини між наймачем і працівником регулюються не тільки законами, а й колективним договором, а також індивідуальними угодами між наймачем (службовими особами підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності; окремими громадянами або уповноваженими ними особами) і працівником.

2. Суспільна небезпечністьданого злочину полягає в тому, що він посягає на право кожної людини на працю, що передбачене ст. 43 Конституції України.

3. Потерпілим від даного злочину є працівник, з яким укладено трудову угоду про працю. Про поняття «працівник» див. коментар до ст. 172 КК.

4. З об'єктивної стороницей злочин виявляється в грубому порушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (це, наприклад, погроза звільненням, якщо працівник не погодиться виконувати роботу, не обумовлену угодою).

Угода про працю — це укладений у письмовій або усній формі трудовий договір, а також трудовий контракт між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за яким працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цим договором, а власник або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для ви­конання роботи.

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони є спосіб даного злочину: а) обман; б) зловживання довірою; в) примус до виконання роботи, не обумовленої угодою.

Про поняття обману та зловживання довірою див. коментар до ст. 190 КК. Під примусом слід розуміти погрозу насильством або інший протиправний вплив на особу з метою примусити її виконувати роботу, що необумовлена угодою про працю. За наявності до того підстав, якщо примус полягав у діяннях, які самі по собі є кримінальне караними, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю злочинів: ст. 173 КК та відповідними статтями про відповідальність за злочини у сфері службової діяльності або проти особи, наприклад, статтями 126, 129 КК тощо.

5. Даний злочин вважається закінченим з моменту грубого порушення угоди про працю. Діяння, передбачене ст. 173 КК, є спеціальним складом грубого порушення законодавства про працю, а тому його вчинення не потребує додаткової кваліфікації за ст. 172 КК.

6. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом. Винна особа усвідомлює, що грубо порушує угоду про працю і бажає вчиняти такі дії.

7. Суб'єктомданого злочину є службова особа підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, окремий громадянин або уповноважена ним особа, які уклали з працівником угоду про працю.

8. Частина 2 ст. 173 КК передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо громадянина, з яким укладена угода про його роботу за межами України.

Дана кваліфікуюча ознака злочину матиме місце тоді, коли українські працівники, що працюють за кордоном на підставі міжнародних договорів про економічне, наукове та інше співробітництво, залишаються у трудових відносинах з організацією, що їх відрядила за кордон, і на них поширюється вітчизняне законодавство про працю. Якщо трудові відносини громадян регулюються законодавством іноземних держав, склад злочину, що тут розглядається, буде відсутнім.

21. Порушення права на отримання освіти (ст. 183 КК).

Стаття 183. Порушення права на отримання освіти

1. Незаконна відмова у прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності —

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконна вимога оплати за навчання у державних чи комунальних навчальних закладах —

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

1. Відповідно до ст. 53 Конституції України кожний громадянин має право на освіту. Це право охоплює собою можливість одержання будь-якого виду освіти.

2. Суспільна небезпечністьданого злочину полягає в тому, що він порушує суспільні відносини, які забезпечують громадянам право на отримання освіти.

3. Об'єктивна стороназлочину виявляється в незаконній відмові в прийнятті до навчального закладу будь-якої форми власності.

4. Під навчальним закладом згідно з положеннями Закону України «Про освіту» від 23 травня 1991 р. в редакції 1996 р. (ВВР. - 1996. - № 21. -Ст. 84) розуміють такі заклади, в яких здійснюється дошкільна, повна загальна середня освіта, позашкільна, професійно-технічна, вища, післядип-ломна освіта, аспірантура, докторантура з будь-якими формами навчання — денною, вечірньою, заочною, екстернатом тощо. Такими закладами в Україні є: дитячі ясла, дитячі садки, дитячі будинки, школи, колегіуми, ліцеї, гімназії, школи мистецтв, дитячо-юнацькі спортивні школи, професійно-технічні училища, вищі професійні училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети, консерваторії.

5. Незаконна відмова в прийнятті до навчального закладу має місце там, де особі безпідставно відмовляють в реалізації її права на освіту. Зазначені дії можуть виявлятися у двох формах: а) шляхом прямої відмови і б) шляхом створення для особи несприятливих умов при вступі до навчального закладу, за яких вона не може реалізувати своє право на освіту у встановленому законом порядку.

6. Не може визнаватися незаконною відмовою в прийнятті до навчального закладу наявність обмежень до прийняття за медичними, віковими, професійними, творчими та іншими показниками, що встановлені відповідно до специфіки даного закладу освіти.

7. Злочин є закінченим з моменту вчинення будь-яких дій, спрямованих на відмову в прийнятті до навчального закладу.

8. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом.

9. Суб'єктзлочину — спеціальний: службова особа, яка володіє правом прийому до навчального закладу (наприклад, директор школи, ректор вищого навчального закладу, відповідальний секретар приймальної комісії, декан факультету тощо).

10. У частині 2 ст. 183 КК передбачена відповідальність за незаконну вимогу оплати за навчання в державних або комунальних навчальних закладах. Це виявляється у прямому примусі внести плату за навчання, або створенні для потерпілого таких умов, за яких він змушений сплатити за навчання в навчальному закладі. Незаконною слід визнавати вимогу оплати за навчання, яка має місце у таких випадках: а) коли вона не передбачена у да­ному навчальному закладі взагалі або для даної категорії осіб зокрема; б) вимагається у розмірах, інших ніж офіційно встановлені; в) вимагається в іншій, ніж передбачено в договорі (контракті) формі.

11. Відповідальність за ч. 2 ст. 183 КК передбачає незаконну вимогу оплати за навчання в державних та комунальних навчальних закладах. Тому пред'явлення такої вимоги у навчальних закладах іншої форми власності не містить даного складу злочину і може за наявністю до того підстав кваліфікуватися за ст. 364 КК як зловживання владою або службовим становищем чи за ст. 365 КК як перевищення влади або службових повнова­жень.

12. У тих випадках, коли службова особа вимагає передати гроші або інше майно їй особисто, вчинене за наявністю до того підстав утворює склад одержання хабара і кваліфікується за відповідною частиною ст. 368 КК.

13. Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення особі вимоги про оплату за навчання.

21. Порушення права на безоплатну медичну допомогу, (ст. 184)

Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу

1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я —

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я —

карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

1. Конституція України у ст. 49 проголошує, що кожний має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. При цьому зазначається, що в державних і комунальних закладах медична допомога надається безкоштовно, а існуюча система таких закладів не може бути скорочена.

2. Суспільна небезпечністьданого злочину полягає в тому, що він посягає на суспільні відносини, які забезпечують громадянам право на охорону здоров'я і медичну допомогу.

3. З об'єктивної сторонизлочин характеризується незаконною вимогою оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я.

4. Під медичною допомогою звичайно розуміють лікування, профілактичні заходи, а також різні види медичних послуг, що надаються при захворюваннях, травмах, пологах тощо.

Державними слід вважати такі заклади охорони здоров'я, які створені на базі державної власності і отримують фінансування з державного бюджету. Комунальними є такі заклади, які створені органами місцевого самоврядування як особисто, так і спільно з місцевою державною адміністрацією на базі комунальної власності та за фінансування з місцевого бюджету.

5. Вимогу оплати за надання медичної допомоги слід вважати незаконною у випадках, якщо вона: а) взагалі не передбачена у даному медичному закладі або не передбачена для даної категорії осіб; б) вимагається не в тих розмірах, які офіційно встановлені. Перелік платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров'я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138 в ре­дакції від 11 липня 2002 р.

6. Даний злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення незаконної вимоги про оплату медичної допомоги.

7. Суб'єктивна стороназлочину характеризується прямим умислом.

8. Суб'єктданого злочину — спеціальний, ним може бути тільки працівник державного або комунального закладу охорони здоров'я.

9. Злочин, передбачений у ч. 1 ст. 184 КК, слід відмежовувати від злочину, передбаченого в ст. 354 КК, — одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи, організації. Ці діяння відрізняються за об'єктивними і суб'єктивними ознаками. За частиною 1 ст. 354 КК винна особа одержує винагороду для себе шляхом вимагання. При цьому обумовлена винагородою поведінка суб'єкта повинна перебувати у зв'язку з покладеними на нього конкретними обов'язками. За частиною 1 ст. 184 КК винний незаконно вимагає внесення певних сум (оплати) на користь закладу здоров'я, в якому він працює. Суб'єктом злочину, передбаченого в ч. 1 ст. 184 КК, є тільки працівник державного чи комунального закладу здоров'я, а суб'єктом злочину, передбаченого в ст. 354 КК, є працівник державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою.

10. За частиною 2 ст. 184 КК настає відповідальність за незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я.

Під мережею державних та комунальних закладів охорони здоров'я слід розуміти сукупність таких закладів, розташованих на певній території, а під скороченням мережі таких закладів — зменшення їх кількості.

11. Даний злочин вважається закінченим з моменту фактичного скорочення кількості медичних закладів.

12.Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого в ч. 2 ст. 184 КК, — прямий умисел.

13.Суб'єктом злочину є службова особа відповідного органу виконавчої влади, до компетенції якої належить забезпечення існування мережі медичних закладів.

Якщо службова особа при виданні нормативного акта, що передбачає скорочення медичного закладу, перевищила свої повноваження, то її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю злочинів — ч. 2 ст. 184 КК і за ст. 365 КК як перевищення влади або службових повноважень.

21. Крадіжка. Основні форми таємного способу вилучення чужого майна (ст. 185 КК).

Ст.185 “Крадіжка”:

1. Таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою.

Примітки: 1. У статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

2. У статтях 185,186,189 та 190 КК значна шкода визнається із врахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому спричинено збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3.У статтях 185-191 КК у великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

4. У статтях 185-187 та 189-191 КК вособливо великих розмірах визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

1. Об’єкт злочину – право власності, зміст якого становлять володіння, користування і розпоряджання своїм майном.

2. Об’єктивна сторона полягає у таємному викраденні чужого майна, що виражається у такому алгоритмі:

1) діяння;

2) наслідок – у вигляді втрати власником майна;

3) причинний зв’язок.

Обов’язкова ознака – спосіб: таємно

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб.

Чужимслід визнавати майно, яке не перебуває у власності чи законному володінні винного.

3. Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив.

5. Кваліфікованими видами крадіжки є вчинення й: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди потерпілому.

21. Поняття грабежу та його види (ст. 186 КК).

Ст.186“Грабіж”:

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж)

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою.

1. Об’єкт – відносини власності; здоров’я особи.

Злочин з матеріальним складом.

2. Об’єктивна сторона характеризується відкритим способом викрадення чужого майна.

Відкритим визнається викрадення, що здійснюється у присутності інших осіб, які розуміють протиправний характер дій винного, а він, у свою чергу, усвідомлює цю обставину.

З об’єктивної сторони вчинення грабежу можливе у формі:

1) відкритого викрадення чужого майна без застосування насильства або погрози його застосування (ненасильницький грабіж);

2) відкритого викрадення чужого майна із застосуванням насильства або погрози його застосування (насильницький грабіж).

3. Суб’єктом грабежу може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу грабіжника охоплюється усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються І умовах очевидності – вони мають відкритий для потерпілого або інших осіб характер. При цьому винний ігнорує цю обставину.

5. Насильницький грабіж утворює кваліфікований склад злочину (ч.2 ст.186) і може бути двох видів: 1) грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого; 2) грабіж, поєднаний з погрозою застосування такого насильства.

21. Відмежування грабежу від розбою (ст.ст. 186, 187 КК).

. Основними ознаками, за якими необхідно відмежовувати насильницький грабіж від розбою, є спосіб посягання, характер фізичного і психічного насильства та момент закінчення злочину. Спосіб посягання. Грабіж (ст. 186 Кримінального кодексу України) з об’єктивної сторони виражається у відкритому викраденні – вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчиняється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна – особа вважає, що його ніхто не бачить, але насправді за ним стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з’явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає). Отже, грабіж – це завжди відкрите посягання, а розбій, на відміну від грабежу, може вчинюватись як відкрито, так і таємно. Характер фізичного і психічного насильства. Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під таким насильством розуміється як фізичне насильство – обмеження волі потерпілого або інших осіб (зв’язування, замкнення в певному приміщенні), нанесення ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, так і психічне насильство – погроза застосувати вказане фізичне насильство. Об’єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Насильство носить реальний характер: здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному. Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров’я розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Однак слід відмітити, що замах на вбивство і вбивство, що, супроводили розбій, не охоплюються цим складом і вимагають додаткової кваліфікації за відповідним пунктом ч. 2 ст. 115. До насильства як обов’язкової ознаки розбою відноситься і насильство, небезпечне для життя в момент заподіяння. Специфіка його у тому, що реальна небезпека для життя існує для потерпілого лише в момент застосування насильства, фактично воно не приводить до настання смерті. До такого насильства відносяться також дії, що не призвели у конкретному випадку до будь-яких наслідків, але містили реальну небезпеку для життя в момент їх вчинення. Наприклад, здушення шиї, застосування електроструму, скидання з висоти тощо. Фізичне насильство може бути як відкритим, так і таємним (нанесення удару потерпілому, який спав). Психічне насильство – це погроза заподіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством. Отже, при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров’я потерпілого, або погрозу такого насильства, а при розбої – насильство, небезпечне для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або погрозу застосування такого насильства. Момент закінчення злочину. Грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом. Він, як і крадіжка, вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним. А розбій відноситься до усічених складів злочинів, тому вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні.

21. Розбій (ст. 187 КК).

Ст.187“Розбій”:

1. Напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства (розбій).

2. Розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб, або особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм.

3. Розбій, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

4. Розбій, спрямований на заволодіння майном у великих чи особливо великих розмірах, або вчинений організованою групою, або поєднаний із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

1. Об’єкти розбою: право власності, здоров’я та життя особи.

2. З об’єктивної сторони розбій вчиняється у формі нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Під нападом у складі розбою слід розуміти раптову, несподівану для потерпілого, короткочасну, агресивну, насильницьку дію, спрямовану на протиправне заволодіння чужим майном. Напад може бути як відкритим, так і таємним (наприклад, нанесення удару потерпілому з-за спини). За цією ознакою розбій відрізняється, з одного боку, від крадіжки, з іншого, – від грабежу.

Розбій – усічений склад злочину. Він вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я, незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном.

3. Суб’єктом розбою є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом та корисливим мотивом. Обов’язковою ознакою суб’єктивно; сторони розбою є мета, з якою здійснюється напад, – заволодіння чужим майном,

5. Кваліфікованими видами розбою є розбій: 1) вчинений за попередньою змовою групою осіб; 2) особою, яка раніше вчинити, розбій або бандитизм (ч.2 ст.187); 3) організованою групок (ч.4 ст.187); 4) поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище (ч.3 ст.187); 5) із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень (ч.4 ст.187); 6) спрямований на заволодіння майном у великих чи 7) особливо великих розмірах (ч.4 ст.187).

21. Вимагання (ст. 189 КК).

Ст.189 Вимагання”:

1. Вимога передачі чужого майна чи права на майно або вчинення будь-яких дій майнового характеру з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими родичами, обмеження прав, свобод або законних інтересів цих осіб, пошкодження чи знищення їхнього майна або майна, що перебуває в їхньому віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці (вимагання)

2. Вимагання, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або з пошкодженням чи знищенням майна, або таке. Ідо завдало значної шкоди потерпілому.

3. Вимагання, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, або таке, що завдало майнової шкоди у великих розмірах.

4. Вимагання, що завдало майнової шкоди в особливо великих розмірах, або вчинене організованою групою, або поєднане із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження.

1. Основним безпосереднім об’єктом вимагання є право власності, а його додатковими обов’язковими об’єктами виступають психічна та фізична недоторканість особи, її особиста свобода, здоров’я. Додатковими факультативними об’єктами злочину можуть бути честь, гідність, право на таємницю приватного життя та інші права громадян.

Предметом злочину може бути як майно, так і право на нього, а також будь-які дії майнового характеру.

2. З об’єктивної сторони вимагання характеризується двома взаємопов’язаними діями: 1) пред’явленням майнової вимоги; 2) погрозою застосування насильства, знищення або пошкодження майна, заподіяння іншої шкоди.

Вимога як ознака вимагання означає викладену в рішучій формі пропозицію винного до потерпілого (власника, особи, у віданні чи під охороною яких перебуває майно) про передачу майна, права на майно або вчинення останнім інших дій майнового характеру. Пред’явлена суб’єктом майнова вимога утворює ознаку об’єктивної сторони цього злочину тільки за умови, що вона є завідомо протиправною.

Майнова вимога визнається вимаганням за умови, що вона поєднана з психічним насильством. Пред’являючи до потерпілого майнові претензії, вимагач розуміє, що вони не будуть задоволені, якщо потерпілого до цього не примусити, не присилювати робити певним чином.

Смисл погрози при вимаганні полягає у залякуванні особи, до якої пред’явлена вимога, з метою забезпечити вигідну для винного поведінку.

Погроза при вимаганні повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити з суб’єктивного ставлення до неї винного і суб’єктивного сприйняття потерпілим.

3. Суб’єктом злочину може бути осудна особа, яка на момент його вчинення досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона вимагання характеризується прямим умислом. Вимагання – це корисливий злочин. При його вчиненні винний має за мету незаконно одержати чуже майно, право на нього або добитися вчинення потерпілим інших дій майнового характеру.

5. Кваліфікованими і особливо кваліфікованими видами злочину закон визнає вимагання: 1) вчинене повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) службовою особою з використанням свого службового становища; 4) з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 5) з пошкодженням чи знищенням майна (ч.2 ст.189); 6) організованою групою (ч.4 ст.189); 7) що завдало значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.189); 8) майнової шкоди у великих (ч.3 ст.189) чи 9) в особливо великих (ч.4 ст.189) розмірах; 10) поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи (ч.З ст. 189); 11) із заподіянням тяжкого тілесного ушкодження (ч.4 ст.189).

21. Відмежування вимагання від грабежу та розбою (ст.ст. 186, 187, 189 КК).

Згідно ст. 186 КК грабіж – це відкрите викрадення чужого майна. З об’єктивної сторони виражається у відкритому викраденні – вилученні чужого майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють те, що вчиняється. При цьому винний також усвідомлює, що його дії помічені, усвідомлюються цими особами, але ігнорує це. Якщо винний помиляється і вважає, що його бачать, а фактично його дії не були помічені, він відповідає за грабіж; якщо ж ситуація зворотна – особа вважає, що його ніхто не бачить, але насправді за ним стежать, то вчинене вважається крадіжкою. Грабіж матиме місце і в тому випадку, якщо викрадення, почате таємно, переросло у відкрите (наприклад, при вчиненні винним крадіжки несподівано з’явився сторож, але винний ігнорує це, і, схопивши викрадене, тікає). Грабіж вважається закінченим з моменту вилучення майна і отримання початкової можливості розпорядитися ним як своїм власним. Частина 2 ст. 186 передбачає відповідальність за грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Згідно ст. 187 розбій – це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Розбій є найбільш небезпечним злочином проти власності. Його обов’язковим додатковим об’єктом виступають життя і здоров’я потерпілих. Об’єктивна сторона розбою полягає в нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства. Насильство носить реальний характер: здатне подавити волю потерпілого і примусити його передати майно винному. Під фізичним насильством, небезпечним для життя чи здоров’я розуміється легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості, тяжке тілесне ушкодження, замах на вбивство, вбивство. Психічне насильство – це погроза заподіяти вказане фізичне насильство або погроза вбивством. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, тобто з моменту застосування насильства, незалежно від того, чи вдалося винному заволодіти майном, чи ні. Отже, вимагання відрізняється від грабежу і розбою наступними ознаками: при вимаганні винний погрожує застосуванням насильства, пошкодженням або знищенням майна, розголошенням відомостей, а при насильницькому грабежі і розбої має місце тільки погроза насильством; при вимаганні винний погрожує застосувати насильство і вчинити інші дії в майбутньому, якщо не будуть виконані вимоги, а при насильницькому грабежі і розбої – негайно; при вимаганні вимога стосується не тільки передачі майна, а й прав на майно або вчинення дій майнового характеру, а при грабежі і розбої – тільки майна; при вимаганні погроза завдання шкоди існує не тільки для потерпілого, а і його близьких родичів, а при грабежі і розбої – для особи, яка зазнала нападу або насильства; реальне застосування насильства при вимаганні переслідує мету підкріплення вимоги, залякування потерпілого, при грабежі і розбої – воно є способом негайної передачі майна.

21. Відмежування шахрайства від вимагання (ст.ст. 189, 190 КК).