Стаття 190. Шахрайство

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство) —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому, —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк від одного до двох років, або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки, — карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою, —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.

1. Предметомшахрайства є не тільки майно, а й право на майно (див. коментар до ст. 189 КК).

2. Об'єктивна сторонаполягає у заволодінні чужим майном або придбанні права на майно шляхом обману або зловживання довірою.

Обман —повідомлення неправдивих відомостей (дія) або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виявлятися в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів тощо. У випадках, коли для обману винний підроблює або використовує підроблений документ, потрібна кваліфікація за сукупністю статей 190 та 358 КК.

Зловживання довірою —це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з потерпілим, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах. Наприклад, винний входить у довіру до потерпілого і обіцяє йому допомогти купити машину, для чого потерпілий передає гроші, які винний привласнює.

Особливості шахрайства полягають в тому, що потерпілий, будучи введеним в оману, зовні добровільно передає винному майно або право на майно, вважаючи, що це є правомірним, необхідним або вигідним для нього, що він зобов'язаний це зробити. Тому обман або зловживання довірою за часом передує передачі майна або права на майно і викликає у потерпілого усвідомлення правомірності такої передачі. Наприклад, винний, за фальшивим документом отримує грошовий переказ. Отже, обман чи зловживання довірою виступають як спосіб зовні законного, за згодою потерпілого отримання майна або придбання права на майно.

Якщо обман або зловживання довірою були лише способом отримання доступу до майна, а саме вилучення майна відбувалося таємно чи відкрито, то склад шахрайства відсутній. Винний має відповідати за крадіжку або грабіж. Наприклад, особа, які під виглядом телефонного майстра, пред'явивши підроблене посвідчення, проникає в квартиру, а потім непомітно викрадає зі столу золоту обручку, він має відповідати за крадіжку і використан­ня підробленого документа (статті 185 та 358 КК).

3. Закінченим шахрайство вважається з моменту заволодіння майном або придбання права на майно. Обман, що не призвів до заволодіння майном або правом на майно, визнається, відповідно до конкретних обставин, готуванням чи замахом на шахрайство. Так, якщо винний підробив документ для заволодіння чужим майном, але був затриманий, вчинене буде готуванням до шахрайства, якщо ж він був затриманий при пред'явленні такого до­кумента з метою заволодіння майном, то це буде замахом на шахрайство і за сукупністю (і в першому, і в другому випадку) закінченим злочином, передбаченим ст. 358 КК.

4. Суб'єктивна сторона— прямий умисел, корисливі мотив і мета (див. коментар до ст. 185 КК).

5. Суб'єктомє особа, яка до вчинення шахрайства досягла 16-ти років (див. ст. 22 КК). Якщо суб'єктом є службова особа, яка для обману чи зловживання довірою використовує своє службове становище, то її дії повинні кваліфікуватися за сукупністю статей 190 та 364 КК.

6. Частина 2 ст. 190 КК передбачає відповідальність за шахрайство, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому; ч. З — за шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки; ч. 4 — за вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

Ці ознаки тотожні за своїм змістом тим, що були проаналізовані щодо кваліфікуючих ознак крадіжки (див. коментар до ст. 185 КК).

Специфічною ознакою шахрайства є спосіб обману: шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки. Небезпека такого шахрайства полягає у тому, що ця техніка значно полегшує вчинення шахрайства, дозволяє заволодівати значними коштами, завдаючи непоправної шкоди власникам. Щодо поняття електронно-обчислювальної техніки та незаконних операцій, які можуть спричинити майнову шкоду, див. коментар до статей 361—363 КК.

21. Шахрайство (ст. 190 КК).

Ст.190 “Шахрайство”:

1. Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

2. Шахрайство, вчинене повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або таке, що завдало значної шкоди потерпілому.

3. Шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки.

4. Шахрайство, вчинене в особливо великих розмірах або організованою групою.

1. Об’єкт злочину – право власності.

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно.

2. Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий — власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов’язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

Способамивчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання д вірою.

Обманяк спосіб шахрайського заволодіння чужим майном та придбання права на таке майно полягає у повідомленні потерпілою неправдивих відомостей або приховування певних відомостей повідомлення яких мало б суттєве значення для поведінки потерпілого, з метою введення в оману потерпілого.

Зловживання довіроюполягає у недобросовісному використанні довіри з боку потерпілого: для заволодіння чужим майном чи правом на нього винний використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна.

3. Суб’єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364.

4. Суб’єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом.

5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч.2 ст.190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч.3 ст.190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч.4 ст.190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч.2 ст.190).

21. Шахрайство та заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою, їх розмежування (ст.ст. 190, 192 КК).

Стаття 192. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою

1. Заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства, —

караються штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі діяння, вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах, —

караються штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

Примітка.Відповідно до цієї статті майнова шкода визнається значною, якщо вона у п'ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а у великих розмірах — така, що у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Безпосередній об'єктцього злочину — відносини власності в галузі використання майна, що належить власнику, а також відносини, які випливають з різного роду договорів і зобов'язань, внаслідок яких власник мав би отримати дохід (прибуток), — відносини з формування фондів власності.

2. Предметзлочину — чуже майно, що незаконно використовується всупереч інтересам власника, а також грошові суми (кошти), які мали б надійти в розпорядження власника на підставі тих або інших операцій, договорів, правових приписів тощо, — не одержаний прибуток (упущена вигода).

3. Об'єктивна сторонацього злочину характеризується відсутністю ознак шахрайства (ст. 190 КК). Тут особа, яка вдається до обману або зловживання довірою, не заволодіває чужим майном, не обертає його на свою або інших осіб користь, не отримує права на таке майно. Власник не позбавляється реально належного йому майна, воно не вибуває з його фондів. Заподіяння майнової шкоди може виявлятися в таких формах: 1) незаконному використанні чужого майна (незаконне користування); 2) ухиленні від сплати обов'язкових платежів; 3) обертанні на власну користь грошових коштів, які на підставі тих або інших договорів і зобов'язань мають надійти на користь власника.

Незаконне використання чужого майнаявляє собою протиправне безоплатне використання чужого майна всупереч інтересам власника для отримання майнових вигод.

Майно, що належить власнику, незаконно використовується винним для виконання різного роду робіт в інтересах окремих громадян або організацій, від яких він отримує винагороду (наживу) і таким чином протиправне збагачується (тобто «ліві роботи»). Судовій практиці відомі випадки незаконного використання різних знарядь виробництва: транспортних засобів (автотранспорт, залізничний і повітряний транспорт), будівельних машин і ме­ханізмів (трактори, автокрани, скрепери, грейдери, бульдозери, екскаватори) та ін. Тут винний, який перебуває в договірних відносинах з власником майна, зловживає наданою довірою (виходить за межі наданих повноважень), 'використовує майно всупереч інтересам власника для особистого незаконного збагачення. При цьому завжди порушується одна з правомочностей власника — право користування належним йому на праві власності майном. Склад заподіяння майнової шкоди утворять також дії, що полягають у незаконному використанні теплової енергії, опалювального газу, електроенергії (крадіжка газу, крадіжка електроенергії), якщо винний самовільно підклю­чається до відповідних енергетичних систем і приладів і тим самим заподіює майнову шкоду власнику.

Ухилення від сплати обов'язкових платежівполягає в тому, що суб'єкт шляхом обману не передає державі, організації або громадянину своє особисте майно — обов'язкові платежі, які він зобов'язаний був передати власнику. Це може випливати, наприклад, із законів (сплата різних обов'язкових платежів), з цивільно-правових договорів про надання громадянам у користування майна і полягає в обов'язку здійснити (виплатити) платежі за комунальні послуги, користування електроенергією, газом, транспортом тощо, або з вчинених на користь винного тих або інших послуг немайнового характеру — ухилення від сплати (у повному або частковому об'ємі) мита за посвідчення нотаріальними конторами договорів, довіреності тощо. Цю форму заподіяння майнової шкоди слід відрізняти від злочину, передбаченого ст. 212 КК — ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів. В останньому випадку злочин також вчиняється (або може вчинити­ся) шляхом обману. Однак тут особа ухиляється від сплати спеціальних видів платежів — податків, зборів, інших обов'язкових платежів, що входять до системи оподаткування, за умови, що ці діяння призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів у значних розмірах (в тисячу і більше разів перевищують установлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян) і передбачене як злочин у сфері господарської діяльності (див. коментар до ст. 212).

21. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК).

Стаття 191. Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем

1. Привласнення чи розтрата чужого майна, яке було ввірене особі чи перебувало в її віданні, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Привласнення, розтрата або заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до восьми років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені у великих розмірах, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

5. Дії, передбачені частинами першою, другою, третьою або четвертою цієї статті, якщо вони вчинені в особливо великих розмірах або організованою групою, —

караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

1. З об'єктивної сторонист. 191 КК передбачає три різні форми вчинення злочину: привласнення, розтрата чужого майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем. Їх загальною ознакою є особливе відношення винного до майна, яким він заволодіває. Особа в цих випадках не є сторонньою для майна: воно їй ввірене, перебуває в її віданні або особа внаслідок службового становища має певні повноваження щодо цього майна. Юридичною підставою для такого відношення винного до майна є цивільно-правові відносини, договірні відносини, спеціальне доручення, службові повноваження. Іншими словами, суб'єкт злочину здійснює повноваження щодо майна на законній підставі: наділений правомочністю щодо розпорядження, управління, доставки, зберігання майна тощо.

Частина 1 ст. 191 КК передбачає привласнення чи розтрату чужого майна, яке було ввірене особі або перебувало в його віданні.

2. Привласнення — це незаконне безоплатне утримання майна, ввіреного винному, або майна, яке перебуває в його віданні на законній підставі. Утримання як спосіб привласнення полягає у невиконанні вимог повернути майно у певний строк і встановленні володіння ним як власним. Невиконання вимоги про повернення майна в зазначений час (за наявності мети привласнення) свідчить про закінчений злочин.

3. Розтрата — це незаконне безоплатне відчуження, використання, витрачання майна, яке було ввірене винному чи перебувало в його віданні (продаж, дарування, споживання, передача іншим особам тощо). Найчастіше розтрата слідує за привласненням, є наступним після привласнення етапом злочину. Але розтрата може бути і не пов'язаною з привласненням. Наприклад, коли комірник незаконно, з корисливою метою передає чуже майно третім особам, які не мають на нього права. Розтрата вважається закінченою з моменту відчуження, витрачення майна. На відміну від привласнення при розтраті, на мо­мент пред'явлення вимоги про повернення, ввірене майно у винного відсутнє.

Не може відповідати за привласнення та розтрату особа, яка мала лише право доступу до майна за родом своєї діяльності (охоронець, прибиральниця, водій та ін.).

4. Частина 2 ст. 191 КК передбачає привласнення, розтрату або заво-лодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем. Специфіка цієї форми в тому, що майно, яким винуватий заволодіває, не ввірене йому, не перебуває у його безпосередньому віданні, але внаслідок службового становища суб'єкт злочину має право оперативного управління цим майном.

Зловживання службовим становищемяк спосіб заволодіння майном означає, що особа порушує свої повноваження і використовує організаційно-розпорядчі або адміністративно-госнодарчі функції всупереч інтересам служби для незаконного і безоплатного обертання чужого майна: незаконно дає вказівку матеріально відповідальній особі, підлеглій їй, про видачу майна; отримує майно за фіктивними документами тощо. Наприклад, службова особа, зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно отримує премії, надбавки до зарплати тощо.

Щодо поняття зловживання службовим становищем див. коментар до ст. 364 КК.

Закінченим злочин у цій формі визнається з моменту незаконного безоплатного заволодіння майном або незаконної передачі його третім особам.

21. Привласнення особою знайденого або чужого майна, що ви­падково опинилося у неї (ст. 193 КК).

Стаття 193. Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї

Привласнення особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна, яке має особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність, а також скарбу, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

1. Безпосереднім об'єктомцього злочину є відносини власності і право власності на майно, що вибуло з фактичного володіння власника (держави, організації, громадянина), а також право держави на одержання знайденого скарбу. Відповідно до ст. 337 ЦК України 2003 р., цивільного законодавства України громадянин, який знайшов чужу річ, зобов'язаний повідомити про знахідку власнику і повернути річ йому або органу влади, а скарб, який є пам'яткою історії чи культури здати відповідному державному органу чи органу місцевого самоврядування (ст. 333 ГК).

2. Предметомзлочину може бути лише майно, яке має особливу історичну, наукову, художню, культурну цінність, що було знайдено або випадково опинилося у особи, а також скарб.

Майно, яке має історичну цінність, —це предмети та цінності,пов'язані з історичними подіями в житті народів, розвитком суспільства і держави, історією науки і техніки, а також такі, що стосуються життя і діяльності видатних осіб (державних, політичних, суспільних діячів), рідкісні рукописи, предмети і їх фрагменти, отримані в результаті археологічних розкопок, стародавні книги й архіви, що є історичною цінністю тощо.

Майно, що має наукову цінність, —це предмети (цінності), що містять інформацію (систему знань) про закони природи, суспільства і мислення, а також інформацію з окремих галузей знання. До таких предметів слід відносити наукові праці, відкриття, винаходи, що належать на праві авторства іншим особам, рідкісні колекції та зразки флори і фауни, інші предмети,що становлять винятковий інтерес для різних наук.

Майно, що має художню цінність, —це твори мистецтва,що відтворюють дійсність у творчих образах. До них належать твори художників: картини, малюнки, портрети, фрески, гравюри, естампи, літографії; інші твори; кіно-, фото-, відеоматеріали, скульптурні, аудіовізуальні твори, унікальні і рідкісні музичні інструменти тощо.

Майно, що має культурну цінність, —це предмети, що відображають досягнення людства в духовних, інтелектуальних, культурних, виробничих відносинах. Це, наприклад, твори прикладного мистецтва; предмети культового призначення (зокрема, ікони); вироби традиційних художніх народних промислів; стародавні книги; вироби, що становлять літературний інтерес;

рідкісні рукописи; поштові марки, інші філателістичні матеріали; монети, ордени, медалі та інші предмети колекціонування тощо.

Знайдене або таке, що випадково опинилося у особи чужемайно повинно мати ознаки особливої цінності. Питання про особливу цінність чужого майна, так само як і належність його до історичних, наукових, художніх або культурних цінностей, слід вирішувати в кожному конкретному випадку на підставі висновку судової експертизи. Знайдене або таке, що випадково опинилося у особи і привласнене нею майно має бути для неї чужим. Це означає, що ця особа не має на це майно ні дійсного, ні передбачуваного права. Воно фактично належитьна праві власності (державної, комунальної, приватної), іншій особі — юридичній або фізичній.

Скарб —це зариті в землю або приховані іншим способом валютні цінні речі, власник яких невідомий або внаслідок закону втратив на них право власності.

Скарб може бути визнаний предметом даного злочину, якщо він є пам'яткою історії чи культури і особа, яка його знайшла, згідно із ч. 4 ст. 343 ГК повинна здати його відповідному державному органу чи органу місцевого самоврядування.

3. Об'єктивна стороназлочину полягає у привласненні особою знайденого або такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна. Привласнення знайденого чужого майна полягає у тому, що особа заволодіває виявленим нею майном, що вибуло з фактичного володіння власника цього майна. До знахідки слід відносити виявлене і привласнене особою чуже майно, власник якого позбавився його, наприклад, під час перевезення (випало з автомобіля, вагона) або в результаті стихійного лиха (повені, землетруси) тощо. До знайденого чужого майна відноситься і скарб, який при його виявленні має бути переданий державі в особі її фінансових органів. Для такої форми вчинення злочину характерне те, що суб'єкт не вчиняє жодних дій для повертання власнику належного йому і втраченого ним майна. Останнє виявляється в його володінні випадково, внаслідок знахідки.

Привласнення чужого майна, що випадково опинилося у особи,полягає у тому, що майно випадково переходить до її володіння. Тут має місце помилка (омана) власника або особи, якій це майно було довірене. Наприклад, привласнення особою помилково направленої йому художньої картини як подарунка, що був адресований іншій особі, тощо. Якщо при цьому були порушені авторське право або суміжні права, вчинене слід кваліфікувати за су­купністю злочинів за статтями 193 і 176 КК.

21. Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК).

Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна

1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах, —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально-небезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, — карається позбавленням волі на строк від трьох до п'ятнадцяти років.

1. Безпосереднім об'єктомцього злочину є відносини власності з належності матеріальних благ (при знищенні майна) і використання матеріальних благ (при пошкодженні майна).Додатковим об'єктом умисного знищення чи пошкодження чужого майна, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК є життя і здоров'я людини.

2. Предметзлочину — майно, що належить державним, комунальним організаціям, а також приватне майно. Воно може бути рухомим і, на відміну від викрадення, заволодіння і привласнення чужого майна, нерухомим — будівлі, споруди, обладнання тощо. Майно як предмет злочину повинне мати товарну, мінову вартість. При цьому воно повинне бути для особи, яка вчиняє цей злочин, чужим — тобто належати на праві власності іншій особі і на це майно винний не має ні дійсного, ні передбачуваного права.

Знищення і пошкодження спеціальних видів майна або природних багатств (об'єктів) у їх природному стані вимагає кваліфікації за іншими статтями КК. Зокрема, знищення або пошкодження лісових масивів і зелених насаджень, незаконна вирубка лісу, умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів природно-заповідного фонду, за наявності ознак складу злочину, підлягає кваліфікації відповідно за статтями 245 або 246, або 252 КК; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів — за ст. 277 КК; нищення, руйнування чи псування пам'ятників історії або культури — за ст. 298 КК. Застосовуються спеціальні норми (статті 290, 292, 347, 352, 399, 411 КК) і у випадках знищення або пошкодження інших спеціальних видів майна. Стаття 194 КК тут не застосовується, за виключенням випадків, якщо знищення або пошкодження спеціальних видів майна підпадає під ознаки ч. 2 ст. 194 КК і карається більш суворо, ніж передбачено санкціями статей, що закріплюють спеціальні норми.