3. Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 310 кк, полягає в двох альтернативних діях, а саме: в незаконних 1) посіві або 2) вирощуванні снотворного маку чи конопель.

Незаконними є посів або вирощування снотворного маку чи конопель, якщо такі дії вчинені з порушенням «Положення про порядок здійснення діяльності у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого постановою КМ України від 3 січня 1996 р. № 6.

Посів снотворного маку чи коноплі —це дії, спрямовані на висів насіння рослин або розсади без належного дозволу на будь-яких земельних ділянках, як спеціально підготовлених, так і порожніх. Придбання насіння, його пророщування, а також придбання розсади з метою подальшого вирощування маку снотворного чи конопель треба кваліфікувати як готування (ч. 1 ст. 14 КК) до вчинення злочину, передбаченого ст. 310 КК. Способи, засоби посіву, а також його місце (присадибні ділянки, поля господарств, пустирі) значення для кваліфікації не мають.

21. Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психо­тропних речовин або їх аналогів (ст. 314 КК).

Стаття 314. Незаконне введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів

1. Незаконне введення будь-яким способом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи проти її волі — карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

2. Ті самі дії, якщо вони призвели до наркотичної залежності потерпілого або вчинені повторно або особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 306—312 та 314—318 цього Кодексу, або вчинені щодо двох чи більше осіб, або якщо вони заподіяли середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження потерпілому, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього або особи, яка перебуває в безпорадному стані, чи вагітної жінки, або якщо вони були пов'язані з введенням в організм іншої особи особ­ливо небезпечних наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, а також якщо внаслідок таких дій настала смерть потерпілого, —

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

1. Суспільна небезпечність введення в організм наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів полягає в тому, що такі дії можуть призвести до зростання кількості людей, які страждають на наркоманію, токсикоманію, що, в свою чергу, може бути причиною великої загрози здоров'ю населення. Крім того, насильницьке введення наркотичних засобів чи психотропних речовин може призвести до тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, в окремих випадках такі діяння призводять до смерті пост-раждалих. Отже, підвищена суспільна небезпечність цього злочину обумовлюється як небезпекою впливу на організм людини наркотиків і психотропних речовин, так і грубим нехтуванням прав людини, всупереч волі якої зазначені засоби чи речовини вводяться в її організм.

2. Предметом цього злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги, що вводяться в організм іншої особи проти її волі (про визначення наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів див. п. 2 коментарю до ст. 305 КК).

3. Об'єктивна сторона злочину полягає в незаконному введені будь-яким способом наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів в організм іншої особи всупереч її волі.

Під незаконним введенням розуміють будь-які примусові без будь-якого права дії, спрямовані на введення в організм іншої особи зазначених засобів і речовин (ін'єкція, шляхом додавання в їжу, лікарські препарати, напої тощо).

Способи примусового незаконного введення в організм іншої особи наркотичних засобів і психотропних речовин можуть бути різними, а саме: обман, примушування (психічний примус), насильство (фізичний примус). Лише їх застосування свідчить про введення в організм вказаних засобів і речовин всупереч волі іншої особи.

Психічне та фізичне насильство застосовується винним з метою подав-ления волі потерпілого і може виявлятися в утриманні потерпілого силоміць під час введення в його організм наркотичного засобу чи психотропної речовини шляхом ін'єкцій, залякування його застосуванням фізичного насильства, повідомлення йому неправдивих відомостей чи приховування від нього певних відомостей з метою введення в його організм цих засобів або речовин.

Слід зазначити, що спосіб введення, вид наркотичного засобу чи психотропної речовини, його кількість на кваліфікацію не впливають. Ведення в організм іншої особи наркотичних засобів лікарем, хоч і всупереч волі цієї особи або без її згоди, з метою профілактики або лікування не містить складу цього злочину.

4. Злочин вважається закінченим з моменту незаконного введення зазначених засобу чи речовин (п. 13 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4).

5. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мотиви, якими керується винний, можуть бути різними і на кваліфікацію не впливають. При заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості чи тяжких, а також смерті кваліфікувати вчинене за ст. 314 КК потрібно лише у випадку, коли до настання таких наслідків встановлено необережну форму вини. У разі, якщо такі наслідки охоплювались умислом винного, вчинене слід кваліфікувати за відповідними статтями, що передбачають злочини проти життя та здоров'я особи (статті 115, 122, 121 КК тощо).

6. Суб'єкт цього злочину — загальний; особа, яка досягла 16-річного віку.

7. Обтяжуючі обставини цього злочину передбачені в ч. 2 ст. 314 КК, а саме: вчинення дій, передбачених ч. 1 цієї статті, 1) якщо вони призвели до наркотичної залежності потерпілого, 2) повторно, 3) особою, яка раніше вчинила один із злочинів, передбачених статтями 306—312 та 314—318 цього Кодексу, 4) щодо двох чи більше осіб, 5) якщо такі дії заподіяли середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження потерпілому.

21. Розголошення державної таємниці (ст. 328 КК).

Ст.328 Розголошення державної таємниці”:

1. Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є режим державної таємниці, тобто встановлений згідно з вимогами відповідних актів законодавства єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці, що забезпечує безпеку держави. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути власність, життя та здоров’я особи тощо.

Предмет злочину – певним чином матеріалізовані відомості, що становлять державну таємницю.

2. З об’єктивної сторони злочин передбачає розголошення певних відомостей, яке полягає у діях, а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів створило умови для ознайомлення з ними сторонніх осіб).

3. Суб’єктом злочину є особа, якій відомості, що становлять державну таємницю, буди довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. Такою визнається особа, що мас відповідний допуск (першої, другої або третьої форм) до державної таємниці, наданий відповідно до законодавства України.

4. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений як умисно (прямий і непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість).

5. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розголошення державної таємниці, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

21. Незаконне переправлення осіб через державний кордон Украї­ни (ст. 332 КК).

Стаття 332. Незаконне переправлення осіб через державний кордон України

1. Організація незаконного переправлення осіб через державний кордон України, керівництво такими діями або сприяння їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод —

карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з конфіскацією транспортних або інших засобів вчинення злочину.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, —

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років з конфіскацією засобів вчинення злочину.

1. Безпосередній об'єкт такий же, як і в злочині, передбаченому в ст. 331 (див. коментар до ч. 1 ст. 331 КК).

2. Відповідно до ч. 1 ст. 332 КК об'єктивна сторона цього злочину виявляється: 1) в організації незаконного переправлення осіб через державний кордон України; 2) керівництві такими діями; 3) сприянні їх вчиненню порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод. Підвищена суспільна небезпека організованих форм злочинної діяльності з незаконного переправлення осіб через державний кордон обумовила специфічну структуру цього складу: по-перше, сама організаторська діяльність, незалежно від того, чи вдалося переправлення чи ні, а також керівництво цією діяльністю розглядаються як закінчені злочини (злочини з усіченим складом); по-друге, особи, які здійснюють переправлення, а також особи, які сприяють цьому порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод, вважаються виконавцями злочину.

Організація —це дії, які виявляються у розробці планів, визначенні місця, часу незаконного переправлення, пошуку співучасників, створенні організованої групи, її фінансуванні, озброєнні тощо.

Керівництво —це активна діяльність щодо забезпечення самого переправлення під час його вчинення: віддання певних команд, розстановка учасників, розподіл їх обов'язків тощо.

Сприяння —будь-яке діяння, що допомагає здійснити незаконне переправлення. Закон дає вичерпний перелік засобів сприяння: порадами, вказівками, наданням засобів або усуненням перешкод (щодо змісту цих засобів сприяння див. коментар до ч. 5 ст. 27 КК).

3. З суб'єктивної сторони цей злочин вчинюється з прямим умислом. Мотиви та мета можуть бути різними. Як правило, для злочину характерні корисливі мотиви і мета.

4. Суб'єкт— будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Якщо такі дії вчинені службовою особою з використанням своїх службових повноважень, то необхідна кваліфікація за сукупністю статей 332 та 364 КК.

5. У частині 2 ст. 332 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб (див. коментар до статей 32, 28 КК).

21. Ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК).

Стаття 335. Ухилення від призову на строкову військову службу

Ухилення від призову на строкову військову службу — карається обмеженням волі на строк до трьох років.

1. Безпосереднім об'єктом цього злочину є відносини, що забезпечують обороноздатність України, зокрема комплектування її Збройних Сил, на які відповідно до ч. 2 ст. 17 Конституції покладаються найважливіші функції:

оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

2. Об'єктивна сторона виявляється в бездіяльності — ухиленні від призову на строкову військову службу, тобто в невиконанні загального обов'язку відбувати військову службу, покладеного на громадян України ст. 65 Конституції.

Диспозиція ст. 335 КК є бланкетною: для визначення об'єктивної сторони слід звернутися до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 18 червня 1999 р. (ВВР. — 1999. - №33. - Ст. 270).

Згідно з цим Законом військова служба у Збройних Силах України є державною службою особливого характеру, яка пов'язана із захистом Вітчизни.

Одним із видів військової служби закон передбачає строкову військову службу, на яку відповідно до ст. 15 наведеного Закону в мирний час призиваються придатні до неї за станом здоров'я і віком громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправки у військову частину виповнилося вісімнадцять років.

Ухилення від строкової військової служби має місце у випадку, коли особа, яка отримала повідомлення (повістку) про призов, не з'являється без поважних причин до призовного пункту в строки, вказані в повідомленні, або хоча і не отримала повідомлення, але знає про призов і не з'являється до призовного пункту впродовж місяця.

Способи ухилення можуть бути різними: підробка документів про хворобу, від'їзд з місця постійного проживання, умисне спричинення собі тілесного ушкодження тощо. Якщо для ухилення підробляється чи використовується завідомо підроблений документ, то вчинене повинне кваліфікуватися за сукупністю ст. 335 та відповідної частини ст. 358 КК.

Відповідно до п. 4 ст. 15 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» злочин виключається за наявності підтверджених документами поважних причин неприбуття своєчасно на призовну дільницю. Це: 1) перешкода стихійного характеру; 2) хвороба призовника;

3) інші обставини, які позбавляють його можливості прибути; 4) смерть або тяжка хвороба його близького родича, якими визнаються батьки, дружина (чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки (див. п. 11 ст. 32 КПК).

Закінченим злочин вважається з моменту неприбуття у зазначений у призовному документі час до призовного пункту.

3. Суб'єктивна сторона— прямий умисел: особа знає про призов, але не бажає виконувати свій обов'язок. Мотиви не мають значення для кваліфікації, але можуть впливати на ступінь суспільної небезпечності ухилення.

4. Суб'єкт злочину спеціальний — громадянин України чоловічої статі, який на момент відправки до військової частини досяг 18-річного віку і призовною комісією визнаний за станом здоров'я придатним до військової служби (в тому числі і такі, що тимчасово проживають за кордоном).

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу» не можуть бути суб'єктами цього злочину іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні.

Жінки, які за фахом мають медичну чи іншу спеціальну підготовку і придатні до проходження військової служби, можуть у мирний час добровільно вступати на військову службу тільки за контрактом (п. 7 ст. 1 цього ж Закону), а тому не можуть бути суб'єктом цього злочину.

Не можуть також бути суб'єктами цього злочину особи, яким на підставі ст. 17 Закону України «Про загальний військовий обов'язок та військову службу» дана відстрочка за рішенням призовної комісії, або які звільнені від призову на підставі ст. 18 цього ж Закону.

21. Наруга над державними символами (ст. 338 КК).

Стаття 338. Наруга над державними символами

1. Публічна наруга над Державним Прапором України, Державним Гербом України або Державним Гімном України —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

2. Публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави —

карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців.

1. Суспільна небезпечність передбачених цією статтею злочинів полягає в тому, що вони посягають на суспільні відносини, які забезпечують авторитет і достоїнство органів державної влади України як суверенної держави, принижують державні символи України або іноземної держави та порушують порядок їх використання.

2. Державні символи — це встановлені Конституцією або конституційними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які виражають ідеологічні, політичні, соціальні, економічні та інші орієнтири держави і символізують її суверенітет. Згідно з Конституцією України (ст. 20) державними символами України є Державний Прапор України, Держаний Герб України і Державний Гімн України, опис і порядок використання яких встановлюється законом, що приймається не менш як двома третинами від кон­ституційного складу Верховної Ради України.

3. Предметом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 338 КК, є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Оскільки спеціальні закони ще не прийняті, питання, пов'язані з державною символікою України регламентуються низкою нормативно-правових актів.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Державний Прапор України» від 28 січня 1992 р. Державним Прапором України є національний прапор, що являє собою прямокутне полотнище, яке складається з двох рівних за шириною горизонтально розташованих смуг: верхньою — синього кольору, нижньою — жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора до його довжини 2:3 (ВВР. — 1992. — № 19. — Ст. 257).

Державний герб —це закріплений у законодавстві офіційний умовний знак, який через графічне і кольорове зображення окремих фігур виражає коло певних ідей політичного характеру і уособлює суверенітет держави.

Верховна Рада України 19 лютого 1992 р. затвердила Тризуб «як Малий Герб України, вважаючи його головним елементом Великого Герба України». У кольоровому зображенні Малий Герб України — це зображення золотого тризуба на синьому фоні (ВВР. — 1992. — № 40. — Ст. 592). Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням Малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького (козак з мушкетом).

Згідно з Конституцією України головним елементом Великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України).

Державний гімн —це закріплена законодавством музично-поетична емблема держави, яка через систему музично-поетичних образів символізує суверенну державу. Згідно із Законом України «Про Державний Гімн України» від 6 вересня 2003 р. № 602-ІУ Державним Гімном України є національний Гімн на музику М. Вербицького зі словами першого куплету та приспіву твору П. Чубинського «Ще не вмерла України і слава, і воля...». Зазначається, що урочисті заходи загальнодержавного значення розпочинаються і закінчуються виконанням Державного Гімну України. Музичне виконання Державного Гімну України здійснюється під час проведення офіційних державних церемоній та інших заходів (ВВР. — 2003. — № 24. — Ст. 163).

Порядок використання державних символів України регламентується Указом Президента України «Питання щодо використання державних символів України» від 9 лютого 2001 р. № 79/2001 (ОВУ. - 2001. - № 7. -Ст. 269). Наруга над іншого роду емблемами і прапорами не утворює даного злочину. Для кваліфікації за ч. 1 ст. 338 КК не має значення, встановлені чи підняті Герб або Прапор, виконується Гімн України чи ні.

Предметом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 338 КК, є офіційно встановлений або піднятий прапор або герб будь-якої іноземної держави. Не є предметом цього злочину прапори і герби, які не є символами іноземної держави (прапор суб'єкта федерації, прапор міжнародної організації та ін.) або які є такими символами, проте не були офпційно встановлені або підняті. Наруга над гімном іноземної держави не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Прапор (герб) іноземної держави вважається офіційно піднятим (встановленим), якщо його піднято (встановлено) на території посольства чи консульства, на засобах пересування глави дипломатичного представництва або у зв'язку з візитом делегації іноземної держави у місці її зустрічі тощо (пункти 7, 22 «Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні», затвердженого Указом Президента України від 10 червня 1993 р. № 198/93 (Зібрання законодавства України:Офіц. вид. - К., 2000. - Т. 6).

21. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного ор­гану, члену громадського формування з охорони громадського поряд­ку і державного кордону або військовослужбовцеві (ст. 342 КК).

Стаття 342. Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві

1. Опір представникові влади під час виконання ним службових обов'язків —

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов'язків, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві під час виконання цими особами покладених на них обов'язків щодо охорони громадського порядку —

карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, поєднані з примушенням цих осіб шляхом насильства або погрози застосування такого насильства до виконання явно незаконних дій, —

караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

1. Об'єктом злочину є суспільні відносини, що забезпечують нормальну законну діяльність органів державної влади і об'єднань громадян, особисту недоторканність та здоров'я їх представників.

2. Потерпілими від злочину можуть бути представники влади (ч. 1 ст. 342 КК), працівники правоохоронних органів, члени громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону та військовослужбовці (ч. 2 ст. 342 КК).

Про загальне поняття представника влади див. коментар до ст. 364 КК. Відповідно до ч. 1 ст. 342 КК потерпілими є представники влади, які не є працівниками правоохоронних органів, членів громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцями, наділені правом у межах своєї компетенції пред'являти вимоги, а також приймати рішення, обов'язкові для виконання фізичними і юридичними особами незалежно від їх відомчої належності чи підлеглості. До них, зокрема, належать депутати рад усіх рівнів, керівники місцевих державних адміністрацій України, військові коменданти, начальники гарнізонів тощо.

Працівники правоохоронних органів —це працівники органів прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, військової служби правопорядку у Збройних Силах України, митних органів, органів охорони державного кордону, державної податкової служби, органів і установ виконання покарань, органів державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, що здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. До працівників правоохоронних органів належать також працівники Антимонопольного комітету України, якщо вони безпосередньо виконують зазначені функції(ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. № 3781-XII (ВВР. — 1994. — № 11. — Ст. 50); Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 15 травня 2003 р. № 743-ГУ (Урядовий кур'єр. — 2003. — № 102. — 5 червня).

Спільними ознаками, що характеризують працівників правоохоронних органів є такі: 1) вони перебувають у трудових чи службових відносинах з названими правоохоронними органами; 2) за характером посади, яку обіймають, виконують правоохоронні чи правозастосовні функції.

Протидія виконанню цих функцій є неприпустимою.

Не можуть визнаватися потерпілими від розглядуваного злочину технічні працівники зазначених вище органів, наприклад, працівники митних органів, які не здійснюють митну справу, експерти і спеціалісти, яких залучають для проведення експертиз товарів, інших предметів, та інші особи, які не мають відношення до безпосереднього здійснення митної справи.

Громадське формування з охорони громадського порядку і державного кордону —це об'єднання, загін, дружина або інша організація людей, створені для підтримання громадського порядку і охорони державного кордону, що мають статут і зареєстровані у встановленому порядку в органах місцевого самоврядування.

21. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343 КК).

Стаття 343. Втручання в діяльність працівника правоохоронного органу

1. Вплив у будь-якій формі на працівника правоохоронного органу з метою перешкодити виконанню ним службових обов'язків або добитися прийняття незаконних рішень —

карається штрафом від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Ті самі дії, якщо вони перешкодили запобіганню злочину чи затриманню особи, яка його вчинила, або вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, —

караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до чотирьох років.

1. Для правоохоронних органів діяльність з підтримання правопорядку, запобігання правопорушенням є основною і полягає у невідкладному й адекватному реагуванні на факти невиконання або неналежного виконання вимог і приписів правових норм з боку юридичних і фізичних осіб. Працівники правоохоронних органів повинні діяти на основі закону і не мають права виходити за межі наданих повноважень.

Ефективне функціонування правоохоронних органів може бути забезпечене лише у разі створення належних умов для їх діяльності. Однією з гарантій успішної діяльності цих органів є неприпустимість стороннього впливу при здійсненні службових повноважень.

Як зазначається у ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. У статті 7 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 р. № 1789-ХП (ВВР. - 1991. - № 53. - Ст. 793) . закріплюється, що втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових осіб засобів масової інформації, громадсько-політичних організацій (рухів) та їх представників у діяльність прокуратури щодо нагляду за додержанням законів або розслідування діянь, що містять ознаки злочину, забороняється.

Названі положення поширюються на діяльність працівників й інших правоохоронних органів.

2. Суспільна небезпечність втручання в діяльність працівника правоохоронного органу полягає в тому, що такі дії порушують нормальну діяльність цих органів, підривають авторитет державної влади, впливають на ефективність функціонування всієї правової системи України. Перешкоджання виконанню службових обов'язків працівниками правоохоронних органів ставить під загрозу правопорядок та права і законні інтереси окремих фізичних та юридичних осіб.

3. Потерпілим від злочину є працівник правоохоронних органів. Про поняття працівників правоохоронних органів див. коментар до п. З ст. 342 КК.

4. Об'єктивна сторона злочину виявляється у діянні, що полягає у будь-якій формі впливу на працівника правоохоронного органу.

Під втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоджання виконанню цим працівником службових обов'язків або на те, щоб добитися прийняття незаконного рішення. Втручання може виявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу (абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8). Вплив може здійснюватися усно, письмово (у тому числі й анонімно), за допомогою засобів масової інформації (публікацій у газетах, виступах по радіо, телебаченню тощо), як особисто, так і за допомогою інших осіб.

Умовляння —це прохання, переконання, поради, обіцянка надати будь-які послуги, схиляння потерпілого до вчинення чи невчинення будь-яких дій, що перешкоджають виконанню ним службових обов'язків, прийняттю законного рішення.

Разом з тим прохання, наприклад, батьків або інших родичів правопорушника про прийняття працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього правопорушника не утворює складу цього злочину (абз. 1 п. 11 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»).

Не утворює складу розглядуваного злочину також письмове звернення громадян, службових осіб, захисника до працівника правоохоронного органу з проханням про проведення слідчих дій, закриття кримінальної справи, долучення нових доказів тощо.

Шантажування —це погроза розголосити відомості, що ганьблять потерпілого чи близьких йому осіб, або інші відомості, які потерпілий хотів би зберегти в таємниці тощо.

Інші форми впливу —незаконна відмова у наданні певних благ, протиправне позбавлення пільг, переваг, втручання в особисте життя, погроза насильством тощо.

21. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного ор­гану (ст. 345 КК).

Стаття 345. Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу

1. Погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна щодо працівника правоохоронного органу, а також щодо його близьких родичів у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків —

карається позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, вчинені організованою групою, — караються позбавленням волі на строк від семи до чотирнадцяти років.

1. Суспільна небезпечність злочину, передбаченого ст. 345 КК, полягає в тому, що внаслідок цих дій порушується або може бути порушена нормальна діяльність правоохоронного органу, створюються перешкоди для виконання його працівниками своїх службових обов'язків, підривається їх авторитет, заподіюється шкода здоров'ю, майновим та іншим законним інтересам працівників правоохоронних органів, а також їх близьких ро­дичів.

2. Потерпілими від цього злочину є тільки працівники правоохоронних органів та їх близькі родичі.

До працівників правоохоронних органів належать особи, зазначені у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» від 23 грудня 1993 р. (докладніше про поняття працівника правоохоронного органу див. п. З коментарю до ст. 342 КК).

Посягання на технічних працівників зазначених органів, секретарів, кур'єрів, спеціалістів, прибиральниць та інших осіб, діяльність яких не пов'язана із виконанням правозастосовчих або правоохоронних функцій, слід кваліфікувати, за наявності всіх необхідних ознак, за статтями, які передбачають відповідальність за злочини проти особи, власності, та іншими відповідними статтями КК.

Близькими родичами є батьки, дружина, чоловік, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки (п. 11 ст. 32 КПК).

3. Об'єктивна сторона злочину виражена у погрозі вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна. Причому погроза висловлюється винним обов'язково у зв'язку з виконанням працівником правоохоронного органу своїх службових обов'язків.

Погроза може виявлятись у висловлюванні (усно, письмово, із застосуванням технічних засобів), а також в жестах або інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого вчиненням убивства, застосуванням до нього чи його близьких родичів насильства або знищенням чи пошкодженням його майна або майна близьких родичів. Для кваліфікації дій за ч. 1 ст. 345 КК наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погрози не є обов'язковою (абз. 1 п. 10 постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» від 26 червня 1992 р. № 8).

Під погрозою вбивством треба розуміти виражений зовні та доведений до потерпілого намір позбавити життя працівника правоохоронного органу або його близького родича.

Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень.

Як погрозу знищення майна слід кваліфікувати погрозу знищити будь-яке майно, що належить працівнику правоохоронного органу або його близькому родичу, повністю або його частину (абз. 2 п. 10 вищезазначеної Постанови). Під погрозою знищенням майна слід розуміти залякування працівника правоохоронного органу або його родича доведенням їх майна до стану повної непридатності для використання за цільовим призначенням. Під по­грозою пошкодженням майна розуміють залякування погіршенням його якості, зменшенням цінності або приведенням на деякий час у стан, непридатний для використання за цільовим призначенням (абз. 1 п. 13 вищезазначеної Постанови).

Під майном слід розуміти як рухоме (грошові кошти, акції, інші цінні папери, інше майно споживчого і виробничого призначення, транспортні засоби, продуктивну і робочу худобу тощо), так і нерухоме (жилі будинки, квартири, насадження на земельній ділянці тощо) майно.

Не є злочином, що розглядається, погроза вбивством, насильством або знищенням чи пошкодженням майна, висловлена у зв'язку з виконанням потерпілим будь-яких незаконних дій.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома працівника правоохоронного органу.

21. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та його відмежування від вимагання (ст.ст. 355, 189 КК).

Ст.355“Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань”

1. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, тобто вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання з погрозою насильства над потерпілим або його близькими родичами, пошкодження чи знищення їх майна за відсутності ознак вимагання.

2. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна.

3. Примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчинене організованою групою або поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або таке, що завдало великої шкоди чи спричинило інші тяжкі наслідки.

1. Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений порядок виконання цивільно-правових зобов’язань, обов’язковим додатковим – психічна чи тілесна недоторканість, воля, здоров’я людини, право власності.

Потерпілим від злочину є фізична особа, яка має цивільно-правове зобов’язання, а також її близькі родичі.

2. З об’єктивної сторони злочин вчиняється у формі примушування потерпілого до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Зміст такого примушування складають дві взаємопов’язані дії:

1) вимога виконати чи не виконати договір, угоду чи інше цивільно-правове зобов’язання;

2) погроза застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно.

Цивільно-правовим зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Його суб’єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Мотивація дій винного у таких випадках на кваліфікацію вчиненого не впливає. При примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань в основі дій винної особи корисливі спонукання можуть бути відсутні. Більше того, винний за допомогою вказаних дій може прагнути повернути майно, належне йому на законних підставах.

5. Кваліфікуючими ознаками примушування до виконання чи Невиконання цивільно-правових зобов’язань є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень; 4) у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я; 5) у поєднанні з пошкодженням чи знищенням майна (ч.2 ст.355), а особливо кваліфікуючими – вчинення його: 1) організованою групою; 2) у поєднанні з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я; 3) завдання ним великої шкоди чи спричинення інших тяжких наслідків (ч.3 ст.355).

21. Самоправство (ст. 356 КК).

Стаття 356. Самоправство

Самоправство, тобто самовільне, всупереч установленому законом порядку, вчинення будь-яких дій, правомірність яких оспорюється окремим громадянином або підприємством, установою чи організацією, якщо такими діями була заподіяна значна шкода інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника, — карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до трьох місяців.

1. Суспільна небезпечність злочину визначається тим, що він порушує встановлений порядок реалізації громадянами своїх законних або передбачуваних прав, призводить до дезорганізації нормальної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а також до порушення прав та законних інтересів інших фізичних та юридичних осіб.

2. З об'єктивної сторони для наявності розглядуваного злочину необхідно встановити сукупність таких трьох ознак: а) самовільне вчинення будь-яких дій; б) оспорювання правомірності цих дій іншими громадянами або юридичною особою (підприємством, установою чи організацією); в) заподіяння такими діями значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власників.

Самовільне вчинення будь-яких діймає місце тоді, коли винний реалізує своє дійсне або уявне право незаконними методами — наприклад, всупереч волі власника вилучає його майно в рахунок погашення боргу, вселяється в надану йому квартиру, не дочекавшись, доки її покинуть колишні мешканці, або вселяється у вільну квартиру без наявності ордеру, самовільно виконує рішення суду про виселення боржника чи звільнення приміщення від його майна тощо.

Оспорюваність таких дій означає, що інша фізична або юридична особа вважає їх неправомірними. Чи дійсно було у винного відповідне право, чи воно було уявним — значення не має.

Дійсне право —це право, що належить особі в силу закону, договору чи іншої підстави. Уявним (передбачуваним) є право, яке в дійсності особі не належить, але вона помилково вважає, що має це право (наприклад, реаліза-тор, якому протягом декількох місяців затримували виплату заробітної плати, вважає, що має право взяти її з виторгу, або квартиронаймач знає про своє переважне право на одержання кімнати, що звільнилася у комунальній квартирі, і займає її не дочекавшись рішення офіційного органу, який відає розподілом житла). Але і за наявності рішень уповноважених органів права особи мають бути реалізовані у встановленому законом порядку, а не на власний розсуд.

Якщо ж особа, щодо якої мали місце самовільні дії, не має претензій до особи, яка їх вчинила, склад самоправства відсутній. Цей злочин може бути вчинений як у присутності, так і за відсутності потерпілого, як без насильства, так і з його застосуванням. У разі застосування насильства самоправство кваліфікується за сукупністю з відповідними злочинами проти життя і здоров'я. Оспорювання може мати місце до вчинення дій, в момент їх вчинення або після їх вчинення. Самоправство відсутнє, якщо дії ким-небудь оспорюються, але права чи обов'язки особи реалізуються відповідно до закону чи іншого нормативно-правового акта.

Самоправство є кримінальне караним лише за умови заподіяння діями винного значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Поняття значної шкоди є оціночним і вирішується у кожному конкретному випадку виходячи з фактичних обставин справи. Якщо ж самоправні дії є способом вчинення іншого, більш тяжкого злочину, наприклад, примушування боржника до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань (ст. 355 КК), то дії винного слід кваліфікувати лише за статтею, яка передбачає відповідальність за конкретні самоправні дії, додаткова кваліфікація за ст. 356 КК не потрібна, оскільки в такому разі є конкуренція між загальною (ст. 356 КК) і спеціальною (відповідна частина ст. 355 КК) нормою, при якій дії повинні кваліфікуватися за спеціальною нормою. Самоправство, яке не завдало значної шкоди інтересам зазначених осіб, тягне відповідальність за ст. 186 КпАП як адміністративний проступок.

3. Злочин вважається закінченим з моменту настання наслідків — значної шкоди інтересам громадянина, державнимабо суспільним інтересам або інтересам власника.

4. Суб'єктивна сторона самоправства характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що самовільно, всупереч установленому законом порядку, вчиняє дії, передбачає, що його дії можуть завдати значної шкоди інтересам громадянина, державним або суспільним інтересам або інтересам власника і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди. Мотиви вчинення самоправних дій (важке матеріальне становище, помста, прагнення примусити особу вчинити певні дії тощо) на кваліфікацію не впливають, але можуть враховуватися при призначенні покарання.

Відповідальність за ст. 356 КК виключається, якщо особа сумлінно помиляється у законності своїх дій.

5. Суб'єктом самоправства може бути лише приватна особа, якій виповнилося 16 років. Службова особа, яка вчинила самовільні дії, підлягає відповідальності за ст. 365 КК.

21. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК).

Ст.358 Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів”:

1. Підроблення посвідчення або іншого документа, який видасться чи посвічується підприємством, установою, організацією, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків, з метою використання його як підроблювачем, так і іншою особою, або збут такого документа, а також виготовлення підроблених печаток, штампів чи бланків підприємств, установ чи організацій незалежно від форми власності, а так само інших офіційних печаток, штампів чи бланків з тією самою метою або їх збут.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб.

3. Використання завідомо підробленого документа.

1. Об’єктом злочину є встановлений законодавством порядок ведення, обігу і використання офіційних та деяких приватних документів, який забезпечує нормальну діяльність підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також прав і законних інтересів громадян, порядок документального посвідчення фактів, які мають юридичне значення.

Предметом злочину є:

1) посвідчення або інший документ, який видається чи посвідчується підприємством, установою, організацією незалежно від форми власності, громадянином-підприємцем, приватним нотаріусом, аудитором чи іншою особою, яка має право видавати чи посвідчувати такі документи, і який надає права або звільняє від обов’язків;

2) печатки, штампи, бланки підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, інші офіційні печатки, штампи, бланки.

2. Об’єктивна сторона злочину виражається у таких формах:

1) підроблення посвідчення або іншого документа з метою використання його як самим підроблювачем, так і іншою особою;

2) збут підробленого документа;

3) виготовлення підроблених печатки, штампу або бланку;

4) збут таких штампів, печаток, бланків (ч.1 ст.358);

5) використання завідомо підробленого документа (ч.3 ст.358).

3. Суб’єкт злочину загальний.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Обов’язковою суб’єктивною ознакою підроблення документа, виготовлення підробленого штампа, печатки або бланку є мета використання зазначених предметів як підроблювачем, так і іншою особою. Мета використання підробленого документа означає прагнення винного отримати певні права або звільнитись від обов’язків і має конкретний характер (приховати шлюб або судимість, збільшити стаж роботи за спеціальністю, влаштуватись на певну посаду, вступити до вузу тощо). Склад цього злочину не утворюють випадки підроблення документів, наприклад, для демонстрації своїх художніх здібностей, жарту.

5. Кваліфікуючими ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.358, є вчинення його: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб.

21. Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації (ст. 354 КК) та одержання ха­бара (ст. 368 КК).

Стаття 354. Одержання незаконної винагороди працівником державного підприємства, установи чи організації

Незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, в будь-якому вигляді матеріальних благ або вигід майнового характеру у значному розмірі за виконання чи невиконання будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації, —

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Примітка.Під незаконною винагородою у значному розмірі в цій статті слід розуміти незаконну винагороду, яка в два і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

1. Суспільна небезпечністьцього злочину визначається тим, що він посягає на нормальну роботу державних підприємств, установ, організацій, принижує їх авторитет, завдає шкоди майновим інтересам громадян.

2. Предметомзлочину є незаконна винагорода, а саме: 1) матеріальні блага; 2) вигоди майнового характеру у будь-якому вигляді.

Матеріальні блага —це будь-які матеріальні цінності: гроші, промислові і продовольчі товари, рухоме і нерухоме майно, вартість якого може бути виражена в грошовому еквіваленті.

Під вигодами майнового характеру слід розуміти:а) право на майно;

б) будь-які дії та послуги майнового характеру.

Право на майно —це набута можливість користуватися, володіти і розпоряджатися чужим майном (заповіт на квартиру, боргова розписка, генеральне доручення на автомобіль тощо).

Дії і послуги майнового характеру —це надання безкоштовних санаторних чи туристичних путівок, проїзних квитків, телефонних карток, квитків на відвідування видовищних заходів (концертів, спортивних змагань тощо), безоплатне виконання будь-яких робіт (наприклад, будівельних, ремонтних, з нагляду за дитиною та ін.).

Розмір отриманої працівником незаконної винагороди має бути значним — перевищувати в два і більше разів неоподатковуваний мінімум доходів громадян (примітка до ст. 354 КК).

3. Об'єктивна сторонацього злочину — це незаконне одержання шляхом вимагання працівником державного підприємства, установи чи організації, який не є службовою особою, зазначених матеріальних благ та вигод за виконання чи невиконання ним будь-яких дій з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації.

Отже, склад злочину, передбаченого ст. 354 КК, має місце за наявності сукупності ознак, а саме: а) винагорода є незаконною; б) способом її одержання є вимагання; в) вона є платою за виконання чи невиконання винним певних дій; г) вчинення чи невчинення працівником дій пов'язане із використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи організації.

4. Незаконною винагородою слід визнавати одержання працівником таких матеріальних благ або вигід майнового характеру, які офіційно не передбачені за виконання ним роботи на державному підприємстві, установі чи організації.

5. Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони даного злочину є одержання винагороди шляхом вимагання. Під вимаганням як необхідною ознакою розглядуваного злочину слід розуміти не тільки прямо виражену вимогу працівника державного підприємства, установи чи організації передати незаконну винагороду, поєднану з погрозою вчинення або невчинення з використанням становища, яке він займає на підприємстві, в установі чи ор­ганізації, дій, які можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає винагороду, але й умисне створення таким працівником, який не є службовою особою, умови, за яких особа вимушена дати винагороду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав і законних інтересів.

Зокрема, вимагання може виявлятися у штучному створенні або використанні будь-яких перешкод як приводу для одержання незаконної винагороди, у прямій відмові або умисному затриманні виконання покладених на особу обов'язків, в надуманому посиланні на відсутність матеріалів, запасних частин, на неможливість якісно або в строк виконати роботу чи надати послугу.

6. Якщо незаконна винагорода одержана працівником державного підприємства, установи чи організації за ініціативою громадянина і за відсутності ознак вимагання, склад злочину, передбаченого ст. 354 КК, відсутній.

7. Виконання чи невиконання будь-яких дій, за які одержана винагорода, має бути зумовлене покладеними на працівника державного підприємства, установи чи організації конкретними обов'язками, що визначаються нормативними актами, трудовим договором, інструкціями тощо. Не має значення, чи займав працівник становище, яке використав, постійно, тимчасово чи за спеціальним дорученням. Вимога винагороди за роботу, що не входить у коло обов'язків особи, складу даного злочину не утворює.

Дії, за виконання чи невиконання яких незаконно одержана винагорода, можуть бути як правомірними, так і протиправними. Одержання незаконної винагороди, пов'язане з вчиненням дій, які самі по собі є злочином, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів.

21. Загальна характеристика злочинів у сфері використан­ня ЕОМ (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку.