3.4. Гіпотеза дослідження

Гіпотеза висувається у випадку, який передбачає необхідність її експериментальної перевірки. В дослідженнях з історико-педагогічних проблем, з порівняльної педагогіки часто не вимагається гіпотеза. В теоретико-методологічних – це просто один із методів дослідження, який може використовуватися для обгрунтування часткових аспектів теорії. Прикладні теми вимагають експериментальної перевірки, якою мірою висунута автором теорія об’єкта на основі предмету дослідження обгрунтоване, дає можливість зробити відповідні висновки і може бути рекомендована для використання на практиці.

Гіпотеза – це обгрунтоване припущення про можливий спосіб, механізм розв’язання визначеної проблеми, це можлива (передбачувана) відповідь на запитання, яке ставить перед собою дослідник. Складається вона з передбачуваних зв’язків між досліджуваними фактами. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до теорії. Без гіпотези не можна приступати до досліджень, оскільки невідомо, з якою саме метою треба їх вести, що і як треба спостерігати.

Необхідність гіпотези у науковому дослідженні зумовлена такими причинами:

– гіпотеза є своєрідним компасом, який визначає напрям діяльності дослідника;

– вдало сформульована гіпотеза запобігає невизначеності майбутніх результатів дослідження;

– гіпотеза спрямовує думки дослідника і чітко окреслює коло матеріалів, які повинні бути зібрані у процесі дослідження.

Переконливість гіпотези визначають і доводять експериментально. Щоб правильно сформулювати гіпотезу, необхідно мати широкий світогляд у сфері, до якої належить досліджувана проблема, добре знати її історичні передумови, теоретичні засади.

Для формулювання гіпотези треба добре знати об’єкт дослідження. Лише за умови старанного вивчення характерних рис педагогічних явищ можна висловити гіпотетичне положення, що вимагає подальшої перевірки. Воно висувається як своєрідний висновок про існування проблеми, педагогічних суперечностей, їх причин. Причому у формулюванні висновку мають чітко проглядати положення, які необхідно доводити і захищати. Те, що й так ясно не є гіпотезою, бо її цінність значною мірою характеризується нестандартністю, невідповідністю знанням, котрі вже широко відомі в теорії та практиці педагогіки.

Тому гіпотеза є найважливіший елемент дослідження. Залежно від того, що хоче довести автор, відбираються та узагальнюються емпіричні факти, окреслюються шляхи їх вивчення і доповнення, спрямовуються хід та методи пошукової роботи.

Гіпотеза є результатом глибокого осмислення теоретичних праць, досвіду практичної діяльності у тій чи іншій галузі педагогіки. Лише після одержання повного уявлення про предмет дослідження можна переходити до пошуку доцільних напрямів його перетворення або вдосконалення і висувати припущення щодо способів усунення наявних недоліків.

Однак таке припущення вимагає, крім теоретичних знань і практичних умінь розвиненої здатності дослідника до наукового передбачення. Тому побудова гіпотези завжди є творчим процесом, який розпочинається з визначення концепції дослідження.

Серед основних функцій, які виконує гіпотеза, слід назвати такі:

– окреслення кола завдань, що мають бути взаємопов’язані і взаємодоповнюючі;

– систематизація складових наукового апарату дослідження (проблема, об’єкт, предмет, мета, завдання) та етапів його проведення (обгрунтування актуальності теми, теоретичне опрацювання проблеми, вивчення й аналіз педагогічного досвіду, розробка методики дослідження, проведення педагогічного експерименту, обробка добутих даних, формулювання висновків);

– прогнозування результатів наукового пошуку;

– поєднання теорії та практики педагогічної діяльності;

– встановлення зв’язку між уже відомими та новими фактами, отриманими в процесі експерименту;

– пояснення явищ об’єктивної реальності;

– цілеспрямування перебігу дослідної роботи;

– розширення та збагачення сфери педагогічних знань.

Гіпотеза має відповідати певним вимогам, а саме:

– має бути експериментальною перевіркою;

– має чітке однозначне формулювання, зміст якого охоплює лише ті педагогічні явища, що досліджуються в конкретній роботі;

– є принципово простою та зрозумілою;

– складається з такої структури, що містить теоретичне почснення висунутого припущення.

Основні недоліки при формулюванні гіпотези:

а) гіпотеза не відповідає задуму автора при роз’ясненні проблеми і підпроблеми дослідження. Невдалі такі гіпотези, у формулюванні яких:

– розкрито розуміння певного явища;

– опрацьована теоретична модель певної діяльності (головне не опрацювання, а суть цієї иоделі);

– виробнича практика студентів будується на основі системного підходу (хіба в цьому суть ефективності практики?);

б) між окремими положеннями гіпотези немає зв’язку, і вони мають формальний характер;

в) гіпотеза викладається в одному-двох пунктах, формально.

Від того, як сформульована гіпотеза, залежать висновки з проведеного дослідження. На жаль, занадто часто вони не відповідають поставленим завданням, не дають відповіді на запитання, чи розв’язане кожне завдання і як конкретно. Випадкові явища і факти, одержані в ході дослідження, займають у висновках надто багато місця. Загальні висновки в кінці дослідження нагадують резюме, тобто коротке повторення сказаного, не розкривають по суті результатів самого дослідження.