3. Системи управління запасами.

Управління запасами має два основних аспекти. Перший відноситься до рівня обслуговування споживачів, тобто до забезпечення здатності робити потрібний товар, у достатній кількості, у потрібний час і в потрібному місці. Інший аспект пов'язаний з витратами на підтримку запасів.

Основна мета управління запасами — досягти задовільного рівня обслуговування споживачів, у той же час, утримуючи витрати на підтримку запасів у розумних межах. Саме з цього погляду керівник повинен збалансувати рівень матеріальних запасів виробництва.

Запаси створюються для задоволення попиту, тому життєво важливо мати досить точну оцінку обсягу і часу попиту.

При управлінні запасами важливо враховувати той факт, що збережені товари істотно розрізняються з погляду грошових вкладень, потенційного прибутку, обсягу, можливого збитку від недоліку запасів. У цьому плані найбільш відомий метод АВС , що класифікує запаси за якомось визначеним показни¬ком важливості, звичайно за річним використанням даного това¬ру в грошовому вираженні. Як правило, використовуються три класи предметів: А — дуже важливі, У— середнього ступеня важливості і З (найменш важливі), хоча в дійсності кількість категорій може бути будь-якою. Клас А становить до 20% загальної кількості предметів за обсягом і до 80% за ціною. До класу У відносяться до 30% предметів за обсягом і до 15% за ціною. Предмети класу 3 можуть становити до 50% за обсягом збереження і всього лише близько 50% за ціною (рис. 3.11).

Метод АВС використовується для поліпшення роботи підприємств у всіляких сферах діяльності.

Найбільший ефект метод АВС дає в комбінації з іншим методом — ХУ2.~аналізом.

ХУ7.-аналіз дозволяє класифікувати запаси в залежності від ха¬рактеру їхнього споживання і точності прогнозування змін у їхній потребі, що особливо важливо для торгових фірм.

Система управління запасами реалізує організаційну структуру і поточну політику, що забезпечують підтримку запасу виробів і ефективне управління ним. За допомогою цієї системи здійснюється розробка графіків розміщення замовлень, розміщення замовлені. і одержання матеріалів, контроль виконання замовлень.

Існують дві основні моделі систем управління товарно-матеріальними запасами модель з фіксованим обсягом (названа також модель економічного розміру замовлення, чи модель) і модель з фіксованим періодом (названа також періодичною моделлю, моделлю періодичного контролю, чи Р-моделлю).

Основне розходження між ними полягає в наступному. У моделі з фіксованим обсягом виробляється чергове замовлення на постачання, коли запас матеріалу знижується до псиного рівня. Ця подія може відбутися в будь-який момент, у залежності від швид¬кості споживання матеріалу. Що ж стосується моделі з фіксованим періодом, то в ній здійснюється розміщення чергового замовлення через заздалегідь визначений (контрольний) період часу.

Використання моделі з фіксованим обсягом (при якій чергове замовлення розміщується, коли залишок запасу знижується до заздалегідь визначеного рівня К) допускає постійний контроль залишку запасу. Таким чином, модель з фіксованим обсягом являє собою безупинно діючу систему, яка вимагає, щоб щораз, коли проводиться вилучення матеріалів з запасу чи додавання їх у запас, обновлялися відповідні записи і виконувалася перевірка, чи досягнута точка чергового замовлення. У моделі з фіксованим періодом обчислення залишку запасу проводиться лише після закінчення контрольного періоду часу.

4. Визначення рівня резервного запасу.

У більшості випадків потреба у виробах і матеріалах є змінного величиною, змінюючись щодня. У зв'язку з цим необхідно мати і підтримувати так званий резервний (буферний) запас, забезпечуючи певний рівень захисту від дефіциту виробів. Резервний запас можна визначити як величину запасу, постійно підтримувану додатково до очікуваної потреби.

У літературі, присвяченій визначенню резервного запасу, зустрічаються два підходи до встановлення потреби в запасі, що забезпечує захист [2]. Перший підхід базується на можливості й імовірності перевищення потреби деякої визначеної величини. Мож¬на, наприклад, поставити наступне завдання: встановити такий рівень резервного запасу, щоб імовірність того, що потреба переви¬щить 300 виробів, була не вище 5%. Другий підхід Грунтується на визначенні очікуваної кількості виробів, яких може не вистачити. Ймовірнісний підхід. Використання ймовірнісного критерію для визначення резервного запасу являє собою досить просте завдання. Ми допускаємо, що потреба протягом певного періоду часу має нормальний розподіл, що характеризується деяким середнім зна¬ченням і стандартним відхиленням. Нагадуємо, що в цьому підході розглядається лише імовірність вичерпання запасу, а не кількість ви¬робів, яких не вистачить. Щоб визначити імовірність вичерпання запасу за даний період часу, можна просто побудувати графік нор¬мального розподілу для очікуваної потреби й установити, якій точці кривої розподілу відповідає наявна кількість продукції.

Підхід, заснований на понятті «рівень обслуговування:». Спробуємо виявити недоліки ймовірнісного підходу до визначення ре¬зервного запасу, скориставшись наступною аналогією. Допусти¬мо, метеоролог прогнозує, що завтра буде дощ. Чи влаштує вас прогноз типу «так/ні» (буде дощ/не буде дощу) чи ви бажали б де¬яких подробиць (наприклад, про який дощ мова йде: трохи по¬крапає чи буде лити, як з цебра, а може бути, почнеться справжній потоп)? А якщо зараз зима, і метеоролог просто обіцяє, що завтра піде сніг, вас влаштує такий прогноз (навіть якщо він збудеться з великою імовірністю)? Може ви хотіли б знати, чи буде це легкий сніжок чи сніжний буран, що приведе до виникнення автомобільних «пробок» на дорогах і закритті аеро¬портів? У цьому і криється ідея цієї моделі запасів. Нас цікавить не тільки імовірність вичерпання запасу (імовірність дощу чи снігу), але й скількох виробів нам буде бракувати (інтенсивність дощу чи снігу).

Завдання визначення оптимальної величини прямого резерву в кожному проміжку часу зводиться до такого завдання: мінімізувати функцію сподіваних витрат, тобто функцію ризику Ну):

Область, що описана обмеженням, може мати інший вигляд, наприклад, бути обмеженням за об'ємом складських приміщень.

При обчисленні оптимальної області маневрування з врахуванням прямого резерву слід звернути особливу увагу на той випадок, коли постачання організовано укомплектованими партіями.

Обсяг партії визначається попередньо, виходячи з витрат на транспортування, комплектність постачання та необхідність виробництва в матеріальних ресурсах.