Розділ 1 Основи професійної саморегуляції вчителя

До сукупності факторів, що безпосередньо впливають на стан здоров’я вчителів, уходять особливості їхньої складної і різнопланової діяльності – підвищена тривалість робочого дня, висока психоемоційна напруга, професійна відповідальність за результати навчально-виховного впливу тощо. Зокрема урок (в структурі робочого часу вчителя він посідає основне місце) є тим головним навантаженням, що ставить до його нервово-психічної сфери високі вимоги. Як відомо, крім проведення уроків в обов’язки вчителя входять підготовка до уроків удома, перевірка письмових робіт, додаткові заняття та консультації, класне керівництво, робота з батьками, різнопланова позакласна та позаурочна робота, контроль за дотриманням чистоти у профільних кабінетах, участь у методичній роботі школи, району, міста тощо.

Як свідчать результати бесід, спостережень, опитувань учителів шкіл Полтави та області, витрати часу на всі ці види діяльності перевищують допустимі норми. Так, підрахунок часу денної роботи вчителя дозволив встановити, що при навантаженні у межах 18-24 годин на тиждень учителі в середньому працюють 10-12 годин на день. Крім того, потрібно зазначити, що робота вчителя з батьками, учнями, колегами, громадськістю передбачає не лише професіоналізм, комунікативну культуру, компетентність, але й високу емоційну стійкість, уміння володіти собою, неупередженість, стриманість, толерантність. [26; 3]

Тому специфіка праці, спосіб життя вчителів загальноосвітніх шкіл, постійна перевтома є причинами того, що в них частіше, ніж у представників інших професій системи «людина-людина», виникають різноманітні порушення у психічній сфері, розвиваються невротичні розлади, а на їхньому фоні – психосоматичні хвороби (гіпертонія, інфаркт міокарда, ішемічна хвороба серця, виразкова хвороба шлунку і дванадцятипалої кишки, гастрит, порушення ендокринного балансу, судинні враження мозку і т.д.).

Саме тому для вчителів є дуже важливим вміння саморегуляції свого фізичного та психічного стану. Існують різні трактування поняття "саморегуляція".

Саморегуляція у філософії – "саморух" світу, відхилення будь-якого предмета, явища, процесу "від самого себе" і "повернення до самого себе" у прагненні "співпасти з самим собою". [21; 7]

Саморегуляція у фізіології визначається як доцільне функціонування живих систем різних рівнів організації і складності. [ 21, 7]

Термін "саморегуляція" у психології має два основні значення:

1. підтримання сталого стану живих систем та організмів;

2. управління власною психікою, здатність до планування та здійснення діяльності.

Розрізняють такі типи саморегуляції, які відповідають диференціації поняття у психології:

1. фізична (соматична, фізіологічна, гоместатична) саморегуляція здійснюється на фізіологічному рівні функціонування організму;

2. психічна (вольова, усвідомлена, особистісна) саморегуляція – на рівні вищих психічних процесів.

Існує також кілька видів психічної саморегуляції особистості:

1. моральна – управління людини своєю поведінкою відповідно до моральних норм і принципів, що є вираженням суті особистості, її "Я";

2. інтелектуальна – свідоме планування, корегування та контроль інтелектуальної діяльності;

3. емоційна – вміння справлятися зі своїми емоціями соціально-придатними способами.

Фактори психічної саморегуляції поділяються на внутрішні (вольова діяльність особистості) та зовнішні (соціальне оточення, взаємодія з іншими людьми) за умовами її формування.

Професійна саморегуляція вчителя (ПСРВ) – його інтегративна особистісна професійна характеристика, що забезпечує усвідомлення педагогом своїх дій, почуттів, мотивів, становища та доцільну видозміну власної діяльності відповідно до вимог ситуації. [21; 8]

Професійна саморегуляція є одним із видів психічної саморегуляції людини. Тому вони формуються під впливом тих же чинників – соціуму та волі – і важливі для успішньої діяльності взагалі та професійної зокрема.

Структура ПСРВ – внутрішня форма організації системи професійної саморегуляції педагога, яка відображає єдність взаємозв'язків між її елементами. [21; 9]

При аналізі структури професійної саморегуляції вчителя можна виділити співвідношення її компонентів та функції.

Компонент ПСРВ – складова частина структури, який дає можливість здійснювати процес професійної саморегуляції та підвищувати її рівень. Існує чотири компоненти ПСРВ:

1. нормативний (мотиваційно-ціннісний) – включає моральні поняття, звичаї, професіональні вимоги до особистості та діяльності вчителя, усвідомлення цінностей педагогічної професії, її місця в суспільстві й у житті людини;

2. оцінний (рефлексивний) – містить оцінку та самооцінку, усвідомлені критерії оцінки особистості, діяльності, спілкування вчителя, знання особистісних якостей, що спияють оволодінню професією, співвідношення свого досвіду з досвідом інших людей, усвідомлення як позитивних, так і негативних моментів у своїй діяльності;

3. регулятивний (емоційно-вольовий) – полягає в умінні майбутнього педагога виявляти витримку і самовладання в нетипових педагогічних ситуаціях, виховувати емоційну стійкість і створювати гарний настрій, охоплює почуття, переконання, стосунки, що регулюють поведінку, діяльність, спілкування вчителя;

4. компонент поведінки (діяльнісний) – містить вольові процеси, спрямовані на самоаналіз, самоконтроль, самокорекцію поведінки, особистості та діяльності, передбачає вміння швидко орієнтуватися в різних педагогічних ситуаціях, бачити мету своїх дій, планувати, приймати рішення, коректувати, конролювати й оцінювати свою діяльність, виходячи з отриманого результату.

Функції ПСРВ – спрямованість кожного з компонентів її структури. Виокремлюють 4 функції ПСРВ:

1. аксіологічна – передбачає усвідомлення загальнолюдських цінностей та цінностей педагогічної професії, мотивації (нормативний компонент);

2. планування та прогнозу – включає теоретичні знання та досвід педагога і передбачає моменти цілепокладання та моделювання (оцінний компонент);

3. самосуб'єктного впливу – відповідає за витримку, самовладання та емпатію (регулятивний компонент);

4. корегувальна, ознакою якої є вміння корегувати, конролювати й оцінювати свою діяльність, виходячи з отриманого результату (компонент поведінки).

Стиль саморегуляції – індивідуальна особливість саморегуляції, що стійко проявляється в різних діяльнісних ситуаціях та видах психічної активності суб'єкта. [21; 10]

Функція стилю саморегуляції – призначення конкретних елементів стилю; зокрема, виділяють такі функції стилю саморегуляції:

1. інтегративна – сутність її полягає у формуванні комплексу індивідуально-стильових особливостей регуляторики, що є інтегральною характеристикою стилю регуляції;

2. системотвірна – виявляється в новотворах – суб'єктних властивостях людини, що творяться в процесі формування стійких стильових проявів регуляторних процесів і є одночасно особистісними, характерологічними, наприклад, властивість самостійності;

3. інструментальна – співвідноситься з індивідуальною специфікою регуляторних процесів, наприклад, планування з обліком далеких або близьких перспектив;

4. компенсаторна – вбачається в індивідуальних особливостях, які виникають в міру необхідності як компенсаторні відносини між сильною (особливості, які сприяють досягненню успіху) та слабкою (якості, що потребують компенсації) стороною стилю.

До методики визначення рівнів професійної саморегуляції педагога відносяться: рівні ПСРВ, показники, профіль та особливості.

Рівень – ступінь, величина якості, досягнутої у формуванні професійної саморегуляції педагога. Виділяють три рівні ПСРВ:

1. рефлексивний – професійна саморегуляція проявляється як реакція на подразники середовища, практичний досвід не зводиться у визначену теоретичну систему;

2. оцінно-ситуативний – виокремлюються конкретні педагогічні ситуації, відповідно до яких здійснюється аналіз, планування та корекція власної діяльності;

3. репродуктивний – формується теоретична свідомість і мислення на основі наявних знань і досвіду, окрема ситуація бачиться та вирішується в контексті навчально-виховного процесу. [21; 11]

Показники ПСРВ – ознаки, дані, які свідчать про здійснення саморегуляції. Показниками високого рівня є:

1. оптимальна стійкість до зовнішніх впливів;

2. активна адаптація до різних умов професійної діяльності;

3. оперативна реакція на вплив внутрішніх і зовнішніх чинників.

Критерій визначення показників – підстава для оцінки, визначення рівня ПСРВ. Критерії визначення показників професійної саморегуляції педагога: стабільність – нестабільність; активна адаптація – пасивна; рефлексивність – нерефлексивність.

Профіль – сукупність основних рис, що характеризують індивідуальні особливості, зокрема, загальний рівень розвитку її компонентів. При гармонійному (згладженому) профілі всі основні процеси саморегуляції розвинуті приблизно на одному загальному рівні; при акцентованому (пікоподібному) – всі на різних рівнях, профіль характеризується ступенем їхньої розвиненості і характером взаємозв'язків.

Особливості саморегуляції характеризують функціонування кожної ланки регуляції та процесу в цілому, будучи властивостями особистості. До них належать:

1. адекватність умов діяльності суб'єктивно прийнятій моделі умов, способам контролю, критеріям успішності;

2. усвідомленість – уявлення про умови і програму дій, про конрольовані параметри, про критерії успішності і т.д. відповідно до їхньої співвідносної значимості для досягнення мети;

3. гнучкість процесу регуляції, можливість внесення корекцій, коли цього вимагають умови діяльності;

4. надійність і стійкість функціонування процесу саморегуляції в умовах психічної напруженості. [21; 7-11]