1.5. М’язова напруга у діяльності вчителя

Педагог повинен уміти аналізувати фізичний стан свого організму, керувати ним. Тіло може стати або ворогом, або другом людини – залежно від того, наскільки вона зуміє спрямовувати м'язову активність на виконання конкретного завдання. Якщо ж учитель не зможе усвідомити рівень м'язової напруги, то відбувається неадекватна реакція тіла: "М'язовий затиск". Відсутність м'язової свободи поглинає чимало внутрішньої енергії, знижує розумову працездатність.

У педагогічній діяльності вчитель припускається багатьох помилок саме в стані фізичної напруги. Тоді спостерігається зниження емоційності та виразності мови, порушення її темпу та мелодійності; скутість у рухах, неприродність жестів і міміки; недостатня координованість та ін. Особливо це властиво вчителям-початківцям. Багато енергії молоді педагоги, як правило, витрачають на те, щоб контролювати свою міміку, емоційні реакції, ходу, жести, силу голосу. Незважаючи на значні зусилля вчителя, м'язова напруга зростає, відтак гальмується психічна діяльність. Концентруючи увагу на своєму стані, вчитель погано бачить клас, не помічає окремих учнів, забуває повторити матеріал тощо.

Щоб подолати м'язову напругу, необхідно переключати увагу із "затиснутих м'язів на зовнішні об'єкти. Це може бути музика,. Інтер'єр кімнати, довкілля тощо. Іншими словами, треба на мить "забути" про своє тіло, яке перестало бути "слухняним" й отримати приємні враження від власних дій. Доцільність та ефективність витрачання м'язової енергії в рухах і є тієї тілесною свободою, тим оптимальним станом, який дає змогу вчителеві виявити свою майстерність.

Вміння долати "м'язові затиски", відчувати "м'язову свободу" набувається лише в процесі оволодіння певною системою вправ. Для вчителя дуже важливо навчитись отримувати правильне м'язове відчуття від кожної конкретної дії, кожної пози.

Давно відомо, що психічні, в тому числі емоційні стани тісно пов'язані з напруженням в м'язах. Надмірне збудження, наприклад, може привести до м'язової скутості. Не випадково, після психічних перенагрузок в м'язах відчувається втома. Біологічно все це і пояснено і виправдано. Проте при довготривалих емоційних станах таке напруження м'язів породжує вторинне емоційне збудження. Шкідливість цього очевидна сама собою.

Певні емоційні реакції викликають напруження відповідних м'язових груп. При відчутті страху напружуються одні м'язи, при захопленні – другі, при гніві – треті і т.д. Кожна людина в результаті систематичних спостережень за собою може виявити м'язові групи, які відповідають різним емоційним збудженням, навчитися розслабляти і напружувати їх. Тут свідомо використовується те, що людина, не усвідомлюючи, робить щоденно, лягаючи спати: вибирає зручну позу, "відпускає" м'язеві затиски в організмі, розслаблюється фізично. Слідом за цим відбувається зниження загальної психічної активності, далі наступає сон – гальмування психіки.

Для досягнення подібної ефективності саморегуляції рекомендуються словесні самонакази наступного типу: "Увага на руки! Мої пальці розслаблені. Мої пальці і кисті розслаблені. Мої руки повністю розслаблені. Моє обличчя спокійне і нерухоме". Або: "Увага на мої ноги! Мої підошви розслаблені. Мої ступні і коліна розслаблені. Мої руки і ноги повністю розслаблені. Все моє тіло спокійне і нерухоме." Або: "М'язи шиї і потилиці розслаблені. Моя спина розслаблена, груди і живіт розслаблені. Все моє тіло спокійне і нерухоме. Моє обличчя і все моє тіло повністю розслаблені".

Спочатку подібні накази містять багато елементів, часткових дій, так як ненатринована увага може охопити лише "малі зони". В подальшому самонакази наче згортаються, скорочуються, проте зона впливу залишається тією ж. Подібне розслаблення допомагає підтриманню нервово-психічної енергії на оптимальному рівні напротязі необхідного часу. Воно являється умовою для самонавіювання впевненості, бадьорості та інших станів.

Для того, щоб оволодіти основними прийомами саморегуляції, необхідно визначити основні напрямки цієї роботи.

Перший напрямок. Необхідно навчитися визначати конкретну мету та напрямки для її досягнення. Часто буває так, що вчителі, особливо молоді, не можуть окреслити коло завдань, які поступають у процесі навчальної діяльності. Як цьому зарадити? Свого часу видатний актор і режисер К.Д.Станіславський визначив мету діяльності людини як шлях до "надзавдання". Людина повинна виконувати низку мікроцілей, які вона ставить перед собою щодня. Таким чином, вона поступово посувається до своєї мети, до макроцілі.

Другий напрямок. Вибір темпу та ритму своєї діяльності. Темп і ритм діяльності полягає у послідовності, частоті та швидкості використання певних засобів у навчально-виховній роботі, частоті зміни одного виду діяльності іншим, орієнтування учнів на певну швидкість виконання навчальних завдань.