1.2. Стрес, його сутність та наслідки

Характерною особливістю праці вчителя на сучасному етапі є часте виникнення конфліктних ситуацій, які супроводжуються стресом. Прийнято вважати, що ворогом психічного здоров’я є стрес. Існує багато визначень поняття «стрес».

О.М. Степанов розглядає стрес як емоційний стан людини, який виникає при напруженні, здебільшого в екстремальних ситуаціях.

Ю.Д.Юсім наводять таке визначення стресу: стрес – це емоційний стан організму, виникає у напружених обставинах.

За В.С.Мерліном стрес – це стан організму у складній ситуації, який визначається як нервово-психічне напруження.

Литвин М.В. визначає стрес як неспецифічну відповідь організму на будь-які до нього вимоги.

У подальшому у своїй роботі ми будемо дотримуватися визначення канадського фізіолога та дослідника стресу Ганса Сельє.

Стрес (від англ. stress – напруження) – це фізіологічна реакція організму за участю центральної та ендокринної систем, яка проявляється як стан напруження, розгубленості, безпорадності особистості.

Проте стрес – це індивідуальна реакція, яка у всіх людей є різною. Як людський організм реагує на стрес? Певні чинники викликають у людини реакцію стресу, при якій вона свідомо або підсвідомо намагається пристосуватися до нової ситуації. Потім настає вирівнювання або адаптація. Людина або знаходить рівновагу в ситуації, що склалася, і стрес не дає ніяких наслідків, або не адаптується до неї. Як наслідок можуть виникнути різні психічні та фізичні відхилення.

Часті стреси можуть призвести до виснаження адаптаційної захисної системи організму, що у свою чергу може стати причиною захворювань. У цілому, організм по-різному реагує на стрес.

Пасивність – виявляється в людини, адаптаційний резерв якої недостатній і її організм не може ефективно протистояти стресові. Виникає стан безпорадності, безнадійності, депресії.

Активний захист від стресу – людина змінює сферу діяльності і знаходить, щось більш корисне для досягнення рівноваги, що сприяє поліпшенню стану здоров'я.

Активна релаксація (розслаблення) підвищує природну адаптацію людського організму – як психічну, так і фізичну. Ця реакція найбільш дійова.

Який механізм реакції людини, що виникає на стрес у неї? Інформація про тривогу через органи почуттів надходить у мозок. Протягом часточок секунди інформація через нервові закінчення передається в щитовидну залозу. Одержавши сигнал "тривоги", цей орган негайно викидає в кров величезну кількість "бойових гормонів" – адреналіну, що розноситься по всьому тілу. Відбувається перекачування крові: вона переміщується туди, де найбільше необхідна для відповідних дій. З мозку надалі надходять сигнали – зростає психічна напруга, підсилюється увага, здійснюється підготовка до дії. Усе це відбувається блискавично – напруга, а звідси й стрес, наростають із дивовижною швидкістю. Адреналін учащає пульс і подих, підвищує кров'яний тиск. І якщо людина не реалізує запас енергії, що створився, то це призводить до виникнення психосоматичних захворювань (серцево-судинні, хвороби серця, печінки, нервової системи, зниження імунітету та ін.)

В умовах стресу між лівою і правою півкулями головного мозку виникає дисбаланс. Під впливом стресу одна з півкуль бере на себе додаткову роль. У результаті дисбалансу, у людини з'являються тенденції до однобічного сприйняття і активності лівої півкулі або, навпаки, ознаки неадекватного сприйняття і активності правої півкулі.

Кожна людина має свій "поріг чутливості до стресу" (який може змінюватися, яким може керувати) – той індивідуальний рівень напруженості, до досягнення якого ефективність діяльності підвищується.

Але якщо вплив стресору продовжується тривалий час, підсилюється й перевищує поріг чутливості, у людини істотно знижуються успішність роботи і якість життя.

Г.Сельє трактував стрес як неспецифічну відповідь організму на будь-які впливи або ситуації (стресори), що потребують пристосування до них. Стресори активізують в організмі фізіологічні механізми, відповідальні за емоційне збудження. Стан стресу може виникати під впливом найрізноманітніших життєвих умов, починаючи із повсякденних турбот і закінчуючи екстремальними ситуаціями, так званими "ударами долі".

Терміном "дистрес", пояснює Г.Сельє, називається стрес, що завдає шкоди організмові. Будь-яка нормальна діяльність (наприклад, гра в шахи або пристрасні обійми) може спричинитися до значного стресу, але він не є шкідливим для організму. Стрес перетворюється на дистрес під упливом деяких емоційних факторів, наприклад, невдач, незадоволення життям, невизнання успіхів. На думку Г.Сельє, найшкідливішим є стрес, котрий виник у результаті невдач і зруйнованих надій. Дистрес, викликаний невиправданими зусиллями, нереалізованою мрією, залишає в організмі незворотний рубець, що тягне за собою хворобу.

Дистрес відіграє значну роль у підвищенні кров'яного тиску, виникненні серцевих нападів, виразки шлунка і дванадцятипалої кишки, різних типів психічних розладів. Коли ми чуємо від лікарів, що потрібно уникати стресу, очевидно, потрібно розуміти це як насторогу стосовно шкідливих виявів дистресу для здоров'я.

У шістдесяті роки психологи Холмс і Рей узагальнили відомості про фактори, що можуть викликати стрес, створили шкалу даних по бальній системі. Вони також з’ясували, що при актуальній кількості балів більше 150 або при 300 балах, накопичених упродовж останнього року, виникає п’ятдесятивідсотковий ризик захворювань у зв’язку із стресом. [26; 5]

Виділяють три основні стадії розвитку стресового стану в людини:

наростання напруження – зникає психологічний контакт у спілкуванні, з'являється відчуження у стосунках;

власне стрес – повна або часткова втрата ефективного й свідомого самоконтролю;

зниження внутрішньої напруженості – людина зупиняється і повертається "до самої себе", часто переживаючи почуття провини ( "Що ж я наробив (ла)"), і клянеться, що "цей кошмар" більше ніколи не повториться.

Ознаками стресового стану є:

• посилення тривоги, відчуття кризи або великої перешкоди.

• неможливість зосередитись на чомусь.

• занадто часті помилки в роботі.

• погіршується пам'ять.

• занадто часто виникає почуття втоми.

• дуже швидка мова.

• відчуття втрати контролю над собою.

• думки часто змінюються.

• досить часто з'являються болі (голова, спина, шлунок).

• підвищена збудливість, дратівливість.

• робота не дає колишньої радості.

• утрата почуття гумору.

• різко зростає кількість цигарок, що випалюються.

• пристрасть до алкоголю.

• постійне відчуття недоїдання.

• пропадає апетит.

• неможливість вчасно закінчити роботу.

Причинами стресу можуть бути:

• Вплив навколишнього середовища (шум, забруднення, жара, холод...)

• Навантаження (підвищеної інтенсивності): фізичні (м'язові); фізіологічні (хвороба, розлад, травма...); інформаційні (надмірний обсяг інформації, яку потрібно запам'ятати, переробити...); емоційні; виробничі (значні зміни на роботі, труднощі і конфлікти...); специфічні навантаження у педагогічній діяльності.

• Монотонність у трудовій діяльності, в емоційних конфліктах.

• Повсякденні подразники: відсутність необхідних зручностей, дрібні сварки з оточуючими, напружена психологічна атмосфера, чекання, запізнення.

• Відсутність звичних, бажаних соціальних зв'язків, соціальна ізоляція, порушення емоційно значущих міжособистісних відносин.

• Важкі життєві ситуації: хвороба, смерть близьких людей, труднощі, пережиті близькими, утрата роботи або погроза втрати роботи, стрімкі зміни умов життя.

• Переломні етапи життя: розлучення, народження дітей, початок і закінчення навчання, перехід на нову роботу, вихід на пенсію...

• Особистісна дисгармонія: внутрішньоособистісні конфлікти, кризи невідповідності реального і бажаного Я, кризи розвитку особистості.

• Незадоволеність матеріальним забезпеченням.

• Невизначеність або конкретна загроза.

• Соціальні і соціально-психологічні чинники (безробіття, соціальна незахищеність).

Розглянемо спектр якостей особистості, особливо несприятливих у плані негативної дії стресів.

До суттєвих змін у нормальному функціонуванні організму людини призводять: ущемлення почуття гідності, егоцентричність (егоїзм), звуження інтересів; тенденція до фанатизму, коли людина агресивно відхиляє будь-які думки, що суперечать її поглядам; невідповідність домагань можливостям, коли людина, не жаліючи себе, рветься до недосяжного; постійна демонстрація свого «суперменства», особливо якщо природно його немає; істероїдність, коли все «на підриві» та ін. Результат усього названого – вимотуюча незадоволеність своїм положенням. І тоді стрес вже за дверима, уже переступає поріг.

Колошин В.Ф. у своїй статті «Як подолати стрес у педагогічній діяльності» (8; 58-67) визначає, що стрес, насамперед, загрожує таким типам людей: гіперсоціальному, максималісту, ригідному, слабкому, тривожно-недовірливому, волюнтаристу, аутоагресивному.

Гіперсоціальний тип, тобто надмірно «правильний», коли людина «святіша за Папу Римського», – надто відповідальна і сумлінна, надто вибаглива до себе, орієнтована насамперед на досягнення соціального успіху, здійснення кар’єри.

Максималіст – коли людина бачить у всьому кривду, несправедливість, дискримінацію, протекціонізм, постійно живе в конфлікті з усім світом, граючи роль «непримиренного борця за правду і несправедливість», надриваючись у цій боротьбі, опиняючись врешті-решт у повній самотності, коли «умру, але доможуся правди!»

Ригідний – прямолінійний, настирний, безкомпромісний, коли є тільки біле або тільки чорне, тільки «да» або тільки «ні»; коли претензії, завищені і навіть нереальні, повинні здійснюватись за будь-яку ціну, коли «перемога або смерть!»

Слабкий – низько адаптивний, коли вроджені або набуті в процесі життя психофізичні можливості низькі, і пристосування до реалій життя ускладнено. Установка «я слабкий» спроможна призвести до слабкості сильного від народження. Установка «я сильний», підкріплена мудрістю і завзятими зусиллями по подоланню слабкого в собі, спроможна зробити слабкого від народження сильним.

Для тривожно-недовірливого характерне постійне почуття страху, а страх знесилює організм. Тривожно-недовірливий – депресивний, а депресія душі призводить до депресії тіла, життєвих сил.

Волюнтарист, як правило, залишає життя на «потім». Він іде до успіху в справах, у творчості, вважаючи, що винагородить себе «потім», але дуже часто «потім» для нього не наступає і він приходить до «розбитого корита» – хвороб, розчарування, і незадоволеності, коли виявляється, що головне в цьому житті: любов, сім’я, друзі та інше, що складає людське щастя, – утрачено, як, втім, безповоротно втрачено і здоров’я.

Для аутоагресивного типу характерний сплав болісного почуття неспроможності, що пом’якшується психологічним захистом, і однієї фанатичної, надцінної ідеї при придушеному інстинкті самозбереження. Таку людину постійно мучить ущемлене почуття гідності.

Розум спроможний допомогти людині стати на шлях здоров’я, любові до життя. Ніхто не зробить цього краще, ніж сама людина, розібравшись у собі.

Отже, кожному педагогу потрібно знати, кому в першу чергу загрожує стрес, щоб змінюючись як особистість, звільняючись від усіх тих рис і особливостей, що прямою дорогою ведуть до стресів, вчасно зупинитися на шляху просування до хвороби.

Основна психологічна проблема в діяльності педагога – це періодично виникаючий стан напруженості, пов'язаний з необхідністю внутрішнього налаштування на необхідне поводження, мобілізації всіх сил на активні і доцільні дії.

Психологічні труднощі виникають як у молодих викладачів, так і досвідчених. Аналізуючи працю молодого викладача (він тільки починає адаптуватися до нових умов діяльності), можна виділити кілька відмінних особливостей: ставить грандіозні цілі, висуває незмінні вимоги; податливий; високо відповідальний, прагне усе робити добре; недостатньо реально сприймає себе або слухачів. Перед ним стоїть питання: "Чи зможу Я?"

Внаслідок невідповідності між бажаним і дійсним у молодих викладачів частіше виникають психологічна напруга і важко керовані емоційні стани. Але в них є і позитивні сторони: зокрема спілкування зі слухачами носить більш партнерський характер, вони більш щирі, уважно ставляться до проблем слухачів. У той же час, якщо його погляди не збігаються з поглядами слухачів, молодий викладач менше схильний до компромісів, ніж досвідчений.

Контрастність – одна з основних вад діяльності молодого викладача. Згідно з опитуваннями, лише 7 % молодих учителів вважають, що без всяких проблем включилися в діяльність. Причиною цього є кардинальна зміна ролі з слухача на викладача. 45 % молодих учителів скаржаться, що їм не даються контакти з учнями. У молодих фахівців яскраво виражена потреба в підтримці й схваленні, обумовлена непевністю у своїх силах. Їх особливо пригнічують ситуації, коли, як їм здається, вони можуть виявити власну професійну неспроможність. Внаслідок цього у випадку конфлікту вони прагнуть придушити його розвиток будь-якими, часто навіть неконструктивними способами. [10; 63]

Етап професійної зрілості викладачів характеризується підйомом творчих здібностей, незаспокоєністю, і водночас усвідомленням розриву між мрією й дійсністю, певною втратою інтересу до нового, тяжінням до штампа. Через 10-15 років після початку роботи з'являється ймовірність виникнення педагогічних криз, що виявляються у втраті радості від виконаної роботи; захопленість і натхнення змінюються механізмом звички, незадоволеністю своєю працею.

В цілому, виявлені наступні прояви підвищеного емоційного стану у викладачів:

• учителі від 41 до 50 років більш схильні до стресу;

• чоловіки в 2 рази частіше перебувають у кризових станах, ніж жінки;

• сімейні менш піддані кризам, тому що мають більшу соціальну підтримку;

• люди з низькою здатністю до релаксації сильніше і частіше потрапляють у стресову ситуацію;

• учителі, які сильніше відчувають напругу часу і безперервну потребу в досягненні, більше схильні до стресу;

• сприяє стресові наявність рис особистості, не сумісних із вимогами професії (нетерплячість, відсутність поваги до учнів, студентів тощо).

Щоденна робота педагога є досить великим навантаженням на психіку, тому що перед ним увесь час стоять нові і складні завдання, без часу на обмірковування або розрахунку найбільш вдалого рішення. Мабуть тому майже третина вчителів вважає навчання стресовим заняттям, що призводить до апатії, депресії, песимізму, хвороб, "професійного вигорання вчителів". До 80 % вчителів знаходяться у напруженому стані. Цьому також, звичайно, сприяє в цілому негативне ставлення учнів до школи:

15 % випускників ставляться до школи негативно;

44 % - байдуже;

6 % - ненавидять школу;

31 % - позитивно характеризують школу;

4 % - ставляться до неї з любов'ю. [ 10, 64 ]

Саме тому у кожного викладача виникають ситуації, зустріч із якими або їх очікування несе сильне емоційне напруження, якого він прагне уникнути.

Насамперед, це соціальні страхи викладача. Аналізуючи результати опитування викладачів гуманітарних спеціальностей, Н.А.Сохань склала список основних "страхів":

1. Страх байдужості з боку слухачів.

2. Страх заперечення сказаного з боку слухачів.

3. Страх, що всі слухачі будуть займатися своїми справами.

4. Страх великої аудиторії.

5. Страх спрямованої уваги великої кількості слухачів.

6. Страх виявитися смішним.

7. Страх критики з боку адміністрації.

8. Страх невміння установити оптимальну дистанцію зі слухачами, страх виявитися фамільярним.

9. Страх розчарувати слухачів, якщо вони добре ставляться до викладача.

10. Страх дати недостатньо правильну інформацію.

11. Страх тиші і уважного ставлення до себе.

12. Страх нерозуміння з боку слухачів.

13. Страх відповідальності.

14. Страх, що не будуть любити. [ 10, 64 ]

В цілому, якщо узагальнити, можна представити наступну класифікацію страхів і труднощів викладачів.

1. Поводження слухачів: страх байдужості, провокаційних дій, питань, активного негативного відношення, страх аудиторії (великої кількості слухачів, їх складу, незручного розташування).

2. Дії адміністрації: страх оцінки, осуду (покарання).

3. Ускладнення в спілкуванні:

3.1. Ускладнення в сприйманні і розумінні людини людиною: страх нерозуміння, відсутності емоційного контакту, страх видатися смішним.

3.2. Слабке володіння технікою налагодження комунікативних відносин: страх втрати інтересу в спілкуванні, страх невдачі.

4. Особистісні особливості:

4.1. Комплекс неповноцінності: невпевненість у своїй компетентності, нездатність адекватно реагувати на нестандартні ситуації, низька оцінка своєї зовнішньої привабливості, загальнокультурного розвитку.

4.2. Завищена самооцінка, страх повторення негативного досвіду.

Страхи й побоювання – ірраціональні стани, хоча вони мають перед собою логічну основу. Викладач у процесі роботи, спілкуючись із групою слухачів, намагається зрозуміти їх, перетворює почуття й думки партнерів по спілкуванню. У цьому контексті цікаві дані опитувань про ознаки, за яким у слухачів складається перше враження у педагога:

1. Зовнішні дані (манера триматися, як увійшов до аудиторії, чи представився слухачам, виразність особистості, жестикуляція) – 37,2 % опитаних назвали цю ознаку.

2. Особливості першого заняття (мова, емоційність, уміння викладати матеріал, відразу переходити до справи) – 34 % опитаних.

3. Ставлення до слухачів (вимогливість, уміння стежити за поводженням слухачів, контакт із ними, увага до них) – 17 % опитаних.

4. Ерудиція, інтелект – 8,5 % опитаних. [ 10, 64 ]

Отже, основна психологічна проблема у діяльності вчителя – це періодично виникаючий стан напруженості, пов'язаний з необхідністю внутрішнього настроювання на належне поводження, мобілізації всіх сил на активні й доцільні дії.

Психологічні дослідження показали, що стан готовності включає декілька компонентів:

• інтелектуальний – розуміння завдання, обов'язків, знання засобів досягнення мети, прогноз дальності;

• емоційний – упевненість в успіху, наснага, почуття відповідальності;

• мотиваційний – інтерес, прагнення домогтися успіху, потреба успішно виконати поставлене завдання;

• вольовий – мобілізація сил, зосередженість на завданні, відволіканні від перешкод, подолання сумнівів;

• мотиваційний - інтерес, прагнення домогтись успіху, потреба успішно виконати поставлене завдання.

Отже, особливості (труднощі) педагогічної діяльності призводить до виникнення у вчителів напруженого стану, від якого "крок до стресу", що досить негативно впливає як на їхню діяльність, так і на здоров'я.

Основними причинами, які призводять до виникнення стресу у вчителів на уроках математики є порушення дисципліни. Створення дисципліни на уроці є досить складною проблемою не лише для молодих педагогів, але й для вчителів з певним педагогічним стажем роботи в школі. Досвідчені педагоги вважають, що гарний урок – це такий урок, де переважна більшість учнів працює з інтересом, слухає вчителя із задоволенням, сприймає дзвоник як небажану перешкоду. Як бачимо, гарна дисципліна не є показником «гарного уроку», це звичайна річ.

Однією з причин недисциплінованої поведінки буває неправильне ставлення до вчителя в родині учня. Коли батьки в присутності дитини вдома обговорюють недоліки (реальні та удавані) вчителя, демонструючи нерозуміння складності педагогічної роботи. Для усунення цієї причини вчителю слід поговорити з батьками.

Другою причиною поганої дисципліни на уроці може бути відсутність контакту між учителем та учнями. Як відомо, відсутність такого контакту призводить до незадоволеності сторін одна одною, а часто й до зриву уроку.

Наступною причиною є учні, які не зацікавлені роботою, або взагалі математикою. Також поширеною причиною є природна втомлюваність як вчителя, так і учнів.

Нами було проведено дослідження рівня психічної адаптації вчителів. Для дослідження були використані збірник тестів для визначення здатності протистояти стресові, рівня витривалості й конфліктності (упорядник М.Зайченко, 1995), опитувальний лист Ч.Спілбергера й О.Ханіна, деякі методи психічної діагностики (Л.Собчик, 1990). Тестування проводилось із вчителями Глядківської ЗОШ І-ІІ ступенів Волочиського району Хмельницької області на протязі квітня 2008 року. В дослідженні взяли участь 14 вчителів даної школи. (див. додатки)

Результати дослідження рівня психічної адаптації учителів, яка визначається ступенем збалансованості особистості, її нервово-психічної врівноваженості, рівнем особистісної та соціальної тривожності дозволили умовно поділити всіх респондентів на чотири групи.

До першої ввійшли учителі iз достатньо високим рівнем психічної адаптації. Вони мали сформовані вміння використовувати накопичений соціальний досвід у розв'язаннi проблем спілкування у мікросоціумі (клас, школа, сім’я), пояснювати ситуацію iз позицій логіки й практичності.

Другу склали особи, які мали характерні прояви маскулінізації поведінки (притаманні для жінок-педагогів): упевненість, упертість, здатність протистояти складнощам, демонстрація позиції «я сам» у розв'язаннi проблем школи і своїх особистих, готовність повністю зануритися в суспільно корисну діяльність. У майбутньому такі особи повністю «входять у роботу», віддаючи перевагу професійній кар’єрі, а не сімейному благополуччю. Ця позиція є захисним механізмом такої особистості, який за тривалої дії призводить до фізичної і психоемоційної перенапруги, знижує життєздатність організму і підвищує ризик психосоматичних захворювань.

До третьої ввійшли особи з певною нестійкістю особистісної сфери. Вони схильні до невротичного реагування на дію стрес-факторів. Для поведінкової сфери таких осіб здебільшого характерні завищена вимогливість до себе й до інших, надмірний контроль за емоціями, хвороблива реакція на несправедливість, упередженість. Такі особливості реагування створюють умови для посилення внутрішньої емоційної напруги, конфліктності й тривожності, а у подальшому – стійкий емоційний дискомфорт, депресивні стани.

Четверту склали особи з яскраво вираженою невротичною структурою особистості. Вони надмірно чутливі до впливу факторів навколишнього соціального оточення (класу, колективу, керівників), схильні до переживань, передчуття невдач, невмотивованої слізливості, що призводить до зниження загальної опірності до стресу.