1.1. Здоров'я вчителя, психічна саморегуляція та її компоненти

Вивчення складної природи психосоматичних недуг працівників освітньої галузі освіти показує стійкий взаємозв’язок їхнього виникнення й загострення протікання зі специфікою професійної діяльності. Як було зазначено вище, у процесі педагогічної роботи на вчителів постійно впливає низка факторів, що часто призводить до напруги механізмів регуляції життєзабезпечуючих функціональних систем організму. До того ж, зростаюча інтелектуалізація професійної сфери, посилення ролі мисленнєвої діяльності в роботі сучасного педагога, що потребують постійної уваги, активного спостереження, оперативного аналізу інформації й прийняття рішення в умовах дефіциту часу (наприклад, при розв’язанні спонтанних педагогічних ситуацій), реалізуються в стресовий синдром, порушують нормальне самопочуття, породжують дискомфорт у психоемоційній сфері вчителя.

Тривалі психоемоційні перевантаження можуть викликати явище нервової перенапруги, яке пояснюється як стан організму, що знаходиться між нормальними і патологічними реакціями. Цей стан можна ще визначити як преадаптацію, тобто функціонування системи на межі норми її адаптації, коли мобілізуються всі резервні системи організму. Але в роботі вчителя стан психоемоційної перенапруги, на жаль, часто хронізується, що рано чи пізно призводить до зриву механізмів адаптації, і, як наслідок, – до хвороби. Так, учителі часто скаржаться на погіршення психічних функцій (послаблення пам’яті, утруднення мислення, підвищення збудливості), порушення сну (стає неглибоким і тривожним, зі специфічними «вчительськими» сновидіннями), невмотивоване очікування проблем, неприємностей, головні болі тощо. Крім того, педагоги рідше, ніж представники інших професій, звертаються по медичну допомогу й у той же час частіше продовжують свою професійну діяльність у випадку нездужання або хвороби, займаються самолікуванням.

Людмила Роговик у своїй праці «Саморегуляція у професійній діяльності вчителя» визначає психічну саморегуляцію як один із рівнів регуляції активності функціональних систем організму, які забезпечують успішне виконання його діяльності.

Поняття психічне здоров'я охоплює шляхи гармонізації людини, її бажання, амбіції, здібності, ідеали , почуття і свідомість. Психічне здоров'я можна визначити як комфортність особистості у соціумі. Психічне здоров'я – відсутність вад особистого розвитку. Психічне здоров'я – здатність протидіяти стресу. Ступені психічного здоров'я лежать в таких сферах, як:

• відношення до себе;

• відношення до інших;

• відношення до потреб життя;

Психічне здоров'я людини пов'язане з її стійкістю щодо стресу та деструкцій у поведінці. Набір характеристик здорової особистості: 1. Свідомий контроль свого життя. 2. Усвідомлене виконання своїх соціальних ролей. 3. Здатність протидіяти стресу. Психічне здоров'я учнів та педагога охоплює крім цього такі характеристики, як здатність сприймати і аналізувати інформацію, здатність до організації навчальної діяльності та самоорганізації з урахуванням норм навантаження та власного психічного стану.

Збереження психічного здоров'я учня та вчителя є безперервний профілактичний процес, який передбачає своєчасне попередження психоемоційного перенавантаження. Для цього необхідний набір технік чи прийомів, які дозволяють володіти собою в критичних ситуаціях, вміння звільнятись від негативних емоцій. Одним з шляхів збереження психічного здоров'я є саморегуляція – свідоме управління психічними процесами, це один з шляхів самовдосконалення, розкриття можливостей індивідуальних резервів організму. Саморегуляція, як справжній і (в ідеалі) пріоритетний механізм регулятивної функції психіки, є практичне вираження самосвідомості й самооцінки. Саморегуляція – це латентний (неявний) механізм регуляції людської поведінки й діяльності, він відкрито не існує у культурних стереотипах, але проявляється в екзистенціальному досвіді особистості. Один з домінуючих механізмів впливу на психічне здоров'я – це вплив суспільної думки на індивідуальну свідомість. Вона характеризується наївною "природною установкою" повсякденної свідомості на те, що для всіх людей соціум є сталим (зрозуміло, у поняття соціуму – включаються люди з їхніми несталими соціальними зв'язками.) Найчастіше люди вишукують засоби саморегуляції тоді, коли психічне здоров'я перейшло в категорію психічного нездоров'я. Причиною тому – нерефлексивне, некритичне відношення повсякденної свідомості до інформаційного потоку, до маніпуляцій. Але з розвитком духовності людини оцінка вчинків через суспільну думку змінюється: вона стає усе більше тонкою, неявною, нюансованою. Збагачення духовного досвіду особистості педагога розширює потенціал його психічного здоров'я. Але соціальне середовище, яке знаходиться поза межами нашого впливу, може провокувати ситуації, які посилюють напругу. Психічна перенапруга при психічній пасивності, хронічні розумові перенавантаження викликають розлади психічного здоров'я. Якщо тривалість і сила психічних подразників виходить за рівень нормальних, то саморегуляція діяльності організму може бути порушена на біохімічному, фізичному, психічному рівні і в подальшому потребує тривалого профілактичного впливу.

Завжди головним питанням в роботі є мета саморегуляції емоційно-вольової сфери – запорука нормального функціонування, формування відповідальності за свої емоції.

Всі техніки саморегуляції обов'язково мають таку етапність: 1. Одержання нової інформації про себе, емоційну сферу. 2. Переосмислення уявлень про свої емоції. 3. Побудова нового типу емоційних реакцій. 4. Закріплення позитивного досвіду емоційного реагування. При саморегуляції важливо оцінювати свій стан (рефлексія).

Психічна саморегуляція містить такі компоненти:

• культура рухів тіла;

• психічна саморегуляція;

• увага та спостережливість;

• творча уява;

• оцінка та керівництво емоціями;

• управління фізичним станом свого організму.