1.4. Формування культури рухів тіла

Культура рухів учителя є істотним компонентом психомоторної активності. Вона передбачає володіння своїм тілом, а саме: жестами, мімікою та пантомімікою. За їх допомогою вчитель має змогу повніше виражати свої почуття, ставлення до своєї діяльності та діяльності вихованців.

У зовнішньому вияві та проявах, у тому числі у міміці та жестах, відбивається психічний стан людини. Володіючи культурою рухів тіла, вчитель може раціонально та економно висловлювати свої думки, волю, наміри, які складають зміст невербального спілкування. Можливості використання жестів у роботі з учнями різноманітні. Наприклад, вчитель застосовує жест, яким запрошує учня сісти за парту. Якщо це доброзичлива розмова, то рух долоні має бути плавним. Коли спілкування супроводжується напругою, конфліктом, то рух долоні із вказівним пальцем, витягнутим у бік стільця, стає різким. Рухи голови також можуть бути плавними або різкими, залежно від ситуації, що виникає в класі.

Часто буває так, що вчитель застосовує кілька прийомів впливу на учня, але вони не допомагають. У цьому випадку жест допомагає підсилити мовні дії. Енергетичні вольові жести, що супроводжують мову, підсилюють її значення також тоді, коли вчитель уміло застосовує паузи. Затримка в жестах підкреслює рішучість та непохитність дій.

Варто використовувати набір стандартних жестів, які передають психологічний зміст оцінки дій учня. Наприклад, учитель на уроці питальним поглядом привертає увагу учнів, піднімаючи руку долонею до класу. Цей жест означає: "Увага!", і в такому положенні слід затримати руку на кілька секунд. Таким самим жестом піднятої вгору руки долонею до учня вчитель зупиняє його відповідь. Або піднімаючи напівпростягнену руку долонею вниз, він робить кілька малопомітних рухів згори вниз, ніби визначаючи ними повільніший темп мовлення учня.

Важливе значення для підтримки впевненості учня під час відповіді мають кивки головою на знак схвалення. Водночас рухи голови або руки в горизонтальному напрямі вказують на неправильну поведінку.

Для миттєвої зупинки неправильного ходу думок та негативних дій учня чи групи дітей педагогові варто простягнути руку вперед і зробити кілька рішучих рухів у горизонтальному напрямку. А м'який жест рукою запрошує учнів звернути увагу на певний об'єкт.

Розглянуті вище жести є основними жестами вчителя, які мають психологічний зміст. Для учнів розуміння мови жестів має важливе значення для розвитку невербального (образного) інтелекту. Водночас таке спілкування дає змогу зняти психологічну напругу вчителя, яка неминуче виникає внаслідок переваги вербальних (словесних) способів спілкування з учнями.

Звичайно культура рухів вчителя формується в процесі набуття професійного досвіду. Але при виконанні спеціальних вправ майстерність передачі інформації, створення образів, позитивного настрою, емоційного забарвлення спілкування з учнями за допомогою жестів і пантоміміки буде успішною.

Міміка – це важливий засіб психологічного впливу. За її допомогою можна досить економно та виразно передати почуття, настрій та ставлення до конкретної справи або події. Як і жести, міміка має бути органічною частиною психомоторної активності вчителя. За допомогою міміки можна показати почуття радості, задоволення, схвалення, подиву, гніву, незадоволення, болю тощо.

Міміка дуже індивідуальна і залежить від психологічних особливостей учителя та учнів, конкретних обставин. Звичайно, міміка вчителя повинна мати позитивне спрямування, орієнтувати своїх вихованців на успіх. Не варто застосовувати міміку, аби підкреслити негативні риси учнів. Хіба що іноді лише жартома підкреслювати зовнішню поведінку дитини.

Вчителеві потрібно навчитися розслабляти м'язи. Це найпростіший, але достатньо ефективний спосіб емоційної саморегуляції. Рекомендації для вправ можуть бути наступними: розслабте м'язи обличчя – лоба, очей, щік, м'язи повік і потилиці, тобто мімічні м'язи ("психічна мускулатура"). Навчившись цьому, а також довільному, свідомому контролю над станом цих м'язів через мисленнєву увагу, можна навчитись управляти і відповідними емоціями. Це потрібно не тільки акторові, а й вчителю. Чим раніше (за часом виникнення емоцій) вмикається свідомий контроль, тим більш ефективним він стане. Так, в гніві стискаються зуби, змінюється вираз обличчя. Виникає це автоматично, рефлексивно. Проте ватро "запустити" питання самоконтролю ("Чи стиснуті зуби?", "Як виглядає моє обличчя?"), і мімічні м'язи починають розслаблюватися. Необхідно лише попереднє тренування в розслабленні визначених м'язових груп на основі словесних самонаказів.

Ось один з прийомів такого тренування:

• "я бачу своє обличчя",

• "моє обличчя спокійне",

• "м'язи на лобі розслаблені",

• "м'язи щік розслаблені",

• "м'язи очей розслаблені",

• "моє обличчя наче маска".

Оволодівши умінням розслаблення (релаксації) мімічних м'язів, людина отримує велику владу над своїми емоціями. Можливість довільного їх зняття або вибору дуже підвищується.

Вчителеві необхідно володіти своїм тілом, ця вимога – важливий компонент педагогічної техніки. Для того, щоб бути взірцем для своїх учнів необхідно добре знати своє тіло, володіти м'язами та регулювати свій стан. Впевнена хода, пластичність, м'якість, економність та раціональність рухів, усвідомлення положення свого тіла допомагають педагогові не тільки у вирішенні виховних завдань, а й впливають на загальне самопочуття. Позитивний м'язовий тонус сприяє збереженню функціональної активності організму, зберігає оптимальний рівень психічного здоров'я.