35. Приховані методи торгової політики як вид нетарифного регулювання

Загострення конкурентної боротьби на світовому ринку викликало появу нового виду кількісних обмежень, а саме добровільних обмежень експорту.

"Добровільні" обмеження експорту – кількісне обмеження експорту, яке базується на зобов’язані одного із торгових партнерів обмежити, або не розширювати обсяги експорту, взамін на вигідні умови. Їх відносять в особливу групу кількісних обмежень. Наприклад: в 60-их роках ХХ століття уряд Японії відмовився від частки ринку автомобілів США, взамін на збільшення її долі на американському ринку електроніки.

Цей вид нетарифних обмежень міжнародної торгівлі відтворює си­туацію, коли країна-імпортер змушує свого торгового партнера "добровільно" скоротити свій експорт. Вона це робить замість введення імпортної квоти і має ту саму мету — захистити вітчизняних виробників. При­водом для тиску на партнера є заяви національних ви­робників про негативний вплив імпорту на виробни­цтво і про дезорганізацію ринку

Укладання товарно-торгових угод між експортерами та імпортерами відіграють важливу роль у координації політики та цін між виробниками та споживачами на окремих світових ринках.

35. Економічні (торгово-політичні) методи розширення експорту товарів як нетарифні інструменти та їх характеристика

Крайньою формою державного обмеження зовнішньої торгівлі є економічні санкції, наприклад, торгове ембарго - Ембарго (торговельне) — заборона експорту окремих товарів у дану державу або заборона імпорту окремих товарів з цієї держави. Має кілька видів, які можна класифікувати за такими критеріями:

• походження рішення щодо введення ембарго (державне і міжнародне);

• об'єкт впливу (на експорт, на імпорт, на транзит);

• умови застосування (у воєнний час, у мирний час);

• терміни дії (на визначений термін, на невизначений термін);

• охоплення товарної номенклатури (на один товар (товарну групу); на кілька товарів (товарних груп); на товари і послуги).

Рішення щодо введення ембарго може прийняти як міжнародна організація (міжнародне ембарго), так і окрема країна (державне ембарго). Але найчастіше міжнародна організація рекомендує використати ембарго, а країни вирішують самостійно питання щодо його застосування. Статутом ООН передбачена можливість вжиття ембарго як колективного репресивного заходу стосовно держави, дії якої загрожують міжнародній безпеці.

За об'єктом впливу ембарго можна поділити на заходи щодо заборони експорту, імпорту і транзиту. Воно може бути введено як у воєнний, так і мирний час. Ембарго у воєнний час фактично стає економічною блокадою. У мирний час застосовується як інструмент впливу, засіб економічного та фінансового тиску на інші країни.

За термінами дії ембарго може встановлюватися на визначений або невизначений термін — до досягнення мети, заради якої воно вводилось. Зрозуміло, що обмежувальні заходи можуть стосуватися одного товару, кількох товарів або послуг. Найчастіше ембарго встановлюється на експорт в певну країну озброєння, енергоносіїв або товарів подвійного призначення. В останнє десятиріччя Рада Безпеки ООН ініціювала ембарго щодо Лівії, Іраку, Югославії та деяких інших країн.

Економічний бойкот — повна або часткова відмова від економічних зв'язків з фізичною або юридичною особою чи державою. У міждержавних відносинах економічний бойкот зазвичай доповнює бойкот політичний і спрямований на обмеження і припинення торгівлі з небажаною країною, а також на заподіяння їй збитків внаслідок цього.

Економічна блокада — економічна ізоляція держави з метою підірвати її економіку шляхом припинення ввезення в країну товарів (сировини, готових виробів, напівфабрикатів тощо) і позбавлення її ринків збуту. При економічній блокаді зовнішньоторговельні, фінансові, кредитні та інші економічні зв'язки з державою, що блокується, забороняються (або від них відмовляються).