Урок контролю.
І. Організація дітей до роботи.
ІІ. Прослуховування диктанту.
ІІІ. Письмо диктанту за частинами.
ІV. Перевірка контрольного диктанту.
V. Граматичне завдання.
VІ. Підсумок уроку.
21. Структура уроку аналізу результатів
письмових робіт
І. Перевірка домашнього завдання (7-10 хв.)
ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів
і повідомлення мети уроку (1-2 хв.)
ІІІ. Загальна характеристика результатів перевірки
знань і навичок, виявлених учнями при виконанні
контрольної роботи, диктанту (3-5 хв.)
а) “Загальна кількість “12”, “11”, “10”, “9” і т.д.
б) аналіз позитивних сторін, зрушень в роботах
окремих учнів;
в) аналіз типових недоліків у роботах.
ІV. Робота над типовими помилками (25-30 хв.)
а) пояснення орфограм, повторення правил;
б) запис аналогічних прикладів;
в) складання речень зі словами, в яких допущено
помилки.
V. Робота над індивідуальними помилками (7 хв.)
VІ. Завдання додому.
Урок контролю знань учнів
І. Організація дітей до роботи.
ІІ. Оголошення теми і мети уроку.
ІІІ. Читання тексту диктанту вчителем.
ІV. Запис речень диктанту, їх перевірка.
V. Перевірка контрольного диктанту.
VІ. Виконання граматичного завдання.
VІІ. Підсумок уроку.
22. Методика вивчення фонетики і графіки. Методика опрацювання голосних і приголосних. Склад. Наголос. Звуковий і звуко-буквений аналіз.
1 кл. – виділяти звуки, голосні, приголосні, тверді, м’які, ділити слово на склади, звукові моделі.
2 кл. – знання про звуки поглиблюються ознаки звуків голосних і приголосних: (спосіб вимови, характер звучання, властивість утворювати склад).
Учні повинні усвідомити:
1. є 6 голосних, що позначаються 10 буквами (це найскладніший матеріал я, ю, є, ї).
Тверді і м’які навчити дітей розрізняти на слух (1 кл.) (1-4 кл. за підр.), які вправи формують знання?
Дзвінкі і глухі – період навчання грамоти.
2 кл. – розмежування дзвінких і глухих, спостереження за участю голосу і шуму.
Висновок: дзвінкі творяться за допомогою голосу і шуму, а глухі – за допомогою шуму.
Таблиця дзвінкі – глухі.
Сонорні і ф. парних глухих не мають.
Дзвінкі і глухі можуть бути м’якими і твердими.
Склад – ще в період навчання діти знайомляться із способом поділу слова на склади.
Удосконалювати навичку ділити слова на склади залежно від кількості голосних у слові.
Не слід змішувати поняття переносу (вес – на) з фонетичним складоподілом, що тяжіє до відкритого складу (ве –сна).
Наголос – є досить складно для учнів. Найбільш ефективним прийомом є вимова слова з питальною інтонацією, а не поскладове приговорювання. Знайомимо не лише з наголосом, а й смислорозрізнювальною роллю наголосу (замок – замок…)
.
.
З
вуковий
аналіз ліки
.
.
З вукобуквений +, буква «ел»…
Ці аналізи бувають усними і письмовими, повними і частковими.
Від звука до букви. Звук є первинним, а буква – вторинна.
Програма не вимагає повного звукобуквеного аналізу, досить скласти звукову модель.
23. Орфографія – це система правил правопису, тобто нормативного, обов’язкового для всіх написання слів.
З поняттям «орфографія» тісно пов’язане поняття «орфограма».
Це слово походить з грецької – правильний запис. Орфограма – це написання, що відповідає правилу орфографії і вимагає застосування цього правила. Термін діти не вживають, хоч вчитель часто користується терміном «орфограма».
На основі знання орфографічних правил і тих взаємозв’язків, які лежать в їх основі, на основі ряду орфографічних вправ формуються орфографічні уміння і навички.
У методиці намічаються два протилежні напрями – граматичний і антиграматичний.
Основоположником граматичного напрямку у вітчизняній методиці був К.Д.Ушинський. Думки педагога про свідоме походження навичок письма, про те, що процес засвоєння орфографії тісно пов'язаний з роботою мислення, аналіз граматичних і орфографічних правил. Однією з умов формування орфографічних навичок є система орфографічних вправ, зв'язок їх з розвитком мовлення.
Анти граматичний напрям у методиці навчання орфографії був започаткований у німецькій педагогіці. Родоначальником цієї теорії був німецький педагог Борман.
Він вважав, що в основі засвоєння орфографії лежить процес повільного нагромадження зорових образів слів, що правописом можна оволодіти шляхом довготривалого механічного списування, яке приймалося як основний метод навчання граматичного письма.
К.Д.Ушинський різко виступив проти теорії Бормана. Він відстояв теорію утворення орфографічної навички, основаної на знанні граматики і орфографії.
Прибічниками граматичного напряму були М.О.Корф, Д.І.Тихомиров, А.Соболєв. Вони багато зробили для розвитку теорії свідомого формування орфографічних навичок.
Розвиток уваги. Наочність.
Увагу учнів насамперед привертає слово вчителя в наочність.
Зорова і слухова наочність.
Активність учнів в ході евристичної бесіди, проблемного навчання, підводити дітей до висновку).
Самостійність (користуватися словником, працювати з підручником, колективне виконання вправ, вправи за зразком, вправи за аналогією
повна
самостійність.
Уміння розпізнавати орфограму (вміння перевірити правилом).
Система вправ – дібрати вправи відповідно до етапу формування орфографічної навички.
Повторення вивченого. Важливе місце поточне і тематичне, систематичне і потужне. Особливо слід часто повторювати недавно засвоєний «матеріал», вправи для повторення повинні бути різними (диктанти, списування, творчі завдання).
Контроль і перевірка рівня сформованості орфографічної навички – невелика перевірна робота (15 хв.).
На підсумковому етапі після вивчення ряду тем проводяться контрольні роботи: контрольне списування з орфографічними завданнями, контрольні диктанти з граматичним завданням, переказ.
Поточні і підсумкову перевірки дають можливість виявити рівень сформованості.
Робота над помилками (в ході аналізу зошитів). Типовими для учнів початкових класів є помилки на пропуск, заміну, перестановку букв – під звуковий аналіз, списування з приговорюванням, напівголосне читання текстів).
24. Вимоги до орфографічних вправ, їх види. Списування. Диктанти. Орфографічний розбір. Словникова робота.
Вимоги до орфографічних вправ. Основна вимога.
Систематичність, що забезпечується диференційованим підходом до орфограм, використання вправи, яка найповніше відображає виучувати орфограму.
Строгою послідовністю розумових операцій під час роботи над орфографічним матеріалом.
Поступовим наростанням самостійності у виконанні вправ.
Органічним зв’язком роботи над орфографією і розвитком мовлення учнів.
Друга вимога:
Послідовність виконання вправ:
вправи, які готують повідомлення правила (підготовчі вправи);
вправи розпізнавального етапу;
вправи на часткове застосування правила;
вправи на повне застосування правила (вправи творчого характеру).
Види вправ: списування, диктанти, перекази.
Списування. Види списування:
з підкресленням букв;
вибіркове списування;
списування із зміною форм слова;
списування з певним граматичним завданням;
списування з дописуванням пропущених букв;
списування з метою класифікації слів;
зорові диктанти – це вид списування;
контрольні списування.
Вимоги до списування: грамотність, каліграфічна правильність, швидкість.
Контрольне списування оцінюється 3 оцінками: за грамотність, каліграфію, швидкість письма.