Керівництво самостійним дитячим читанням Напрямки роботи вчителя: керівництва самостійного читання

1-й:учитель дає завдання і прищеплює дітям читацькі уміння на уроках позакласного читання.

2-й: в обов’язки вчителя входить підготовка, організація і проведення масових позаурочних заходів, пов’язаних з читанням (літературні ранки, вікторини, книжкові вистави, створення класних бібліотек…).

3-й: учитель повинен пропагувати читання, створення домашніх бібліотек у сім’ях учнів.

Взагалі завдання вчителя – залучити учня до читання дитячих книг, пропагуючи різні теми та жанри літератури. При цьому слід враховувати інтереси дітей; рекомендувати учням тематику, а не примушувати. Бажано залучати спочатку до читання художні твори, а потім наукову, фантастичну. Слід враховувати важливу дидактичну вимогу – враховувати індивідуальні особливості дітей, оцінювати сам факт інтересу учнів до книги, а не скільки прочитав учень.

31. Способи організації навчання зв’язним висловлюванням (3 етапи оволодіння способами мовленнєвої діяльності).

1. Початкове ознайомлення з будовою зв’язних висловлювань.

2. Розвиток комунікативних умінь під час опрацювання програмного матеріалу з мови.

Типи комплексних вправ:

а) відновлення, поширення, редагування, переконструювання тексту з опорою на картину чи кадри діафільму;

б) побудова речень з допомогою графічних форм, вільний диктант, переказ з попереднім аналізом структури та мови вихідного тексту з використанням ілюстративної опори;

в) побудова самостійних висловлювань різних видів у їх взаємозв’язку за даним початком, опорними словосполученням із використанням текстово-ілюстративної або текстово-ігрової опори.

3. Взаємопов’язане навчання розповідям, описам і міркуванням на уроках розвитку зв’язного мовлення.

Зміст роботи з розвитку монологічного мовлення

1. Будь-яке висловлювання розпочинається із орієнтування у ситуації спілкування.

2. Розпочинаючи роботу над побудовою тексту, мовець повинен чітко уявити, про що він хоче розповісти, для чого, як, яким способом буде викладати свої думки.

3. Слід оволодіти умінням добирати матеріал для висловлювання, фіксувати його, користуватися ним у творчій праці.

4. Систематизувати зібраний матеріал, продумувати логічну послідовність.

5. Обрати спосіб викладу думки – розповідь, опис чи міркування.

6. Потрібна систематична цілеспрямована робота, щоб виробити в учнів звички до свідомого контролю за якістю свого мовлення, прищеплювати їм уміння редагувати власний текст.

Отже, виділяються 4 групи узагальнених умінь зв’язного мовлення:

1. інформативно-змістові (орієнтування);

2. структурно-композиційні (планування);

3. граматико-стилістичні (реалізація);

4. редагування (контроль).

Прийоми навчання зв’язним висловлюванням

1. Уміння орієнтуватися в умовах спілкування.

2. Уміння розкривати тему і основну думку висловлювання.

3. Уміння збирати матеріал для висловлювання.

4. Уміння систематизувати зібраний матеріал (структурно-композиційні уміння).

5. Уміння знаходити потрібні мовні засоби і висловлювання різних видів.

32. У сучасній мовознавчій науці загальновизнаною є думка, що реальна одиниця спілкування – це усне, або письмове висловлювання-текст, який становить найвищий рівень мовної системи. Визначальні його ознаки – цілісність змісту, зв'язність викладу, структурна організація, завершеність. Текстом може бути й одне речення, якщо воно становить окремий елемент мовної комунікації. Такими є заклики (Хай буде мир на всій планеті), прислів'я (Як постелиш, так і виспишся), крилаті вислови (Краще менше, та краще). Частіше текст складається з певної кількості речень, між якими є смислові і формальні зв'язки. Переважно ж текст буває значним за обсягом і складним за змістом і тоді він «може членуватися як найбільші структурно-семантичні одиниці, ніж речення. Вони складаються з кількох простих чи складних речень різної будови, об'єднаних в одне смислове ціле». Такі одиниці називають надфразними єдностями.

Частини тексту-речення і складні синтактичні цілі – пов'язуються між собою за допомогою засобів між фразного зв'язку, найважливіші з яких:

1) особові займенники 3-ї особи та вказівні той, цей, які вказують на зміст попереднього речення: З погодою щось діялось. Вона стала суха і вітряна;

2) синонімічні назви до вживаних у попередніх реченнях слів: Нерозумна пташка звила зовсім низько гніздо і тепер сиділа в ньому на яєчках. Кубельце її було таке маленьке, що увесь хвостик трясогузки звисав над ним. Почувши кроки, пташина повернула голівку... (М.Стельмах);

3) єдність видових та часових форм дієслів-присудків у сполучуваних реченнях: На човнику й веслі від нас від'їхав травень. Він прихопив з собою сині дощі, зелений шум та солов'їний спів, і в село, через тини, заглянуло літо (М.Стельмах);

4) обставинні слова найчастіше із значенням місця і часу: Прямо над нашою хатою пролітають лебеді. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів (М.Стельмах).

У процесі практичних спостережень та аналізу текстів в учнів поступово мають сформуватися такі уявлення:

текст – це зв'язне висловлюваннями має певну будову, тобто складається із зачину, головної частини і кінцівки; у тексті виражається певний зміст, що є його темою; текст можна назвати (дати йому заголовок); зв'язне висловлювання створюється за певною метою: повідомити, розповісти про щось, заперечити або ствердити, описати предмет, подію чи явище, подати пораду чи визначити порядок дій, висловити міркування тощо;текст може складатися з одного чи кількох абзаців, пов'язаних між собою за змістом; У тексті є найважливіші для вираження основної думки слова, визначення яких полегшує розуміння висловленого, і їх треба вимовляти з більшою силою голосу.

Формування уявлень про текст – не самоціль. Тексти, різні за будовою, а призначенням, за типами і стилями викладу, за жанрами, стають не тільки об'єктом спостереження й аналізу, а й зразком для власних висловлювань.

Лінгвістичні уявлення про текст як зв'язне висловлювання формуються в учнів починаючи з 2-го класу. На основі зіставлення мовного матеріалу учні насамперед засвоюють, що текст утворюється з речень, пов'язаних між собою за змістом. До тексту можна дібрати заголовок.

Не менш важливим є уміння членувати текст на смислові частини – абзаци. Виробляється воно у процесі виконання різних вправ:

1) поділ нерозчленованого суцільного текста на частини відповідно до його змісту;

2) визначення підтеми кожної частини;

3) складання плану тексту;

4) відтворення деформованого тексту з перестав-

леними абзацами;

5) відтворення змісту пропущеного в тексті абзаца.

Під час читання зв'язних текстів, виконання письмових вправ слід постійно привертати увагу учнів до того, як і чому розчленовано на абзаци, як їх виділяти на письмі. Така робота формуватиме уміння відтворювати прочитане або почуте за поданим або самостійно складеним планом, кожен пункт плану оформляти окремим абзацом, будувати власні зв'язні висловлювання з дотриманням послідовності викладу, у письмових роботах частини, що відповідають пунктам плану, виділяти в окремі абзаци.

33. Перекази в початкових класах, їх значення та дидактичні можливості. Види переказів.

Належне місце в мовленнєвому розвитку молодших школярів має бути відведено роботі над створенням усних і письмових монологічних висловлювань. Підготовка до побудови розповідей, переказів, творів здійснюється на всіх уроках рідної мови. Вона полягає у збагаченні словникового запасу учнів, формуванні умінь будувати словосполучення і речення, засвоєнні теоретичних знань про структуру тексту тощо.

Однак для створення усних і письмових зв'язних висловлювань рекомендуємо відводити окремі уроки розвитку мовлення. У 1-2 класах ці уроки потрібно пов'язувати з розвитком усного мовлення, у 3-4 класах – формуванню умінь писати перекази і твори.

У 1 класі уроки розвитку мовлення можна будувати за тематичним принципом: на уроці учні опрацьовують слова певної тематичної групи та створюють усні висловлювання з використанням цих слів.

Другокласників на зазначених уроках доцільно практично, без уживання термінів, ознайомлювати з виражальними засобами мови (порівняннями, синонімами, сталими словосполученнями тощо) та їх роллю у мовленні, вчити добирати заголовки до текстів, створювати усні розповіді за малюнком, серією малюнків, заданим початком, перебудовувати і записувати деформований текст.

У 3 класі учні повинні вчитися складати план переказу і твору, писати переказ прослуханого чи прочитаного тексту, твір-розповідь твір-опис, твір-міркування.

У 4 класі уроки розвитку мовлення спрямовані на формування в учнів умінь письмово висловлювати свої враження від прочитаної книжки, переглянутого фільму, власну оцінку їх персонажів, думки з приводу певних подій з навколишнього життя тощо. На цих уроках четвертокласники створюють також різні види переказів (докладний, стислий, вибірковий, творчий), самостійно складають план майбутнього висловлювання.

Це унікальний вид роботи, бо одночасно формує всі чотири види комунікативних умінь – слухати, читати, говорити, писати. Учні навчаються осмислено слухати та читати текст, а потім репродукувати його в усній і писемній формах мовлення. За допомогою переказів здійснюється навчання школярів сприйняття таї відтворення текстів різних типів і стилів мовлення, адже, як показують дослідження, значна частина випускників загальноосвітньої школи неспроможна відтворити прослуханий чи прочитаний текст, достатньо правильно й глибоко зрозуміти його зміст, дати оцінку прослуханому.

Залежно від докладності передачі змісту та міри збереження композиції тексту розрізняємо

перекази:

1) детальні, або близькі до тексту (зміст вихідного тексту відтворюється повно, з усіма деталями, зберігаються тип тексту, його композиційні і мовні особливості);

2) вибіркові (відтворюється не весь текст, а якась його частина, пов'язана з певною темою; його композиція, як правило, змінюється);

3) стислі (передається головне із змісту тексту, деталі опускаються. Тип тексту може бути збережений або змінений залежно від об'єму та ступеня стислості);

4) перекази з додатковим завданням, або творчі перекази (вправа передбачає внесення певних змін у зміст чи композицію вихідного зразка – заміну особи розповідача, доповнення тексту, перестановку частин тощо. Тип тексту, його мовні особливості можуть зберігатися або змінюватися залежно від характеру завдання). Потребує постійної уваги проблема гармонійного поєднання навчання чотирьох видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).

34.