Виразне читання.

Часто змішують поняття виразне і художнє читання. Художньому читанню навчають читців-професіоналів, акторів драматичних театрів, виразному читанню навчають дітей, студентів.

Для вчителя виразне читання твору – це прийом для розкриття його ідейно-художнього змісту, для збудження відповідних почуттів, естетичного виховання це і спосіб навчити учнів аналізувати літературний текст, пізнати характер дійових осіб, сприймати його художні і жанрові особливості, виявити ставлення до зображуваного. Виразне читання вчителя – це зразок для учнів, для їх виразного читання.

Передумови виразного читання учнів:

• чітко вимовляти звуки;

• володіти технікою читання;

• мати навички аналізувати зміст твору.

У букварний період ще лиш починається систематичне набуття умінь і навичок. У післябукварний період формується навчальне виразне читання.

Найважливішою передумовою виразності читання є глибоке усвідомлення учнями змісту частин і всього тексту.

Вимоги до прочитаного і декламованого:

• розвиток дихання, уміння інтонувати текст (паузи, логічний наголос);

• уміння «читати» розділові знаки (читати в особах), свідомо використовувати паузи;

• уміння відбивати радість, печаль, захоплення, здивування (паузи, психологічні, логічні тощо);

• вміти відтворювати лексичне наповнення твору (про що твір – веселе, сумне, …).

Прийоми навчання виразному читанню:

• питання в особах;

• читання пошепки;

• вчити виділяти лексичний наголос;

• читання скоромовок, приказок;

• уміння варіювати своїм голосом (вовк – грубим, мишеня – тоненьким);

• слід розвивати чуття тексту.

27. Етапи уроку ознайомлення з новим твором.

І. Підготовка до сприймання твору (розповідь, бесіда, вільне висловлення учнів, екскурсії, словникова робота, лінгвістичні ігри.

ІІ. Перше читання твору і перевірка сприймання прочитаного (твір читається повністю вчителем для створення у слухача цілісності сприймання).

ІІІ. Робота над перечитуванням тексту (поділ тексту на частини (початок, головна частина, кінець), додаткові питання, визначення голосної думки твору).

ІV. Аналіз зображувальних засобів (за допомогою художніх засобів виділяються художня і смислова функція твору, ставлення автора до героїв, душевний стан героя, розвивається словниковий запас учнів.

V. Складання плану прочитаного перед переказуванням твору (але вірші, великі твори не слід):

- навчити дітей поділяти текст на частини (можна за малюнками);

- заголовки до частин.

Вимоги до плану:

1. Усі його пункти повинні передавати логіку розгортання подій.

2. Вони мають бути спрямовані на розкриття головної думки.

3. План складання з двоскладних речень.

4. Можна розп., питан., номінативні речення.

VІ. Переказ прочитаного має освітнє й виховне значення, розвиває мовлення учнів.

Види переказування: дослівне, близьке до тексту, стисле, коротке, творче.

Короткі тексти переказувати небажано.

VІІ. Узагальнююча (підсумкова) бесіда – виявлення ідеї твору, кількома узагальнюючими запитаннями слід підвести учнів до відповіді.

28. Особливості методики опрацювання казки, віршів

(ліричних і епічних).

Казка відома дітям з дошкільних років. Однак вони не розуміють специфіки казки як літературного жанру. Учні початкових класів набувають лише загального уявлення про казку і її відмінності від інших творів. У процесі роботи над казкою, діти ще раз переконуються, що казка – це розповідь про якусь незвичну подію, а в її основі – вигадка, фантазія. Досить часто вони вдаються до власного фантазування – створення казок про звірів, а той про навколишні предмети: столи, стільці, книжки, зошити. Завдання вчителя – всіляко заохочувати учнів до написання казок. Діти молодшого шкільного віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко відрізняють фантазію від реальності. До фантазії вони ставляться як до гри.

Коли ж за програмою діти вивчають казки про людей, вчитель звертає їхню увагу на те, що героями казки можуть бути і люди. Але і в цьому випадку лишається фантастичність оповіді. Згодом вчитель повідомляє учням, що казки бувають народні й авторські, тобто написані одним казкарем.

Учні 1 і 2 класів швидко запам'ятовують, що зачин казки починається переважно такими словами: «Жив-був» чи «Жили-були», «Жив собі» або «Давно, давно це було». Учні без труднощів усвідомлюють одну з важливих особливостей багатьох казок – повторення однотипних дій чи ситуацій. Діти знають, що неодмінною частиною казки є її кінцівки. У ній – результат усього здійсненого героями казки. Таким чином, у початкових класах не дається визначення казки як жанру. У процесі читання казок дітям розкриваються їх своєрідні риси: фантастичність, змалювання незвичайних подій з участю звірів, явищ природи і людей, специфічний зачин, типово казковий виклад з повтором однотипних дій чи, кінцівка. Під кінець навчання в початковій школі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших розглядуваних на уроках читання текстів. Для цього їм вистачить знання названих особливостей.

Істотна особливість казки полягає в тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно. Дітей приваблює захоплююча фабула, яскраво намальовані образи, дотепні характеристики.

У казках міститься значний освітній і виховний потенціал. Діти щиро переживають горе, нещастя ображених. Не менш емоційно молодші школярі сприймають текст, у якому добро бере верх над злом або знедолені і бідні перемагають багатих і ситих. Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Аналіз казок збуджує дітей до формулювання жіночних суджень. Це важливо для розвитку мислення молодших школярів.

Учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів: доброту, сміливість, чесність або боягузтво, чванливість, пихатість, брехливість тощо. При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень і роздумів, зокрема, такого типу: Ним приваблює вас казковий герой? Що відмінного ви помітили в дійових особах казки? За що ми цінуємо їх? Діти дають різні оцінки вчинкам одних і тих самих казкових героїв.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту. Тільки в цьому випадку можливе здійснення освітньої і виховної мети уроків читання.

Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовують вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів – малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст і мета кожного з цих етапів залежить від тексту казки.

Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.

У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація – це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. Можна запропонувати учням інсценізувати, наприклад, естонську народну казку «Вовк та олень»: створити мізансцени для уявлюваної вистави чи кадри для можливого фільму (що буде на першому кадрі, що на другому і т. д.) У захоплюючому творенні сценарію учитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.

Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних прозовому чи віршованому творі. У драматичній формі тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок, «Дружні звірі», «Лисичка і Журавель». У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок.

Відмінність ліричних і епічних (сюжетних) творів накладає відбиток на методику їх вивчення і якоюсь мірою на організацію уроків читання.

Епічним віршам властивий сюжет, тобто розвиток подій. Епічні вірші подібні до інших художніх жанрів, таких, як оповідання, казки. Тому організація уроків їх читання схожа на будову уроків вивчення оповідань і казок. Після вступної бесіди і ознайомлення з текстом застосовується повторне читання, аналіз головної думки і художнього її втілення.

У поетичних творах особлива форма, що зумовлює використання специфічних прийомів роботи. Їм притаманна більша, ніж в оповіданнях образність, своєрідна синтаксична будова речень, лаконічне змалювання образів. Це змушує вчителя бути особливо пильним до пояснення окремих слів і виразів, тлумачення смислу речень.

Сюжетні вірші не позбавлені емоційного авторського ставлення до героя поезії чи об'єкта зображення. Позиція автора у відношенні до описуваних подій наявна в кожному епічному вірші. На неї слід орієнтуватися у визначенні провідної думки твору. Для учнів молодших класів ставлення автора до зображуваного часто висловлюється побажаннями, рекомендаціями, адресованими всім, хто читає.

На відміну від епічних віршів у ліричних поезіях немає сюжетного розвитку. У них відтворено переживання поета чи почуття, властиві не тільки авторові твору, а й усім людям. Авторські переживання передаються або в змалюванні картин природи, або в розкритті політичний подій.

У роботі над творами громадянської лірики важливо якнайповніше показати головну думку поезії, виявити складові частини ідейного задуму, а також ті висновки, які витікають з описуваного.

Зміст віршів соціально-політичного наповнення доцільно розкривати на тлі громадського, політичного і культурного життя народів Країни Рад. Опрацюванню таких творів може передувати вступне слово вчителя, демонстрація карти адміністративно-територіального поділу Радянського Союзу чи географічної карти світу, показ діапозитивів.

Робота над віршами соціально-політичного змісту неодмінно має доповнюватися розповідями про власні спостереження над працею і життям радянських людей.

Аналіз поезій громадянського спрямування потребує заключного слова вчителя, яке повинно стати закликом чи порадою, виразом гордості за нашу Батъківщину чи осуду царського режиму. Але робити це треба ненав'язливо (повчальнику найгіршому розумінні цього слова) рекомендацій.

Твори пейзажної лірики потребують своєрідного підходу до їх вивчення. Вірші такого типу невеликі за розміром і передаються в них не події з життя людей, а почуття, пов'язані із змалюванням явищ природи, переживань. Така поезія сприяє емоційному пізнанню дійсності. Звідси стає зрозумілою вимога методики – читанням ліричних віршів вводити дітей у світ художніх образів через почуття, а далі вести від почуттів до думок, до висновків. Безпосереднє знайомство з природою – важлива умова усвідомленого розуміння тексту. Відповідний емоційний настрій може дати музика.

Робота над аналізом ліричного твору спрямовується на розвиток у школярів уваги до переживань, настроїв, що їх відтворює поет. На основі цього ведеться збагачення їх словника лексемами на позначення різних почуттів: радості і смутку, змилування і схвильованості. Необхідно не тільки називати ці почуття й емоції, а й розкривати їх відповідними словами.

29. Особливості методики опрацювання байки, науково-пізнавальних статей, нарисів.