Диктанти

За участю аналізаторів: слухові

зорово-слухові

За метою застосування: навчальні

контрольні

Слухові диктанти можуть бути словниковими і вибірковими: попереджувальні, пояснювальні, коментоване письмо.

Зорово-слухові диктанти.

Самодиктант. Загадки чи прислів’я вивчаються на одному уроці, а записується на наступному.

Пояснювальний диктант, коли тема вивчена.

Малюнковий диктант (предметні малюнки, 3-4 кл.)

Вільний диктант – цікавий текст, а потім записують самі.

Творчий диктант – скласти чи поширити речення.

Контрольний диктант (слова невідомі, пояснити, якщо є слова з невідомими орфограмами – записати на дошці).

Є два види орфографічного розбору:

1. Фонетико-орфографічний – аналізується не все слово, а лише орфограма (хлопець, сім’я).

2. Граматико-орфографічний – аналізуємо орфограму, а для цього слід застосовувати багато знань (Наприклад: грушею це іменник, що в О.в. одн. Основа закінчується на шиплячий …). Під час граматико-орфографічного розбору учні називають лише найбільше значимі граматичні ознаки, що стосуються орфограми.

Словникова робота – мета збагачувати словниковий запас, засвоєння правопису (ряд слів за іст. принципом).

До словникових диктантів у початкових класах віднесено і ряд слів іншомовного походження.

Вимоги до уроків орфографії:

1. Засвоєння нових знань, їх застосування у мовленнєвій практиці, розвиток і виховання школярів зливаються в єдиний процес.

2. Чіткість і внутрішня логіка уроку, його цілеспрямованість, підпорядкованість вирішенню поставленої мети.

3. Урок мови – це передусім урок розвитку мовлення й мислення учнів.

4. Всі уроки повинні бути спрямовані на розвиток орфографічної грамотності і на розвиток усного мовлення, комунікативних умінь, розвиток зв’язного мовлення.

Вимоги до сучасного уроку орфографії

1. Нестандартні форми проведення уроку і заходи, які сприяють їх впровадженню.

2. Науковий рівень викладання предмета.

3. Розвиток пізнавальних інтересів учня.

4. Здійснення між предметних зв’язків.

5. Озброєння учнів прийомами самостійної роботи, формування навичок самоконтролю.

6. Урахування принципів диференціації та індивідуалізації.

7. Вибір вчителем найефективніших форм і методів роботи.

8. Наявність зворотнього зв’язку між вчителем і учнем.

9. Об’єктивність оцінювання.

10)Оптимальність домашнього завдання (характер, мислення, диференціація, інструктаж)

11)Результативність уроку (ступінь досягнення мети, якість знань, умінь та навичок, позитивні зміни в розвитку виховання учнів, використання наочності, елементи цікавого.

25. Методика читання (Вступ)

План

1. Читання як навчальний предмет.

Завдання предмета читання у початкових класах – формувати, закріплювати, удосконалювати навички свідомого, правильного, швидкого, виразного читання, розвивати потяг до самостійного читання. Ці завдання здійснюються на двох типах уроків читання: класного, позакласного.

До свідомого читання діти починають готуватися в період навчання грамоти.

Методика рекомендує відводити деякий час (на 10-15 хв.) для роботи над розвитком зв’язного мовлення.

Підручники з читання у початкових класах будуються за тематичним принципом і враховують час вивчення матеріалу у певні пори року; подано твори різних жанрів (проаналізуйте «Читанку»).

Наукові засади методики читання в початкових класах:

- принцип педагогіки;

- принцип психології;

- принцип літературознавства.

Історія становлення методики читання. Основний сучасний метод навчання читання.

У другій половині ХІХ ст. в початкових класах застосовувалося «пояснювальне читання», завдання якого навчити дітей свідомого, змістовного читання, уміння логічно й правильно переказувати прочитане. Істотну роль у становленні й розробці методу відіграв К.Д.Ушинський, яким ще вважав, що пояснювальне читання – це засіб розвитку мови і мислення учнів, роль наочності.

Крім пояснювального методу читання використовували ще й метод словотлумачного читання (кінець ХІХ – поч. ХХ ст., Корф).

Використовували й метод виховного читання (Балтанов).