29. Характеристика структури господарського комплексу України

Територіальна структура господарства

Під територіальною структурою господарського комплексу розуміють сукупність певним чином взаєморозміщених і поєднаних територіальних елементів господарства (окремих галузей), які перебувають у складній взаємодії. Територіальними елементами господарства є промислові пункти, центри, вузли, райони, сільськогосподарські зони, транспортні магістралі, соціально-економічні райони тощо. Формуються вони в результаті територіального поділу та інтеграції праці.

Первинною ланкою виробничої сфери є підприємство. Особливості підприємств, взаємозв'язки4 між ними, їхнє розміщення значною мірою визначаються формами суспільної організації виробництва. Таких форм виділяють чотири: концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування.

Концентрація — це зосередження виробництва на великих підприємствах. Зростання концентрації виробництва відбувається за рахунок розширення діючих підприємств, будівництва нових великих підприємств або об'єднання декількох малих. Економічний ефект за цієї форми організації виробництва забезпечується за рахунок зменшення затрат на одиницю продукції, збільшення фінансових можливостей для модернізації підприємства та ін. Однак надмірна концентрація призводить до негативних наслідків.

Спеціалізація — це випуск підприємством однорідної продукції. За формою вона може бути предметною, технологічною і подетальною.

Кооперування — це організація виробничих зв'язків між підприємствами для випуску певної продукції. Найрозвинутіше кооперування у галузях, що виробляють складну продукцію, особливо у машинобудуванні.

Поєднання на одному підприємстві (комбінаті) кількох виробництв, що можуть належати до різних галузей промисловості, називається комбінуванням.

Ґрунтується воно на основі комплексної переробки вихідної сировини, відходів виробництва або послідовній технологічній обробці сировини. Комбінування є найхарактернішим для металургійної, хімічної та лісової промисловості.

На розміщення підприємств і установ господарського комплексу країни впливають певні чинники, які зумовлюють найефективніше функціонування їх у певному місці, найменші затрати на виробництво і транспортування продукції. їх називають чинниками розміщення господарства.

Чинники розміщення групують, виділяючи серед них:

а) природні (паливний, сировинний, водний, природних умов); х

б) техніко-економічні (енергетичний, техні-ко-сировинний, транспортний, техніко-спо-живчий, економіко- географічного положення, виробничої інфраструктури);

в) демографічно-соціальні (трудових ресурсів, споживчий, соціальної інфраструктури).

Під сировинним у групі природних чинників необхідно розуміти природну сировину, а в групі техніко- економічних — матеріали, які виготовлені на підприємствах (метал, пластмасу), що йдуть на подальшу переробку. Споживчий фактор у групі техніко-економічних чинників стосується підприємств-споживачів, а у групі демографічно-соціальних — населення.

Українська соціально-економічна географія обґрунтовує такі принципи розміщення господарства:

Наближення виробництва до джерел сировини, палива, енергії, районів споживання готової продукції й зосередження трудових ресурсів.

Вирівнювання соціально-економічного розвитку всіх регіонів країни, активніше освоєння нових чи пожвавлення розвитку депресивних районів.

Комплексний розвиток і раціональне поєднання різних галузей виробництва та сфери послуг.

Урахування екологічних проблем.

Обмеження розвитку великих міст, активізація розвитку малих і середніх міст.

Урахування міжнародних зв'язків.

Максимальне урахування досягнень науково-технічного прогресу.

Основні риси галузевої структури господарства

За природно-ресурсним потенціалом, рівнем розвитку Україна належить до середньорозвинутих держав світу. За типом її господарський комплекс в промиспово-аграрним. Значно розвинуті у країні транспорт, будівництво та галузі сфери послуг.

Для того щоб порівняти роль різних галузей господарства у господарському комплексі країни, визначають їхню частку у валовому національному продукті (сукупній ринковій вартості всього обсягу кінцевого виробництва впродовж року) або у валовій доданій вартості (різниця між випуском товарів і послуг, як правило, за рік та проміжним її споживанням). Проміжне споживання охоплює сировину, напівфабрикати, послуги, які закуповують підприємства і установи для випуску кінцевої продукції.

За підсумками 2009 р. у валовій доданій вартості частка сільського та лісового господарства становила 10,9 %, промисловості — 25,4 %, будівництва — 4,6 %, транспорту і зв'язку — 13,7 %, оптової і роздрібної торгівлі — 13,1 %, освіти — 5,9 %. На інші види економічної діяльності припадало разом 24,8 %.

У 2000р. ВВП почав зростати. Швидкими темпами почало нарощуватись промислове виробництво, яке за підсумками 2006 р. вийшло на рівень

1990 р.

Після проголошення незалежності Україна взяла курс на перехід від командно-адміністративної до ринкової економіки, яка базується на приватній власності на землю та інші засоби виробництва. Наприкінці 2005р. наша країна була визнана європейськими державами країною з ринковою економікою. Це означало, що основне завдання перехідного періоду — проведення роздержавлення і приватизації господарських об'єктів було виконане. Обсяги випуску та асортимент продукції почали визначатись вже не командами уряду, а попитом на неї в суспільстві.