10. Діагностика регіонального розвитку

Діагностика – це виявлення регіональних диспропорцій, структурних деформацій і недоліків у соціально-економічному розвитку. Результати діагностики потрібні для вироблення національної регіональної політики, виявлення проблемних депресивних регіонів, регіонів із значним економічним потенціалом та як маркетингова інформація.

Діагностика ґрунтується на порівнянні з іншими регіонами. В економіці діагноз — це визначення стану економічного об'єкта, підприємства, регіону, країни. Об'єкт, стан якого визначається, називають об'єктом діагнозу. Об'єктом діагнозу може бути регіон різного рівня: країна, область, низовий адміністративний район, місто, район у місті, селище, село, а також будь-який територіальний міжгалузевий комплекс. Стале і незворотне відхилення від нормального стану називають патологією. Стан об'єкта описують за допомогою системи індикаторів. Відхилення від нормального стану визначають порівнянням значень з деяким нормативом, еталоном.

У завданні будь-якого діагнозу можна виділити два підзавдання. Перше — визначити, до якої групи сукупності належить об'єкт. Його можна охарактеризувати як завдання якісної ідентифікації. Друге — виявити відмінність цього об'єкта від інших об'єктів уже виявленої групи. Отже, діагностика, що встановлює відхилення від норми.

Залежно від динамічних завдань діагнозу розрізняють діагностику статичного стану і діагностику процесу. Діагностуючи статичний стан, потрібно визначити стан регіону на цей період, модель економіки та можливі соціально-економічні зміни.

При діагностиці процесу досліджують траєкторію розвитку, генетику об'єкта, розмежовують чинники ендогенного та екзогенного характеру.

За формою організації економічну діагностику поділяють на аналітичну, експертну діагностику і діагностику на моделі.

Аналітична діагностика передбачає проведення діагностики безконтактними методами з допомогою статистичної інформації та використання методів регіонального аналізу, типологій.

Експертна діагностика — це отримання інформації для цілей діагностики контактними методами безпосередньо проведенням спеціальних експертних і соціологічних опитувань.

Діагностикою на моделі називають отримання інформації про об'єкт діагнозу за допомогою модельних імітацій.

Для посилення ефективності регіонального розвитку необхідно розробити систему заходів щодо стабілізації економічної та соціальної ситуації на регіональному рівні, реформування відносин власності, посилення правової, економічної та організаційної підтримки приватного бізнесу.

11. Аналіз класичних теорій виробництва. Сучасні концепції рпс.

1. Аналіз класичних теорій розміщення виробництва

Питання розміщення виробництва увійшли в коло розгляду економічної науки ще на початку 19-го ст.

Започаткував теорії розміщення виробництва німецький економіст Йоган Тюнен (1783-1850). У своїй роботі “Ізольована держава в її відношенні до сільського господарства і національної економії” він заклав основи теорії розміщення аграрної економіки.

Застосовуючи метод абстракції, Й. Тюнен змоделював гіпотетичну ізольовану державу. Вона складається з одного міста, розташованого в центрі великої, абсолютно однорідної у всіх напрямках рівнини, щоб виявити вплив саме чинника відстані на вигідність ведення сільського господарства і транспортування продукції галузі.

Й. Тюнен виявив один з найважливіших механізмів виробничої диференціації сільського господарства залежність його від транспортно-географічного положення. Дослідження Й. Тюнена мали великий вплив на подальший розвиток аграрно-економічної думки. Сьогодні вони наповнюються новим змістом, застосовуються і до несільськогосподарських територій, і до невиробничої діяльності людей.

Ідеальна модель Й. Тюнена приваблює не конкретним змістом, а методами побудови. Й. Тюнен одним з перших використав при вивченні проблем розміщення кількісні, математичні методи, у тому числі для дослідження просторових (територіальних) відносин, розкрив залежність функцій (спеціалізації) земельних ділянок від географічного положення, віддалі, сусідства.

Родоначальником теорії розміщення промисловості є німецький економіст Альфред Вебер (1868-1958), що заклав основи 2штандорта”, тобто вибору оптимального місця для розміщення підприємства.

Теорія А. Вебера викладена в роботі “Про штандорт промисловості”, заснована на певній ізолбованій, замкненій у господарському відношенні території, на якій уявно припускається наявність паливних та інших ресурсів, широкий розвиток залізничного транспорту, необмежена кількість робочої сили.

Найдоцільнішим для розміщення нового промислового підприємства А.Вебер вважає те місце, де підприємство працювало б з найменшими витратами виробництва. Виходячи з елементів собівартості промислового продукту, він розрізняє два чинника або “орієнтації”, що впливають на процес розміщення основного промислового виробництва країни - транспортну орієнтацію та орієнтацію на дешеву робочу силу.

Пізніше ці чинники А.Вебер доповнив третім, який назвав агломерацією. Під нею він розумів зосередження на одному місці багатьох промислових підприємств, що зменшувало б витрати виробництва передусім при будівництві нових.

А. Вебер у своїй “штандортній” теорії обмежується вивченням одного підприємства без урахування взаємовідносин і взаємозв'язків між усіма підприємствами, що беруть участь у процесі виробництва.

Німецький економіст Август Льош (1906-1945) спробував вирішити проблему оптимального розміщення уже не одного підприємства, а сукупності їх у певній галузі. Визначальним чинником при розміщенні промислових підприємств А.Льош вважав отримання максимального прибутку. Правильно вибраним місцем для окремого підприємства в умовах вільної економіки, на його думку, є точка, що забезпечує отримання максимального чистого прибутку.

А. Льош, на відміну від Й. Тюнена і А. Вебера, вперше в західній економічній науці розглядав теорію не тільки промислового “штандорта”, а й сільського господарства, торгівлі, міст тощо. Саме А. Льош підняв теорію розміщення на макроекономічний рівень дослідження. Об'єктом його дослідження було як окреме підприємство, так і територіальна структура господарства.

А. Льош прагнув поєднати досягнення вчення про “штандорт” з економічним районуванням.

Досягненням А. Льоша є те, що він вперше розглядав умови розвитку економічного регіону: відстані та транспортні умови, природні відмінності, національні та політичні умови, технічний прогрес, особисті якості підприємців.