7. Основні підходи дослідження процесів розвитку та розміщення продуктивних сил.

Підхід – «стратегія»; напрямок дослідження(в якому напрямку вести).

Метод – «тактика»; засіб спосіб(яким чином).

Дослідження процесів розвитку і розміщення продуктивних сил здійснюється за допомогою сукупності багатьох підходів. Серед них найбільш ефективними на різних рівнях пізнання є такі: галузевий, міжгалузевий, регіональний, системно-структурний, історичний, комплексний, екологічний, проблемний, програмно-цільовий, відтворювальний.

Галузевий підхід розроблений досить ґрунтовно і має значний вплив на прийняття рішень. Він передбачає розгляд кількох можливих пунктів виробництва аналогічних видів продукції, що характеризуються різними виробничими і транспортними витратами, а також введенням відповідних обмежень. Водночас галузевий підхід не завжди дає змогу достатньою мірою враховувати особливості міжгалузевих зв'язків, які в сучасному суспільному виробництві набувають все більшого значення. Не можна, наприклад, розглядати структуру, спеціалізацію, розвиток і розміщення окремих галузей сільського господарства окремо від розвитку і розміщення певних галузей харчової промисловості.

Міжгалузевий підхід у дослідженні розвитку і розміщення продуктивних сил дає змогу розкрити особливості залежності територіальної організації будь-якої галузі від розвитку і розміщення ряду інших безпосередньо пов'язаних з нею галузей. Це сприяє досягненню важливих соціально-економічних цілей, найбільш повному враховуванню впливу науково-технічного прогресу.

Регіональний підхід зосереджує увагу на вивченні специфічного для цього регіону просторового поєднання продуктивних сил, враховує те, що відрізняє один район від іншого.

Системно-структурний підхід у широкому розумінні передбачає аналіз складних об'єктів. Системно-структурний підхід пов'язаний з необхідністю дослідження розміщення продуктивних сил на всіх територіальних рівнях, аналізу відносин і різноманітних зв'язків, які інтегрують окремі компоненти продуктивних сил в єдине ціле, а також поєднують їх з іншими територіальними системами вищого або нижчого рівня.

Історичний підхід дає можливість відстежувати розгортання процесу розміщення продуктивних сил у часі, виявляти закономірності та принципи цього процесу з точки зору певних історичних умов, певної епохи.

Комплексний підхід орієнтує дослідника на всебічний аналіз розміщення продуктивних сил у взаємозв'язку з внутрішніми і зовнішніми чинниками та процесами, передбачає визначення збалансованості та пропорційності розвитку і розміщення продуктивних сил, виявлення взаємозв'язків і взаємозалежностей між усіма їхніми компонентами. Комплексний підхід враховує також можливі напрями і побічні наслідки розміщення продуктивних сил у перспективі.

Екологічний підхід розкриває процеси взаємодії територіальних соціально-економічних систем і навколишнього природного середовища з позицій необхідності досягнення динамічної рівноваги між людиною, її діяльністю і природою.

Проблемний підхід передбачає дослідження існуючих або прогнозованих суперечностей суспільного розвитку, форм їхнього прояву в господарському житті. Суперечності, які відбиваються у свідомості людей як наявність диспропорцій і дисбалансів у розвитку та розміщенні продуктивних сил, як порушення динамічної рівноваги в системі «природа — суспільство — територія», сприймаються як ключові, актуальні проблеми суспільного розвитку. Проблемний підхід є методологічною основою розробки і реалізації різноманітних цільових комплексних програм.

Програмно-цільовий підхід передбачає визначення проблемної програми, узгодженої за матеріалами, трудовими, фінансовими ресурсами, виконавцями і термінами завершення комплексу планових заходів різного характеру, здійснення яких забезпечує своєчасну реалізацію поставленої мети або системи цілей. Одна з головних особливостей цього підходу — це скінченність проблеми, для вирішення якої створюється програма, у часі.

Відтворювальний підхід передбачає використання в органічній єдності всіх фаз відтворювального циклу, тобто виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ у часі та просторі. Такий підхід дає можливість розкрити численні істотні сторони виробничих відносин у їхній різноманітності та особливих формах вияву. Найважливіше місце у відтворювальному підході відводиться дослідженням внутрішньорайонних і міжрайонних зв'язків, відповідності наявності ресурсів і потреби в них, оптимального розміщення виробництва і розселення тощо.

8. ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ АНАЛІЗУ РПС ТА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ.

Для аналізу цих процесів використовують систему показників, які поділяють на такі групи: натуральні, вартісні, кількісні, якісні та техніко-економічні.

НАТУРАЛЬНІ показники обчислюють у фізичних одиницях виміру (площі, об'єму, потужності тощо). За допомогою їх узгоджують обсяг виробництва з потребами в продукції, наявними і необхідними потужностями тощо.

ВАРТІСНІ показники харак-ь процес суспільного вир-а. Зокрема, це показники обсягу реалізованої, валової, товарної продукції, чистої продукції, розмір (ВНП), НД. Вартісні показники дають можливість узагальнювати дані щодо вир-а, узгоджувати обсяг вир-а з фінансовим планом, визначати доходи та витрати населення, регулювати грошовий обіг. Вимірюють у грошовій формі за допомогою цін та тарифів.

КІЛЬКІСНІ показники характеризують абсолютні розміри, пов'язані з виміром величини сукупності об'єктів (елементів). Це обсяг виробництва, капітальних робіт, перевезень, виконання різних робіт тощо.

ЯКІСНІ показники визначають рівень розвитку процесу, якісні особливості явищ, закономірності їхнього розвитку (ступінь використання суспільної праці, виробничих ресурсів, зростання продуктивності праці, рентабельність підприємств тощо).

ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ відбивають рівень використання природних ресурсів і праці, а також дають змогу науково обґрунтувати розміщення галузей і виробництв. Це праце-, матеріало-, енерго- і водомісткість вир-а, транспортабельність сировини і продукції тощо.

Працемісткість(Трудомісткість вир-а). Цей показник є характерним для працемістких галузей, орієнтованих на розміщення в Районах зосередження робочої сили. Т = З /П , де Зп — затрати праці, людино-год, П- одиниця готової продукції.

Матеріаломісткість виробництва — кількість матеріалів (сировини, електроенергії, палива), яка витрачається на виготовлення одиниці продукції. Зниження матеріаломісткості вир-а є важливим резервом підвищення його ефективності. М = З /П , де З — витрати матеріалів, крб., т; П — річний випуск продукції, грн., шт., т.

Енергомісткість галузей (виробництв) визначається часткою паливних витрат у собівартості готової продукції або часткою витрат палива й енергії на її вир-о. При цьому енергомісткість може розглядатися як електро-, тепло-, паливомісткість залежно від переважання того чи іншого енергоносія у виробничо-технологічному процесі. Високоенергомісткі галузі орієнтуються на масові та ефективні паливно-енергетичні ресурси. Е = З /П , де 3 — витрати енергії, кВт • год., П- собівартість готової продукції

Водомісткість суттєво впливає на локалізацію розміщення підприємств тієї чи іншої галузі. До галузей з орієнтацією на великі джерела водопостачання належать металургійна, хімічна, легка промисловість. В = З /П, де З — витрати води, л., П- кількість готової продукції за одиницю часу (рік).

Фондомісткості виробництва: Ф = B/П, де В — вартість основних фондів, грн., П- кількість готової продукції за одиницю часу (рік)

Капіталомісткості виробництва: К = В /П, де В— вартість капіталовкладень на спорудження об'єкта, грн. П- од готової продукції.

Транспортабельність продукції: Т = З /П, де 3 — витрати на перевезення продукції, грн.П -од готової продукції.

Собівартість продукції: С = Вс +Вм+3о, де Вс і Вм — вартість сировини, матеріалів, палива, енергії та інших предметів праці і амортизаційних відрахувань, грн.; Зо — витрати на оплату праці і реалізацію продукції, грн.

Ці та інші показники широко використовуються на проектній стадії обґрунтування розміщення підприємств, регіонального розвитку виробництва та прийняття управлінських рішень. У результаті регіонального аналізу виявляють внутрішні резерви, прогресивні методи роботи.