7.2. Основні елементи організації праці персоналу.

7.2.1. Форми розподілу й кооперації праці

Необхідність організації праці обумовлена такими об'єктивни­ми категоріями, як розподіл і кооперація праці.

Розподіл праці — відокремлення діяльності окремих працівників та їх груп у процесі праці. Завдяки розподілу праці підвищується продуктивність пра­ці, вдосконалюються знаряддя праці.

Розрізняють такі види розподілу праці: загальний, приватний і одиничний. До загального розподілу праці відносять розподіл між виробничою і невиробничою сферами діяльності людей, а всере­дині цих сфер — між промисловістю, сільським господарством транспортом, зв’язком, торгівлею.

Частковий розподіл праці передбачає її розподіл усередині га­лузей загального розподілу праці. Наприклад, промисловість поді­ляє на галузі, підгалузі, об'єднання, окремі підприємства. Сільське господарство — на рослинництво і тваринництво, а всередині їх — на спеціалізовані галузі.

Всередині підприємства виділяють такі види розподілу праці:

1. функціональний — розподіл працівників підприємства на кате­горії залежно від виконуваних ними функцій. Виділяють такі кате­горії працівників: робітники, службовці (керівники, спеціалісти, технічні виконавці), молодший обслуговуючий персонал, охорона (рис. 7.1.);

2. технологічний — розподіл праці за технологічними операція­ми і процесами; за фазами, видами робіт, виробами, деталями. Він визначає розстановку працівників відповідно до технології вироб­ництва;

3. професійно-кваліфікаційний — поділ праці між групами пра­цівників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ро­біт, а також залежно від складності цих робіт. Він передбачає поділ працівників підприємства за професіями, спеціальностями, кваліфікацією.

Одиничний розподіл праці передбачає розподіл робіт окремого підприємства: за цехами, ланками, бригадами, окремими праців­никами та їхніми професійно-кваліфікаційними групами. Цей вид розподілу праці — найбільш складний і важливий, оскільки кон­кретні трудові процеси здійснюються в рамках одиничного роз­поділу праці.

Слід відзначити, що розподіл праці — тільки один бік трудової діяльності. Він викликає необхідність об’єднання праці окремих працівників у групи в спільному трудовому процесі, у взаємопов’язаних трудових процесах на всіх рівнях — від робочих місць окремих виконавців до підприємств, підгалузей і взаємопов’язаних галузей народного господарства. Об’єднання, встановлення взаємозв’язку між розрізненими, спеціалізованими виконавцями в про­цесі трудової діяльності називається кооперацією праці.

Складність і значення кооперації праці безпосередньо на вироб­ництві зростає з поглибленням одиничного розподілу праці.

Розрізняють такі види кооперації праці:

• міжцехова — об’єднання праці цехів, служб підприємства для виробництва продукції;

• внутрішньоцехова, що передбачає об’єднання праці ділянок, служб цеху;

• внутрішньодіяьнична — об’єднання праці всіх учасників ділянки виробництва для забезпечення неперебійності виробничого проце­су, передбачає об'єднання праці між бригадами;

• бригадна — різновид внутрішньодільничної кооперації, перед­бачає об’єднання працівників однієї або декількох професій, які виконують єдине виробниче завдання.

У проектуванні варіантів розподілу праці на підприємстві необ­хідно усвідомлювати, що він має певні межі: треба враховувати економічну доцільність, психофізіологічні та соціальні наслідки такого розподілу.

Економічна доцільність розподілу праці оцінюється підвищен­ням ефективності виробництва внаслідок зростання продуктивнос­ті праці, покращенням використання виробничого обладнання, матеріальних і трудових ресурсів підприємства.

Психофізіологічні наслідки не повинні бути негативними, а са­ме: викликати фізичне й нервове перевантаження, порушувати нормальне функціонування людського організму.

Соціальні наслідки розподілу праці передбачають забезпечення його змістовності, поєднання фізичного і розумового навантажен­ня, привабливості трудової діяльності, потреби в ній і наявності умов для розвитку творчих здібностей особистості.

На сучасному етапі господарювання основними напрямами вдосконалення розподілу та організації праці повинні бути:

• формування окремих трудових процесів і складу виробничих операцій з урахуванням економічної доцільності, психофізіологіч­них і соціальних наслідків розподілу праці;

• складання проектних балансів робочого часу для окремих працівників за професіями і робочими місцями, за бригадами, ді­лянками і цехами з ув’язуванням цих балансів між собою, з трудо­місткістю виконуваних робіт і трудових функцій;

• розробка тарифно-кваліфікаційних характеристик для кожно­го виду робіт і чіткого переліку функціональних обов’язків пра­цівників, що забезпечують виконання окремих трудових процесів в умовах розподілу праці;

• забезпечення рівної інтенсивності праці на всіх ділянках ви­робничого процесу і науково обґрунтованих режимів праці й від­починку;

• забезпечення ритмічності, безперебійності трудового і вироб­ничого процесів за рахунок чіткої кооперації праці Й підвищення продуктивності праці на організаційній основі.