8.2. Мета наступу. Способи переходу в наступ

Переходять у наступ із метою розгромлення (знищення) противника та оволодіння важливими районами (рубежами, об'єктами) місцевості.

її досягають: ураженням противника всіма наявними засобами; рішу­чою атакою; стрімким просуванням військ у глибину оборони противника; знищенням і взяттям у полон його живої сили; захопленням зброї, різних об'єктів і вказаних районів (рубежів) місцевості.

При переході в наступ противника розгромлюють здебільшого шля­хом послідовного ураження першого і другого ешелонів і резервів, рішучого наступу механізованих і танкових частин (підрозділів) у визначених їм сму­гах, оволодіння вказаним районом (рубежем).

Для досягнення мети наступу на напрямку головного удару забезпечу­ють і постійно підтримують перевагу над противником у силах і засобах. У вирішальні моменти бою здійснюють маневр ударами авіації, масують вогонь артилерії та інших засобів ураження, а також застосовують тактичні повітряні десанти, другі ешелони й резерви.

Наступ можна вести після тривалої чи короткочасної оборони, при пе­реході військ у контрнаступ для розвитку успіху, досягнутого в контрнаступальній (наступальній) операції.

Залежно від обстановки і поставлених завдань, наступають на против­ника, який обороняється, наступає або відходить.

Наступ на противника, який займає підготовлену оборону, здійснюють із положення безпосереднього зіткнення з ним. а на противника, який поспіхом пе­рейшов до оборони — з висуванням із глибини. Він розпочинається з прориву оборони противника ударами всіх видів зброї.

Наступ на противника, який наступає, ведуть шляхом зустрічного бою, на противника, який відходить, - шляхом його переслідування.

У сучасних умовах способи переходу в наступ постійно вдосконалюється. У зв'язку з різким підвищенням потужності, далекобійності засобів

Враження, швидкості й маневрових можливостей частин і підрозділів, недоцільно завчасно зосереджувати ударні угрупування безпосередньо перед переднім краєм оборони противника. Таке зосередження дуже ризиковане, тому що виникає небезпека ураження військ зброєю масового ураження і звичайними вогневими засобами противника. Маючи високі маневрові можливості, війська здатні швидко висуватися з глибини й атакувати з ходу. Цей спосіб переходу в наступ застосовують нині в багатьох арміях світу.

У сучасних умовах переходять у наступ із ходу не тільки в процесі розвитку бою в тактичній чи оперативній глибині оборони противника, а й на початку операції, зокрема, при прориві підготовленої, добре укріпленої оборони противника, оскільки вогневими ударами наступаючі війська спро­можні знищити чи надійно придушити оборону і, використовуючи їхні ре­зультати, стрімко атакувати противника, розвиваючи успіх у глибину.

У сприятливих умовах обстановки (в ході розвитку бойових дій у гли­бині оборони противника) підрозділи можуть атакувати противника, розгор­таючись у бойовий порядок із похідних колон, тобто безпосередньо з маршу. Такий спосіб атаки не дає противнику можливості маневрувати, забезпечує раптовість удару. В сучасних умовах широке застосування нової зброї, авіацій­них засобів створює передумови для подальшого розвитку способів переходу військ у наступ: поєднання ударів із фронту, флангів і тилу, ударів із повітря, а на приморських напрямках — із моря; бойових порядків противника; викори­стання різних військових хитрощів для введення його в оману.

Тому мистецтво командирів і штабів при виборі способів переходу в наступ полягає в тому, щоб повністю застосувати фактор раптовості, застати противника непідготовленим, не дати йому можливості повністю використати свої сили й засоби, насамперед високоточну зброю, при відбитті атаки насту­паючих військ, а також створити сприятливі умови для нанесення сильного удару, маневрування вогнем і підрозділами при прориві оборони противника.

8.3. ЗАВДАННЯ І БОЙОВИЙ ПОРЯДОК ЧАСТИН (ПІДРОЗДІЛІВ) У НАСТУПІ

Одним із найважливіших питань організації бою є вміле визначення части­нами і підрозділами бойових завдань. Бойове завдання регламентується команди­рами й штабами, взаємодією, управлінням і всебічним забезпеченням бойових дій. Його своєчасне й точне виконання — основний показник успіху наступу.

Зміст бойового завдання частин (підрозділів) у наступі відображає досягнутий рівень їхньої технічної оснащеності, бойового досвіду, мораль­но-бойових якостей особового складу.

Для того, щоб правильно визначити бойові завдання частин (підрозділів), потрібно враховувати фактори обстановки, насамперед бойові можливості своїх військ і військ противника, співвідношення сил, вплив місце­вості та інші умови.

За будь-яких умов бойові завдання військам повинні бути реальними. Практика визначення необгрунтованих завдань, крім втрат, виснаження сил і занепаду бойового духу, нічого не дає.

Для ведення наступу частині (підрозділу) ставлять бойові завдання: розгромлення чи завершення розгромлення противника у визначеній смузі наступу та оволодіння до встановленого терміну важливим районом (рубе­жем, об'єктом) місцевості в глибині його оборони. Бойове завдання старший командир (начальник) визначає залежно від складу та стану противни­ка, побудови та інженерного обладнання його оборони, задуму бою, складу Й бойових можливостей частини (підрозділу), характеру місцевості та інших умов обстановки.

Бойове завдання характеризується шириною смуги наступу, ділянки прориву та її глибиною.

Механізований (танковий) батальйон першого ешелону за своїми бойо­вими можливостями може наступати у смузі до 2 км, рота — до 1 км (схема 10).

Для подальшого розвитку наступу на напрямку головного удару з'єднання (частини) необхідно мати перевагу над противником який оборо­няється, в 4-6 разів. Однак, таку перевагу можливо створити лише на вузькій ділянці фронту. Тому військам доцільно призначати ділянку прориву.

Батальйон прориває оборону противника у складі частини, як прави­ло, на одній ділянці. При цьому він наступає на фронті до І км.

Досвід навчань свідчить про те, що на І км ділянки прориву необхідно мати таку тактичну щільність:

— по артилерії до 120 гармат, мінометів і бойових машин реактивної артилерії;

— до 20 вильотів (на літаках і вертольотах);

— до 50 танків, із них до ЗО знаходяться в атакуючому ешелоні;

— 1-2 механізованих батальйони.

Бойове завдання частини (підрозділу) поділяється на декілька завдань. Це дозволяє чітко визначити послідовність розгромлення противника, більш цілеспрямовано використовувати наявні сили і засоби, а також краще органі­зовувати взаємодію.

Визначальними факторами поділу бойового завдання на два послідовно вирішуваних є: характер оборони противника, її побудова та способи ведення.

У сучасних умовах дивізії Збройних сил більшості країн світу застосо­вують активну оборону, ведуть її в усій глибині основного району оборони. Для утримання цього району можна використати дивізійні резерви. Таким чином, для успішного виконання бойового завдання необхідно розгромити не тільки частини першого ешелону дивізії противника, але і його дивізійні резерви в основному районі оборони, глибина якого може сягати 20-40 км. У результаті цього порушується стійкість тактичної зони оборони противни­ка, створюються умови для стрімкого розвитку успіху в глибині і розгром­лення його резервів, що підходять. Тому бойове завдання частин (підрозділів) першого ешелону поділяється на найближче та подальше, а також вказується напрямок продовження наступу полку.

Найближче завдання полку першого ешелону полягає в розгромленні у своїй смузі наступу першого ешелону бригади (полку) противника та ово­лодінні його першою позицією.

Подальше завдання — в розвитку наступу, розгромленні бригадних Полкових резервів противника та оволодінні їхніми рубежами.

Напрямок продовження наступу полку вказують із таким розрахун­ком, щоб забезпечити розгромлення дивізійних резервів противника і вико­нання поставленого завдання дивізії в день наступу.

Найближче завдання полку другого ешелону при введенні його в бій може полягати в розвитку наступу, завершенні розгромлення (разом із полками пер­шого ешелону) дивізійних резервів противника та оволодінні вказаним рубе­жем. Напрямок продовження наступу полку вказують із таким розрахунком, щоб забезпечити виконання бойового завдання дивізією на всю глибину.

У випадку прориву оборони противника за смугою забезпечення (зо­ною прикриття) бойове завдання полку за глибиною може бути меншим.

У тісному взаємозв'язку з поставленими військам бойовими завданнями будують їхні бойові порядки. Вони повинні відповідати меті бою та умовам обстановки. Бойовий порядок шикується з таким розрахунком, щоб забезпечити успішне розгромлення противника, рішуче зосередження зусиль на вибраних напрямках, безперервний вогонь, рух і маневр у ході наступу, можливість своє­часно нарощувати зусилля з глибини, а також надійне управління військами.

Бойові порядки з'єднань, частин і підрозділів у наступальному бою в процесі багатьох війн пройшли складну еволюцію. Головним фактором цьо­го розвитку стали зміни в матеріальній основі бою. Так, із появою досконалі­шої зброї та збільшенням потужності вогню лінійний бойовий порядок, який тривалий час застосовували у війнах кінця ХVІІІ-початку XIX сторіччя, по­ступився місцем колонам і розсипному строю. А з появою танків у період Першої й, особливо, Другої світової війн замість піхотного бойового поряд­ку почали використовувати піхотно-танковий.

У подальшому розвиток бойового порядку військ був пов'язаний із появою та ускладненням авіації, засобів протитанкової й протиповітряної оборони, бойового, технічного й тилового забезпечення. Масове впрова­дження в загальновійськові з'єднання, частини і підрозділи більш ефективної бойової техніки призвело до збільшення їхніх наступальних можливостей і. відповідно, до створення нових елементів бойового порядку.

У сучасних умовах, у зв'язку з надходженням у війська нових засобів боротьби (високоточної зброї, різних ракетних комплексів, бойових машин піхо­ти, протитанкових керованих ракет, вертольотів вогневої підтримки), підви­щенням ефективності, точності, далекобійності й швидкості підвищилися ви­моги до бойового порядку військ.

Бойовий порядок повинен забезпечувати: ведення бою як із застосуван­ням, так і без застосування ядерної зброї; рішуче ураження противника на всю глибину бойового завдання й відбивання його ударів із повітря; швидке й по­вне використання результатів вогневого ураження; найменшу вразливість підрозділів від ядерних і вогневих ударів високоточної зброї противника, а та­кож безперервну взаємодію та управління військами в складній обстановці.

Досвід тактичних навчань свідчить про те, що бойовий порядок частини (підрозділу) при прориві оборони противника будують у два ешелони, що дає можливість без будь-якої затримки збільшувати силу удару й темп наступу,

Механізовані підрозділи використовують у наступі у складі першого чи другого ешелону, а також у загальновійськовому резерві, їх можна засто­совувати як авангард, передовий, обхідний, рейдовий і спеціальні загони, так­тичний повітряний і морський десант. Механізовані підрозділи виконують поставлені завдання щодо знищення противника в тісній взаємодії з танками, артилерією й підрозділами інших родів військ.

Важливу роль у розгромленні противника, що обороняється, відіграють танкові підрозділи. Вони підсилюють у наступі механізовані підрозділи або діють самостійно, як правило на напрямку головного удару.

Однією з тенденцій удосконалення бойових порядків механізованих і танкових підрозділів у наступі в сучасних умовах є надання їм тактичної і _В0гневої самостійності. Це зумовлено тим, що вони будуть часто діяти на окремих напрямках, а деколи — без головних сил.

Як і в минулій війні, в наш час виникає необхідність створення в першо­му ешелоні при прориві оборони противника досить сильних артилерійських груп, які здатні безперервно підтримувати вогнем наступаючі війська в ході бою, знищувати виявлені вогневі засоби противника, особливо засоби ядерно­го й хімічного нападу, артилерію, розв'ідувально-ударні комплекси, реактивні системи залпового вогню, танки, протитанкові керовані ракети, бойові маши­ни піхоти, засоби протиповітряної оборони, уражати живу силу в опорних пунктах тощо. .

Більші вимоги висувають зараз до протиповітряної оборони, їх необ­хідно здійснювати безперервно протягом усього бою, надійно прикривати наступаючі частини й підрозділи при виконанні ними бойових завдань. Угрупування сил і засобів ППО повинно в будь-яку пору року й у будь-яку поло­вину доби знищувати повітряного противника.

У сучасних умовах важливим елементом бойового порядку в наступі є протитанковий резерв, який призначений для ведення боротьби з контратаку­ючими танками противника, прикриття разом із рухомими загонами заго­родження відкритих флангів, небезпечних напрямків і т.ін.

Із метою підвищення швидкості маневру на небезпечні напрямки деякі резерви, наприклад, загальновійськовий, інженерний, а також рухомий загін загородження, можуть діяти на вертольотах.

Значну роль у наступі відіграють зараз тактичні повітряні десанти, їхнє застосування дозволяє швидко використовувати результати вогневого уражен­ня, збільшувати силу й глибину одночасного удару по частинах і підрозділах.

Підвищення маневровості й активності сучасного бою вимагає широ­ко застосовувати передові загони.

Оскільки механізований (танковий) полк є тактичною частиною сухо­путних військ, яка здатна вести бойові дії самостійно, доцільно, щоб бойовий порядок складався з таких елементів (схема 11): підрозділів першого ешелону, підрозділів другого ешелону, підрозділів загальновійськового резерву; артилерійсь­кої групи (підрозділу); підрозділів протиповітряної оборони; протитанкового ре­зерву; рухомого загону загородження.

Залежно від обстановки й завдання, до бойового порядку полку мо­жуть також входити: передовий загін, спеціальний загін, обхідний загін, рейдо­вий загін і т.п.

Бойовий порядок частини (підрозділу) при прориві оборони против­ника шикують, як правило, у два ешелони, щоб мати можливість без будь-якої затримки збільшувати силу удару і темп наступу.

При прориві проміжних оборонних рубежів, коли оборона має неве­лику глибину, бойовий порядок полку можна будувати в один ешелон із виді­ленням загальновійськового резерву.

У випадку прориву укріпленого району, штурму великого міста та на місцевості з обмеженою кількістю доступних напрямків бойовий порядок можна будувати і в три ешелони.

Перший ешелон частини (підрозділу) створюється більш сильним і призначається для розгромлення противника, виконання найближчого завдання і розвитку наступу.

Залежно від отриманого завдання, складу противника, який оборо­няється, побудови, глибини й інженерного, обладнання його оборони, ступе­ня його придушення й характеру місцевості, до складу першого ешелону мо­жуть входити два-три батальйони із засобами посилення (підрозділами арти­лерії, інженерних, хімічних та інших спеціальних військ), а механізовані ча­стини, крім цього, посилюють танковими підрозділами.

Другий ешелон призначений для нарощування зусиль і розвитку успіху першого ешелону, виконання разом із ним подальшого завдання; заміни підрозділів першого ешелону у випадку втрати ними боєздатності; розширен­ня ділянки прориву; розгромлення контратакуючого противника; закріплення захоплених рубежів і об'єктів у ході наступу та для виконання інших завдань.

До його складу може входити один батальйон. Засоби для підсилення другого ешелону виділяють здебільшого при введенні його в бій. До початку наступу він пересувається за батальйонами першого ешелону на віддалі до 8 км. Другий ешелон (резерв) батальйону пересувається за підрозділами першого ешелону на віддалі 1,5-2 км.

Загальновійськовий резерв призначений для виконання раптово вини­каючих під час наступу завдань. Його склад — від механізованої (танкової) роти до батальйону.

Він розміщується за батальйонами першого ешелону на такій же самій відстані, як і другий ешелон.

Артилерія — елемент бойового порядку полку — здебільшого подаєть­ся як артилерійська група, її склад визначає в рішенні командир частини за­лежно від обстановки і кількості наявної артилерії. У частинах першого еше­лону вона складається не менше ніж із двох дивізіонів. У частинах другого ешелону артилерійські групи створюють перед введенням їх у бій.

Артилерійські групи створюють за рахунок приданої гаубичної арти­лерії. Артилерійські дивізіони частин найчастіше залишаються в безпосеред­ньому підпорядкуванні командирів або придаються батальйонам першого ешелону. У випадку малої кількості артилерії вони входять до складу артиле­рійських груп.

Мінометні підрозділи частини, підрозділи протитанкової артилерії і протитанкових керованих ракет, до складу груп не входять.

Підрозділи протиповітряної оборони застосовують у повному складі й призначають дня прикриття основних сил частини (підрозділу).

Зенітні підрозділи частини розміщуються і діють безпосередньо в бойо­вих і передбойових порядках механізованих (танкових) батальйонів.

Протитанковим резерв (ПТрез) веде боротьбу з танками та іншими ма­шинами противника, що прорвалися, для прикриття небезпечних напрямків, флангів і стиків. Він складається з підрозділів протитанкової артилерії, протитанкових керованих ракет, а за їх відсутності — з танкових підрозділів, що же посилюватися вогнеметними підрозділами. У механізованих частинах протитанкового резерву виділяють протитанковий підрозділ частини. Він розмішується і переміщується в повному складі за батальйонами першого ешелону на танкодоступних напрямках і готовий до розгортання й знищення танків, що прорвалися та контратакуючого противника.

Рухомий загін загородження (РЗЗ) наносить втрати противнику та пе­решкоджає його маневру шляхом створення мінно-вибухових загороджень і руйнувань на напрямках дії противника, для прикриття загородженнями флангів, стиків і захоплених рубежів. Він складається з підрозділів інженер­них військ. У полку рухомий загін загородження може бути силою до взводу. Передовий загін призначений для захоплення та утримання важливих рубежів (об'єктів) у глибині бойового порядку противника, забезпечення роз­гортання і дії своїх головних сил. У своєму складі він може мати до посилено­го батальйону.

Спеціальний загін створюють для знищення засобів ядерного і хімічного нападу й систем високоточної зброї противника у складі посиленої роти.

Рейдовий загін веде маневрові бойові дії в тилу противника з метою знищення, захоплення чи виведення з ладу його засобів ядерного нападу, назем­них елементів розвідувально-ударних комплексів, пунктів управління, і т.п., а також для боротьби з його резервами. Він створюються у складі посиленого батальйону.

8.4. ПІДГОТОВКА НАСТУПУ

Підготовка наступу полку полягає в:

І. Організації бою (прийнятті рішення; ознайомленні підрозділів із бойовими завданнями, проведенні рекогносцировки; організації взаємодії, вогневого ураження противника, всебічного забезпечення бою та управлін­ня, плануванні бою).

2. У підготовці полку до виконання бойового завдання.

3. У підготовці вихідного району до наступу.

4. У практичній роботі командира полку, його заступників, штабу, на­чальників родів військ і служб у підлеглих підрозділах.

Порядок роботи командира полку щодо організації наступу з положен­ня безпосереднього зіткнення з противником і з висуванням з глибини однако­вий. Різниця полягає лише в тому, що при організації наступу з положення без­посереднього зіткнення з противником більшу частину роботи командир пол­ку виконує на місцевості. Рішення на наступ командир полку приймає зде­більшого за картою. Його потрібно обов'язково уточнити на місцевості. З Цією метою він проводить рекогносцировку, на якій вивчає місцевість у смузі наступу, визначає її вплив на виконання завдання, а також уточнює постав­лені підрозділам завдання. Взаємодію в полку організовують на всю глибину бойового завдання по рубежах, часу і способах виконання завдань. Більш Детально її організують на всю глибину найближчого завдання.

_с Підготовка полку до виконання бойового завдання полягає в: підвищенні боєздатності: доукомплектуванні підрозділів особовим складом, озброєнням, тех­нікою; поповненні запасів матеріальних засобів: підготовці командирів, штабів і особового складу до виконання бойового завдання; підготовці озброєння й техніки до бойового застосування; проведенні бойової злагодженості підрозділів.

Практична робота командира полку, його заступників, штабу, началь­ників родів військ і служб у підлеглих підрозділах, крім звичайних питань, охоплює перевірку: своєчасності зайняття підрозділами вихідних і очікуваль­них районів позицій; готовності вогневих засобів до відкриття вогню; забез­печеності підрозділів ракетами, боєприпасами, пальним та іншими необхід­ними матеріальними засобами.

8.5. ВЕДЕННЯ НАСТУПУ

Наступ на противника, який обороняється, при висувані з глибини зде­більшого ведуть із вихідного району, розташованого на відстані до 40 км від переднього краю оборони противника, і здійснюють із послідовним розгор­танням частин (підрозділів) у бойовий порядок для атаки (схема 12).

У випадку ведення бойових дій при висувані з глибини переходити в наступ можна, не займаючи вихідного району. Для висування частин першо­го ешелону до оборони противника призначають один-два маршрути. Із ме­тою забезпечення організованого висування частин (підрозділів) і одночасно­го введення їх у бій призначають — вихідний рубіж, рубежі розгортання і рубежі переходу в атаку.

Рубежі розгортання в батальйонні колони розміщують поза зоною ефективного вогню основної маси артилерії противника на відстані до 15 км від переднього краю оборони.

Рубіж розгортання в ротні колони — поза досяжністю вогню прямою наводкою гармат, танків і протитанкових засобів, найчастіше на відстані до 6 км від переднього краю оборони противника.

Рубіж розгортання у взводні колони — поза досяжністю основної маси вогневих засобів на відстані до 3 км від переднього краю оборони противника.

Рубіж переходу в атаку вибирають таким чином, щоб його віддаленість забезпечувала танковим і механізованим підрозділам ведення дійсного вогню з основних видів зброї й дозволяла без зупинки на максимальній швидкості, досягти переднього краю оборони противника. Він знаходиться на відстані до 600 м від переднього краю оборони противника, а іноді й більше.

Залежно від обстановки і характеру місцевості, віддаленість цих ру­бежів може бути іншою.

Противника, який обороняється, атакують при тісній взаємодії танко­вих і механізованих підрозділів.

Танкові підрозділи атакують противника в бойовій лінії, а механізо­вані — в пішому порядку вслід за танками або на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) без спішування особового складу.

Атаку механізованих підрозділів пішим порядком застосовують у ви­падку прориву підготовленої оборони противника, укріплених районів, а також на важкопрохідний для танків і бойових машин піхоти (БТР) місце­вості. Особовий склад механізованих підрозділів при цьому атакує против­ника вслід за бойовою лінією танків на відстані, яка забезпечує безпеку від розривів снарядів своєї артилерії та підтримку танків вогнем стрілецької зброї.

Атаку механізованих підрозділів на бойових машинах піхоти (броне­транспортерах) використовують, коли прорвана оборона, придушена і зни­щена більша частина його протитанкових засобів при відсутності організо­ваного опору, а також при наступі на поспішно зайняту оборону.

Висування підрозділів із вихідного району починається у встановле­ний час або за сигналом командира частини (підрозділу).

Для прикриття висування і переходу головних сил у наступ від частини виділяють авангард. Авангард завчасно висувається на лінію безпосереднього зіткнення з противником на позиції, що їх займають попереду діючі війська, або на рубіж, який розташований на відстані 2-4 км від переднього краю. Після розгортання батальйонів першого ешелону в бойовий порядок підрозділи, які діють в авангарді, можуть продовжувати наступ як другий ешелон чи загаль­но-військовий резерв, а при необхідності — як перший ешелон.

Частини першого ешелону під прикриттям артилерії і підрозділів про­типовітряної оборони висуваються батальйонними колонами разом із прида­ними їм засобами підсилення. Із підходом до оборони противника вони по­слідовно розгортаються на вказаних рубежах у передбойовий порядок, на мак­симальній швидкості висуваються до рубежу переходу в атаку.

При наявності в противника смуги забезпечення її долають авангарди частин першого ешелону.

Головні сили частин здебільшого висуваються в передбойовому поряд­ку в готовності посилити зусилля авангарду та розгорнути для прориву (за­хоплення) з ходу основного оборонного рубежу противника.

Наступ на противника, який обороняється, з положення безпосередньо­го зіткнення з ним починається в бойовому порядку, який був створений зав­часно. Вихідне положення для наступу займають після необхідного перегрупу­вання з положення оборони або з одночасною заміною військ, які обороня­ються (схема 13).

Вихідний район необхідний частині (підрозділу) для того, щоб зайняти вихідне положення для наступу.

Його призначають:

• для частин першого ешелону;

• на першій і другій позиціях;

• для частин другого ешелону — на третій і четвертій позиціях;

• для батальйону першого ешелону — в межах першої позиції;

— для батальйону другого ешелону — в межах другої позиції.

У вихідному районі створюють вихідні позиції механізованих і тан­кових рот, вогневі позиції артилерії і вогневих засобів, що виділені для веден­ня вогню прямою наводкою, командні й спостережні пункти, шляхи й рубежі, які забезпечують прихований підхід і швидке висування вперед підрозділів наступаючої частини.

Вихідні позиції механізованих рот складаються з траншей, обладна­них ходами сполучення до них. Вогневі позиції бойових машин піхоти

(бронетранспортерів) і позиції вогневих засобів розміщуються в першій тран­шеї. Рота другого ешелону (резерв) батальйону займає вихідну позицію у другій і третій траншеях.

Танковій частині замість вихідного району можна призначати вичіку­вальний район, а танковому батальйону — вичікувальні позиції. Танковим підроз­ділам, які придані механізованим батальйонам першого ешелону, призначають і вихідні позиції. Віддаленість вичікувального району частин першого ешелону складає до 15 км, другого ешелону — до 20 км, вичікувальних позицій — до 7 км, вихідних позицій — до 4 км від переднього краю оборони противника.

Частину, яка перейшла до оборони в безпосередньому зіткненні з противником, перегруповують із метою зосередження основних сил і засобів на напрямку головного удару та зайняття підрозділами, вихідного положен­ня для наступу у визначених їм районах. Підрозділи, що займають оборону в другому ешелоні в межах визначеної їм смуги наступу, переходять у наступ після висування з районів, які вони займають. Механізовані підрозділи зай­мають вихідне положення найчастіше вночі перед наступом.

Частина у своїй смузі наступу займає вихідне положення для наступу з одночасною заміною військ, що обороняються, протягом однієї-двох ночей перед наступом.

При цьому механізовані підрозділи першого ешелону замінюють тих, що обороняються, а їхні танкові батальйони і бойові машини піхоти (бро­нетранспортери) механізованих рот займають вичікувальні позиції. Танкова частина займає вичікувальний район.

До початку перегрупування (заміни) необхідно розгорнути всі пунк­ти управління наступаючої частини, їхня віддаленість від лінії фронту частин (підрозділів) першого ешелону складає: в частині — КП — 3 км, СП —до 1 км. ТПУ — до 12км.

Підрозділи тилу полку до початку наступу поповнюють матеріальни­ми засобами, бойові частини евакуюють поранених і хворих із медичних пунктів. Із початком наступу медичні підрозділи здебільшого переміщують­ся за першим ешелоном частини і розгортаються в таких місцях, де забезпе­чується своєчасне надання медичної допомоги ураженим і хворим.

Решта підрозділів тилу рухаються за другим ешелоном (резервом) і здійснюють тилове забезпечення під час нетривалих зупинок.

У визначений час починають вогневу підготовку атаки. Командир пол­ку оцінює результати вогневого ураження, уточнює і ставить додаткові зав­дання вогневим засобам щодо знищення нововиявлених вогневих засобів та інших об'єктів противника.

Під час вогневої підготовки атаки танкові підрозділи, які переходять у наступ із вичікувальних районів (позицій), висуваються й розгортаються в бойо­вий порядок для переходу в атаку. Сигнал для початку їхнього висування подає командир полку на основі встановленого часу ("Ч") і віддаленості від передньо­го краю оборони противника. За танками висуваються бойові машини піхоти (бронетранспортери) механізованих підрозділів першого ешелону.

Особовий склад механізованих підрозділів при атаці пішим порядком після проходження танками вихідних позицій вискакує з траншей (окопів) і вслід за танками атакує противника. Бойові машини піхоти (бронетранспортери), виходять до своїх підрозділів і, наступаючи ними або безпосеред­ньо на їхній лінії, вогнем підтримують атаку танків і мотопіхоти. У випадку атаки на бойових машинах піхоти (бронетранспортерах) механізовані підроз­діли, які знаходяться в безпосередньому зіткненні з противником посадку особового складу здійснюють під час вогневої підготовки атаки. Із підходом до вихідного положення танків вони вслід за ними переходять в атаку.

У точно встановлений час ("Ч") танкові й механізовані підрозділи ври­ваються на передній край оборони противника, знищують його живу силу й вогневі засоби, оволодівають опорними пунктами і швидко просуваються в глибину. Наступ продовжують при безперервному вогневому ураженні про­тивника всіма засобами із зосередженням основних зусиль на напрямку го­ловного удару. Противник не витісняється з позицій, які він займає, а розч­леновується й знищується по частинах шляхом стрімкого наступу в глибину і сторони флангів. Успіху досягають максимумом зусиль військ, масуванням вогню, введенням у бій другого ешелону (загальновійськового резерву), ви­садженням тактичних повітряних десантів і рейдовими загонами. Резерви про­тивника, які висуваються для проведення контратаки, уражаються вогнем ар­тилерії й засобами дистанційного мінування.

Для відбивання контратаки противника висуваються частини сил пер­шого ешелону полку, протитанковий резерв і рухомий загін загороджень, які вогнем із вигідних рубежів уражають контрнаступаючого противника, не допускають його вклинення в бойовий порядок наступаючих військ, а потім рішучою атакою завершують його розгромлення.

Головні сили полку продовжують наступ у глибині оборони чи рішу­чою атакою з фронту й тилу у взаємодії із силами і засобами, які діють із вигідних рубежів та завершують знищення контрнаступаючого противника.

Другий ешелон (загальновійськовий резерв) полку висувається за ба­тальйонами першого ешелону непомітно, від одного рубежу до іншого, ви­користовуючи захисні й маскуючі властивості місцевості. Залежно від обста­новки, його можна вводити в бій у кінці виконання найближчого завдання або після його виконання. Введення його в бій здійснюють, здебільшого в проміжках між підрозділами, першого ешелону або з-за флангів. Завдання другому ешелону уточнюють а загальновійськовий резерв ознайомлюють із ним безпосередньо перед введенням у бій.

Другий ешелон (загальновійськовий резерв) до рубежу введення в бій висувається на максимальній швидкості в похідному або передбойовому по­рядку. При підході до нього підрозділи розгортаються в бойовий порядок і при підтримці вогнем усіх засобів із ходу атакують противника й виконують поставлені їм завдання.

Із введенням у бій другого ешелону (загальновійськового резерву) підрозділи першого ешелону продовжують наступ в уточнених напрямках, а Деякі з них виводяться в загальновійськовий резерв.

Важливі райони й рубежі, захоплені в ході наступу, можуть утримува­тися частиною сил або, згідно з наказом старшого командира, всіма силами. На захоплених рубежах підрозділи переходять до оборони, організовують систему вогню, влаштовують загородження та проводять інженерне обладнання позицій.