Дослідження осаду сечі

Одержання осаду сечі. Для осадження речовин, які містяться у сечі, застосовують центрифугування або відстоювання у конічному посуді. Після центрифугування надосадову рідину зливають, а осад досліджують. При відстоюванні сечі в конічному посуді одержують нещільний осад, який піпеткою беруть для досліджень.

В осаді є клітини та їх похідні, кристалічні утворення. Клітини і похідні від них відносять до організованого осаду, а кристали і аморфні утворення — до неорганізованого.

Організовані компоненти осаду сечі. До них відносять еритроцити, лейкоцити, епітеліальні клітини, циліндри, гриби, бактерії.

Еритроцити у сечі здорових тварин або відсутні чи зустрічаються рідко — до двох у полі зору мікроскопа. Збільшення кількості еритроцитів в сечі називають еритроцитурією. У свіжо-одержаній сечі еритроцити насичені гемоглобіном і незмінені, дископодібної форми, жовто-зеленого кольору. При тривалому зберіганні сечі вони втрачають значну частину гемоглобіну і мають вигляд набряклих, світлих двоконтурних дисків. Такі ж еритроцити зустрічаються і в сечі із підвищеною лужністю і низькою відносною щільністю, а в кислій сечі вони зморщені й нагадують тутові ягоди.

Виражена еритроцитурія, яка може перейти в гематурію, спостерігається при гострому нефриті, сечокам'яній хворобі, пієлонефриті, уроциститі, пухлинах нирок. При хронічному нефриті еритроцитурія виражена слабо.

Лейкоцити в сечі здорових тварин можуть не зустрічатися або їх там міститься мало — до двох в полі зору мікроскопа. Вони в 1,5—2 рази більші за розміром, ніж еритроцити, мають вигляд сірих овальних або зернистих клітин. При зниженні щільності сечі вони набрякають, стають прозорими.

Збільшення кількості лейкоцитів у сечі називають лейкоци-

230

т у р і є ю, а виділення великої кількості їх (50—100 і більше в полі зору мікроскопа), що надає сечі гнійного характеру, називають п і у р і е ю. Лейкоцитурія спостерігається, як правило, при гострих запальних процесах у сечовій системі (уроцистит, пієліт, уретрит). При гострому нефриті вона буває рідше, кількість лейкоцитів у сечі невелика (15—20 в полі зору мікроскопа), а при хронічному — лейкоцитурія може бути відсутньою. Піурія частіше буває при гнійному пієліті, уроциститі, а ниркова піурія виникає лише при гнійному нефриті, коли гнійник розкривається у сечовивідні шляхи.

Необхідно враховувати, що несправжня лейкоцитурія може з'являтися при запаленні статевих органів (ендометрит, вагініт, простатит).

Епітеліальні клітини. У сечі здорових тварин епітеліальні клітини зустрічаються рідко. Поодинокі клітини потрапляють у сечу із ниркових канальців і лоханок, сечовидільних шляхів, статевих органів. При патології органів сечовидільної системи настає посилене злущення епітелію і домішування його до сечі. В осаді розрізняють плескаті, циліндричні (хвостаті) й круглі епітеліальні клітини.

Плескаті епітеліальні клітини мають великі розміри, нерівні краї, добре виражену зернистість цитоплазми. Циліндричні клітини — витягнутої форми тільця з чітким ядром і зернистою цитоплазмою. Круглої форми епітеліальні клітини — це зернисті тільця із ядром в центрі.

При дослідженні епітеліальних клітин важливо знати місце їх злущування, але клітини епітелію із нирок, сечовивідних протоків, сечового міхура і статевих органів подібні між собою. Тому при аналізі осаду сечі необхідно враховувати інші симптоми уражень органів сечовидільної системи. Злущення великої кількості ниркового епітелію супроводжується значною протеїнурією, глюкозурією, лейкоцитурією, циліндрурією.

Епітелій піхви надходить в сечу при вагініті. Це клітини великих розмірів, багатокутні, з центрально розміщеним ядром. Знаходження великої кількості циліндричних епітеліальних клітин простати з круглим або витягнутим ядром разом із лейкоцитурією є ознакою простатиту.

Циліндри — це зліпки з ниркових канальців, які утворилися з білка та клітинних елементів. Наявність у сечі циліндрів називають циліндрурією. Циліндри зберігаються лише в кислій сечі, в лужній вони швидко розпадаються і розчиняються при зберіганні.

Розрізняють справжні й несправжні циліндри. До справжніх циліндрів відносять гіалінові, епітеліальні, зернисті, воскоподібні, еритроцитарні, гемоглобінові, лейкоцитарні.

Гіалінові циліндри виникають внаслідок протеїнурії ниркового

231

походження. Виявляють їх у сечі при нефриті, нефрозі, пієлонефриті, рідко при фізіологічній протеїнурії. Вони мають скручену форму, закруглені кінці, майже прозорі. При гемоглобінурії гіалі-нові циліндри фарбуються у червоний колір, при білірубінурії — в жовтий, а при наклеюванні на циліндри сечокислих солей і зруйнованих клітин вони стають сірими.

Епітеліальні циліндри — це пластини канальцієвого епітелію, що прилипли до гіалінових циліндрів. Епітеліальні циліндри з'являються у сечі при гострому та хронічному нефрозі внаслідок дистрофічних змін канальців.

Зернисті циліндри утворюються при розпаді епітелію ниркових канальців. їх поверхня вкрита дрібною зернистістю. У випадку жирового переродження нирок структура циліндрів має жирові включення, білкового — зерна білкового розпаду. Наявність зернових циліндрів у сечі є ознакою важких дистрофічних змін епітелію канальців. Воскоподібні циліндри мають чіткі контури і жовтуватий відтінок. На їх поверхні часто бувають тріщини. Зустрічаються при хронічно перебігаючому нефрозі.

Еритроцитарні циліндри утворюються у канальцях нирок і є наслідком ниркових кровотеч. Коли гематурія перебігає одночасно-з протеїнурією, еритроцитарні циліндри можуть утворюватися нашаруванням еритроцитів на гіалінові циліндри.

Гемоглобінозі циліндри утворюються з гемоглобіну в ниркових канальцях. Вони мають зернисту форму і жовто-коричневий колір. Гемоглобінові циліндри подібні до кристалів сечокислого амонію, якщо останні подовженої форми. Розрізняють їх додаванням лужного розчину до осаду сечі, від якого сечокислий амоній розчиняється.

Лейкоцитарні циліндри утворюються внаслідок налипання лейкоцитів на нитки слизу. Виявляють їх при захворюваннях, що перебігають із значною лейкоцитурією (гостроперебігаючі нефрит, пієлонефрит, уроцистит).

Жирові циліндри являють собою краплі жиру, які прилипли до ниток слизу чи фібрину. Для їх диференціації використовують фарбування осаду Суданом III. Встановлюють жирові циліндри при жировому переродженні нирок.

Бактеріальні циліндри виявляють при бактеріоурії. Поверхня їх вкрита бактеріями, серед яких є рухові форми. Часто бактеріо-урія виникає внаслідок нагромадження у сечі Escherichia cole, Co-rynebacterium renale, Leptospire.

Несправжні циліндри подібні до справжніх, але утворені із солей сечокислого амонію, уратів.

Циліндре їди — це нитки слизу. Вони подібні до гіалінових циліндрів. Бувають при запальних процесах у сечовивідних шляхах.

232

До організованого осаду сечі відносять також спермії, клітини простати та розпаду пухлин.

Неорганізовані компоненти осаду сечі — це кристали солей і кислот. Залежно від реакції сечі утворюються різні сполуки. При кислій її реакції з'являються кристали сечової, гіпурової кислот, сечокислі солі (урати), кальцію і калію сульфати, кальцію оксалат. При лужній сечі випадають солі кальцію оксалату, кальцію карбонату, нейтрального фосфорнокислого магнію, кислого сечокислого амонію, фосфорнокислої аміакмагнезії (трипельфосфат). Нейтральна сеча може містити неорганізований осад кислої і лужної сечі.

У здорових тварин в осаді сечі спостерігаються такі неорганізовані кристали: у коней — кальцію карбонат, рідше кальцію оксалат, кальцію сульфат, гіпурова кислота; у великої рогатої худоби — кальцію оксалат, кальцію карбонат, кальцію сульфат, гіпурова кислота; у свиней — кальцію оксалат, трипельфосфат; у собак — кальцію оксалат, сечова кислота і трипельфосфат.

ОСНОВНІ СИНДРОМИ ХВОРОБ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ

Сечовий синдром характеризується розладами сечоутворення і сечовиділення (полакіурія, олігакурія, ішурія, странгурія, поліурія, олігурія, ніктурія, анурія) та змінами фізичних властивостей сечі, її хімічного складу, появою у ній формених елементів крові, циліндрів, епітелію.

Набряковий синдром характеризується швидким виникненням набряків у підшкірній клітковині з розвиненою сполучною тканиною. Набряки холодні, розлиті, м'які, і незначне натискування пальцем призводить до утворення добре вираженої ямки.

Серцево-судинний синдром виникає при ураженні клубочкового апарата нирок. Характеризується гіпертонією, акцентом другого тону на аорті, іноді розщепленням його, гіпертрофією лівого шлуночка, твердим пульсом, схильністю до крововиливів. В основі цих симптомів лежить артеріальна гіпертонія, яка виникає внаслідок утворення реніну при ураженні нирок. Характерною особливістю ниркової гіпертонії слід вважати різке підвищення одночасно максимального та мінімального артеріального кров'яного тиску. На грунті такої гіпертонії часто виникають розлади мозкового кровообігу. Вони носять назву гіпертонічної енцефалопатії, якій характерні нудота, блювота, порушення зору, клонічні та тонічні судороги, коматозний стан.

Уремічний синдром виникає при захворюваннях нирок у вигляді справжньої (азотемічної) і несправжньої уремії. Справжня уремія зумовлена нагромадженням в крові залишкового азоту (сечовини, сечової кислоти, креатиніну, аміаку та інших речовин). При ній спостерігаються розлади усіх систем організму (пригнічення,судороги, втрата апетиту, свербіжка шкіри, бронхіти, анемія, гастрити та ін.).

Несправжня уремія, в основі якої лежить нагромадження у тканинах хлоридів, набряк мозку з підвищенням внутрішньочерепного тиску перебігає гостро з припадками (втрата свідомості, розширення зіниць, слинотеча, клонічні судороги, чейн-стоксівське дихання, потіння).