Визначення загального білка і білкових фракцій

Білки сироватки крові — досить велика група білків, які різняться між собою структурою, фізико-хімічними властивостями, функціями. Загальну кількість їх визначають за допомогою рефрактометра або біуретовим методом, а окремі компоненти — електрофорезом. Залежно від методу розподілу білків можна одержати від 5 до 100 фракцій. Електрофорезом на папері в сироватці крові виявляють 4—5 фракцій: альбуміни, альфа- (інколи альфар і альфа₂-), бета- і гамма-глобуліни, а електрофорезом в агаровому, крохмальному і поліакріламідному гелях — значно більше <до ЗО).

Кількість загального білка і співвідношення між окремими фракціями в сироватці крові тварин різних видів коливається у визначених межах (табл. 10).

У молодняка вміст загального білка нижчий, ніж у дорослих: у телят віком 1—10 днів — 56—70 г/л, новонароджених поросят — 45—50, ягнят — 46—54 г/л.

Зменшення вмісту загального білка в сироватці крові — гіпо-протеїнемія розвивається при недостатньому надходженні білків в організм, незбалансованості раціону за окремими незамінними амінокислотами, оскільки синтез білка обмежується тією аміно-

265

кислотою, якої надходить найменше (тому її називають лімітуючою); недостатньому перетравленні білка і всмоктуванні амінокислот у кишечнику, що зумовлене зниженням секреторної функції шлунка, кишечника, підшлункової залози, активності протеолітичних ферментів (при гастроентеритах, пневмоніях будь-якої етіології); порушенні синтезу білка в печінці при її хворобах (гепатит, гепатоз, цироз), оскільки в печінці синтезується 95— 100 % альбумінів; при втраті білка внаслідок захворювань нирок (нефроз, нефрит), кровотечі, обширних ексудатах і транссудатах, злоякісних пухлинах. Зменшення кількості білка в сироватці крові частіше всього відбувається за рахунок альбумінів — фракції, яка легко проходить через судинні мембрани та стінки клубочків нирок.

Гіперпротеїнемія зустрічається рідше. Вона може бути відносною (спостерігається при згущенні крові внаслідок втрати рідини при зневодненні) і абсолютною, яка майже завжди супроводжується збільшенням кількості гамма-глобулінів. Гіперпротеїнемія спостерігається при надмірному згодовуванні кормів, багатих на білки, гепатиті, хронічних інфекціях, токсикозах внаслідок подразнення імунокомпетентних клітин мононуклеарної системи, а також появи патологічних білків — парапротеїнів.

Крім вмісту загального білка, для діагностики різних патологічних процесів важливе значення має визначення білкових фракцій. Порушення оптимального співвідношення між ними називають диспротеїнемією. Найбільш виражені диспротеїнемії бувають у випадку ураження органів, де синтезуються білки. Особливо часто зменшується кількість альбумінів (гіпоальбу-мінемія), які виконують важливі функції щодо підтримання колоїдно-осмотичного тиску крові, регуляції водного обміну між кров'ю і міжтканинним простором, зв'язування та транспортування вуглеводів, ліпідів, гормонів, вітамінів, пігментів, мінеральних речовин.

Гіпоальбумінемія розвивається внаслідок білкового голодування і є типовою ознакою хвороб печінки (гепатит, гепатоз, абсце-

266

си, цироз і пухлини), оскільки в ній синтезуються альбуміни. Спостерігається вона при різних незаразних, інфекційних та паразитарних хворобах, коли настає вторинне ураження печінки (пневмонії, кетоз, перикардит, міокардоз, лейкоз, туберкульоз, сальмонельоз, колібактеріоз, диспепсія, гострі респіраторні хвороби та ін.). Особливо вираженою буває гігюальбумінемія при хронічних захворюваннях нирок (нефроз, нефрит), які супроводжуються втратою білка з сечею (протеїнурія) та розвитком набряків.

Збільшення кількості альбумінів буває рідко — в основному при дегідратації. При змінах кількості альбумінів порушується їх співвідношення з глобулінами (змінюється альбуміно-глобуліно-вий коефіцієнт), яке у здорових тварин коливається у межах від 0,7 до 1.

Кількість альфа-глобулінів збільшується при гострих запальних процесах (ревматизм, пневмонія, нефрит, артрит) та при загостренні хронічно перебігаючих хвороб (туберкульоз, гепатит), оскільки в цю групу входять білки «гострої фази» (С-реактивний білок, церулоплазмін, гаптоглобін, альфаі-антитрипсин, альфа₂-макроглобулін, кислий альфаі-глікопротеїд), а зменшується їх рівень рідко, частіше всього при тяжких дистрофічних процесах у печінці, де частково синтезується альфа-глобулін.

Збільшення кількості бета-глобулінів спостерігається частіше при хронічноперебігаючих інфекціях, хворобах нирок (нефроз, нефрит), цирозі печінки. До складу фракцій бета-глобулінів входить фібриноген, збільшення вмісту якого буває при крупозній пневмонії, лейкозі, септичному ендокардиті, а зменшення — при хворобах печінки, де він синтезується.

Фракції гамма-глобулінів містять основну масу антитіл (імуно-глобулінів), які забезпечують гуморальний захист організму, тому кількість їх в сироватці крові залежить від морфологічної зрілості і функціональної повноцінності імунореактивної тканини.

Низький рівень гамма-глобулінів буває у новонароджених, особливо в перший день життя, оскільки гамма-глобуліни не проходять через плаценту, а надходять лише з молозивом (фізіологічний імунодефіцит), тому в підтриманні їх рівня має велике значення якість молозива, своєчасність його випоювання, стан слизової оболонки тонкого кишечника. Синтез власних імуноглобулі-нів починається з 5—7-го дня життя і досягає оптимального рівня лише в б-місячному віці, тому молодняк сприйнятливий до багатьох хвороб (сальмонельозу, стрептококозу, пастерельозу, гострих респіраторних, пневмоній). Зниження вмісту гамма-глобулінів спостерігається також при різних захворюваннях, які супроводжуються ураженням імунної системи (мієлома, лімфолейкоз, хвороба Гамборо), втратою імуноглобулінів при нефрозах, ентеритах, хронічних кровотечах, внаслідок пригнічення функції імунної системи різними токсинами, лікарськими препаратами (імунодопресанта-

267

ми), радіонуклідами, низьким рівнем у раціоні протеїну, біологічно активних речовин. Це так званий вторинний або набутий іму-нодефіцитний стан або вторинна гіпогаммаглобулінемія.

Гіпергаммаглобулінемія спостерігається при всіх імунологічних реакціях, які супроводжуються посиленим синтезом глобулінів (вакцинації), і зумовлена підвищенням вмісту майже всіх класів імуноглобулінів та неспецифічних антитіл, при багатьох бактеріальних інфекціях (стрепто-стафіло- і пневмококових), хронічних гепатитах, цирозі печінки, деяких паразитарних хворобах.

ВИЗНАЧЕННЯ КАРОТИНУ ТА ВІТАМІНУ А В СИРОВАТЦІ КРОВІ

Каротин е попередником вітаміну А. Він міститься в рослинних кормах, молозиві, молоці, жовтках яєць, печінці, риб'ячому жирі. Є кілька ізомерів каротину, серед яких найбільшу біологічну активність має бета-каротин. У стінці тонкого кишечника і частково у печінці каротин перетворюється у ретинол (вітамін А). Основним депо вітаміну А та каротину є печінка, де зберігається до 90 % наявного в організмі ретинолу.

Фізіологічні функції вітаміну А досить різнобічні. Всюди, де е орган зору, яким би примітивним він не був, вітамін А здійснює велику таємницю природи — перетворює фізичну енергію світла в зоровий нервовий сигнал. Вітамін А бере участь у формуванні і підтриманні структури епітелію слизових оболонок та шкіри, а при його нестачі відбувається їх патологічне ороговіння — кера-тинізація, тому з'являються ксерофтальмія, кон'юнктивіт, ураження слизових оболонок слинних залоз, дихальних шляхів (бронхіт, бронхопневмонія), органів травлення (гастрит, ентерит), статевих органів (вагініт, ендометрит). Вітамін А бере участь в обміні речовин (білків, ліпідів, вуглеводів, макроелементів), імуногенезі, підвищує стійкість організму проти інфекцій та інвазій і фагоцитарну активність нейтрофілів, стимулює репродуктивну функцію самців та самок, сприяє нормальному розвитку плода, його формуванню. Зважаючи на такі багатогранні функції вітаміну А, визначення каротину та ретинолу є обов'язковим елементом диспансеризації сільськогосподарських тварин.

Вміст каротину в сироватці крові визначають за Карром-Прай-сом у модифікації Юдкіна, методом В. Ф. Коромилова і Л. О. Куд-рявцевої. В останні роки у лабораторіях каротин і вітамін А визначають за методом Бессея у модифікації А. А. Анісової на спектрофотометрі або на колориметрах КФК-2, КФК-3 (Левченко В. І., Сахнюк В. В., Щуревич Г. О., 1993).

Рівень каротину в сироватці крові залежить від виду й віку тварин. У свиней, дрібної рогатої худоби, кролів, собак є лише залишки каротину, тому кількість їх за методом В. Ф. Коромис-

268

лова виявити неможливо. Виходячи з цього, визначення вмісту каротину у тварин даних видів діагностичного значення не має. Аналогічні результати аналізу сироватки крові у новонароджених телят (1—5 мкг/100 мл) і телят місячного віку (до 20 мкг/100 мл). В подальшому відбувається безперервне зростання рівня каротину до 250—600 мкг/100 мл у молодняка 2—6-місячного віку і 450— 2000 мкг/100 мл у корів і молодняка старше б-місячного віку. В пасовищний літньо-осінній період вміст каротину у сироватці крові корів повинен бути не меншим 900 мкг/100 мл.

Низький вміст каротину в сироватці крові корів — гіпокароти-немія (менше 450 мкг/100 мл) є показником недостатнього надходження провітаміну у складі кормів раціону, руйнування його антивітамінами в передшлунках і кишечнику, порушення засвоєння у тонких кишках при їх запаленні або патології печінки. Критичним рівнем для корів є вміст 300 мкг у 100 мл сироватки крові (А. А. Душейко, 1989).

Зважаючи на обмежену діагностичну інформативність визначення каротину,'в практиці ветеринарної медицини все чільнішого місця набуває визначення ретинолу в різних субстратах: сироватці крові, молозиві, печінці, жовтках яєць (див. главу XI). У здорових новонароджених телят у перший день життя концентрація вітаміну А в сироватці крові становить 4—12, у 7—10-денних — 9—15 мкг/100 мл, місячних—12,5—25 (Левченко В. І., Сах-нюк В. В.), у 6—12-місячного молодняка — 30—80 (Щуревич Г. О., 1986)), у корів в стійловий період — 25—80, літній — 40—150, в овець— 15—25; коней— 10—17 (Ємеліна Н. Т. з співавторами, 1970); у новонароджених поросят—10—40; поросят-сисунів до місячного віку—15—50, відлучених та свиней на відгодівлі — ЗО—70, свиноматок — 20—50 (за Самохіним В. Т. з співавторами).

Зниження рівня вітаміну А в сироватці крові — А-гіповітаміноз спостерігається при недостатньому надходженні каротину, порушенні перетворення його у вітамін А при хронічному запаленні слизової оболонки кишечника, нестачі в раціоні протеїну, кобальту, йоду, легкорозчинних цукрів, наявності в кормах антивітамінів (нітритів, хлоридів нафталіну та ін.). Хвороби печінки (гепатоз, гнійний гепатит) будь-якої етіології викликають розвиток ендогенного або вторинного А-гіповітамінозу (Щуревич Г. О., 1986), оскільки при них зменшується секреція жовчі, синтез і виділення жовчних кислот, які беруть участь в емульгації ретинолу, гідролітичному розщепленні його ефірів, солюбілізації продуктів гідролізу і транспорті їх до кишкових епітеліоцитів.

269

ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО КАЛЬЦІЮ У СИРОВАТЦІ КРОВІ

У тілі дорослих тварин міститься 1,2+1,5 % кальцію з розрахунку на свіжу тканину. Основна маса його (близько 90 %) знаходиться у кістковій тканині в складі кристалів гідроксиапатиту, решта — в позаклітинній рідині, в тому числі плазмі крові. Крім формування скелету, кальцій бере участь у процесах зсідання крові, забезпечує нормальну збудливість і скоротливість різних м'язів, посилює систолічне скорочення серця, підвищує тонус серцевого м'яза, захисні функції організму, тонус симпатичного відділу вегетативної нервової системи, знижує проникність кровоносних судин.

В організм кальцій надходить у складі рослинних кормів і мінеральних добавок. Під впливом шлункового соку основна частина його перетворюється у кальцію хлорид, який є основною формою для абсорбції в тонкому кишечнику. Безпосередній механізм перенесення іонів кальцію через ентероцити до цього часу не з'ясований. Доведена участь у цьому процесі кальційзв'язуючого білка, що синтезується ентероцитами під впливом біологічно активних метаболітів вітаміну D₃—1,25- та 24,25-дегідроксихолекаль-циферолу. Важлива роль у абсорбції важкорозчинних солей кальцію належить жовчним кислотам — холевій та дезоксихолевій.

Із організму кальцій, виводиться через кишечник, у лактую-чих тварин — з молоком, незначна кількість — з сечею.

У сироватці крові кальцій міститься в основному в двох формах: колоїдній, зв'язаній з білками (близько 40 % від загального кальцію), яка є біологічно неактивною, і у дифундованій, що складається з іонізованого кальцію (55%) і кальцію, зв'язаного з органічними аніонами (5%). Для оцінки стану кальцієвого обміну в сироватці крові частіше визначають вміст загального кальцію, а рівень іонізованого розраховують за формулою Й. Тодо-рова.

Кількість загального кальцію у сироватці крові визначають за допомогою атомної абсорбційної спектрофотометрії (рис. 71), автоматичних біохімічних аналізаторів і комплекснометричними методами з трилоном Б та індикаторами флуорексоном (за Віче-Вим €. П. і КаракашоВим Л. В.) або мурексидом (за Луцьким Д. Я-). Вміст загального кальцію у сироватці крові наведено в таблиці 11. Вміст кальцію в сироватці крові птиці залежить від віку й періоду продуктивності. В сироватці крові курчат денного віку він становить 10—12 мг/100 мл (2,5—3 ммоль/л); індиченят, гусенят і каченят— 12—16 (3—4 ммоль/л), у несучок всіх видів у непродуктивний період — 9—12 мг/100 мл (2,25— З ммоль/л), а в період яйцекладки у курей до 40 (10), індичок, качок і гусок до 46 мг/100 мл (11,5 ммоль/л).

270