Глава X дослідження системи крові

Кров досліджують, насамперед, з метою встановлення діагнозу, особливо при прихованому перебігу захворювань. Ще до появи клінічних симптомів завдяки результатам досліджень крові можна діагностувати бруцельоз, лептоспіроз, пулороз птиці, лейкоз, бабезіоз, піроплазмоз, нутталіоз.

Важливе значення у профілактиці незаразних хвороб має планова диспансеризація, одним з етапів якої є дослідження крові. В практику лабораторій ветеринарної медицини впроваджено методи визначення вмісту загального білка в сироватці крові, загального кальцію, неорганічного фосфору, каротину, вітаміну А, глюкози, кетонових тіл. Своєчасне проведення цих досліджень дає змогу виявити субклінічні форми хвороб обміну речовин (кетозу, остеодистрофії, А-гіповітамінозу та ін.), призначити групове застосування засобів заміщуючої, патогенетичної та коригуючої терапії з метою ліквідації виявленої патології.

За даними дослідження крові уточнюють діагноз, визначають тяжкість перебігу хвороби, виявляють ускладнення, контролюють ефективність лікування, прогнозують закінчення хвороби, проводять оздоровлення господарств від різних інфекційних хвороб (лейкоз, бруцельоз).

У кров виділяються продукти життєдіяльності різних органів, за кількістю яких можна вести мову про їх функціональний стан (наприклад, про стан кісткового мозку, залоз внутрішньої секреції, печінки і т. д.). У деяких органах містяться лише їм властиві ферменти, концентрація яких в крові значно підвищується при дистрофічних і запальних процесах, що перебігають у них. За результатами визначення цих ферментів можна виявити дану патологію (клінічна ферментологія). Кров є також важливим елементом у системі імунного захисту. По її складу можна визначити напруженість специфічного імунітету (за рівнем антитіл) та стан факторів загальної неспецифічної резистентності (фагоцитарна активність мікро- та макрофагів, бактерицидна, лізоцимна, комплементарна активність сироватки крові).

Дослідження системи крові включає:

а) визначення фізичних властивостей крові — кількості крові (глава IV), питомої щільності, швидкості зсідання крові та осідання еритроцитів, ретракції кров'яного згустку, осмотичної резистентності еритроцитів, гематокритної величини;

б) біохімічний аналіз крові — визначення кількості гемоглобіну, загального білка та його фракцій, загального кальцію, неорганічного фосфору, магнію, хлору, натрію, калію, каротину, білірубіну, глюкози, мікроелементів (міді, цинку, заліза, йоду, кобальту, марганцю, селену), вітамінів (А, В, С, D, Е та ін.), кетонових тіл, гормонів, ферментів і т. д.;

в) дослідження морфологічного складу — підрахунок кількості еритроцитів, лейкоцитів, тромбоцитів, виведення лейкограми;

г) серологічне і бактеріологічне дослідження крові;

д) дослідження кісткомозкового пунктату;

е) дослідження селезінки;

є) дослідження функціональної здатності органів кровотворення.

Методи одержання крові

Невелику кількість крові, необхідну для морфологічного дослідження і виготовлення мазків на піроплазмідози, одержують у сільськогосподарських і домашніх тварин із кровоносних судин зовнішньої та внутрішньої поверхні вуха, у птахів — із гребеня або борідок, гусей і качок — з м'якоті ступні кінцівок, хутрових звірів — з м'якиша пальця. Якщо кров беруть для морфологічного дослідження, то перші 2—3 краплі видаляють ватним тампоном, а для діагностики піроплазмідозів мазки готують з першої краплі, що з'явилася.

Велику кількість крові у коней, великої рогатої худоби, овець, кіз, верблюдів одержують з яремної вени, зовнішньої грудної, у свиней — із судин хвоста, краніальної порожнистої вени, орбітального венозного синуса, м'ясоїдних — з вен кінцівок, птахів — з підкрилової вени, кролів — з вен вуха, лабораторних тварин — з вени вуха, орбітального синуса, хвоста, серця, яремної вени, у риби — із серця, підшкірної та хвостової артерій.

Для одержання сироватки кров беруть у чисту суху пробірку або інший посуд і ставлять у темне місце. Якщо ретракція не настала, тонкою скляною паличкою відокремлюють згусток від стінки пробірки. Для одержання плазми необхідно запобігти зсіданню крові. З цією метою до неї додають антикоагулянти, що наведені нижче:

Потім кров центрифугують 10—15 хв при 3000 або 20—ЗО хв при 1500 оборотів за хвилину. Для підрахунку еритроцитів стабілізовану кров можна зберігати в холодильнику при +4 °С протягом трьох діб, для підрахунку лейкоцитів і приготування мазків — не більше 24 год.

ВИЗНАЧЕННЯ ФІЗИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ КРОВІ

Визначення відносної щільності крові. Відносна щільність кровї характеризує відношення між щільними частинами крові і водою. Вона залежить від вмісту в крові гемоглобіну, білків, солей. Для визначення відносної щільності крові застосовують методи Гам-мершляга (суміш бензолу і хлороформу в співвідношенні 2:5), Філліпса (розчини міді сульфату з різною щільністю) та ін, У приготовлений і налитий в циліндр розчин вносять краплю крові, яка при однаковій щільності крові та розчину займає в циліндрі серединне положення.

У дорослих здорових тварин відносна щільність крові становить (г/см³ або кг/л): у великої рогатої худоби—1,045—1,055; овець і кіз—1,047—1,055; коней—1,045—1,055; свиней—1,042— 1,060; собак— 1,044—1,056; курей— 1,039—1,052.

Збільшення відносної щільності спостерігається при поліците-мії, згущенні крові внаслідок втрати води, що спостерігається при діареях різної етіології, поліурії, утворенні ексудатів і транссудатів, блюванні, потінні. Зменшення цього показника є характерною ознакою анемій різної етіології, кахексії, гідремії.

Визначення швидкості зсідання крові. Найпростіше її визначити методом Моравиця. На предметне скло наносять краплю крові діаметром 4—6 мм і кожні ЗО с у неї опускають тоненький скляний капіляр. Швидкість зсідання крові визначають появою першої нитки фібрину при витягуванні капіляра з крові.

У середньому швидкість зсідання крові становить: у великої рогатої худоби — 5—6 хв, овець — 8—10, коней — 8—10, свиней — 10—15, собак — 8—10, кролів — 4, курей—1,5—2 хв. Підвищується вона при крововтратах, захворюваннях, що супроводжуються згущенням крові, а знижується при анеміях, лейкозі, асфіксії, хо-лемії, нефриті, К- і С-гіповітамінозах. Кров майже не зсідається при гемофілії, сибірці, інфекційній анемії, піроплазмідозах.

Визначення ретракції кров'яного згустка (від лат. retractio — скорочення). Ретракція — це самовільне відокремлення сироватки крові від її згустка при відстоюванні, а відношення сироватки, що відокремилася від згустка, до об'єму взятої крові називають коефіцієнтом (індексом) ретракції. Залежить ретракція від вмісту в крові кальцію, фібриногену, тромбоцитів, виду тварин, температури тіла тварин і навколишнього середовища. У здорових тварин часткова ретракція настає через 1—3 год, а повна—12—24 год, індекс ретракції становить 0,3—0,7. Зниження ретракції кров'яного згустка або повна її відсутність (ірректрактильність) спостерігається при лейкозі, мікотоксикозах, гарячці.

Визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). Осідання — це властивість еритроцитів осідати на дно посудини при зберіганні стабілізованої крові. Швидкість осідання еритроцитів залежить від багатьох факторів. Основними із них є кількісні та якісні зміни білків плазми крові. Збільшення вмісту великодис-персних білків — глобулінів, фібриногену призводить до підвищення ШОЕ, оскільки вони, адсорбуючись на поверхні еритроцитів, нейтралізують частину негативних іонів оболонки, чим сприяють аггломерації еритроцитів. Підвищується ШОЕ при збільшенні в крові вмісту холестерину, зрушенні кислотно-основного балансу в бік алкалозу, зменшенні кількості еритроцитів і збільшенні їхнього об'єму.

Зменшення ШОЕ може відбуватися внаслідок збільшення кількості альбумінів сироватки крові, жовчних пігментів і жовчних кислот, при ацидозі, збільшенні кількості еритроцитів, зменшенні їхнього об'єму і насиченості гемоглобіном, підвищенні в'язкості крові.

Для визначення ШОЕ застосовують способи Неводова або Панченкова. Оскільки у тварин (за винятком коней і свиней) ШОЕ перебігає дуже повільно, градуйовані піпетки Панченкова ставлять інколи не у вертикальне положення, а під нахилом 50°, при цьому спостерігається підвищення ШОЕ. Нормативи ШОЕ у тварин різних видів значно коливаються (табл. 8).

ШОЕ не є специфічною для якого-небудь захворювання, але її зміни завжди є показником наявності патологічного процесу в організмі, часто має діагностичне та прогностичне значення і може бути показником ефективності лікування.

Збільшенням ШОЕ супроводжуються: інфекційно-запальні процеси; септичні та гнійні процеси; нефрит і нефроз, які перебігають з гіпопротеїнемією, протеїнурією; гемобластози (підвищення ШОЕ пов'язане з диспротеїнемією, що виникає внаслідок розвитку пухлин у печінці, а також по причині анемії, що розвивається); анеміях різної етіології, у тому числі інфекційної та паразитарної, наприклад при піроплазмідозах; ревматичному запаленні копит (внаслідок збільшення кількості фібриногену); деяких хворобах печінки із-за розвитку гіпоальбумінемії, але при даній патології" ШОЕ може зменшуватися через підвищення вмісту в крові жовчних кислот.

Уповільнення ШОЕ у тварин буває рідше й спостерігається при захворюваннях, що супроводжуються втратою рідини і згущенням крові (діареї, поліурії), механічною і паренхіматознок> жовтяницями, при стахіботріотоксикозі, кольках, декомпенсації серцевої діяльності.

Визначення в'язкості крові. В'язкість крові — це її властивість чинити опір при течії. Визначають її віскозиметром або сталагмометром. Залежить в'язкість від кількості та розмірів формених елементів крові, вмісту в ній гемоглобіну, білків і солей. У здорових тварин в'язкість крові порівняно з в'язкістю води, яку прийнято за 1, характеризується такими середніми показниками: у великої рогатої худоби — 4,2—5,2; овець — 4,2—5; кіз — 5—6; коней — 3,9—5; свиней — 4,8—6,2; собак — 4,8—5,5; котів — 4—5; кролів—3,5—4,5; курей — 4,5—5,5.

Підвищення в'язкості крові може бути при захворюваннях, які супроводжуються гарячкою, згущенням крові, а зниження — прет анеміях та інших захворюваннях з явищами гідремії.

Визначення гематокритної величини. Гематокритна величина — це відношення об'єму формених елементів крові (еритроцитів) до загального об'єму крові. Для визначення величини гематокриту застосовують методи центрифугування у градуйованих піпетках із приладу Панченкова (за Тодоровим й.), мікроцентрифугування (за Шкляром) та електронноавтоматичні. У приладах типу «Цел-лоскоп», «Культер» вимірювання гематокритної величини відбувається автоматично одночасно з підрахунком червоних кров'яних тілець. Тому прилад визначає не лише загальний об'єм еритроцитів у крові, а й середній об'єм клітин.

Гематокритну величину виражають в процентах або по міжнародній системі (Si) в м³/м³ або в л/л. Наприклад, 45 % аба 0,45 м³/м³ або 0,45 л/л.

У телят гематокритна величина коливається у межах ЗО—40 %, у корів — 35—45; овець — 25—45; свиней — 35—43; коней — 35—45; собак — 42—48; кролів — 35—45; курей — 38—42 %.

Збільшення гематокриту буває при захворюваннях, що супроводжуються згущенням крові, наприклад, при діареях, поліците-мії. Цей показник використовують для визначення ступеня зневоднення новонароджених телят при захворюваннях діареями інфекційної та незаразної природи. Зменшення гематокритної величини спостерігають при анеміях різної природи, гідремії.

Гематокритну величину використовують для визначення середнього об'єму одного еритроцита, який визначають діленням її показника на кількість еритроцитів в 1 мкл крові і виражають у кубічних мікрометрах. Наприклад, гематокритна величина становить ЗО %, тобто в 1 мкл крові еритроцити займають об'єм 0,3 мкл або 300 млн мм³, а кількість еритроцитів — 6 млн у 1 мкл. При цьому середній об'єм одного еритроцита дорівнює: 300 000 000 мкм³: 6000000 = 50 мкм³. Цей показник використовують для характеристики окремих видів анемій. Збільшення об'єму еритроцитів (мак-роцитоз) спостерігається при мегало- і макроцитарних анеміях, а його зменшення (мікроцитоз) — при залізодефіцитних.