Глава XII дослідження залоз внутрішньої секреції

У практичній ветеринарній медицині стан залоз внутрішньої секреції оцінюють по тих захворюваннях, які розвиваються при порушенні їхньої функції. Слід зазначити, що клінічні зміни в більшості випадків розвиваються досить повільно, і якщо вони виражені, то це означає, що причини змін функцій залоз внутрішньої секреції негативно впливали на організм тривалий період.

До хвороб ендокринних органів відносять ендемічний (ензоотичний) зоб, цукровий та нецукровий діабет, післяродову гіпо-кальцемію.

327

ДОСЛІДЖЕННЯ ЩИТОВИДНОЇ ЗАЛОЗИ

Ендемічний зоб розвивається внаслідок недостатньої функції щитовидної залози при нестачі йоду або дії антитиреоїдних речовин — струмігенів, до яких відносять тіоціанати, що містяться у деяких сортах капусти, рапсі, турнепсі, горосі. Зобогенну дію мають нітрати, тіоціанати, сполуки тіосечовини, тіоурацил, сульфаніламіди.

При діагностиці гіпотиреозу враховують біогеохімічні зони та провінції, оглядають і пальпують щитовидну залозу, досліджують хворих тварин за схемою, запропонованою М. О. Судаковим з співавторами (1991).

Йодна недостатність виявлена в західній та північно-східній біогеохімічних зонах України, де в грунтах вміст йоду коливається в межах 0,46—3,1 мг/кг проти 6,3—20,5 в еталонних зонах, а у воді його менше 10 і навіть 5 мкг/л (оптимальна кількість 16— 20 мкг/л). Йодна недостатність поглиблюється при надлишку кальцію, марганцю, свинцю, фтору, брому, стронцію, заліза, які гальмують засвоєння йоду, та недостатній кількості в кормах і воді кобальту й цинку.

Щитовидна залоза у більшості сільськогосподарських тварин розміщена на перших хрящах трахеї. У великої рогатої худоби бокові частки її мають довжину 6—7 см, перешийок— 1—1,5 см, а маса залози коливається в межах 15—42 г; у овець і кіз довжина бокових часток 3—5 см, перешийок слабо виражений, маса залози від 4 до 11 г. У здорових тварин щитовидна залоза майже не пальпується, вона щільна, рухлива, неболюча. В зонах із значно вираженою недостатністю йоду оглядом і пальпацією у овець, кіз і корів можна виявити збільшення щитовидної залози або якої-

•небудь її частки. Збільшення особливо помітне у новонародженого молодняка: у ягнят щитовидна залоза досягає маси 50—150, а у телят навіть 500 г (рис. 74), і тому вона чітко виступає на шиї. Внаслідок різкого збільшення щитовидної залози здавлюються гортань, трахея, стравохід, утруднюється дихання і приймання корму. Поступово, протягом 3—5 міс, щитовидна залоза зменшується. На шкірі знаходять безволосі ділянки або повне випадіння волосся.

При гіпотиреозі дорослі тварини низькорослі (висота в холці корів симентальської породи 105—115 см), у них суха з підвищеною складчастістю шкіра, порушується ріст волосяного покриву, затримується линяння, з'являється своєрідна кучерявість, росте грубе волосся на шиї, холці, між рогами — у вигляді гриви і чіл-ки, алопеції у ділянці шиї, попереку, інколи загальна алопеція,

-особливо в овець. Типовими ознаками є енофтальм і брадикардія, пов'язані зі зниженням тонусу симпатичного відділу нервової системи.

328

Значно рідше ендемічний зоб перебігає з підвищеною функцією щитовидної залози, що проявляється помірною тахікардією і екзофтальмією.

Для оцінки функціонального стану щитовидної залози в сироватці крові визначають зв'язаний з білками йод (ЗБЙ), рівень якого у здорових тварин коливається в межах від 4 до 8 мкг/100 мл (315—630 мкмоль/л). Критерієм для оцінки гіпофункції є також вміст йоду в молоці, який у нормі менше 20— 25 мкг/л. Нині для оцінки функціонального стану щитовидної залози у тварин застосовують визначення трийодтироніну, тироксину і тиреотропного гормону гіпофіза.

Після забою тварин визначають відношення маси щитовидної залози до маси тварини. Маса збільшеної щитовидної залози у великої рогатої худоби більша 7 г, овець — 8, свиней — 10 г на 100 кг маси тварини (Замарін Л. Г., 1968). Збільшення щитовидної залози від 8 до 10 г на 100 кг маси тіла характерне для легкої форми зоба, від 10 до 20 г — для середньої і понад 20 г — для тяжкої форми захворювання.

32»

ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДШЛУНКОВОЇ ЗАЛОЗИ

Дослідження цієї залози грунтується на виявленні симптомів цукрового діабету, на який хворіють переважно м'ясоїдні, свині та інші моногастричні тварини. У тварин з багатокамерним шлунком можливість виникнення цукрового діабету сумнівна.

Абсолютна недостатність інсуліну й розвиток інсулінзалежно-го діабету спостерігається при порушенні функції підшлункової залози і зменшенні синтезу інсуліну, що призводить до зменшення утворення глікогену з глюкози, зниження проникності мембран клітин для глюкози. У відповідь на це посилюється глюконеоге-нез, який супроводжується нагромадженням недоокислених продуктів обміну (кетонових тіл та ін.). Розвиваються гіперглікемія, глюкозурія, кетоацидоз.

Відносна недостатність інсуліну і розвиток інсулінонезалежно-го діабету буває у випадку збільшення продукції гіперглікемізую-чих гормонів — глюкагону, адреналіну, глюкокортикоїдів, що призводить до посиленого розпаду глікогену, зниження чутливості клітин до інсуліну.

Клінічне діабет проявляється сухістю шкіри, видимих слизових оболонок, спрагою, полакіурією, поліурією, зниженням гостроти зору. Лабораторними критеріями гіпофункції підшлункової залози є гіперглікемія (понад 6 ммоль/л, рівень глюкози у хворих тварин інколи досягає 12—16,6 ммоль/л), глюкозурія (у сечі коней 3—8% глюкози, собак — 4—10, свиней до 6%), зменшення рівня інсуліну в плазмі крові, висока відносна щільність сечі (1,040—1,060), кетонурія.

Підвищення рівня глюкози в крові до 19—22 ммоль/л й більше супроводжується тяжким станом, який може закінчитися діабетичною комою.

Від цукрового діабету необхідно відрізняти нецукровий, зумовлений зниженням секреції антидіуретичного гормону — вазопресину, який виробляється задньою часткою гіпофіза, нечутливістю до нього канальців нирок. Це призводить до зменшення зворотного всмоктування води в ниркових канальцях і збільшення її виділення. Втрата води викликає підвищення осмотичного тиску крові, подразнення гіпоталамічного центру, спрагу. Діагностичні критерії: полідипсія, поліурія, полакурія, сухість шкіри та видимих слизових оболонок. Сеча низької відносної щільності (1,001 — J.002), цукор у ній відсутній.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПАРАЩИТОВИДНИХ ЗАЛОЗ

Паращитовидні залози синтезують і секретують паратиреоїд-ний гормон (паратгормони, ПТГ, паратирин), який разом з каль-цитоніном і 1,25-дигідроксихолекальциферолом регулює рівень

330

кальцію у позаклітинній рідині. Біосинтез і секреція паратгормо-ну за принципом зворотного зв'язку контролюється в основному рівнем іонізованого кальцію. Зниження його кількості в крові посилює секрецію паратгормону, і навпаки.

Зниження функції паращитовидних залоз лежить в основі післяродової гіпокальцемії (післяродового парезу), для якої характерні парез м'язів і коматозний стан. Центральною патогенетичною ланкою хвороби є зниження рівня кальцію у крові і тканинах внаслідок зменшення синтезу паратгормону та дефіциту в організмі активних форм вітаміну D, посиленого використання кальцію для утворення молозива (Кондрахін І. П., 1989). Парат-гормон разом з метаболітами холекальциферолу бере участь в утворенні кальційзв'язуючого білка, здійснює трансмембранне перенесення кальцію і фосфору з кишечника у кров. Він також сприяє утворенню у кістковій тканині комплексу кальцій — цитрат, який при виході в кров розпадається з виділенням іонів кальцію, підтримуючи його гомеостаз. Зменшення вмісту кальцію у крові призводить до віддачі іонів кальцію з м'язової тканини, порушенню процесу нервово-м'язового збудження і скорочення м'язів, внаслідок чого знижується їх тонус, розвивається парез.

Діагностичні критерії післяродової гіпокальцемії — зниження рівня загального кальцію у сироватці крові до 7,5 мг/100 мл (1,9 ммоль/л) і менше, іонізованого кальцію до 0,5—0,75 ммоль/л і менше. Зменшується вміст паратгормону, клінічно хвороба проявляється втратою реакції на зовнішні подразники, послабленням м'язового тонуса, залежуванням, коматозним станом.