Дослідження чутливості

Волокна соматичної нервової системи розгалужуються у шкірі, підшкірній клітковині, м'язах, зв'язках, кістках, суглобах. Нервові закінчення цих волокон служать для сприйняття різних подразнень з навколишнього середовища. Залежно від топографії нервових закінчень розрізняють поверхневу чутливість (шкіра та слизові оболонки) і глибоку (м'язи, зв'язки, кістки і суглоби).

Поверхневу чутливість досліджують з урахуванням того, що в шкірі і слизових оболонках знаходиться багато спеціалізованих нервових закінчень, здатних сприймати больові, тактильні, температурні подразнення із зовнішнього середовища. Співвідношення кількості больових, тактильних, холодових і теплових рецепторів на 1 см² шкіри становить у середньому 100: 10:6: 1. Розрізняють тактильну, больову і температурну поверхневу чутливість.

Тактильну чутливість досліджують доторканням яким-небудь предметом до кінчиків волосся холки, спини, черевних стінок. Здо-

240

рові тварини у відповідь на такі подразнення обмахуються хвостом, рухають шкіру, оглядаються. Точніші дані про стан тактильної чутливості одержують за допомогою приладів І. П. Шаптала, якими можна дозувати силу подразнення і ураховувати час виникнення відповідної реакції тварини на це подразнення. При патологічних процесах відмічають підвищення (тастгіпересте-з і ю), особливо при губчастій енцефалопатії корів, тешенській хворобі, зниження (тастгіпоестезію) або повну втрату (т а с т -анестезію) тактильної чутливості.

Больову чутливість визначають поколюванням шкіри голкою, попередньо закривши тварині очі. Сила поколювання на різних ділянках повинна бути однаковою. Однак ця методика не ураховує силу подразнення і час виникнення відповідної реакції. Дані недоліки усуваються при нанесенні больових подразнень здавлюванням окремих ділянок шкіри приладами І. П. Шаптала. Больова чутливість залежить від вищої нервової діяльності. Поріг чутливості у коней збудливого типу характеризується тим, що відповідна реакція на подразнення з силою до 1 кг виникає зразу (через 0,1—0,2 с). У тварин сильного врівноваженого рухливого типу вона настає через 0,6 с при тиску силою до 10 кг, а у мало-збудливих — через 1 с і більше при нанесенні подразнення силою понад 10 кг. У однієї і тієї ж тварини на різних ділянках шкіри больова чутливість неоднакова. Найменше вона розвинена на крупі, тоді як на ділянках із тонкою шкірою больова чутливість досягає високого ступеня розвитку. При патології можливі підвищення (гіпералгезія), зниження (гіпоалгезія) і втрата (аналгезія) больової чутливості.

Температурну чутливість визначають прикладанням до шкіри металічних пластинок, нагрітих до певної температури, або посудин (пробірок) з холодною і гарячою водою. При прикладанні гарячого або холодного подразника реакція настає тоді, коли подразник діє дуже сильно, й тому буває важко-диференціювати больову реакцію від температурної. Найбільш чутливо на температуру реагують внутрішня поверхня стегна і шкіра в ділянці черева. Може спостерігатися підвищення (термогіперес-тезія), зниження (термогіпоестезія) або втрата (тер-моанестезія) температурної чутливості.

Різні патологічні процеси можуть супроводжуватися одночасно змінами усіх видів шкірної чутливості: больової, тактильної, температурної. Підвищення їх називають гіперестезією, зниження — гіпоестезією і повну відсутність — анестезією. Лише в тих випадках, коли нервові волокна, що проводять різні види імпульсів, проходять відокремлено, можуть спостерігатися ізольовані порушення лише тактильної, больової або температурної чутливості.

У деяких випадках виникають своєрідні форми гіперестезії, які

241

одержали назву парестезій. Виникають вони у тих випадках, коли по ходу нервового провідника діє сильне подразнення, яке безперервно надсилає імпульси в центральну нервову систему. Тварина постійно лиже, тре і навіть розгризає уражені тканини . (хвороба Ауєскі, сказ, поліневрити, самопогризання у хутрових звірів).

Розлади шкірної чутливості можуть охоплювати всю поверхню тіла або обмежені її ділянки. У зв'язку з цим усі порушення шкірної чутливості поділяють на загальні, сегментарні та місцеві.

Загальні гіперестезії пов'язані з патологічним подразненням рецепторів чутливих нервових волокон отрутами, токсичними речовинами, а також з ураженням чутливих центрів кори головного мозку внаслідок запалення, здавлювання.

Сегментарні розлади чутливості спостерігаються при вогнищевих ураженнях кори мозку, що супроводжується втратою чутливості і рухової функції на протилежному боці тіла, включаючи й однойменну половину голови (геміанестезія). Ураження довгастого мозку характеризується порушенням чутливості на однойменній половині голови і протилежному боці тіла. Поперекове ушкодження спинного мозку викликає повну втрату усіх видів чутливості з обох боків тіла тварини нижче місця ураження. Пошкодження корінців спинного мозку супроводжується втратою усіх видів чутливості відповідного сегмента тіла.

Місцеві розлади чутливості виникають при ураженні окремих нервів. Гіперестезія супроводжується наявністю у тварини больових відчуттів. Розрізняють місцеві, проекційні, ірадіюючі та відбиті болі.

Місцеві болі сконцентровані лише в ділянці подразнення. Наприклад, біль при абсцесі. Проекційні болі відчуваються не лише в місці подразнення, айв ділянці чутливої іннервації нервового провідника. Запалення серединного нерва викликає біль у місці ураження і на великій від нього відстані — на тильній поверхні кінцівки. Біль проектується у даному випадку із стовбура нерва на його периферію.

Ірадіюючі болі виникають у випадку передачі подразнення з однієї вітки чутливого нерва на іншу цього ж нерва. Такі болі можуть виникати при ураженнях трійчастого нерва. ' Відображені (відбиті) болі — це такі, які переходять з однієї нервової системи на іншу (з вегетативної на соматичну). Цей процес називають вісцеросенсорним рефлексом. Прикладом відображених болей може служити гіпералгезія шкіри заднього схилу холки у корів при травматичному ретикуліті. На цьому ж принципі виникають зони гіпералгезії — підвищення больової чутливості шкіри при патології внутрішніх органів (зони Захар'їна, Хеда, Роже).

В основі зон гіпералгезії лежить вісцеросенсорний рефлекс,

242

який забезпечує двобічну передачу імпульсів з внутрішніх органів на шкіру і з шкіри на внутрішні органи. Це досягається через тісний анатомічний зв'язок вегетативної нервової системи з соматичною.

Вегетативна нервова система (симпатичний відділ) утворює в організмі ряд сплетінь, вузлів, які іннервують певні внутрішні органи. Від переднього сонячного сплетіння ідуть волокна до шлунка, дванадцятипалої кишки, підшлункової залози, печінки та селезінки, при патології яких у коня виникає зона гіпералгезії на шкірі нижньої частини грудної клітки (краще справа) між 5-м і 10-м ребрами. Болі з боку шлунка краще відображаються на шкіру заднього схилу холки.

Підвищену больову чутливість при ураженні тонкого відділу кишечника, сліпої кишки і нижнього коліна великої ободової кишки (іннервує заднє сонячне сплетіння) знаходять дещо нижче середини грудної стінки між 11-м і 13-м ребрами, при цьому сліпа кишка відбиває болі краще на правий бік, а інші — на лівий.

Зона гіпералгезії верхнього коліна великої ободової кишки з тазовим згином і шлункоподібним розширенням (іннервується переднім брижовим сплетінням) у коня знаходиться справ-а між 13-м і 15-м ребрами в середній частині грудної стінки.

У середній частині пахів виникає зона гіпералгезії при патології малої ободової і прямої кишок (іннервує заднє брижове сплетіння).

Нирки, наднирники і аорта мають нервові зв'язки з нирково-аортальним сплетінням, від якого болі передаються на середню частину реберної стінки між 16-м і 18-м ребрами.

У ділянці, де поперек переходить у крижовий відділ, знаходять зону гіпералгезії сечового міхура, матки, яєчників і сім'яників (іннервує тазове сплетіння).

У великої рогатої худоби відома лише одна зона гіпералгезії — задній схил холки (захворювання сітки). Здорові тварини при дослідженні зон гіпералгезії не виявляють ніякої реакції. При патології таке дослідження супроводжується занепокоєнням тварини.