Застосування рентгенівського дослідження для діагностики захворювань серцево-судинної системи

Для дослідження серця частіше застосовують рентгеноскопію ї лише в необхідних випадках рентгенографію. Серце досліджують у природному стоячому положенні тварин. Тварину ставлять правим боком до рентгенівської трубки і лівим до екрана. Екран від рентгенівської трубки повинен знаходитися на відстані не менше 80 см. У великих тварин рентгеноскопію серця проводять при напрузі 60—70 кіловольт, силі струму 5—10 міліампер. Рентгенографію у стоячому положенні тварини проводять при напрузі 70— 90 кіловольт, силі струму 50—80 міліампер і експозиції 0,2—0,4 с. Розмір плівки 24X30 або 30X40 см. Можна проводити рентгенографію і в лежачому положенні (у великої рогатої худоби).

У дрібних тварин рентгеноскопію серця проводять при напрузі струму 60—75 кіловольт, силі струму 3—5 міліампер. Знімки роблять у лежачому боковому положенні з максимальним відведенням грудних кінцівок вперед. Трубку центрують на середину четвертого ребра, відстань до об'єкта ЗО—50 см, розмір плівки 24X30 см, напруга 60—75 кіловольт, сила струму 50—80 міліампер, експозиція 0,1—0,2 с. Серце на світлому фоні легень має вигляд густої, інтенсивно однорідної тіні. Від основи його відходять тіні аорти, легеневої артерії і вен, каудальної порожнистої вени.

У великих тварин тіньовий силует серця видно неповністю. У коней і великої рогатої худоби видно лише його основу і верхньо-середню ділянку заднього контуру. У великої рогатої худоби тінь серця на рентгенограмі має конусоподібну, злегка продовгувату форму з більш випуклим переднім контуром. Силует серця розміщений між 2—6-м ребрами. Верхівка серця доходить до тіні сьомого сегмента грудної кістки. Основа його лежить на рівні плечолопаткового суглоба. Від основи серця відходять тіні великих судин.

При рентгеноскопії серця можна одержати уявлення про пуль-саторні його скорочення і тонус м'язів. Найсильніше пульсує задній контур серцевої тіні, що відповідає проекції лівого шлуночка серця. За характером пульсації судять про силу скорочення серцевого м'яза, ритмічність й систолічний об'єм крові.

При захворюваннях серця відхилення від норми можуть бути пов'язані як з ураженням самого серця, так і легень та плеври. На рентгенівських знімках спостерігаються зміни форми, розмірів, положення, пульсації і тонусу серця. Збільшення розмірів і зміни форми серця можуть бути пов'язані з його гіпертрофією, розширенням і наявністю рідини в перикарді. Відхилення у положенні серця, його зміщення встановлюють при однобічних патологічних процесах у легенях, плеврі, діафрагмі (ателектази, плев-

355

ральні спайки, рубцеві стягування, однобічний ексудативний плеврит). При міокардові зміни проявляються у вигляді розширення силуету серця і зниження його тонусу, вираженість яких залежить від ступеня і характеру ураження м'яза.

При перикардиті рентгенівська симптоматика залежить від кількості рідини в перикарді. У випадку нагромадження випоту в нижній частині серцевої сумки змінюється форма, величина, положення і пульсація серця. Серцевий силует за рахунок розширення його нижньої частини спочатку має трикутну форму, потім серцева тінь заокруглюється і збільшується у два і більше разів. Кардіо-діафрагмальний трикутник різко зменшується або зникає зовсім. Тіні заднього контуру серця і діафрагми зливаються. У діагностиці перикардитів ураховують також малу або майже неза-мітну пульсацію серця. Аорта, порожнисті й легеневі вени можуть бути розширені, інтенсивність їх тіней підсилена, пульсація збережена. Прямим рентгенологічним симптомом травматичного перикардиту є виявлення стороннього тіла в перикарді або в стінці серця. До непрямих симптомів травматичного перикардиту відносять: рівномірне збільшення серцевої тіні в усі боки й послаблення пульсації її контурів внаслідок нагромадження ексудату в серцевій сорочці, рівномірне зниження прозорості легеневого поля і зменшення або повна відсутність кардіо-діафрагмального трикутника. При наявності газу в навколосерцевій сорочці на екрані чітко простежується у верхній частині повітряний простір різної величини та форми. На його фоні добре помітні коливання ексудату.

Рентгенологічний метод застосовують також для діагностики розширення серця (частіше у собак), захворювань аорти (склеротичні процеси, аневризми).

ЗАСТОСУВАННЯ РЕНТГЕНІВСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ДЛЯ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ ТРАВНОЇ СИСТЕМИ

Рентгенологічне дослідження травного апарата без попередньої підготовки тварини і введення штучних контрастних речовин неможливе, оскільки органи травного апарата за щільністю приблизно однакові й їх тіні не диференціюються. Органи травної системи досліджують за допомогою хімічно чистого барію сірчанокислого (атомна маса його вища щільності органів) або повітря, що має низьку питому масу. Барію сульфат вводять тваринам у вигляді рідкої водяної емульсії або густої пасти через зонд, або з кормом. Для дослідження заднього відділу кишечника водяну емульсію барію сульфату можна використовувати у вигляді клізми. Тварину перед дослідженням витримують на голодній дієті 18—20 год, роблять глибокі очищувальні клізми. Рентгенологічне дослідження органів травної системи проводять на тварині в

356

природному стоячому положенні. При цьому можна виявити сторонні тіла, наявність, кількість і розміщення газів, контури шлунка, печінки, нирок, звуження, розширення, пухлини, дивертикули, функціональні порушення моторної і евакуаторної функцій стравоходу, шлунка і кишечника, а також інші патологічні зміни,

При дослідженні стравоходу виявляють сторонні тіла, звуження, розширення та його дивертикули. Сторонні тіла (коренебульбоплоди, кістки, металеві та інші предмети) можна рентгенологічне досліджувати з використанням зондів, контрастних речовин. Якщо стороннє тіло має велику щільність, то воно чітко проектується на екрані. Звуження стравоходу різного характеру рентгенологічне проявляється затримкою контрастної маси перед місцем стенозу, а розширення — збільшення діаметра тіні. В дивертикулах контрастна маса затримується тривалий час і дає тінь у вигляді обмеженого місцевого однобічного випинання стінки стравоходу.

Рентгенологічне дослідження однокамерного шлунка можна проводити за допомогою введення у нього повітря (пневматиза-ція). Після 12—18-годинної голодної дієти через стравохідний зонд у шлунок за допомогою звичайного насоса або спеціального пристосування нагнітають великим тваринам 5—13, а малим — 2—4 л повітря. Пневматизація шлунка та кишечника дає змогу виявити при рентгеноскопії лише грубі контурні зміни його стінок у випадках пухлин, абсцесів, сторонніх тіл, при запальних потовщеннях. Для просвічування однокамерного шлунка центральний промінь спрямовують справа наліво, у собак на середину 11 — 12-_г а у коней—14—15-го ребер. Тонкі анатомічні та функціональні зміни шлунка одержують з використанням барію сірчанокислого. В шлунок вводять водяну емульсію його від 25 до 100 г дрібним і 300—500 г великим тваринам.

У разі переповнення шлунка кормовими масами у коней при просвічуванні газового міхура не видно або він сильно зменшений в об'ємі. Тінь купола діафрагми різко випинається у бік грудної порожнини (грудне положення діафрагми). Відсутність газового міхура іноді пов'язана з розривом шлунка.

При рентгеноскопії у випадку гострого розширення шлунка газами спостерігається значне збільшення його об'єму. Нижня межа газового міхура шлунка може досягати рівня його карді-альної частини. Серцево-діафрагмальний трикутник легень різко зменшений або відсутній. Купол діафрагми випинається у грудну порожнину. Рухи діафрагми обмежені.

Гострі гастрити рентгенологічно не виявляють. Для діагностики хронічних гастритів (гіпертрофічні, атрофічні й слизисті) використовують рідку емульсію барію сульфату. При гіпертрофічному гастриті на екрані або рентгенограмі виявляють широкі деформовані складки, по нижньому контуру тіні шлунка помітні різко ви-

357

ражена нерівність, зазублини, звернені в порожнину шлунка. При атрофічному гастриті повністю зникають складки слизової оболонки шлунка, контури нижньої частини рівні, гладенькі. Слизистий гастрит характеризується наявністю значної кількості слизу на нижній частині шлунка. Межа переходу щільної тіні шлунка .до навколишніх тканин поступова, особливо вздовж нижнього краю. Рентгенологічне можна також діагностувати розриви, зміщення, виразки, рак шлунка, а л-акож наявність у ньому сторонніх тіл.

Кишечник для рентгенологічного дослідження найбільш до-

ступний у собак, свиней, у меншій мірі — коней і практично не піддається дослідженню у жуйних. При дослідженні звертають увагу на час надходження контрастної речовини в кишечник, стан тонусу й активність перистальтичних хвиль, положення петель кишечника, наявність газів та сторонніх тіл. На деяких ділянках .кишечника для уточнення картини проводять рентгенографію. Характерною ознакою метеоризму кишечника є поява різної

форми та величини ділянок просвітлення на загальному сірому

фоні досліджуваної частини тіла. При непрохідності кишечника виявляють велику кількість горизонтальних рівнів рідини з газовими міхурцями над ними. Внаслідок атонії кишечника видимі на

екрані рівні рідини тривалий час зберігають своє місце. При розриві кишкової стінки рентгенівським дослідженням знаходять гази у верхній частині черевної порожнини під хребтом і нерізко виражений горизонтальний рівень по довжині черевної порожнини, який у верхній частині при дихальних рухах коливається. Щільні й металеві сторонні тіла при рентгенологічному дослідженні кишечника видно як контрастні затемнені утворення.

У тварин з однокамерним шлунком можна дослідити печінку. Для цього в шлунок вводять повітря або барію сульфат. При введенні повітря тінь печінки добре виділяється на фоні світлих ле-.геневих полів спереду й розтягнутого шлунка повітрям ззаду. При введенні в шлунок емульсії барію задня межа печінки добре виділяється на фоні інтенсивної тіні шлунка. Просвічування і знімки при дослідженні печінки роблять в природному стоячому положенні тварин при спрямуванні променів справа наліво, й навпаки. За день до дослідження тварині зменшують даванку кормів, а ввечері зовсім не дають корму. У здорових тварин тінь печінки нагадує неправильний трикутник, який основою частково перекриває тіні останніх сегментів грудної кістки, а верхівкою доходить до місця входу стравоходу в шлунок. Передні контури її з боку .діафрагми випуклі, а ззаду — вгнуті. При рентгенологічному дослідженні виявляють збільшення, пухлини печінки та наявність ехінококових міхурів.

.358