Тема 3. Право власності на природні ресурси

3.1 Поняття та характеристика права власності

Право власності являє собою фундамент, на якому будується правова система будь-якої країни[27,С.133]. Відносини власності складають основу життєдіяльності будь-якого суспільства та матеріальну основу існування кожної людини[28,С.3]. Власність – це суспільні відносини між людьми в процесі виробництва, обміну, розподілу матеріальних благ у певних історичних умовах[29,С.135]. Існують також інші визначення поняття власності. Власність визначають як відносини між людьми з приводу речей, що полягають у привласненні, або належності матеріальних благ одним особам (їх колективам), і у відчуженості цих благ від усіх інших осіб[30,С.105]. Найбільш вдалим визначенням права власності в суб’єктивному розумінні є визначення його як передбачене і гарантоване законом право конкретного суб’єкта-власника здійснювати володіння, користування та розпорядження та інші можливі правомочності щодо належного йому майна на свій розсуд і з будь-якою метою, якщо інше не передбачене законом[31,Кн.1,С.304-305].

Отже, власність на природні ресурси – це економічна категорія, яка характеризує стосунки між людьми та їх колективами в процесі використання природних ресурсів. Право власності на природні ресурси випливає з принципу суверенітету держави над природними ресурсами в межах своєї території [32,С.9-13]. Природні ресурси поєднують у собі економічну та екологічну сутність. Як і інші засоби виробництва, природні ресурси створюють матеріальну базу розвитку суспільства. Задовольняючи матеріальні потреби суспільства, ці об’єкти природи та власності виконують економічну функцію, в чому полягає їх економічна сутність. Проте як об’єкти природного середовища природні ресурси мають і екологічну сутність. Таким чином, економічні відносини, властиві інституту власності, поширюються і на природні об’єкти, доповнюються екологічним змістом, що перетворює їх на еколого-економічні відносини. Ще одна особливість природних ресурсів полягає в тому, що вони є продуктом самої природи, знаходяться в нерозривному екологічному взаємозв’язку, невід’ємні від природного середовища, виникли і існують за його законами, незалежно від волі і свідомості людей, без будь-якого сприяння з їх боку. Це відрізняє природні ресурси від інших об’єктів права власності, створених працею людини, її виробничою діяльністю[33,С.128-129]. В літературі[34,С.63-64] виділяють фактори, що справляють істотний вплив на специфічне правове регулювання відносин власності на природні ресурси: вони є творінням природи, тобто створені без трудової участі людини або суспільних витрат; кількісно та якісно вони обмежені природною сферою; їхні просторові межі являються важко відтворюваними або взагалі не можуть бути розширені шляхом відтворення; природні багатства не мають реальної вартості та в суворо економічному сенсі не можуть бути товаром; основні природні об’єкти є фізично нерухомими та не переміщуються у просторі; головний природний об’єкт – земля, є засобом виробництва в сільському та лісовому господарстві; при вірному використанні землі як засобу виробництва її виробничі сили не зменшуються, а збільшуються; відмова від використання земельних, водних, гірничих та інших природних об’єктів не призводе до їх виснаження, деградації або у стан непридатності; в результаті використання нерухомих об’єктів природи в якості територіально-просторового базису для здійснення виробничо-господарської діяльності їх межі не змінюються. У зв’язку з цим виокремлюють[35,С.4] особливості права власності на природні ресурси, які полягають у тому, що це право не є всеохоплюючим, а природні ресурси, незважаючи на їх відокремлення в юридичному значенні як самостійних об’єктів права власності, є нерозривно пов’язаними між собою та являються невід’ємними складовими елементами природного середовища, через що «встановлюються певні обмеження щодо суб’єктного складу та об’єктів права власності на землю та інші природні ресурси, обмеження у змісті повноважень власників землі та специфічні підстави виникнення та припинення права власності та землю та інші природні ресурси» [36,С.140].