7.2.2 Право землекористування

Право землекористування являє собою систему правових норм, закріплених у земельному законодавстві і регулюючих суспільні відносини, пов'язані з вилученням корисних властивостей земельних ресурсів. Землекористування здійснюється на підставі таких правових титулів: постійне землекористування, право оренди та право концесії.

Право землекористування як правомочність фізичної чи юридичної особи дає його власнику можливості вилучення корисних властивостей конкретної земельної ділянки, наданої в користування.

В якості правовідносин воно включає сукупність наданих прав і покладених обов'язків, пов'язаних зі здійсненням землекористування. Право землекористування має комплексний характер, що поєднує і систематизує законодавчі вимоги в земельно-правовий інститут.

Принципами землекористування, закріпленими в чинному законодавстві, є наступні: 1. Принцип похідності права землекористування від права власності; 2. Принцип використання земельних ділянок за основним цільовим призначенням; 3. Принцип раціонального використання й ефективної охорони земельних ресурсів[68,С.120-124].

Земельним кодексом передбачене право постійного землекористування. Згідно ст. 92 ЗК право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, що знаходиться в державній або комунальній власності, без встановлення терміну.

Право постійного користування земельною ділянкою зі складу земель державної і комунальної власності набувають лише підприємства, установи й організації, що відносяться до державної або комунальної власності (державні сільськогосподарські підприємства, промислові, будівельні і транспортні підприємства, комунальні житлово-експлуатаційні підприємства, що здійснюють управління житловими комплексами чи надають комунальні послуги, природоохоронні, оздоровчі і наукові установи і навчальні заклади державної або комунальної власності, лісогосподарські і водогосподарські організації, органи державної влади і місцевого самоврядування і т.д.).

Орендні відносини в Україні регулюються ЗК, Законом «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року та іншими нормативно-правовими актами.

Право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі термінове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідної орендарю для проведення підприємницької або іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам і юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Підставою для заключення договору оренди і придбання права на оренду земельної ділянки, що знаходиться в комунальній або державній власності, є рішення орендодавця.

У випадку придбання права на оренду земельної ділянки на конкурентних підставах підставою для висновку договору оренди є результати конкурсу чи аукціону. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років і довгостроковою - не більше 50 років. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватися орендарем у володіння і користування іншій особі (суборенда).

Концесія як форма підприємницької діяльності притаманна використанню природних об'єктів і освоєнню їхніх ресурсів. Право на концесію передбачено в нині діючому ЗК, у Законах України «Про концесію» від 16 липня 1999 року, «Про концесію на будівництво й експлуатацію автомобільних доріг» від 15 січня 2009 року тощо.

Згідно ст. 1 Закон України «Про концесії», концесія - це надання з метою задоволення суспільних потреб уповноваженим органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування на підставі концесійного договору на платній і терміновій основі юридичній або фізичній особі (суб'єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та/або управління (експлуатацію) об'єкта концесії (термінове платне володіння), за умови взяття суб'єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов'язань по створенню (будівництву) та/або управлінню (експлуатації) об'єктом концесії, майнової відповідальності і можливого підприємницького ризику.

У концесію можуть надаватися об'єкти права державної або комунальної власності, що використовуються для здійснення діяльності в таких сферах господарської діяльності: 1) водопостачання, відвід і очищення стічних вод; 2) надання послуг міським суспільним транспортом; 3) збирання й утилізація сміття; 4) надання послуг, пов'язаних з постачанням тепла; 5) будівництво й експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруджень; 6) будівництво й експлуатація шляхів з'єднання; 7) будівництво й експлуатація вантажних і пасажирських портів; 8) будівництво й експлуатація аеропортів; 9) надання послуг у сфері кабельного телебачення; 10) надання послуг зв'язку; 11) надання поштових послуг; 12) транспортування і розподіл природного газу; 13) виробництво та/або транспортування електроенергії; 14) громадське харчування; 15) будівництво житлових будинків; 16) надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері; 17) використання об'єктів соціально-культурного призначення; 18) створення комунальних служб паркування автомобілів; 19) надання ритуальних послуг; 20) будівництво й експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об'єктів туристичної індустрії.

Об'єктами права державної або комунальної власності, що надаються в концесію, є: 1) майно підприємств, що є цілісними майновими комплексами або системою цілісних майнових комплексів, що забезпечують комплексне надання послуг у сферах вищевказаної діяльності; 2) об'єкти незавершеного будівництва і законсервовані об'єкти, що можуть бути добудовані з метою їхнього використання для надання послуг по задоволенню суспільних потреб у сферах вищевказаної діяльності; 3) спеціально побудовані об'єкти відповідно до умов концесійного договору для задоволення суспільних потреб у вищевказаних сферах діяльності.