Заворушення

Коли трапляється якийсь насильницький акт, головне правило репортера — діяти швидко. Ті, хто чекає, коли можна буде вийти на вулиці, і ті, хто тікає в гори, слухатимуть новини. Неточний репортаж чи якесь невдале слово у ньому можуть викликати паніку. (Основі правила роботи в таких умовах описуються у Розділі 11 «Висвітлення».) Але під напруженим тиском повстань і терористичних актів цих стандартних правил ведення репортажу в умовах масових заворушень може виявитися недостатньо. Останні кілька десятиліть показали, що робота в таких умовах вимагає від репортерів спеціальної поведінки, більш суворої, ніж в інших ситуаціях.

Під час заворушень межа між висвітленням і створенням новин може стиратися, що може мати небезпечні наслідки. Відомо, що учасники таких заворушень намагаються показати себе перед репортерами, тож показуючи і описуючи їх, репортери можуть надихнути інших приєднатися до бунту. Звісно, не можна повністю ігнорувати бунтівників. Надто вузьке висвітлення може збентежити слухачів і спровокувати поширення чуток. Також репортери не повинні ставати членами групи підтримки поліцейських і не перетворювати новини на переслідування інтересів закону.

Чимало думок було присвячено тому, як підготувати спеціальні етичні правила, яких слід дотримуватися при висвітленні подій, щоб не ініціювати подальше насилля під час акцій протесту за громадянські права. Наступний перелік був складений з інструкцій, які надали репортери кількох провідних інформаційних структур:

1. Стійте позаду. Немає часу на те, щоб демонструвати, що репортер перебуває на місці подій. Інформація про те, що там є репортери, може збільшити неспокій. Використовуйте автомобілі, не позначені логотипами станції, — це може допомогти. Репортери також повинні зводити свої розмови до мінімуму і відмовитися від гонки за інтерв’ю.

2. Зачекайте. Це єдина ситуація, коли репортери не повинні поспішати. Більшість станцій не ведуть прямих репортажів з місць заворушень. На CBS для таких репортажів із місць акцій протесту вимагають дозволу від начальника інформаційного відділу і від віце-президента. Крім того, станція не випускає записані сюжети доти, доки ситуація не проясниться. Перш ніж записувати репортаж, репортери повинні отримати оцінку ситуації від якоїсь офіційної особи. Запис розлючених протестувальників чи наляканих свідків не треба використовувати, якщо тільки в них немає тверджень, які можна використати у правильній і зрозумілій перспективі: чутки про руйнування є різні, гасла чіткі й конкретні.

3. Приховуйте адреси. Точне місце локалізації бунту вказує іншим бунтівникам, куди йти. Більшість станцій не називають точної адреси, де відбуваються заворушення, допоки поліція попросить, щоб репортери вказали адресу і таким чином застерегли людей від потрапляння у це місце. Очевидно, для цього треба підтримувати контакт із поліцейськими і міськими чиновниками.

Заворушення, пограбування і терористичні акції нагадують невеликі війни, і так само, як при висвітленні воєнних дій, репортери можуть стати відповідальними за приховування інформації з метою допомогти поліції. Якщо терористи всередині, наприклад, буде не надто розумно говорити в ефірі про те, де стоять поліцейські машини. Терористи також можуть увімкнути радіо і почути цю інформацію.

Крім того, зв’язок з офіційними особами є дуже важливим. Їм не можна дозволяти вводити свою надмірну цензуру — репортери не повинні приховувати, що в будинку перебувають терористи; але поліцейським треба дати можливість робити свою справу, не розкриваючи в ефірі усі їхні секрети.

Масові заворушення — це ситуації, в яких до стандартних дій репортера треба додати додаткову здорову дозу обережності.

Паніка

Крім усього іншого, репортери ризикують спричинити паніку в ситуаціях, не настільки серйозних, як масові заворушення.

«В аварії розбилася машина марки Шевроле зеленого кольору». Том Блек, режисер новин на WHOS у Північній Кароліні почув таке повідомлення по радіо і подумав, скількох людей це повідомлення могло зачепити, а надто у місті, де так багато родин мають такі машини. У цій ситуації тактовніше було б лише повідомити про те, що трапилася аварія, не називаючи марку і колір машини. А коли б стали відомі імена тих, кому вона належала, можна було б повідомити усі подробиці. Потрібно завжди пам’ятати про паніку, яку може викликати радіо чи телебачення.

ABC і більшість інших інформаційних організацій ніколи не повідомляють про авіакатастрофу доти, доки не стане відомо номер рейсу. Інакше надто велика кількість слухачів пережила б шок, почувши таке повідомлення: «В аеропорту Чикаго сьогодні ввечері під час посадки розбився літак».