Лікарні

Якщо мав місце нещасний випадок, слід приділити увагу лікарням. Серйозність того, що там відбувається, робить іноді роботу репортера схожою на домагання. Але більшість лікарняних працівників поважають роботу журналістів і мають вже напрацьовану процедуру передачі інформації. Репортери мають знати ці правила — вони мають бути у відділі новин.

Деякі лікарні у таких випадках призначають спеціальну медсестру, яка сидить у відділенні швидкої і відповідає на всі запитання, або ж навіть спеціального представника, який надає інформацію. Хто б не виконував цю роботу, він має надавати репортерам інформацію про потрібного їм пацієнта (див.: Розділ 19. Закон і Етика) без зайвих зволікань.

Ця інформація зазвичай містить зрозумілі всім характеристики стану пацієнта — добрий, задовільний, тяжкий, серйозний чи критичний. На жаль, це визначення, які репортери навіть не повинні намагатися коментувати. Не треба припускати, чи означає «критичний стан» те, що людина може незабаром померти, а «задовільний» гарантує, що поранення не виявляться фатальними. Єдине, що можуть зробити репортери, це передати медичний діагноз:

Шестеро пожежників загинуло, багатьох поранено, двоє перебувають у серйозному стані...

WNEW, Нью-Йорк

У деяких невеликих лікарнях здобути навіть загальну інформацію може виявитися складно. Медсестра, котра не має досвіду спілкування з пресою, може наполягати на тому, щоб репортери зачекали до приїзду лікаря завтра вранці. Наполегливих репортерів такий варіант не задовольнить. Вони повинні бути достатньо переконливими і наполегливими, щоб отримати інформацію.

Загальну інформацію можна отримати в лікарні за телефоном, але для більшості сюжетів станції можуть виявити бажання, щоб репортер зібрав інформацію на місці і взяв інтерв’ю у потерпілих і в їхніх родичів.

«Спершу я завжди перевіряю відділення невідкладної допомоги», — пояснює Мітч Діб. Там можуть бути чиїсь родичі чи потерпілі, а також медсестра, яка надавала їм допомогу і яка може щось знати про жертви.

Лікарняні працівники можуть дозволити відвідати палати тих пацієнтів, стан яких не надто серйозний; в іншому випадку репортерам не варто заходити до палат.

Одного з пожежників, котрий постраждав у тій нью-йоркській пожежі, опитали просто у лікарні:

Мені пощастило виповзти з будівлі. Я лежав на спині... але ще міг рухатися, це мене і врятувало.

WINS, Нью-Йорк

Потім іде синхрон дружини пожежника, який нетяжко постраждав:

Я нічого не знала про пожежу, але я вже почала хвилюватися, оскільки було вже досить пізно, а чоловіка досі не було вдома. Потім десь за чверть до одинадцятої мені подзвонив один з його колег і сказав про те, що сталося.

WINS, Нью-Йорк

У лікарні треба розмежовувати репортерську наполегливість і перешкоджання рятуванню чийогось життя. Немає нічого поганого в тому, щоб ввічливо попросити коментар у когось, хто нетяжко постраждав. Але не варто робити цього із тими, хто перебуває у тяжкому стані і потребує серйозного лікування.

* * *

Додаткове застереження для репортерів, що висвітлюють трагедії: перевіряйте імена двічі! Якщо якийсь офіційний представник каже, що особа померла, перепитайте в цієї людини ще раз, чи правильно ви зрозуміли ім’я названої людини... і візьміть ім’я цього офіційного представника. Лікарня, слідчий відділок і поліція можуть по-різному називати ім’я особи. Тож буде розумно передзвонити хоча б двом із них або ж і всім трьом. У цьому випадку помилка є неприпустимою.

Існує два запитання, на які радіорепортер намагається дати відповіді під час висвітлення трагічних подій: перше — що саме сталося? Відповідь на це запитання надають офіційні особи і свідки. Ця інформація передається через синхрони і репортаж репортера. Друге — як це відбувалося? Очевидці, рятувальники, потерпілі і родичі — всі вони разом із репортерським «розером» допомагають відповідати на це запитання.

Часто, можливо навіть занадто часто, ці історії закінчуються стандартною фразою: «Поліція розслідує причини пожежі». Це втрачений кінець, зазначає Ірвін Ґрац, колишній редактор новин WPOR у Майні.

Щоб підбити підсумки, переконайтеся, що ваш репортаж містить результати цього розслідування, якщо воно вже закінчене:

Поліцейські повідомляють, що пожежа, яка сталася минулого тижня на 18 поверсі будівлі «Вудмен», була спричинена навмисним підпалом.

KEZO, Омаха

ЗЛОЧИН

Можливо, цей підрозділ слід було назвати «Здогадний злочин», щоб підтримати правило: «невинний, поки про вину не доведено», що глибоко сидить у головах усіх репортерів. Злочини потрібно висвітлювати з надзвичайною обережністю. Щойно репортери зацікавилися законом, закон зацікавився їхніми репортажами. Багато юридичних питань, що розглядаються у Розділі 19 «Закон і етика», порушено попередньо в репортажі на тему злочину.

Поліція

Багато станцій не можуть дозволити собі посилати репортерів до поліцейських відділків чи на місця злочинів. Замість цього вони покладаються на поліцейське радіо і регулярні чергові дзвінки до поліцейської частини. Людина на тому боці телефонного дроту може бути диспетчером, черговим сержантом чи начальником поліцейського департаменту. Ці люди не завжди можуть бути зацікавлені в тому, щоб репортери знали про все, що відбулося.

Якщо репортер може відвідати поліцейську станцію, він може знайти свою новину в блоттері — записі інформації, що передавалася по радіо. Ці блоттери зберігаються на станції, а в деяких містах передаються електронною поштою чи публікуються на веб-сайтах (див.: Розділ 7. Джерела). Блоттер містить публічну інформацію, таку як записи арештів (за винятком випадків, у які втягнено багато людей), тож можуть бути корисними для репортерів. Більшість зафіксованих подій є надто незначними для радіо (у маленьких містах: загублені коти, машини, які не завелися), але їх все одно варто переглянути.

Іноді з невеликими злочинами можуть бути пов’язані великі імена — це новина. Важливіші події, які поліцейські можуть не мати бажання обговорювати, можуть також бути зафіксовані у блоттері. У будь-якому випадку перевірка блоттера повинна бути підкріплена розмовою з черговим поліцейським. Навіть перебуваючи на поліцейській станції, репортери залежать від відкритості поліцейських і їхньої готовності говорити.

«Деякі поліцейські офіцери хочуть допомогти, інші, з тієї чи іншої причини, ненавидять пресу», — зазначає Ліб. Причина полягає в тому, що поліцейські й репортери від початку були бінарною парою. Репортери скаржаться, що поліцейські не надають їм достатньо інформації. Поліцейські звинувачують репортерів у тому, що вони заважають розслідуванням чи вимагають інформацію, яка може зашкодити чиїмось правам. Репортери скаржаться, що поліцейські уникають розмов із ними, а ті, своєю чергою, звинувачують репортерів у постійних спробах «зловити» копів.

Але заради новин репортерам слід уживатися з поліцейськими, а спільний контакт значно полегшить життя. Трохи вільного часу, проведеного разом на поліцейській станції, може стати у пригоді. Вирішальне значення має репутація порядного й акуратного репортера. Та навіть із такою репутацією заслужити довіру поліції нелегко, а особливо по телефону.

Черговий дзвінок може викликати відповідь на кшталт: «Ні, все тихо, все як завжди». На основі свого досвіду спілкування з цим офіцером репортер повинен вирішити, чи можна довіряти його відповіді. Якщо ні, може знадобитися максимально делікатно пробігтися по переліку потенційно тривожних подій, щоб з’ясувати, чи ніщо з цього переліку не приверне увагу офіцера.

Коли станція висвітлює злочин із відділу новин — зазвичай через те, що у місті трапляється більше злочинів, ніж у ньому є репортерів, — репортер збирає факти за допомогою телефону і записує телефонну розмову з офіцером, у якій той описує звинувачення чи деталі арешту.

Якщо репортера посилають на місце злочину, на першому місці опиняється знову ж таки інтерв’ю з головним офіцером. Детективи, якщо вони мають час на розмову, — найкраще джерело як деталей злочину, так і припущень щодо підозрюваних і мотивів.

Детективи й інші поліцейські офіцери не завжди виявляють бажання розмовляти. У деяких містах начальники поліції чітко зазначають, що вони взагалі не хочуть, щоб їхні підлеглі говорили в ефірі. Можна провести інтерв’ю з поліцейським офіцером чи детективом із вимкненим диктофоном, а потім переказати його коментар у репортажі. Хоча у більшості міст поліцейські не проти виходити в ефір.

Ось репортаж, зроблений на основі інформації, отриманої у поліцейських:

Це сталося у центрі Флашинга, на людному розі бульвару Кіссена і Мейн-стрит. Як повідомляють, підозрюваний, одягнений у зелені робочі штани і чорну перуку, зайшов у відділення «Ганувер Трасту» і, підійшовши до касира, почав вимагати від неї сумку грошей. Поліція повідомляє, що таємний детектив Говард Форд, який у той час перебував на завданні, вдаючи касира, побачив, що відбувається, схопив свій службовий пістолет, представився і наказав чоловіку підняти руки вгору і здатися. Як повідомляє поліція, у відповідь на вимогу здатися чоловік вистрілив. Форд вистрілив йому у відповідь. Відвідувачі попадали на підлогу. Підозрюваний вибіг на вулицю і там помер. У Форда потрапило дві кулі — одна в живіт, друга в ногу. Його відвезли до найближчої лікарні, де він помер через три години по тому. — Стен Брукс, Ten-Ten News.

WINS, Нью-Йорк

Далі — інтерв’ю з сусідами, свідками, першим поліцейським, який прибув на місце, тощо. При цьому треба пам’ятати, що така інформація, як ідентифікація жертв і теорії щодо підозрюваних, має бути у компетенції поліцейських. Якщо сусід називає підозрюваного під час синхрону, цей запис використовувати не можна. В іншому випадку підозрюваний може подати проти вас позов (див.: Розділ 19. Закон і етика).

Не варто згадувати расу чи етнічну належність підозрюваного, якщо тільки це не пов’язано із мотивом злочину або ж якщо підозрюваний досі перебуває на волі і расова характеристика є деталлю його опису. Це своєрідна відповідь на закиди проти тенденції вказувати расу лише у тих випадках, коли підозрюваний чорний. Радіо NBC колись отримало подібну скаргу від ветерана В’єтнамської війни, якому не сподобалося, що в новинах наголосили на тому, що підозрюваний у якомусь злочині був ветераном війни у В’єтнамі, хоча в інших випадках ніколи не зазначалося, що підозрювані воювали на Корейській війні чи в Корпусі миру. На NBC дослухалися до його зауваження і спробували змінити підхід до таких сюжетів.

Заплутаний світ поліцейських і підозрюваних злочинців підпорядковується деяким чітким правилам. Репортери повинні зрозуміти і бути готовими співпрацювати і дотримуватися цих правил, що означає, що вони мають бути обізнаними з деякою юридичною термінологією. У Розділі 3 «Значення» аналізувалася відмінність між словами крадіжка, пограбування і злодійство. Ось ще кілька прикладів юридичних термінів і їхніх значень:

Звинувачення/Вирок. Звинувачення висуваються підозрюваному перед судом, до того, як присяжні вирішать, чи достатньо доказів для винесення вироку.

Злочин/Правопорушення. Під злочинами розуміють кримінальні злочини, такі як вбивство і зґвалтування, а також більшість злочинів проти чиєїсь власності — пограбування, крадіжки чи викрадення автомобілів. Правопорушення не такі серйозні. Дрібна крадіжка в магазині є правопорушенням. Люди, які скоїли правопорушення, лише сплачують штраф. Але тих, хто скоїв злочин, можуть посадити до в’язниці.

Навмисне/ненавмисне вбивство. Навмисне вбивство, скоєне зі злим умислом, є злочином першого ступеня, якщо воно було сплановане заздалегідь, і другого ступеня, якщо ні. Ненавмисне вбивство означає, що його здійснили випадково і без злого умислу. Всі ці види злочинів називають вбивствами.

Умовний/випробувальний термін. Умовний термін можуть отримати лише ті люди, яких було засуджено до ув’язнення, а випробувальний термін можуть призначити тим, кого визнали винним у скоєнні злочину, але не засудили до ув’язнення. Все це форми умовної свободи, які можуть бути скасовані, якщо особа порушує умови умовного чи випробувального термінів.

Підозрюваний/злочинець. Це найважливіша відмінність з усіх. Жодну людину не можна називати злочинцем доти, доки її провину в скоєнні злочину не буде доведено. Люди, яких заарештували і звинуватили у злочині, є підозрюваними і вважаються невинними доти, доки їхню вину не буде доведено. І навіть якщо підозрюваного спіймали на місці злочину, все одно треба казати: «Поліцейські кажуть, що підозрюваний був затриманий на місці злочину».

Суди

Існує два види права: цивільне і кримінальне. Кримінальне право має справу зі злочинами «проти людей» — вбивствами, пограбуваннями, їздою на червоне світло. Цивільне право розглядає справи між громадянами і бізнесом — порушення контрактів, наклеп.

За цивільне правопорушення нікого не засуджують до ув’язнення. Люди можуть порушувати цивільну справу через те, що відчувають, що з ними обійшлися несправедливо, — це називають цивільним правопорушенням — або через порушення умов контракту. Якщо позивач виграє справу, він отримує «відшкодування» — гроші чи іншу допомогу.

Для того щоб знайти щось цікаве у цивільному процесі, доведеться добре постаратися. Це не дуже вдале місце. Коли великі корпорації чи навіть дрібні бізнес-компанії зустрічаються на цивільному судовому процесі, їхні свідчення часто розкривають справжню ситуацію, яка панує на економічному ринку. Саме тут і можна знайти новини, хоча це і може забрати чимало часу і досвіду.

Кримінальні процеси в цьому плані легші. Вони мають справу з насиллям, сексом і корупцією. До того ж вони мають заплутану структуру, яку репортери повинні засвоїти.

Назви й обов’язки різних рівнів процесу та апеляційні правила у кожній країні різні. У деяких місцях, наприклад, Верховний суд перебуває на вершині ієрархії, а в деяких — ні. Всі ці деталі потрібно вказувати в новинах, тож їхні ролі треба вивчати.

Репортери мають бути в курсі всіх зупинок судового процесу, які трапляються на шляху від арешту людини до її ув’язнення чи звільнення. У судових працівників — юристів, секретарів, інших репортерів, навіть суддів — можна довідатися чимало інформації щодо роботи кримінального правосуддя в їхньому регіоні.

Станція несе відповідальність перед слухачами чи глядачами, а також перед підозрюваними за те, щоб висвітлювати всі події після арешту законно. Іншими словами, якщо звинувачення когось привернуло до себе увагу, треба також приділити увагу тому, що ці звинувачення було знято, що людину було визнано невинною або ж що ці звинувачення було доведено у суді. Все це треба перевіряти через дзвінки окружному прокуророві, адвокатові чи судовому секретареві, або станція може вирядити на слухання справи свого репортера.

У більшості штатів сьогодні проходять відкриті судові засідання, на яких можна записувати все на камеру і мікрофон. Це дає змогу використовувати записані там аудіоматеріали як синхрони, так само як і у звичайних сюжетах. Якщо ж аудіозапис заборонений (див.: Розділ 19. Закон і етика), репортерам доводиться виявляти більше ініціативи. «Зазвичай ви залишаєте свої диктофони в охорони на першому поверсі, — каже Мітч Діб з WCBS. — Коли слухання завершується, ви біжите і ловите когось, у кого можна взяти інтерв’ю — юристів чи навіть підозрюваного, коли його ведуть назад».

Якщо ж записати синхрон у суді досить складно, репортерам доводиться задовольнятися репортажем. Тексти цих репортажів, як правило, пишуть у блокноті під час слухання, а потім зачитують за телефоном. Зазвичай у них приділяють увагу свідкам. Ось репортаж, зроблений під час судового слухання:

Директора зоопарку Джо Ріда²² звинувачують у жорстокому поводженні із 800-фунтовим дитинчам гіпопотама, який помер під час перевезення із зоопарку Бірмінгема. Американська спілка захисту тварин стверджує, що під час перевезення Рід підганяв гіпопотама гострою палицею. Свідки з боку звинувачення стверджують, що бачили, як директор штрикав гострим металевим кінцем у задню частину гіпопотама. Але ще один свідок від захисту каже, що використання гострих предметів, навіть багато разів поспіль, є нормальним у поводженні з молодими тваринами. Цей свідок каже, що ветеринар зоопарку перевищив дозу ліків М-99, які давали гіпопотаму для полегшення переїзду. Якщо провину буде доведено, Ріду загрожує щонайбільше три місяці виправних робіт і штраф у розмірі 500 доларів. Суд винесе вирок наступного тижня. — Ґрег Адамс, WERC News.

«Я швидко все записую на самому процесі, — каже Діб, — я хочу записати багато цитат, оскільки шукаю яскравих фактів, які я зможу використати потім у своєму репортажі. І я записую не лише те, що говориться, а й свої спостереження. Іноді мою увагу привертає тремтіння чиїхось рук, панельні стіни чи мідна огорожа — все це допомагає передати слухачам атмосферу».

Коли процес перетворюється на процедурні дебати, а дії переходять до юристів і суддів, репортери опиняються під тиском юридичних аспектів, у яких їм доводиться розбиратися. Апеляції і деякі слухання також розгортаються навколо юридичних стратегій. На цих рівнях юристи часто є доступнішими для інтерв’ю — адже вони більше не є потенційними присяжними.

WERC отримала коментар прокурора щодо скасування вироку про довічне ув’язнення:

Зараз це вже звучить смішно, тому що цей чоловік чекав на свій вирок два з половиною роки, які він провів у в’язниці. Наскільки я знаю, він і так уже значною мірою його пережив.

WERC, Алабама

Після винесення вердикту репортер повинен підсумувати всі аргументи, які були виголошені під час слухання. Учасники процесу також можуть виявити бажання поспілкуватися на цю тему, і сюжет про вирок може містити їхні коментарі — записані чи перефразовані:

Після обговорення, що тривало годину сорок п’ять хвилин, судді повернулися із вердиктом і зняли всі звинувачення зі шкільної вчительки Сузанни Кейн²³. Матір дев’ятирічного хлопця, який є її учнем, звинуватила 27-річну вчительку в побитті її сина. Директор честерської школи заявив, що єдина провина Кейн полягає в тому, що вона випадково зачепила підлітка в той час, коли у класі не було інших учителів. Після оголошення вироку Кейн сказала, що у майбутньому буде обережною і намагатиметься завжди бути на виду у свідків. Вона сказала, що збирається повернутися в школу цієї осені. — Це була Даян Ґрей, 12-10 News.

WCAU, Філадельфія