Розділ 11. Висвітлення

Кожна історія унікальна. Найкраща частина історії часто саме та, яка робить її унікальною, а найкращі репортери — це ті, хто може знайти унікальний підхід до історії. Немає формули, яку можна було б застосувати для кожного сюжету про пожежу чи про демонстрацію. Новини і є новинами через те, що вони сповнені несподіванок.

Крім того, треба визнати, що репортери, висвітлюючи конкретну тематику, мають у своїй голові вибудовувати стратегічну концепцію: у кого в першу чергу взяти інтерв’ю, яку інформацію треба пошукати, як діяти.

Було б наївно сліпо дотримуватися цих правил — репортаж вимагає творчого підходу. Та водночас було б нерозумно не скористатися прийомами, техніками і теоріями, які застосовували інші репортери. Даний розділ описує основні процедури, які радіорепортери повинні мати у своєму запасі. Разом із прийомами, описаними у Розділі 15 «Телевізійний репортаж», ці процедури можуть стати у пригоді і телевізійникам.

Трагедії

Дзвінок у поліцію, натяк чи розмова, підслухана по поліцейському радіо, зазвичай дають ключ до розгадки. Потім репортер вирушає в дорогу. Якщо десь пожежа, аварія чи стихійне лихо, перше правило — уважно за всім спостерігати. Наскільки сильний вогонь? Наскільки довгий утворився затор? Наскільки сильні руйнування? Скільки пожежних машин на місці? Скільки машин зіткнулося? Які погодні умови? Перш ніж опитати когось, репортер повинен зібрати вже чималу колекцію фактичного матеріалу.

Офіційні особи

Перша людина, з якою варто поговорити, прибувши на місце події, — та, яка краще за всіх знає, що відбувається, — пожежник, полісмен чи інший офіційний службовець. Прибувши на місце, треба запитати когось в уніформі, хто тут головний. («Намагайтеся при цьому не переривати людину, якщо вона вже відповідає на чиїсь запитання чи зайнята чимось важливішим за ваше інтерв’ю, — радить Мітч Діб з WCBS із Нью-Йорка. — Я роблю так, щоб мене помітили, і чекаю, але нікого не перериваю»).

Коли потрібна вам людина готова поговорити, варто записати це інтерв’ю. Прості і прямі запитання надають вам можливість отримати кілька корисних синхронів. Вдале запитання для початку: «Що ви побачили, коли прибули?» В такому випадку вам опишуть ситуацію. Потім запитайте: «Що сталося?Хтось постраждав?»

На одній пожежі у Нью-Йорку, під час якої загинуло шестеро пожежників, головним був комісар Августус Бікмен. Нью-йоркська станція WCBS використала у синхроні його пояснення того, чому цих людей неможливо було врятувати:

Люди були всередині і на даху... Тих, хто був усередині, ми змогли витягти. Ті ж, які були на даху, провалилися вниз, коли дах прогорів. Вони впали у саме полум’я.

Із цього початкового інтерв’ю з офіційною особою репортери мають розпочати збирання інформації для отримання чіткої картини подій, яку вони потім зможуть описати у репортажі чи коментарі. Можливо, знадобиться поспілкуватися з кількома іншими офіційними особами, не записуючи цих розмов на диктофон, щоб заповнити прогалини.

Досвід і навіть підготовка дозволять діяти швидше. Рік Воллейс із КАВС із Лос-Анджелеса працює в галузі, яка часто має справу із сильними пожежами, тож вони вже стали для нього своєрідним бізнесом. Він провів цілу ніч із пожежниками на невеликій пожежі лише для того, щоб навчитися. Зараз, приїжджаючи на пожежу і чуючи фрази «зворотна тяга», «димовий ефект» і «попередній спалах», Воллейс не витрачає час на те, щоб отримати переклад і пояснення цих висловів, — він сам є експертом. Тож репортаж пишеться швидко.

В інтерв’ю з офіційними особами репортери повинні бути в контексті фактів, пов’язаних із трагедією; кількість загиблих і поранених, кількість викликів, зруйнованих будинків і розбитих машин порівняно з іншими місцевими стихійними лихами. Цим фактам потім варто дати можливість говорити самим за себе, уникаючи при цьому емоційних характеристик на кшталт трагічний і безглуздий (див.: Розділ 3. Значення).

Поспілкувавшись із офіційними особами, нью-йоркський радіорепортер записав такий репортаж із місця пожежі, в якій загинуло шестеро пожежників:

Супермаркет на розі 1-ї і 2-ї авеню сьогодні став могилою для шістьох пожежників — найбільшої втрати пожежного департаменту з 1966 року. Ці пожежники перебували на даху супермаркета «Вальдбаум» у той час, як він провалився під ними, через що вони опинилися в самому епіцентрі полум’я і вже не мали ніяких шансів на порятунок.

Інші пожежники перебували всередині будівлі, але за наказом офіцерів були виведені надвір. На пошуки тих пожежників, які впали з даху, була вислана спеціальна бригада, проте густий дим і полум’я заважало бачити що-небудь усередині. Не було жодних криків про допомогу. Коли ж їх нарешті знайшли, було вже надто пізно.

Стен Брукс, WINS, Нью-Йорк

Взявши кілька синхронів і записавши репортаж, репортери повинні перевірити час: якщо наближається черговий інформаційний випуск, їм варто поквапитися і переслати попередній матеріал на станцію.

Наступне інтерв’ю з місця трагедії зазвичай беруть у найбільш заклопотаного робітника, який виглядає так, ніби був близько до події. Запитання: «Опишіть, будь ласка, як усе це відбувалося?»; «Що ви думаєте з цього приводу?»

Свідки

Офіційні особи, поліцейські, пожежники — це професіонали, які у конкретних ситуаціях діють усталеним способом і чиї синхрони не відрізняються особливою оригінальністю. Щось незвичайне легше знайти серед аматорів — родичів, тих, хто вижив, очевидців. Тож саме ці люди, а не професіонали, посідають друге місце серед тих, у кого варто брати інтерв’ю.

З уцілілими й родичами потрібно поводитися тактовно. З ними складно знайти контакт, але це треба робити... делікатно. «Як це втратити всіх своїх рідних?» — звісно, таке запитання є неприйнятним. Але «Ви не заперечуєте, якщо ми кілька хвилин з вами поговоримо?»... а потім «Не могли б ви описати, що ви побачили, коли прийшли додому?» є цілком прийнятними.

Найкращі синхрони дають очевидці. Якщо потрібно, репортери повинні увійти у натовп роззяв і голосно викрикнути: «Гаразд, хто був тут, коли це сталося?» Потім: «Не могли б ви описати те, що бачили?» Втім, ніколи не варто покладатися на слова свідків про можливі причини пожежі, аварії чи стихійного лиха.

Припущення щодо підпалу краще залишити пожежникам, а пошуки винних в аварії — поліцейським. А природу і серйозність поранень можуть визначити лише лікарі й медсестри. Навіть поліцейські чи водії швидкої можуть лише повідомити про кількість поранень, і переказати слова, які вимовила жертва, і описати, як вона виглядала. Але вони не уповноважені говорити про те, хто перебуває при смерті, а хто — у стані шоку.

Запитання слід ставити тільки тим, хто може на них відповісти. Як очевидці не повинні висловлювати своїх здогадок про причини аварії, так і поліцейські, які прибули на місце пізніше, не зможуть описати, як виглядала аварія, — це запитання до свідків. Також не варто розпитувати сусідів про те, що кажуть пожежники, а пожежників — про те, як реагують сусіди. Формулюйте офіційним особам запитання для офіційних осіб, а свідкам — запитання для свідків.

Часто свідки скаржаться на те, що пожежники чи рятувальники занадто довго дістаються до місця. Волтер Діббл, редактор новин на WTIC у Коннектикуті, радить уникати подібних заяв в ефірі. Очевидці зазвичай не знають, коли відповідні служби були повідомлені, а також вони не є експертами з визначення того, скільки це «надто довго».

Свідків і рятувальників треба опитувати в першу чергу, поки вони не поїхали з місця події. Пізніше репортер може записати репортаж, обійшовши місце, і попрацювати над синхронами й коментарями.