19. Соціально-економічний розвиток українських земель у 14-16ст

Наприкінці 14 - у першій половині 16 ст на українських землях розвивалися землеробство, ремесла, торгівля, розбудовувалися старі й виникали нові села та міста. В землеробстві поряд з перелогом і двопіллям поширюється трипілля. З останнім пов'язані угноєння грунту та використання плуга і сохи (із залізними лемешами). Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалися в господарствах феодалів. Крім землеробства, розвивалися тваринництво, городницство, садовництво, бджільниство. Не втрачали важливого значення в господарському житті рибальство і мисливство. Промисли відігравали значну роль й у селянському господарстві: селяни виготовляли сукно і полотно, гончарний посуд, металеві, дерев'яні предмети для господарського та побутового вжитку тощо.

Протягом 14-15ст. на українських землях зростало велике феодальне землеволодіння - князівське й боярське - за рахунок захоплення пустищ, общинних земель, купівлі в інших власників, великокнязівських дарувань. Відбувався загальний наступ феодалів на селянські громади. Верховним власником усієї землі був великий князь (у Литві), але дарувати землі він міг лише за згодою "панів-Ради". Зростали й володіння православної церкви. Великокнязівський уряд надавав землі Києво-Печерському, київському Миколо-Пустинському та іншим монастирям. Маєтки київського метрополіта (метрополія була відновлена в 1458) розташовувалися на Київщині, Переяславщині, Чернігівщині. Монастирі багатіли й за рахунок відписувань, дарувань з боку князів та бояр. Великий князь, місцеві феодали-пани вели власне господарство. Центром вотчини був замок або двір, де розташовувалися житла для слуг і "черляді невольно", господарські будівлі - комори, стайні, хліви тощо. Орні та інші угіддя оброблялися челяддю та навколишніми залежними селянами. Наприкінці 14-у першій половині 15ст селянство становило основну масу населення українських земель. Воно зазнавало різних форм феодальної експлуатації, посилюваної протягом указаного періоду. Селяни сплачували натуральну і грошову ренту (чинш) феодалам, державні податки й відбували різні повинності на користь держави. Головним загальнодержавним податком на землях, загарбаних Литвою, була серебщина. З розвитком внутрішнього й зовнішнього ринку зростали потреба феодалів у грошах, і частина натуральної данини замінювалася на грошову. З середини 15ст. всі виплати і штрафи вже стягалися грошима. Отже, в силу різних причин, передусім через стихійність, перші масові селянські виступи 15- початку 16ст. зазнали поразки. Та незважаючи на це, в народі міцнішало прагнення до розподілу землі поміж тих, кто її обробляє, посилювалася боротьба проти національного і релігійного гноблення.

20. Україна в складі Речу Посполітої: посилення соціально-економічного, національного і релігійного гніту.

Наслідники Люблінської унії біли не тільки політичними, вони також справили великай сплив на спосіб життя українців. З точки зору території та населення українські землі складали основну частину польсько-литовської держави, яка дістала назву "Республіка" (ольскою мовою - Річ Посполтила) й була найбільшою в Європі державю. Після 1569р. коли знакли залишки адміністративної системи давніх руських князівств, українські землі Речі Посполитої біло поділено на шість воєводств. Привілеї величезної більшості знаті, що пізніше стала називатися польським словом "шляхта", випливали передусім із віїськової служби. Попри великі соціально-еконосічні відмінності й тертя, що мали місце в середовищі шляхти, саме те, що ці люди меча обдарювалися привілеями розвивало в них відчуття належності до одного стану. Міщани. Мешнанці українських міст, це близько 1-15% усього населення, також сформувалися в окремя спільність. Селяни. Якщо вищезгадані стани визначалися своїми особливими правами, то першою ознакою селян, що складали майже 80% населення України, були повинності. За право користуватися землею селянин мусив сплачувати феодалові відробіткову або натуральну ренту. За часів, коли землі було багато, а населення мало, селянам удавалося забезпечувати собі відносно широкі права. Литовський статут. Численні права та привілеї, даровані різноманітним соціальним групам Великого князівства, диктували необхідність створення кодифікованого зводу законів. Більше за свіх у цьому була заінтересована середня та дрібна шляхта. У наслідок цього в 1529р. з'явилося перше видання Литовського статуту. Важко переоцінити значення Литовського статуту в історії права на Україні. Крім узаконення важливих соціально-ек змін на Україні в 15-16ст., він також створював основу для правової системи, що розвинулася згодом, за доби Козаччини. До середини 16ст. феодал виробляв продукти переважно для задоволення потреб свого дому, для худоби й на посів наступного року. Для заможного селянина, а їх було багато, цілком звичайним було обробляти наділ у 8-12 га, мати одного-двох коней чи волів, дві-три корови, кілька свиней і десятки курей та гусей. Денний раціон пересічного українця складався з близько 0,6 кг хліба та 2,5 л пива. Релігійна полеміка кінця 16ст - початку 17 ст висвітлила ряд наболілих проблем українського суспільства. ВОна піднесла дедалі зростаючу напруженість між Польщею та Україною на високоемоційний ідеологічний рівень. Католицька Польща теперь поставала як цілковита протилежність українському суспільству. Та українцям дорого коштувала культурна конфронтація з поляками: Релігійна полемика. Суперечки навколо Берестейської унії породили небачену зливу полемічних писань. берестецька унія к не дивно, без посередній заклік до укладання унії надходив відправославної сторони. Коли розійшлася звістка про унію, православна громада вибухнула від обурення, князь острозький був розлючений не самою унією, а тим, в який спосіб її було укладено.