29. Утворення Української гетьманської держави (1648-1657), її характерні риси.

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648—1657) у середовищі козацької еліти були чітко сформульовані основи національної державної ідеї: — право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; — незалежність і соборність Української держави; — генетичний зв’язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби. Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України.Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. За часів Хмельниччини в основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов’язкові для всіх нормативні акти — універсали. Своєрідним ґарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі. Її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєначальниками виявили себе полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко та ін. Армія формувалася із добровольців. Українська держава добиХмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя — демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади. З часом, коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває рис класичної охлократії (домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби, всевладдя та свавілля мас), під впливом Б. Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала. Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного та політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини. Боротьба за соціальне визволення вже влітку 1648 р. тісно переплелася з національно-визвольною війною. Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством.

30. Переяславська рада. Договір України з Росією 1654р. (березневі статті), його наслідки.

У ході національно-визвольної війни 1648-1654 років Б.Хмельницький дедалі більше розуміє, що вибитися з-під польського панування власними зусиллями, маючи лише ненадійного союзника - татар, не вдасться. Так, він був змушений шукати надійну та міцну державу-покровителя. Найбільш реальними кандидатами були Росія та Туреччина. Спочатку, через низку обставин, зовнішня політика Б.Хмельницького мала протурецьку орієнтацію, але через ускладнення геополітичної ситуації в регіоні, воєнні невдач, гетьман відмовився від протурецької орієнтації та союзницьких відносин з Кримом, отже визначився проросійський вектор зовнішньої політики Війська Запорозького.Ще починаючи з 1648 року, Б. Хмельницький неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в антипольській боротьбі, навіть загрожував війною. Проте Москва не хотіла розривати миру з Польщею., і зайняла вичікувальну позицію. Та все ж бажання розширити сферу свого впливу, використати Україну як буфер проти Туреччини, залучити українські козацькі збройні формування для відвоювання у Речі Посполитої втрачених Росією територій сприяли тому, що російський цар, після деяких вагань погодився взяти Військо Запорозьке під свою опіку. Відповідну ухвалу про це прийняв 1653 року Земський собор, який вирішив розпочати війну проти Польщі.Юридично цей акт оформлений під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654р.У Переяславі було узгоджено принципові засади майбутнього договору і здійснено усний акт присяги. Переяславська Рада лише поклала початок оформленню московсько-українських відносин. Остаточний договір представники обох сторін уклали в Москві в березні 1654 року, так звані "березневі статті".У березні 1654 року у Москві козацька делегація передала на розгляд росіянам проект договору із 23 пунктів, спрямованих на встановлення таких міждержавних відносин, за яких для Укр залишатиметься як внутрішня, так і зовнішня самостійність переговорів сторони дійшли компромісу, який увійшов в історію під назвою "березневих статей". Згідно з цим документом,Укр зберігала республіканську форму правління.територіально-адміністративний поділ, нову систему соціально-економічних відносин, цілковиту незалежність у проведенні внутрішньої політики. Гетьмана і старшину обирала козацька Рада. Українська адміністрація та суд лишалися самостійними. Водночас окремі статті обмежували суверинітет: збір податків з українського населення здійснювався під контролем росіі; заборонялися дипломатичні зносини з Варшавою і Стамбулом. Переяславська рада 1654 року — загальна військова рада, скликана гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі (нині Переяслав-Хмельницький) для вирішення питання про взаємовідносини між Військом Запорізьким та Московською