- •1. Предмет і завдання курсу "Історія України" та його місце в системі гуманітарних наук. Джерела та історіографія української історії.
- •2. Формування людської цивілізації на тер. У. Трипільська культура.
- •3. Створення перших державних обьеднань на тер. У. Кіммерійці, скіфи, сармати, таври.
- •4. Антична колонізація Північного Причорноморья та її наслідки.
- •5. Східні словьяни у давнину, їх заняття, побут, звичаї
- •6. Виникнення і становлення Київської Русі (кінець IX-X ст.). Перші князі, їх роль в розбудові держави.
- •7. Суспільно-політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русї
- •8. Кр в період своєї могутності і слави. Володимир Великий і Ярослав Мудрий: порівняльна характеристика їх діяльності.
- •9. Реформи Володимира Великого, їх значення для централізації Давньоруської держави.
- •10. Хрещення Русі, його історичне значення
- •11. Київська Русь за часів князювання Ярослава Мудрого та його наступників. "Руська Правда"
- •12. Київська Русь в період феодальної роздрібненості (середина 12 - перша половина 13 ст)
- •13. Галицько-Волинське князівство, його політичний розвиток у 12 - першій половині 14ст
- •14. Роль г-в князівства в історії укр. Державності.
- •15. Боротьба Русі проти монголо-татрської навали
- •16. Культура кр, її вплив на економічну та духовну сфери життя
- •17. Давньоруська держава та її роль у світовій історії
- •18. Украйнські землі у складі Великого князівства Литовського, особливості розвитку.
- •19. Соціально-економічний розвиток українських земель у 14-16ст
- •20. Україна в складі Речу Посполітої: посилення соціально-економічного, національного і релігійного гніту.
- •21. Берестейська (Брестська) церковна унія, її наслідки для укр. Народу
- •22. Братства,їх роль в активізації культурного життя 16-17ст.
- •23. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу.
- •24. Запорозька Січ: адмінистративно-політичний устрій, економічна та військова організація українського козацтва.
- •25. Боротьба українських козаків проти турецько-татарської агресії. П.Сагайдачний - видатний військовий та політичний діяч України.
- •26. Козацько-селянські повстання кінця 16 - першої половини 17ст
- •27. Передумови, мета, характер, рушійні сили та періодизація Національно-визвольної війни укр. Народу середини 17ст
- •28. Воєнні дії під керівництвом б.Хмельницького в ході Національно-визвольної війни українського народу 1648-1653рр.Зборісвький та Білоцерківський договори.
- •29. Утворення Української гетьманської держави (1648-1657), її характерні риси.
- •30. Переяславська рада. Договір України з Росією 1654р. (березневі статті), його наслідки.
- •31. Гетьман і.Виговський, його боротьба за збереження незалежності України. Гадяцький договір 1658р.
- •32. Поділ України на Лівобережну та Правобережну у другій половині 17 ст. Руїна
- •33. Державотворча діяльність гетьмана п.Дорошенка, особливості його внутрішньої і зовнішньої політики
- •34. Входження України до складу Росії. Наступ на політичну автономію України після її приєднання до Росії (друга половина XVII- XVIII ст.. )
- •35. Геьбман Іван Мазепа і його спроба відновити державну незалежність України
- •36. «Конституція» Пилипа Орлика (і7Юр.), її значення для розвитку суспільно-політичної думки в Україні.
- •37. Тимчасове відновлення Гетьманщини в Україні. Данило Апостол. Кирило Розумовський.
- •38.Соціально –економічний розвиток України наприкінці 17-у 18 ст.
- •39. .Ліквідація російським самодержавством автономного устрою України
- •40. Правобережна Україна та західноукраїнські землі у 18ст
- •41. Національно-визвольна та антифеодальна боротьба народних мас України 18ст Гайдамацький та опришківський рухи. Коліївщина
- •42. Три поділи Польщі і обьеднання Правобережної і Лівобережної України
- •43. Україна в російсько-турецьких війнах другої половини 18ст. Заселення Південної Українию Заснування та розвиток м.Одеси.
- •44. Політичне та соціально-економічне становище України в першій половині 19ст. Посилення кризи феодально-кріпосницької системи.
- •45. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії (кінець 18- перша половина 19 ст) Аграрна реформа 1848р.
- •46,Сусп. Руки в укр. В першій пол. 19ст.Декабристський рух.
- •47.Початок укр.-нац відродж.Кирило-миф братство,його іст значення
- •49.Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
- •50.Розвиток капіталізму в Україні у другій половині 19 ст.
- •51.Суспільні течії та рухи в Україні у другій половині половині 19 ст
- •52.Національно визвольний рух в Україні в другій половині 19ст.
- •53.Західноукраїнські землі в другій половині 19-на початку 20 ст
- •54.Соціально-економічні та політичні процеси в Україні початку 20 ст.
- •55. Україна в період революції 1905-07 р
- •56.Столипінська аграрреф її наслідки
- •57.Україна в роки і світової війни 1.08,1914-1917
- •58. Утворення Української Центральної Ради та її діяльність. І і II Універсали
- •59. М.Грушевський 1866-1934
- •60. Українська держава 1918р. Аграрна політика Павла Скоропадського
- •61. Директорія. Відродження унр
- •62. Революційно-визвольний рух на зах-укр землях. Утворення Західноукр Народної Республіки. Акт злуки унр і зунр.
- •63. Історичне значення та основні уроки Української національної революції 1917-1921рр.
- •65. Нова економічна політика. Відбудова народного госпожарства України на засадах Непу(1921-1928рр)
- •67. Колективізація в Україні: методи її здійснення, соціальні та демографічні наслідки
- •68. Голодомор в Україні (1932-1933), його соціально-політичні наслідки
- •69.Україна і процес формування тоталітарного режиму в срср
- •71. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період
- •72. Початок другої світ війни, приєднання зх. Укр. Земель до складу урср та їх радянізація
- •73. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бо? н» території України у 194і—1942 рр. Початок німецько-радянської війни, Український напрям у плані «Варбаросса»,
- •74 Діяльність радянських партизан і оун - упа в роки Другої світової війни
- •75.Визволення у країни від гітлерівських окупантів.Внесок унр. Нар в розгром нацистської Німеччини.
- •75 Іаоричнии внесок народу України в перемогу у Великій Вітчизняній війні. 60-річчя визволення України від окупантів
- •76 Політичні наслідки Другої світової війии
- •77.Відбудова народного господарства унр. У повоєнні роки.Голод 46-47рр
- •80.Соціальио-політичний розвиток України,
- •83. Основи/ етапи перебудови та її наслідки для у країни
- •87 §6. Державна символіка України та її історичне походження
- •88.Конституційиий процес.
- •89 Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України
- •90 Історія України : Предмет, завдання і значення курсу історії України.
65. Нова економічна політика. Відбудова народного госпожарства України на засадах Непу(1921-1928рр)
Перехід від «воєнного комунізму» до нової економічної політики.
Понад шість років безперервних війн і революцій дорого коштували Україні. Внаслідок збройної боротьби, терору, епідемій і вимушеної еміграції вона втратила до 4 млн.осіб. Промисловість була зруйнована, обсяг її продукції зменшився майже в 9 разів. Валовий збір зернових становив лише 25% довоєнного. Вартість карбованця порівняно з 1913 р. знизилась в 13 тис. разів.Однак причини катастрофічного стану економіки полягали не лише у воєнній руїні. Значною мірою це був наслідок політики «воєнного комунізму», яка підірвала матеріальну заінтересованість виробників у результатах своєї праці' Україна особливо постраждала від цієї політики, її багаті ресурси нещадно експлуатувалися Червоною армією, і не тільки нею. Як зазначалося у резолюції V конференції КП(б)У (листопад 1921 р.), господарський занепад ніде не досягав такого рівня, як в Україні.Формально вся влада в УСРР належала Радам робітничих, солдатських і селянських депутатів. Водночас реальна влада рад неухильно знижу»алася і в перспективі звелася до суто декоративних функцій. Уся повнота влади була зосереджена в руках ЦК КП(б)У і РНК, які були виконавцями волі ЦК РКП(б) і члени яких призначалися московським керівництвом. Так, першим секретарем ЦК КП(б)У на початку 1921 р. було призначено росіянина В. Молотова, а головою РНК УСРР _ болгарина X. Рзковського.Останньою легальною опозицією в Україні була Українська Комуністична партія (УКП), що виникла в 1920 р. внаслідок виходу лівого крила з УСДРП. Серед лідерів були А. Річицький, Ю. Лапчинський, Б. Антоненко-Давидович. Однак ця партія була малочисельна і не мала впливу на політичне життя.Політика «воєнного комунізму» та економічна криза спричинили масове незадоволення більшовиками, особливо в середовищі селянства, Проти більшовиків боролися селянські повстанські загони Мордалевича, Орлика, Левченка, Марусі, Каленика та ін. Найбільшим було фоРмУвання Н. Махна. Після перемоги над Врангелем у листопаді 1920 р, командування Червоної армії вирішило ліквідувати свого вчорашнього союзника і несподівано вдарило по махновцях. Однак, незважаючи на те що 60-тисячну армію очолив сам М. Фрунзе, загін Махна до серпня 1921 р. завдавав відчутних ударів червоноармійцям.Подібні процеси відбувалися і в Росії: «антоновщинав, кронштадтське повстання та Ін. Більшовицьк» влада опинилася перед перспективою нової громадянської війни — тепер уже з російським і українським селянством.Ще на початку 1921 р, більшовицьке керівництво не мало наміру відмовлятися від «воєнного комунізму». У лютому 1921 р. пленум ЦК КП(б)У визнав недоцільною і непридатною для України заміну продрозкладки продподат-ком. Однак московське керівництво, Ленін розуміли, що подальше здійснення політики «воєнного комунізму» може призвести до селянської війни. На X а'їзді РКП(б) в березні 1921 р. Леніи переконав делегатів прийняти рішення про заміну продрозкладки натуральним продподатком. було покладено початок системі заходів, які згодом назвали новою економічною політикою (неп),Розвиток промисловості України в умовах непу.На госпрозрахунок переводилися не окремі заводи і фабрики, а певна їх група, яка утворювалася за галузевою або галузево-територіальною ознакою. Таке об'єднання підприємств прибрало назву «трест» (за схожістю з капіталістичними об'єднаннями, учасники яких втрачали виробничу, комерційну, а часом і юридичну самостійність). Окремі фабрики І заводи як складові тресту не мали статусу юридичних осіб. Навіть найбільші» них працювали як цехові підрозділи, без права самостійного виходу на ринок.Уже »осени 1921 р. почали з'являтися перші трести. Так, величезний трест «Донвугілля» об'єднував переважну більшість великих шахт Донбасу, і на початку 1923 р. кількість робітників тресту сягала 94 тис. осіб. Услід за трестами почали виникати синдикати — організації для закупівлі сировими, планування торговельних операцій і збуту однорідної продукції групи трестів. Діяльність синдикатів, організація оптових ярмарків і відкриття товарних бірж створювали ринок засобів виробництва.На перше місце за темпами відбудови вийшла спочатку дрібна і кустарно-реміснича промисловість. Велика промисловість, особливо кам'яновугільна, відставала. Тому уряд поставив за мету відродження Донбасу. Вже у 1925/26 господарському році Донбас давав 20 млн т вугілля (78% довоєнного рівня).3начним був внесок українських інженерів, винахідників, конструкторів, учених у розвиток світової ракетної, аерокосмічної, авіаційної наукида техніки. Найбільш відомими у цій галузі стали О. Засядько, Ю. Кондратюк (О, Шаргей), С. Корольов, В, Глушко, В. Челомвй, А. Люлька, І. Сікорський, К. Калінін та ін.Концепція Ю. Кондратюка через кілька десятиліть була використана американцями при посадці на Місяць.Виходячи із стратегічного значення продукції провідних галузей промислового комплексу України, царський уряд здійснив ряд заходів із забезпечення їх необхідною робочою | силою. Зокрема, для задоволення настійних вимог підприємців Донбасу і Кривбасу уряд почав надавати відстрочки від призову в армію особам, які ставали до роботи в шахтах і рудниках, направляти туди військовополонених і засуджених. У 1917 р. в кам'яновугільній промисловості 1933 роках, разом з демографічним відлунням 1934 року, становлять 4 мільйони 649 тисяч людей. Ці дані характеризують демографічні наслідки голодомору 1932—1933 років в України.Голодомор великою мірою зруйнував українське село, яке зберігало традиції української родини. Високий шлюбний потенціал українського села був зруйнований і вже ніколи не був відновлений. Це означає, що був зруйнований потенціал дітонародження, що в майбутньому призвело до зменшення кількості населення.
66. Промисловий розвиток України у 20-30х роках 20ст. Наслідки індустріалізації, особливості її здійснення в Україні.
Надзвичайно цікавим явищем в історії України було українське відродження сер. 1920-х -поч. 1930-х років. Безсумнівно, його коріння були в періоді нетривалої української державності 1917-1919 рр., який розкував творчі можливості української нації.
Успіхи в національно-культурному будівництві того часу були досягнуті передусім завдяки політиці, що увійшла в історію під назвою коренізаціі. Намагаючись розширити національну та соціальну базу режиму, Москва зробила спробу залучити до управління в республіках представників неросійських національностей. Такий жест пояснювався різкою невідповідністю між загальною кількістю представників корінної нації в тій чи іншій національній республіці до їх частки у партійно-державному апараті. Зокрема, наприкін. 1920 р. українці, становлячи бл. 80 % населення республіки, у КП(б)У становили лише 19 %, а у квітні 1922 р. — 23,3 %, частка-росіян і євреїв дорівнювала відповідно 53,6% і 13,6%. Виправити таку невідповідність взявся у квітні 1923 р. XII з'їзд РКП(б), який проголосив політику "коренізаціі" партійно-державного апарату в неросійських республіках.
Отже, деяка лібералізація політики більшовиків у національному питанні у 20-х роках була викликана не сентиментальними поривами, а намаганнями укоренитися в національних республіках — звідси й назва політичного курсу — "коренізація". Щоб зміцнити вплив у республіках, партія змушена була розмовляти з населенням його мовою і брати власних апаратників з місцевих кадрів. Безсумнівно, що "коренізація" мала побічний ефект у вигляді стрімкого розвитку пригнічених доти національних культур.
В Україні політика "коренізаціі" набрала форми "українізації". Вона зводилася до дерусифікації політичного і громадського життя, до обов'язкового вживання української мови в установах-переведення судочинства на українську мову, зміцнення позицій української школи, культури, науки. Це мала бути ліквідація русифікаторської політики та її наслідків. Для службовців, викладачів встановили термін переходу на українську мову. Діяли державні курси вивчення української мови і культури.
Практично українізацію переклали на плечі Наркомату освіти, але, як згодом з'ясувалося, його сил забракло, щоб охопити всі сторони життя. Кадровий кістяк українізації утворили т.зв. національні комуністи. До них належали М. Скрипник, В. Блакитний, П. Любченко, О. Шумський, А. Хвиля, М. Яворський та ін. До націонал-комуністів у ролі кадрів українізації без вагань приєдналася українська інтелігенція, яка прагнула компенсувати свою поразку в революції активною культурницькою діяльністю. Окрему групу становили українські реемігранти, зокрема М. Грушевський і Ю. Тютюнник, та галицькі українці, які також повірили у серйозність курсу на українізацію. Поряд із підтримкою українізація спричинила й значний опір. До її противників належали верхівка КП(б)У, російська бюрократична верхівка, російське та обрусіле міщанство і робітництво, Червона армія, представники російської інтелігенції, священики РПЦ.
За такого співвідношення сил українізація від самого початку була приречена на провал. Та все ж за порівняно короткий час наполеглива праця дала значні результати. Протягом 1923—1927 рр. кількість українців серед службовців державного апарату зросла з 35 до 54 % . Якщо у 1922 р. українською мовою велося лише 20 % усього діловодства, то в 1927 р. цей показник досяг 70 %. Значний вплив українізація справила на розвиток національної освіти. Так, якщо до революції 1917 р. у Східній Україні взагалі не було українських шкіл, то наприкін. 1920-х років діяло 80 % шкіл, понад 60 % технікумів і 30 % інститутів з українською мовою навчання.
Рішуче українізували пресу: до 1926 р. кількість газет українською мовою збільшилася до 60 %, а в 1933 р. вона становила вже 89 %. Якщо в 1925/26 рр. українською мовою видавали 46 % книжок, то у 1931 р. — 77 %. На українську мову переводили театри, радіомовлення, кіностудії. З ініціативи одного з провідних ідеологів курсу українізації М. Скрипника національна мова впроваджувалася навіть у школах командного складу і в деяких червоноармійських частинах. Поряд з українізацією не менш наполегливо здійснювалася політика, спрямована на задоволення потреб національних меншин. При Наркоматі освіти було засновано Раду національних меншин. У жовтні 1924 р. створено Молдавську автономну СРР. До 1931 р. завершено організацію 25 автономних районів та 1074 сільрад нацменшин. Діяли національні школи.
Українізація перейшла межі республіки, охопила Кубань, Казахстан, Далекий Схід, де видавали українські газети, існувало українське радіомовлення. На Кубані, де проживало 3 млн. українців, діяло 240 шкіл, педінститут, видавали книжки. У 1932 р. українізація безпосередньо підійшла до дерусифікації великих міст, де вона мала завершитися поверненням до українства населення, яке вживало в побуті мішану російсько-українську мову, "суржик". І тут досягли значних успіхів, незважаючи на перешкоди бюрократичної верхівки. З 1926 по 1932 р. частка українців у індустріальному пролетаріаті збільшилася з 41 до 53 %.
Процес українізації, запроваджений більшовиками згори як тактика зближення з українським народом, зустрівся з бурхливим процесом українського національного відродження, що йшло знизу догори. Відповідно, сер. — друга пол. 1920-х років стали періодом значних зрушень у менталітеті українства, Подоланні наслідків багатовікової русифікаторської політики, розширення сфери дії української мови, нового осмислення традицій, національних цінностей. Все це зумовило зростання впливу національної ідеї, що вже само по собі лякало Москву.
Ще одним головним болем для неї стало т.зв. націонал-ухильництво. Воно пов'язувалося насамперед з кількома іменами: письменника М. Хвильового, який своїм гаслом "Геть від Москви" закликав до подолання провінціалізму української культури, звільнення її від рабського наслідування російських зразків, творчого засвоєння європейського досвіду; наркома освіти О. Шумського, що різко засуджував російський шовінізм та централізм; економіста М. Волобуєва, котрий стверджував, що економічна політика СРСР ґрунтується на нехтуванні інтересів України і є, по суті, колоніальною.
До певного часу московське керівництво, зайняте внутрішньопартійною боротьбою, не могло ефективно втручатися в українські справи. Та в міру зміцнення позицій Й. Сталіна, формування адміністративно-командної системи почався наступ на українізацію. Під приводом захисту загальнодержавних інтересів обмежувалася самостійність України, набирала сили тенденція до унітаризму. Поступово розмивався закладений у Конституції поділ компетенції Союзу та республіки, суверенітет якої ставав дедалі формальнішим.
Аналогічні процеси відбувалися і в національно-культурній сфері. Головною загрозою для соціалізму було оголошено місцевий націоналізм, а не російський шовінізм, як раніше. Апарат наркомату освіти, головного провідника політики українізації, був повністю заміщений на обласному рівні і на 90 % — на районному. Звільнили з роботи бл. 4000 українських учителів та 210 викладачів педагогічних інститутів. З 1938 р. в українських школах стало обов'язковим вивчення російської мови. Українська абетка, граматика і словник були максимально наближені до російських. Зменшувалася кількість українських шкіл, скорочувалися наклади україномовних видань, закривалися українські театри тощо. Деукраїнізація призводила до посилення російських впливів, зокрема у науково-дослідницьких закладах частка росіян з 1929 по 1934 р. зросла з Зі до 50 %, тоді як українців — упала з 50 до 30 %, Ллє найстрашнішим явищем став масовий терор, започаткований ще В. Леніним відразу після перемоги більшовицького перевороту. З кінця 1920-х років він набрав особливого розмаху і був спрямований насамперед проти української інтелігенції. Незабаром українізація була втоплена в крові, задушена в муках штучного Голодомору.