38.Соціально –економічний розвиток України наприкінці 17-у 18 ст.

Стрижнем тогочасної економіки було сільське г осполірство.Тенденції розвитку якого накладали помітний відбиток наперебіг всіх суспільних процесів .У цей період земельна власність служить для правлячих верств економічною основою їхнього панування, виступае гарантом незалежності ,умовою надання привілеїв.То ж не дивно, що, втрачаючи політичну автономію, лівобережна старшина та шляхта намагалися зберегти бодай економічну незалежність шляхом концентрації, своїх руках значних земельних володінь. Тогочасне старшинське володіння землею Існувало у двох формах: приватно- спадковій та тимчасово-умовній. Характерною рисою спадкового («вічного», «спокійного») володіння, була Його незалежність від службового становища. Як правило, воно виникало в процесі купівлі -продажу, обміну, дарування застави, при торгових операціях що фіксувалися у відповідних юридичних документах .Зростання крупного феодального землеволодіння супроводжувалося масовим наступом на землі та права козацтва І селянства. Становище козацького стану погіршувалося! Ще гіршим було становише селянства. Обмеження їхніх прав виявилося в тому, що наприкінці XVII ст дедалі більшого поширення набуває феодальна рента, зокрема відробіткова, Інтенсивність якої у другій половині ХVIII ст.сягае п'яти І більше днів на тиждень. Водночас зберігалася натуральна І грошова ренти. Великі земельні володіння вимагали значної кількості робочих рук, яких на правобережжі хронічно не вистачало. Саме току магнати створювали на своїх землях слободи, поселяючись у яких селяни звільнялися від усяких повинностей залежно від договору на 15—30 років .Характерною рисою аграрних відносин у цьому регіоні було повторне закріпачення селін, які після закінчення пільгових років у слободах змушені були виконувати грошову та відробіткову ренти. Відбулися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а Й якісні та кількісні зміни в інших секторах економіки — промисловості,торгівлі, фінансах. Базовими підвалинами розвитку промисловості того часу були ремесло та промисли . Отже,наприкінці XVII—XVIII ст. характерними рисами соціально- економічного розвитку українських земель були зростання крупного феодального землеволодіння, обезземелення селянстві, його закріпачення, розбудова та відокремлення міст від сіл; поступальний розвиток селянських промислів І міського ремесла, на базі яких виникають мануфактури, збільшення товарності виробництва; зростання паростків капіталістичного укладу в економіці, формування національного ринку. Особливість цих процесів полягала в тому, що вони відбувалися в умовах бездержавності на Правобережжі та прогресуючого згортання автономії на Лівобережжі. Включення українських земель до складу іноземних держав, підпорядкування української економіки їхньому впливові та владі суттєво гальмували та деформували поступальний розвиток.

39. .Ліквідація російським самодержавством автономного устрою України

Перехід І.Мазепи на бік шведів Петро І використав як привід для рішучих дій по ліквідації української автономії. До обраного в 1708 р. гетьмана І.Скоропадського був приставлений для нагляду царський міністр-резидент. А восени 1722 р. царський уряд створив Малоросійську колегію. Так з'явилась ще одна структура, що відстоювала інтереси Росії. Після смерті гетьмана І. Скоропадського Петро І заборонив вибори нового гетьмана, а організаторів опозиції царській політиці на чолі з наказним гетьманом Павлом Полуботком було суворо покарано. Уся влада в Україні належала Малоросійській колегії. Лише в 1727 р. було дозволено обрання нового гетьмана. Ним став миргородський полковник Данило Апостол, який відразу ж дуже енергійно взявся за відновлення втраченої автономії: він призначив на полковничі посади своїх прихильників, провів ряд заходів по впорядкуванню старшинського землеволодіння, вжив заходів щодо вироблення бюджету Гетьманщини, впорядкував українську торгівлю, підпорядкував гетьманській владі місто Київ, реорганізував судову систему, добився повернення запорожців, почав проводити заходи по кодифікації права на Лівобережній Гетьманщині.

Указом 1783 р. українське селянство було остаточно закріпачене. А в 1785 р. жалувана грамота дворянству, підписана Катериною II, поширювала всі дворянські права та привілеї на українську старшину.Таким чином, у другій половині XVIII ст. на Україну був поширений суспільно-політичний устрій, характерний для всієї території Російської імперії. Залишки української автономії були ліквідовані. Козацтво як суспільну верству України було знищено.Українська старшина, що була основною панівною верствою в Гетьманщині, не вчинила скільки-небудь помітного опору ліквідації старого суспільного устрою, оскільки її приватновласницькі інтереси не були порушені.ЛІКВІДАЦІЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ СІЧІ.