- •1. Предмет і завдання курсу "Історія України" та його місце в системі гуманітарних наук. Джерела та історіографія української історії.
- •2. Формування людської цивілізації на тер. У. Трипільська культура.
- •3. Створення перших державних обьеднань на тер. У. Кіммерійці, скіфи, сармати, таври.
- •4. Антична колонізація Північного Причорноморья та її наслідки.
- •5. Східні словьяни у давнину, їх заняття, побут, звичаї
- •6. Виникнення і становлення Київської Русі (кінець IX-X ст.). Перші князі, їх роль в розбудові держави.
- •7. Суспільно-політичний устрій та соціально-економічний розвиток Київської Русї
- •8. Кр в період своєї могутності і слави. Володимир Великий і Ярослав Мудрий: порівняльна характеристика їх діяльності.
- •9. Реформи Володимира Великого, їх значення для централізації Давньоруської держави.
- •10. Хрещення Русі, його історичне значення
- •11. Київська Русь за часів князювання Ярослава Мудрого та його наступників. "Руська Правда"
- •12. Київська Русь в період феодальної роздрібненості (середина 12 - перша половина 13 ст)
- •13. Галицько-Волинське князівство, його політичний розвиток у 12 - першій половині 14ст
- •14. Роль г-в князівства в історії укр. Державності.
- •15. Боротьба Русі проти монголо-татрської навали
- •16. Культура кр, її вплив на економічну та духовну сфери життя
- •17. Давньоруська держава та її роль у світовій історії
- •18. Украйнські землі у складі Великого князівства Литовського, особливості розвитку.
- •19. Соціально-економічний розвиток українських земель у 14-16ст
- •20. Україна в складі Речу Посполітої: посилення соціально-економічного, національного і релігійного гніту.
- •21. Берестейська (Брестська) церковна унія, її наслідки для укр. Народу
- •22. Братства,їх роль в активізації культурного життя 16-17ст.
- •23. Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу.
- •24. Запорозька Січ: адмінистративно-політичний устрій, економічна та військова організація українського козацтва.
- •25. Боротьба українських козаків проти турецько-татарської агресії. П.Сагайдачний - видатний військовий та політичний діяч України.
- •26. Козацько-селянські повстання кінця 16 - першої половини 17ст
- •27. Передумови, мета, характер, рушійні сили та періодизація Національно-визвольної війни укр. Народу середини 17ст
- •28. Воєнні дії під керівництвом б.Хмельницького в ході Національно-визвольної війни українського народу 1648-1653рр.Зборісвький та Білоцерківський договори.
- •29. Утворення Української гетьманської держави (1648-1657), її характерні риси.
- •30. Переяславська рада. Договір України з Росією 1654р. (березневі статті), його наслідки.
- •31. Гетьман і.Виговський, його боротьба за збереження незалежності України. Гадяцький договір 1658р.
- •32. Поділ України на Лівобережну та Правобережну у другій половині 17 ст. Руїна
- •33. Державотворча діяльність гетьмана п.Дорошенка, особливості його внутрішньої і зовнішньої політики
- •34. Входження України до складу Росії. Наступ на політичну автономію України після її приєднання до Росії (друга половина XVII- XVIII ст.. )
- •35. Геьбман Іван Мазепа і його спроба відновити державну незалежність України
- •36. «Конституція» Пилипа Орлика (і7Юр.), її значення для розвитку суспільно-політичної думки в Україні.
- •37. Тимчасове відновлення Гетьманщини в Україні. Данило Апостол. Кирило Розумовський.
- •38.Соціально –економічний розвиток України наприкінці 17-у 18 ст.
- •39. .Ліквідація російським самодержавством автономного устрою України
- •40. Правобережна Україна та західноукраїнські землі у 18ст
- •41. Національно-визвольна та антифеодальна боротьба народних мас України 18ст Гайдамацький та опришківський рухи. Коліївщина
- •42. Три поділи Польщі і обьеднання Правобережної і Лівобережної України
- •43. Україна в російсько-турецьких війнах другої половини 18ст. Заселення Південної Українию Заснування та розвиток м.Одеси.
- •44. Політичне та соціально-економічне становище України в першій половині 19ст. Посилення кризи феодально-кріпосницької системи.
- •45. Західноукраїнські землі під владою Австрійської імперії (кінець 18- перша половина 19 ст) Аграрна реформа 1848р.
- •46,Сусп. Руки в укр. В першій пол. 19ст.Декабристський рух.
- •47.Початок укр.-нац відродж.Кирило-миф братство,його іст значення
- •49.Аграрна реформа 1861 р. Скасування кріпостного права в надніпрянській Україны.
- •50.Розвиток капіталізму в Україні у другій половині 19 ст.
- •51.Суспільні течії та рухи в Україні у другій половині половині 19 ст
- •52.Національно визвольний рух в Україні в другій половині 19ст.
- •53.Західноукраїнські землі в другій половині 19-на початку 20 ст
- •54.Соціально-економічні та політичні процеси в Україні початку 20 ст.
- •55. Україна в період революції 1905-07 р
- •56.Столипінська аграрреф її наслідки
- •57.Україна в роки і світової війни 1.08,1914-1917
- •58. Утворення Української Центральної Ради та її діяльність. І і II Універсали
- •59. М.Грушевський 1866-1934
- •60. Українська держава 1918р. Аграрна політика Павла Скоропадського
- •61. Директорія. Відродження унр
- •62. Революційно-визвольний рух на зах-укр землях. Утворення Західноукр Народної Республіки. Акт злуки унр і зунр.
- •63. Історичне значення та основні уроки Української національної революції 1917-1921рр.
- •65. Нова економічна політика. Відбудова народного госпожарства України на засадах Непу(1921-1928рр)
- •67. Колективізація в Україні: методи її здійснення, соціальні та демографічні наслідки
- •68. Голодомор в Україні (1932-1933), його соціально-політичні наслідки
- •69.Україна і процес формування тоталітарного режиму в срср
- •71. Західноукраїнські землі у міжвоєнний період
- •72. Початок другої світ війни, приєднання зх. Укр. Земель до складу урср та їх радянізація
- •73. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бо? н» території України у 194і—1942 рр. Початок німецько-радянської війни, Український напрям у плані «Варбаросса»,
- •74 Діяльність радянських партизан і оун - упа в роки Другої світової війни
- •75.Визволення у країни від гітлерівських окупантів.Внесок унр. Нар в розгром нацистської Німеччини.
- •75 Іаоричнии внесок народу України в перемогу у Великій Вітчизняній війні. 60-річчя визволення України від окупантів
- •76 Політичні наслідки Другої світової війии
- •77.Відбудова народного господарства унр. У повоєнні роки.Голод 46-47рр
- •80.Соціальио-політичний розвиток України,
- •83. Основи/ етапи перебудови та її наслідки для у країни
- •87 §6. Державна символіка України та її історичне походження
- •88.Конституційиий процес.
- •89 Особливості переходу до ринкових відносин в аграрному секторі України
- •90 Історія України : Предмет, завдання і значення курсу історії України.
50.Розвиток капіталізму в Україні у другій половині 19 ст.
Особливості розвитку капіталізму. У пореформений період розвиток капіталізму в сільському господарстві відбувався двома шляхами, відомими під назвами прусського й американського. Прусським шляхом до капіталізму йшли правобережні й лівобережні губернії України, в яких була відробіткова система (за оренду землі в поміщика селянин відробляв своїм інвентарем та худобою на поміщицьких землях), що вело до прогресуючого розорення і закабалення основної маси селян. Правобережжя завдяки розвитку цукрової промисловості дещо випереджало за темпами економічного розвитку Лівобережжя. На Півдні України, де гальмівний вплив залишків феодалізму був менш відчутним, набув поширення американський спосіб переходу до капіталізму - поміщики створювали на базі своїх маєтків потужні агровиробництва з використанням машин та вільнонайманої праці, а заможні селяни формували товарні господарства фермерського типу.
Капіталізація поміщицьких та селянських господарств сприяла формуванню ринку вільнонайманої праці. Наприкінці XIX ст. чисельність поденних та постійних найманих робітників у землеробстві України становила майже 2 млн осіб. Завдяки колонізації Півдня України й інтенсивному розвитку господарства в інших регіонах України за період 1860-1887 pp. посівні площі зросли в 1,5 раза. Товаризація виробництва сприяла змінам у структурі посівів: різко збільшилася частка посівів пшениці та ячменю, а також таких технічних культур, як цукрові буряки, картопля, тютюн тощо.
51.Суспільні течії та рухи в Україні у другій половині половині 19 ст
Суспільно-політичний рух в Україні у другій половині ХІХ ст. Початок громадівського руху наприкінці 50-х — у 60-х роках ХІХ ст. Київська та інші громади. Журнал «Основа». В. Антонович. Валуєвський циркуляр.
Основні течії суспільно-політичного руху в 50—60-х роках ХІХ ст. на західноукраїнських землях: москвофіли та народовці. Культурно-освітнє товариство «Просвіта». Польське повстання 1863—1864 рр. і Україна.
Відродження громадівського руху в 70—90-х роках. Громадівський рух. «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства». «Київський телеграф». Емський указ. Російський громадсько-політичний рух народників в українських землях.
Діяльність галицьких народовців у другій половині 70-х—90-ті роки ХІХ ст. Розгортання руху народовців на Буковині та в Закарпатті.
Радикальний рух у Галичині. «Новоерівська» політика народовців. О. Барвінський та О. Кониський.
Утворення першої політичної партії в Україні (РУРП). І. Франко. Утворення УНДП та УСДП. Самостійницька позиція партій Західної України. Українці в Галицькому сеймі та Австрійському парламенті. Українці-самостійники (М. Міхновський і Ю. Бачинський).
52.Національно визвольний рух в Україні в другій половині 19ст.
Важке економічне становище, політичне безправ'я, національне гноблення зумовили посилення національно-визвольного руху в Україні. Багато наукових та культурно-освітніх діячів надавали важливе значення формуванню національної свідомості у своїх співвітчизників, пробудженню у народу почуття самоповаги.
У 60-ті роки XIX ст. внаслідок реформ царського уряду дещо зростає хвиля громадянської активності. Повернувшись наприкін. 50-х років із заслання, провідники Кирило-Мефодіївського братства — Т. Шевченко, М. Костомаров, П. Куліш, В. Бєлозерський осіли в Санкт-Петербурзі, де політичний режим був дещо м'якшим, ніж у провінції. Тут вони продовжили національно-визвольну пропагандистську діяльність, але вже не в політичному конспіративному, а в культурно-просвітницькому легальному руслі. Для поширення своїх ідей ця петербурзька група у 1861 р. започаткувала перший у Російській імперії український часопис "Основа". Значною мірою під його впливом у Києві, Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі українська інтелігенція почала гуртуватися у громади — самодіяльні напів чи цілком нелегальні організації.
Громади проводили значну культурно-освітню діяльність серед широких народних мас, спрямовану проти антиукраїнської політики царату. Громадівці організовували недільні школи, видавали підручники та популярні брошури українською мовою, популяризували історію й етнографію України, займалися укладанням українсько-російського словника. Серед найактивніших діячів громадівського руху були В. Антонович, М. Драгоманов, П. Чубинський, Т. Рильський, М. Лисенко, М. Старицький та ін.
Попри культурно-освітницьку спрямованість громад, їхня діяльність дедалі більше непокоїла правлячий режим. "Височайше" затверджена комісія у справі громадівського руху дійшла висновку, що його мета — "під виглядом поширення грамоти сіяти в народі антиурядові ідеї". Як наслідок, у липні 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв видав таємний циркуляр про заборону українських наукових, релігійних і особливо педагогічних публікацій. Навчання українською мовою визначалося ним як політична пропаганда, а ті, - хто за це брався, звинувачувалися у сепаратистських задумах, ворожих Росії". Друкувати "малороссийским наречием" дозволялося лише художні твори. Валуєв заявив, що української мови "ніколи не було, нема і бути не може". Громади було розпущено, а деяких українських діячів заслано у віддалені частини імперії.
З послабленням реакції на поч. 70-х років український рух, очолюваний громадійцями, знову відновлює діяльність. У цей час В. Антонович зі своїми однодумцями таємно створюють у Києві "Стару громаду", названу так, щоб відрізнити її старших і досвідченіших членів від нових громад, що також з'явилися і складалися переважно зі студентів. Для координації громадівського руху було обрано Раду - центральний керівний орган федеративного об'єднання громад України. "Стара громада" також прагнула поширити вплив на своїх молодших колег.
Київські громадівці з 1873 р. започаткували плідну роботу через Південно-Західний відділ Російського географічного товариства (РГТ). Його члени глибоко вивчали економіку, історію, географію, етнографію, фольклор України, підготували й надрукували низку фундаментальних видань з цих галузей науки, організували демографічні та соціально-економічні обстеження населення Києва і Південно-Західного краю. Відділ став серйозною науковою організацією у справах українознавства, розширивши можливості також напівлегальних громад. Інтелігенція, яка згуртувалася навколо нього, заснувала свій орган — газету "Київський телеграф", мала друкарню, видавала дешеві книжки. Наполеглива фольклорно-етнографічна діяльність великого колективу професіоналів та аматорів увінчалася семитомною працею "Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-Русский край", що вийшла за редакцією П. Чубинського. Останній написав також вірш "Ще не вмерла Україна", якому судилося стати національним гімном нашої Батьківщини.
Наукова, просвітительська, культурницька діяльність української інтелігенції непокоїла царських чиновників. У відповідь у 1875 р. було створено спеціальну антиукраїнську комісію. Результатом її діяльності став ганебний Емський указ, підписаний наступного року царем Олександром II. Він забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону українські книги, українською мовою видавати оригінальні твори, тексти для нот і робити переклади з іноземних мов, ставити театральні вистави і проводити публічні читання. Місцевій адміністрації наказувалося посилити нагляд, щоб у початкових школах не велося викладання українською мовою та щоб з бібліотек були вилучені книги українською мовою. Навіть з російськомовних текстів цензори нещадно викреслювали слово "Україна", замінюючи його принизливим — "Малоросія". Київський відділ РГТ було розпущено, а його активних членів репресовано.
З рішучим протестом проти ганебної антиукраїнської політики російського царату виступив М. Драгоманов. За політичну неблагонадійність царська влада ще у вересні 1875 р. звільнила його з посади доцента Київського університету, а на початку наступного року змусила назавжди виїхати за кордон.
Із трибуни Всесвітнього літературного конгресу, що відбувся в Парижі 1878 р., він інформував європейську і світову громадськість про чергову заборону української мови, а згодом видав французькою та італійською мовами брошуру "Українська література, заборонена російським урядом", яка набула широкого розголосу.
Після чергового царського погрому серед української інтелігенції посилились радикальні ідеї. Багато революціонерів в Україні, зокрема А. Желябов, В.Осинський, М. Кибальчич, вважали, що в майбутньому у всесвітньому соціалістичному суспільстві мають зникнути національні відмінності. Через розходження у поглядах між соціалістами і українофілами відбувся розкол.
Наприкін. 80-х — на поч. 90-х років XIX ст. у багатьох українських містах виникли марксистські гуртка. Перебільшуючи значення соціальних проблем, вони не допускали й думки про національну незалежність України.
Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було "Братство тарасівців" (1891—1898), яке нелегально виникло в Полтаві. Його заснував невеликий гурт українських студентів — І. Липа, М. Міхновський та В. Шемет, які на могилі Т. Шевченка поклялися поширювати серед українського народу безсмертні ідеї Кобзаря. Свої погляди тарасівці виклали в політичній декларації "Вірую молодих українців". її провідними положеннями були: визнання Російської імперії окупантом України, вимога повної державно-політичної незалежності України, переконання, що справедливе розв'язання соціального питання можливе тільки за умови досягнення державної суверенності.
Жорстоко гноблена російським царатом, але нескорена Україна йшла назустріч буремному XX ст. У надрах українства визрівали й міцніли сили для новітніх визвольних змагань.