15. Боротьба Русі проти монголо-татрської навали

Справжнім лихом для Києва та КР були його давні вороги - кочовики. Проте найтяжчого удару завдали Києву не половці, оскільки по десятиліттях заклятої та виснажливої для обох суперників боротьби руські князівства встановили з цими племенами постійні стосунки, а деякі руські князі навіть вступали у шлюбні зв*язки з представниками половецької знаті. Нищівного удару завдали Києву монголо-татари. У бою на річці Калці у 1223 році об'єднане військо зазнало поразки, це сталось внаслідок феодальних міжусобиці через які князі діяли неузгоджено. Шлях на Київ було відкрито. Але монголи, надто розпорошивши свої сили, вирішили не користатися з цієї перемоги й повернули назад, додому. Руські князі швидко забули цей катастрофічний випадок, знову поринувши у внутрішні чвари. Через кілька надцять років вони очолені ханом Батиєм, звону посунули на захід. Незважаючи на героїчний опір, війська окремих руських, розрізнені внаслідок феодальної роздробленості Русі, не могли встояті перед численними монголо-татарськими полчищами. Отож, як не боролися люди, а все ж не змогли подолати нападників. Захопивши Переявлавське і Чернігівське князівства, орда стала навпроти Києва на лівому боці Дніпра. Зачаровані красою міста, монголи запропонували киянам здати місто без бою, але ті вирішили битися. Орда відступила, щоб наступного 1240 року величезною силою облягти Київ. Облога міста тривала кілька днів. Його захищали і вояки і жителі, та одного дня вороги таки вдерлися до Києва. Настали страшні години, перелякані люди ховалися по церквах в надії на порятунок. Багато людей зачинилися в десятинній церкві, що була споруджена Володимиром Великим. Київський воєвода Дмитро, який керував обороною міста, пораненим потрапив до монгольського полону. Хан Батий, залишив його живим, зважаючи на неабияку відвагу і досвід воєводи, та мав собі за радника. Монголо-татарське іго затримувало економічний і культурний розвиток руських міст, ослаблювало їх політично і посилювало феодальну роздробленість. Карл Маркс називав владу Орди над підкореними народами кривавим брудом монгольського іга, і підкреслював, що воно не тільки гнітило, а й ображало душу народу, який ставав його жертвою. Боротьба Русі проти іга описана і в Г-В літописі. У Г-В літописі збереглися враження очевидця облоги Києва незліченним монгольським військом. За скрипінням возів, ревінням верблюдів, іржанням коней ворога не було чути людських голосів. Єдиний раз для штурму руського міста Батиєві довелося зосередити всі свої сили. Як оповідає Псковскький літопис, облога Києва тривала 10 тижнів і 4 дні. А інший північноруський літопис - Лаврентіївський - називає день здобуття монголами давньоруської столиці: 6 грудня 1240р. В 14-15ст. Золота Орда занепадає і ось у 1480 році Русь повністю звільнилася від м-т іга.

16. Культура кр, її вплив на економічну та духовну сфери життя

Феномен культури КР мав такі характерні риси та особливості:

домінуючий вплив християнської релігії на розвиток матеріальної та духовної культури. Церква стала своєрідним центром у якому органічно синтезувалися витвори майстрів різних культурних сфер - архітекрури, живопису, музики, скульптури, літератури. Так само як православна релігія була поставлена на службу державі, культура мала служити церкві, свідченням чого є абсолютне домінування в мистецтві біблійних сюжетів, у літературі - релігійної проблематики, в архитектурі - культових споруд. У княжу добу саме церква стає одним з найдоступніших місць задоволення естетичних потреб народу.

Торгівельно-економічні відносини з арабським сходом, раннє сусідство античних причорноморських колоній-міст Греції, зв'язки з Візантією, Болгарією, Скандінавією - все це не могло не позначитися на духовно-культурному становленні русі, яка потребувала нових шляхів свого зростання в суперництві з розвиненими країнами тодішнього світу, водночас терплячі від навал кочовиків.

Однією із царин культури й форм самосвідомості Русі стало набуття історичних знанб. Історична самосвідомість, багату поживу для якої давали перекази, що збереглися в пам'яті народній, літописаннях і хроніках, засвідчує один із найвищих рівнів як самої культури, так і усвідомлення русичем своєї належності до руської землі. В цьому ряду джерел, безперечно, особливе місце посідає "повість минулих літ" Нестора Літописця. Писався твір у печерському монастирі. І з'явитися міг тільки як результат величезної попередньой роботи. За самим його змістом можна судити, скільки джерел було зібрано й осмислено завдяки зусиллям не одного покоління. Б.Д. Греков, спираючись на обставини появи "Повісті минулих літ", зазначає, що сам її автор (Нестор) - це вчений свого часу, якому вдавалося піднятися до свідомості зв'язку світових явищ". Для написання цього твору була проведена довга й наполеглива робота. Вже існували писання попередників, які необхідно було освоїти. Вивчалися грецькі хроніки, особливо "Хроніка" Амартола і його продовжувача - Симона Логофета. Знає літописець Нестор "Хронограф", "летописец в скоре" Никифора, "Житіє Василя Нового", "Одкровення Мефодія Патарського", слов'янські перекази про здобуття грамоти слов'янської, джерела про апостола Андрія, договори з греками; відомі йому народні перекази, історичні пісні. Обізнаний він із княжими архівами, а такж численними свідченнями.