7. Охарактеризуйте передумови виникнення науки управління.

Розвиток теорії менеджменту, як й інших наук, відбувався шляхом еволюції. Більшість економістів світу поділяють розвиток її на декілька фаз, зокрема: передфазу, наукового управління, класичної школи, руху за гуманні стосунки, школу поведінських наук, сучасну фазу тощо.

Особливістю теорії менеджменту в період передфази є перехід до ієрархічно-пірамідальної побудови організацій та застосування менеджерами в управлінні, переважно, авторитарного стилю керівництва.

Вперше інтерес до менеджменту як до науки з’явився після виходу у світ книги Ф. Тейлора «Принципи наукового управління». Так, з 1911 року в економічній літературі почали застосовувати термін «наукове управління». У період фази наукового управління праця, управлінського персоналу почала виділятися як окрема сфера діяльності, тому з’явилася потреба виділяти особливу групу людей – менеджерів або працівників апарату управління і вивчати її управлінську діяльность. На думку Ф. Тейлора, менеджмент – це поєднання матеріальних та трудових ресурсів виробництва для створення індустріальної організації.

До фази класичної школи належать провідні теоретики світу з менеджменту. Так, французький підприємець А. Файоль вперше працю менеджерів розділив на: планування, організацію, мотивація та контроль. Німецький економіст М. Вебер стверджував, що бюрократизм є ідеальний тип організації як праці управлінського персоналу, так взагалі людей, і тільки таким шляхом можна досягти максимальної ефективності будь-якої організації.

Стосовно фази руху за гуманні стосунки, як стверджує американський економіст А. Маслоу, продуктивність праці зростає тоді, коли менеджери виявляють турботу про підлеглих, при потребі консультуються з ними, надають їм можливість спілкуватися як з керівництвом, так і між собою.

Головним у теорії періоду фази розвитку школи поведінських наук (біхевіористської школи), за твердженнями американського економіста Ф. Герцберга, є надання допомоги менеджером підлеглому в усвідомленні ним своїх власних можливостей для самовиявлення у процесі праці.

У сучасній фазі розвитку теорії менеджменту характерним є розробка моделей управлінських рішень залежно від тих чи інших ситуацій. За допомогою побудови сучасних управлінських моделей відбувається скорочення кількості впливових змінних величин після оцінки суттєвості впливу їх на кінцевий результат. Таким чином, залишаються найбільш впливові змінні складові, що дає менеджерам змогу об’єктивно описати кожну змінну зокрема, а також порівняти їх вплив між собою

8. Охарактеризуйте класичну теорію менеджменту.

Класична теорія (підхід) менеджменту включає дві школи:

а) школу наукового управління;

б) адміністративну школу (класичну теорію організації).

Наукове управління було спрямовано на дослідження проблем підвищення продуктивності праці робітників (безпосередніх виконавців) шляхом удосконалення операцій ручної праці.

Засновниками школи наукового управління були Ф. Тейлор («Принципи наукового управління»,1911р.), Френк та Ліліан Гілбрейт, Генрі Форд, Генрі Гант.

Концепцію наукового управління сформулював Ф. Тейлор як необхідність послідовної реалізації наступних чотирьох кроків управління:

1) аналіз робочої ситуації (у будь-якій робочій ситуації можна виділити три основні елементи - загальне завдання, робітники-виконавці, менеджер.

2) аналіз змісту загального завдання: розподіл загального завдання на більш дрібні задачі; визначення якостей та навиків, необхідних для їх виконання; визначення необхідної кількості робітників-виконавців;

3) підбір робітників для виконання окремих задач;

4) продовження управління - встановлення взаємозв’язків, планування, координація та узгодження дій усієї робочої групи.

Адміністративна школа (класична теорія організації) опрацьовувала підходи до удосконалення управління організацією в цілому. Представники цієї школи (А. Файоль, М. Вебер, Л. Урвік, Ч. Бернард) намагалися виділити загальні характеристики та закономірності управління організацією в цілому. Метою їх досліджень було виділення «універсальних принципів» управління, дотримуючись яких організація досягатиме успіху.

Набільш чітко “універсальні принципи управління” сформулював А.Файоль (див.рис.1.7.). М.Вебер сформулював “концепцію ідеальної бюрократії” (див. рис.1.8.).