Джерела фінансування акціонерних товариств

Емісія акцій

Випуск облігацій

Випуск цінних паперів, що конвертуються в акції

Тезаврація прибутку

Банківські та

небанківські позики

Рис. 2.2 – Джерела фінансування акціонерних товариств

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) – це господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном.

Статутний фонд ТОВ повинен становити суму, не меншу за 1 мінімальних заробітних плат, при цьому до моменту реєстрації ТОВ кожен з учасників зобов’язаний внести до нього мінімум 30 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Для порівняння: у більшості країн Європейського Союзу мінімальний розмір статутного капіталу ТОВ встановлено на рівні 25 тис. євро; у Швейцарії — 20 тис. франків.

Відповідальність учасників ТОВ за борги підприємства об­межується їх внесками у власний капітал. Це полег­шує формування власного капіталу ТОВ за рахунок зовнішніх фінансових джерел. У разі ліквідації товариства вимоги його власників за­довольняються в останню чергу, після погашення претензій кредиторів.

Фінансування ТОВ може здійснюватись на основі додаткових внесків учасників, тезаврації прибутку, залучення бан­ківських і комерційних позичок, у т. ч. шляхом емісії облігацій (за певних обставин). У разі, якщо кредитоспроможність товари­ства та його активи є недостатніми для залучення необхідних розмірів кредитних ресурсів, окремі учасники ТОВ можуть нада­вати поручительства чи інші види кредитного забезпечення під позики, які виділяються цьому ТОВ, а отже роз­ширюються можливості фінансування підприємства. Таким чином, відповідальність учасників за зобов'язаннями ТОВ не обмежується їхніми вкладами у статутний капітал, а додатково поширюється на майно, що надане у кредитне забезпечення.

Серед негативних особливостей фінансової діяльності ТОВ слід відзначити:

• затратність передання права власності на частки у товаристві та їх низьку мобільність, оскільки відсутній організований ринок торгівлі ними;

• можливість виключення учасника ТОВ на підставі одностайного рішення решти учасників у разі систематичного невиконання ним своїх обов’язків або ведення ним діяльності, що перешкоджає досягненню цілей товариства;

• порівняно високий рівень інформаційної асиметрії, оскільки корпоративні права ТОВ не мають активного ринку вторинного обігу;

• необхідність погодження права власності на частку у статутного капіталі із іншими учасниками товариства;

• переважне право вступу до товариства учасників за правонаступництвом.

Процедура участі в управлінні фінансово-господарською діяльністю ТОВ визначає як переваги, так і недоліки для його учасників: реалізація права на участь в управлінні здійснюється на основі участі у зборах власників, де останні мають пропорційну частці у статутному капіталі кількість голосів. Однак визначення основних напрямів діяльності ТОВ, затвердження його планів та звітів про їх виконання, внесення змін до статуту відбуваються на основі одностайного голосування на зборах власників.

Поряд із суб’єктами підприємництва, власники та учасники яких несуть обмежену відповідальність за зобов’язаннями товариства (АТ і ТОВ), в Україні можуть створюватись та функціонувати господарські одиниці, організаційно-правова форма яких передбачає необмежений рівень відповідальності учасників підприємства за його зобов’язаннями. Такий рівень відповідальності учасників товариства називають повною відповідальністю, а самі товариства – товариством з повною відповідальністю або повним товариством.

Повне товариство являє собою господарське товариство, усі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном.

Установчий договір про повне товариство визначає основні положення щодо його створення: частки кожного з учасників у статутному капіталі; розмір, склад і порядок перерахування внесків. Порядок та форма участі у справах товариства тощо.

Серед інших особливостей фінансової діяльності повних товариств слід відмітити:

• низьку мобільність та затратність передачі права власності на частки у товаристві;

• високий рівень ризику учасників;

• порівняно низький рівень інформаційної асиметрії;

• ускладнену процедуру правонаступництва за недостатнього рівня нормативно-правового врегулювання фінансової діяльності.

На противагу АТ і ТОВ (обмежена відповідальність учасників товариства за його зобов’язаннями), а також повному товариству (не обмежений рівень відповідальності учасників товариства за його зобов’язаннями), товариства з додатковою відповідальністю і командитні товариства передбачають змішану форму відповідальності учасників.

Товариство з додатковою відповідальністю – це товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього господарського товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

У разі банкрутства одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між рештою учасників пропорційно їхнім внескам до статутного капіталу.

Фінансові відносини в товариствах з обмеженою та товариствах із додатковою відповідальністю виражені у взаємовідносинах між учасниками товариства підчас формування статутного та резервного капіталів, розподілу прибутку, відшкодування завданих товариству збитків, у взаємовідносинах членів товариства з кредиторами та державою (щодо заборгованості за податками та обов'язковими платежами).

Відмінність у порядку відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю полягає у такому: учасники товариства відповідають вартістю майна, вкладеного до статутного капіталу (аналогічно до ТОВ) та додатковою частиною власного майна (аналогічно до повного товариства). Однак величина додаткової відповідальності, на відміну від повного товариства, обмежується чітко визначеною абсолютною величиною, яка зафіксована у статутних документах.

Командитне товариство – це господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов’язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном (комплементаріями), на яке за законом може бути звернено стягнення, а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми внесками у майно товариства ( вкладники або командитисти).

Фінансування товариства з додатковою відповідальністю, повного та командитного товариства (аналогічно як і ТОВ) може здійснюватись на основі додаткових внесків учасників, тезаврації прибутку, залучення бан­ківських і комерційних позичок.

Поряд із господарськими товариствами, що засновані на колективні формі власності, в Україні підприємницьку діяльність можуть здійснювати також підприємства, засновані на державній (або комунальній) формі власності – державні, комунальні, казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб’єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном.

Статутний фонд державного підприємства утворюється уповноваженим органом, до сфери управління воно входить, до реєстрації цього підприємства як суб’єкта господарювання. Основне джерело фінансування в процесі здійснення своєї діяльності підприємством є прибуток, що розподіляється для створення спеціальних (цільових) фондів, призначених для покриття витрат:

• амортизаційний фонд,

• фонд розвитку виробництва,

• фонд споживання (оплати праці),

• резервний фонд,

• інші фонди, передбачені статутом підприємства.

Згідно з чинним законодавством України управління майном, що перебуває у загальнодержавній власності, покладено на відповідні міністерства та інші підвідомчі Кабінету Міністрів органи державної виконавчої влади. Ці інституції прямо чи опосередковано регулюють фінансову діяльність державних підприємств шляхом виконання наступних функцій:

• приймають рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій;

• затверджують статути (положення) підприємств, контролюють їх дотримання та приймають рішення у разі їх порушення;

• укладають й розривають контракти з керівниками підприємств;

• здійснюють контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за підприємством державного майна;

• дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств будь-яких організаційно-правових форм, до статутного фонду яких передається майно, що є загальнодержавною власністю;

• готують разом з місцевими органами державної влади висновки та пропозиції Кабінету Міністрів України щодо розмежування державного майна між загальнодержавною та комунальною власністю.

Слід зазначити, що пряме втручання у фінансово-господарську діяльність державних підприємств органам державної виконавчої влади забороняється. Водночас державні підприємства мають певні обмеження щодо розпорядження майном. Зокрема, державним підприємствам забороняється:

• передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам або фізичним особам;

• бути учасниками комерційних банків;

• бути засновниками підприємств будь-яких організаційних форм і видів (суб’єктів підприємницької діяльності).

Особливим видом державних підприємств є казенні підприємства. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України шляхом перетворення державного підприємства, яке не підлягає приватизації. Рішення про створення казенного підприємства приймається у таких випадках:

1. підприємство провадить виробничу або іншу діяльність, яка відповідно до законодавства може здійснюватися тільки державним підприємством;

2. головним споживачем продукції підприємства є держава;

3. підприємство є суб’єктом природних монополій.

Серед особливостей фінансової діяльності казенних підприємств можна відзначити:

• мають право вступати до асоціацій, консорціумів, концернів та інших об,єднань підприємств лише за погодженням Кабінету Міністрів України;

• до казенних підприємств не застосовуються положення законодавства про банкрутство;

• казенне підприємство відповідає за своїми зобов’язаннями коштами та іншим майном, що є в його розпорядженні, крім основних засобів;

• у разі відсутності майна для задоволення усіх вимог кредиторів, відповідальність за зобов’язаннями казенного підприємства несе відповідний орган управління.

Отже, на початковому етапі заснування суб’єкту підприємництва основною формою фінансування є зовнішнє фінансування через створення статутного фонду. Це характерно практично для кожного суб’єкту господарювання будь-якої форми організації бізнесу. Подальше господарювання підприємства вносить свої корективи до напрямів і масштабів фінансування.