Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
CHaykovska_O.V.Finansova_diyalnist_sub’ektiv_pi...doc
Скачиваний:
6
Добавлен:
03.05.2019
Размер:
1.43 Mб
Скачать

Тема 4: внутрішні джерела фінансування підприємства

4.1. Сутність та класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємства

4.2.Поняття самофінансування підприємства, його джерела

4.3. Принципи самофінансування підприємств

4.4.Cash-Flow (чистий грошовий потік) як внутрішнє джерело фінансування підприємства.

4.5. Звіт про рух грошових коштів

4.1. Сутність та класифікація внутрішніх джерел фінансування підприємства

Відмінною рисою внутрішніх джерел фінансування підприємства є те, що вони утворюються в результаті операційної та інвестиційної діяльності підприємства і не пов’язані із залученням ресурсів на ринку капіталів.

У науково-практичній літературі зустрічаються дві основні концепції трактування сутності внутрішніх джерел фінансування та їх класифікації.

Перший підхід зорієнтований на метод нарахування ( зіставлення нарахованих доходів та нарахованих витрат з відповідною корекцією), другий – на касовий метод (зіставлення реальних грошових надходжень та грошових видатків). Наявність різних підходів зумовлена тим, що доходи та витрати підприємства, які відображені у звіті про фінансові результати, як правило, не збігаються з грошовими надходженнями (видатками) від операційної та інвестиційної діяльності, що відображаються у звіті про рух грошових коштів. Наприклад, величина виручки від реалізації продукції, відображена у звітності, може не збігатися із грошовими надходженнями від реалізації за той самий період. З іншого боку, не всі витрати, які враховуються при визначенні фінансових результатів певного періоду, пов’язані із грошовими видатками.

Відповідно методу нарахування, який переважає у вітчизняній практиці, у Німеччині та в ряді інших країн, основними елементами внутрішніх джерел фінансування підприємств є такі:

- чистий прибуток;

- амортизаційні відрахування;

- забезпечення наступних витрат і платежів.

З точки зору касового підходу величина внутрішніх джерел фінансування в окремому періоді відповідає сальдо вхідних грошових потоків від операційної та інвестиційної діяльності і вихідних грошових потоків від операційної діяльності. Іншими словами, внутрішні джерела формуються за рахунок операційного Cash-Flow та суми грошових надходжень від інвестиційної діяльності. За рахунок вказаних джерел можна фінансувати реальні та фінансові інвестиції, виплачувати дивіденди, погашати заборгованість. В англосаксонській практиці фінансової діяльності переважає трактування внутрішніх джерел фінансування саме через показники Cash-Flow.

Cash-Flow – грошовий потік, потік грошової готівки чи просто готівка.

Показник введений в США у післявоєнний період і отримав велику популярність, в економічну літературу неангломовних країн увійшов англійською.

Принциповим є те, що при внутрішньому фінансуванні капітал, який був вкладений у необоротні і оборотні активи (за вирахуванням грошових еквівалентів), вивільняється й трансформується в ліквідні засоби, у вигляді частини виручки від реалізації та інших доходів, які залишаються на підприємстві після сплати всіх податків.

На рис.4.1 наведена класифікація внутрішніх джерел фінан­сування підприємств, яка найчастіше зустрічається в німецько- та англомовній економічній літературі.

Як видно з рисунка 4.1, окрім вищезгаданих форм фінансуван­ня, внутрішню природу мають також фінансові ресурси, які формуються завдяки впровадженню раціоналізаторських за­ходів. Метою цих заходів є зменшення грошових видатків підприємства в результаті поліпшення організації оборотних активів, зокрема шляхом скорочення операційного циклу та економії на витратах.

Дезінвестиції - – це повернення (вивільнення) заморожених у конкретних майнових об’єктах фінансових засобів, які можуть здійснюватись шляхом реалізації чи ліквідації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів.

Амортизаційні відрахування не належать до джерел самофінансування, а є внутрішнім джерелом фінансування згідно методу нарахувань поряд із самофінансування.

Ефект самофінансування завдяки амортизації виникає в результаті специфічного виду реструктуризації активів: заморожені в необоротних активах фінансові ресурси вивільняються і залишаються на розрахунковому рахунку підприємства у вигляді відповідної частини виручки від реалізації.

У результаті спрямування амортизаційних відрахувань на фінансування реальних інвестицій проявляється так званий ефект розширення потужностей (ефект Ломана-Ружді). Цей ефект є наслідком незбігу періоду вивільнення капіталу, авансованого в необоротні активи, що амортизуються, з періодом вибуття зношених активів із виробничого процесу. Здебільшого авансований капітал повертається на підприємство швидше, ніж виникає потреба в оновленні засобів.

До внутрішніх джерел фінансування відносять також створювані з власної ініціативи підприємств забезпечення (резерви) для відшкодування майбутніх витрат, збитків, зобов’язань, величина яких є невизначеною. У складі забезпечень наступних витрат і платежів відображаються нараховані у звітному періоді майбутні витрати і платежі, величина яких може бути визначена тільки на основі прогнозних оцінок, а також залишки коштів цільового фінансування і цільових надходжень.

Ефект фінансування за рахунок забезпечень проявляється завдяки існуванню часового розриву між моментом їх формування (нарахування) та використання (грошових виплат). Залежно від цього визначають можливий строк використання їх як джерела фінансування. Якщо забезпечення мають короткостроковий характер, однак нарахування здійснюється регулярно (револьверно) і зберігаються стабільні залишки на відповідних рахунках, то їх можна розглядати як довгостроковий капітал.

Величина забезпечень визначається на основі прогнозних розрахунків фінансових та бухгалтерських служб підприємства. Розмір забезпечень, які відносяться на валові витрати, лімітується податковим законодавством.

За своїми характеристиками забезпечення можна трактувати як позичковий капітал підприємства з невизначеними строками та сумами погашення. До основних видів забезпечень, які можуть створюватися на підприємствах, відносять такі забезпечення виплат персоналу:

  • на додаткове пенсійне забезпечення;

  • на виконання гарантійних зобов’язань;

  • на реструктуризацію;

  • на виконання зобов’язань за ризикованими контрактами тощо.

Забезпечення використовуються для відшкодування лише тих витрат, для покриття яких вони були створені. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.

Для підприємств, які не мають можливості залучити кошти із зовнішніх фінансових джерел (через низьку кредитоспромож­ність чи інвестиційну привабливість, недостатнє кредитне забез­печення), внутрішнє фінансування є єдиним способом забезпе­чення фінансовими ресурсами. Однак суттєвою проблемою, яка при цьому виникає, є проблема контролю власниками за ефекти­вним використанням фінансових ресурсів.