10.2. Компетенції фінансових служб у сфері зовнішньоекономічної діяльності підприємства
Одним з напрямів діяльності фінансових служб є оптимізація фінансових відносин підприємства при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.
До основних завдань фінансиста в процесі здійснення підприємством зовнішньоекономічних операцій належать:
вибір найприйнятнішої форми розрахунків та їх організація;
здійснення операцій з придбання та продажу валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та міжбанківському валютному ринку;
оптимізація фінансових відносин з посередниками (брокерами, агентами, консигнаторами тощо), страховиками та транспортно-експедиційними організаціями при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;
фінансове забезпечення імпортних та експортних операцій;
визначення умов здійснення товарообмінних операцій, іншої діяльності, побудованої на формах зустрічної торгівлі між підприємством та іноземними суб'єктами господарської діяльності;
податкове планування при здійсненні зовнішньоекономічних операцій;
оптимізація фінансових відносин з державними органами, відповідальними за регулювання та контроль зовнішньоекономічних операцій;
управління ризиками у сфері зовнішньоекономічних відносин.
Особлива увага фінансових служб повинна концентруватися на оцінці та нейтралізації зовнішньоекономічних ризиків, які будуть розглянуті нижче.
У розпорядженні фінансистів є широкий арсенал інструментів щодо нейтралізації зазначених ризиків. До основних із таких інструментів належать страхування ризиків за допомогою страхових компаній (транспортні та складські ризики); хеджування валютних ризиків; валютні кредити; використання спеціальних форм розрахунків, валютно-цінові застереження.
10.3. Види зовнішньоекономічних операцій та методи їх здійснення
Зовнішньоекономічні операції підрозділяються на основні - ті, що здійснюються на зворотній основі між безпосередніми учасниками цих операцій (контрагентами різних країн), і забезпечуючі - пов'язані з просуванням товару від продавця до покупця.
До основних операцій відносяться:
обмін товарами в матеріально-речовинній формі (експорт, імпорт);
обмін науково-технічними знаннями (торгівля патентами, ліцензіями, “ноу-хау”);
довгострокова оренда машин і устаткування;
обмін технічними послугами (консультативний і будівельний інжиніринг);
надання консультативних послуг (в області інформації й удосконалення управління);
з міжнародного туризму;
обмін кінофільмами і телевізійними програмами.
Крім даних операцій, у ЗЕД здійснюється цілий ряд операцій товароруху, вони є забезпечуючими операціями:
посередницькі;
перевезення вантажів;
страхування вантажів при перевезеннях;
транспортно-експортні;
банківські операції, що забезпечують міжнародні розрахунки.
Усі операції, що здійснюються у ЗЕД, можна розділити на дві основні групи: експортні й імпортні.
Експортні угоди, пов'язані з продажем і вивозом за кордон товару національного виробництва, мають такі відмінні ознаки:
укладення контракту з імпортером;
перетинання товаром границі країни-експортера;
одержання експортером платежів за товар.
Імпортні угоди, пов'язані з купівлею і ввозом іноземних товарів у країну для реалізації їх на внутрішньому ринку, мають наступні ознаки:
укладення контракту з експортером;
перетинання товаром меж країни - імпортера;
оплата імпортером товару.
Різновидом експортно-імпортних операцій є реекспортні і реімпортні операції.
Реекспортні операції пов'язані з продажем і вивозом із країни раніше завезеного до неї товару без його переробки. Країна, що ввозить, а потім вивозить товар, називається реекспортуючою. Головна умова реекспорту – товар не повинен піддаватися будь-якій переробці.
Реекспортні операції можливі в самих різних ситуаціях. По-перше, реекспорт виникає як природне продовження торгової операції. Продавець ввозить товар до країни для реалізації його на біржі чи аукціоні, але він може бути проданий покупцю з третьої країни і вивезений. По-друге, реекспорт може з'явитися через перерву нормального ходу реалізації товару. Якщо продавець відправив товар покупцеві, але покупець за якимись причинами не може його оплатити, то він прагнутиме перепродати товар покупцеві в цій, чи в третій країні. Перепродаж товару в третю країну і є реекспортом. По-третє, можливо також виконання реекспортних операцій без попереднього завезення товарів через границю, бо вони можуть бути відправлені новому покупцю, минаючи реекспортну країну. Реекспортні операції без завезення в країну реекспортера, по суті, не є експортом даної країни, але вони враховуються митною статистикою і тому відносяться до класу реекспортних операцій.
Реекспортуюча країна є посередником між постачальником і покупцем товару, граючи роль імпортера стосовно продавця й експортера стосовно покупця.
Реімпортні угоди являють собою економічні операції, які не відбулися, тобто ввіз у країну раніше вивезених з неї товарів, не проданих на зовнішніх ринках (на аукціонах, торгах, ярмарках, через посередників чи прямо).
Форми і методи міжнародної торгівлі різноманітні, але головна їх ціль – обмін товарами на взаємовигідних умовах.
Поряд із звичайними експортно-імпортними операціями по реалізації товарів, кожна з яких завершується одержанням чи сплатою грошової суми за експортний чи імпортний товар, у практиці зовнішньоекономічних відносин широко застосовуються так звані товарообмінні операції.
Найдавнішим видом товарообмінної операції є зустрічна торгівля.
До зустрічної торгівлі відносяться такі зовнішньоторгові операції, при здійсненні яких у єдиному контракті фіксуються тверді зобов'язання контрагентів зробити повний чи частково збалансований обмін товарами. В другому випадку різниця у вартості покривається грошовими платежами.
Таким чином, суть зустрічної торгівлі полягає в повній чи частковій оплаті імпорту зустрічним експортом. Однією з особливостей такої торгівлі є розширення практики зустрічних закупівель експортерами тих товарів, що використовуються не для своєї країни, а заздалегідь призначені для продажу в інших країнах. Велике поширення одержала практика передоручення збуту зустрічних товарів, які закуповуються експортером, спеціальним торговим компаніям. Зустрічна торгівля може здійснюватися на основі клірингу.
Кліринг – це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери і послуги, заснована на заліку взаємних вимог і зобов'язань на базі будь-якої валюти, за допомогою якої оцінюється вартість товарів з урахуванням курсів валют.
Для фіксації ціни експортери вибирають одну з ВКВ. Ціни імпортних контрактів як правило, встановлюються у ВКВ країни-постачальника, а в торгівлі з країнами, що розвиваються – у ВКВ основних промислово розвинутих країн.
По своїй економічній сутності зустрічна торгівля включає дві стадії обміну: на першій стадії – експортна операція, на другий – зустрічна імпортна. Потім може бути стадія реалізації товарів на внутрішньому ринку чи додаткова експортна операція. Багатоопераційність зустрічної торгівлі веде до зниження ефективності експорту внаслідок необхідності додаткового фінансування процесу обігу товарів – через посередників. Передусім, через подовження циклу експортної операції в часі, збільшуються терміни обігу коштів, що і веде до збільшення витрат на обіг. Передусім, зустрічна торгівля в останні роки інтенсивно розвивається.
Розглянемо деякі види зустрічної торгівлі.
Бартерні операції є найбільш традиційним різновидом зустрічної торгівлі. Це безвалютний, але оцінений, збалансований обмін товарами. Гарантією еквівалентності можуть бути світові ціни.
Бартерний контракт – це два контракти купівлі-продажу. Умови обох контрактів повинні бути цілком ідентичними ( з штрафних санкцій, умовам страхування, форс-мажорні умови і ін.).
Зустрічні закупки є окремим випадком бартерних угод, коли одна зі сторін, користуючись дефіцитністю запропонованого товару, нав'язує своєму контрагенту частково інший товар.
Розмір зустрічних закупок залежить від гостроти конкуренції між експортерами і коливається від 5 до 100% сум експортних контрактів. Прагнучи компенсувати втрати, експортери підвищують ціни на товари, які експортуються.
Операції з давальницькою сировиною мають ознаки зустрічної торгівлі, будучи збалансованими, безвалютними і заздалегідь оціненими.
Згідно з укладеними контрактами, одна зі сторін експортує вихідну сировину й імпортує переробки чи готову продукцію, інша – переробляє цю сировину (яка називається давальницькою) своїми засобами. За переробку експортери сировини здійснюють постачання.
Ефективність операцій з переробкою давальницької сировини забезпечується тільки в тому випадку, якщо світова вартість отриманої після переробки продукції вища за світову вартість давальницької сировини, що поставляється на переробку й в оплату робіт.
Викуп застарілої продукції є одним з ефективних способів збільшення продажу в умовах жорсткої конкуренції на ринках збуту. При постачанні нових товарів експортер викуповує застарілі моделі, а їхня залишкова вартість зараховується у вартість нових товарів. Частіше цей спосіб торгівлі застосовується при збуті легкових автомобілів, сільгоспмашин, ЕОМ і ін.
У міжнародній торговій практиці використовуються два основних методи здійснення експортно-імпортних операцій: прямий (direct) експорт і імпорт, що передбачає постачання товарів промисловими підприємствами безпосередньо іноземному споживачу чи закупку в нього відповідних товарів, і непрямий (indirect) експорт і імпорт, що припускає купівлю і продаж товарів через торгово-посередницьку ланку на основі укладення спеціальної угоди з торговим посередником.
Для сучасного етапу розвитку великого виробництва з величезною концентрацією і централізацією капіталу є характерним розширення прямого експорту й імпорту. Наприклад, у США нині 2/3 експорту промислових товарів здійснюється безпосередньо виробниками.
Прямий метод зовнішньоекономічних операцій використовується:
при продажу і закупівлі промислової сировини на підставі довгострокових контрактів;
при експорті дорогого і габаритного устаткування;
при експорті стандартного устаткування через закордонні філії;
при закупівлі сільськогосподарських товарів у фермерів;
при державному продажу і закупівлі.
Прямі зв'язки дають ряд переваг: більш тісні контакти з контрагентом; краще знання кон'юнктури ринку; більш швидке пристосування своїх виробничих потужностей до потреб споживача.
Однак і непрямий експорт і імпорт продовжують зберігати своє значення. За деякими оцінками, за допомогою торгових посередників у світовий товарообіг утягується біля половини всіх товарів.
Цей метод використовується:
при збуті стандартного промислового устаткування;
при збуті споживчих товарів;
при реалізації другорядної продукції;
на окремих важкодоступних і маловідомих ринках;
при просуванні нових товарів;
при відсутності власної збутової мережі;
при умові, що торгівля монополізована великими торгово-посередницькими фірмами.
Непрямий метод експортно-імпортних операцій також має свої переваги: великий досвід; власна мережа обслуговування; гарні зв'язки, знання ринку і кон'юнктури.
Під торгово-посередницькими операціями мають на увазі операції, пов'язані з купівлею та продажем товарів, які виконуються за дорученням виробника-експортера незалежним від нього торговим посередником на підставі угоди чи доручення.
Поява торгово-посередницьких операцій пов'язана з пошуком фірмами, учасницями зовнішньоекономічних відносин, шляхів подолання обмеженого характеру світового ринку і збільшення збуту своєї продукції на зовнішніх ринках.
Т о р г о в е п о с р е д н и ц т в о - це досить широке поняття, що включає значне коло послуг: перепродаж товару; пошук закордонного контрагента; підготовка і завершення договору; кредитування сторін; здійснення транспортно-експедиторських операцій; страхові операції; проведення рекламних заходів; здійснення технічного обслуговування.
До торгово-посередницьких належать фірми, які у юридичному і господарському відношенні не залежать від виробника чи споживача товару (сюди, звичайно, не входять філії чи дочірні товариства промислових компаній). Вони діють заради прибутку, що створюється як різниця між цінами, за якими вони купують і продають товари, чи існує як винагорода за послуги.
Як правило, торгово-посередницькі фірми займаються тільки комерційною діяльністю, хоча найбільші з них можуть і обробляти куплений товар.
Використання торгових фірм дає певні переваги:
Фірма-експортер у такому випадку не вкладає значних коштів в організацію збутової мережі на території країни-імпортера, тому що торгово-посередницькі фірми мають свою власну матеріально-технічну базу (складські приміщення, демонстраційні зали, ремонтні майстерні, роздрібні магазини).
Вони звільняють експортера від багатьох турбот, пов'язаних з реалізацією товару (доставка, сортування, пакування), пристосовуючись до вимог ринку.
Суттєвим є використання капіталу торгово-посередницьких фірм на основі коротко - і довгострокового кредитування. Тут велике значення мають стійкі зв'язки торгово-посередницьких фірм з банками, страховими компаніями.
Ринки деяких товарів цілком монополізовані посередниками і не доступні для прямих контактів зі споживачами.
Недоліком використання посередників є те, що експортер позбавлений безпосередніх контактів з ринками і цілком залежить від добросовісності посередника.
Торгово-посередницькі операції можна поділити на чотири види: з перепродажу, комісійні, агентські, брокерські.
Операції з перепродажу. Вони здійснюються торговим посередником від свого імені та за свій рахунок. Тут торговий посередник виступає стороною договору як з експортером, так і з покупцем. Розрізняють два види операцій з перепродажу.
До першого виду належать операції, коли торговий посередник виступає по відношенню до експортера як покупець. Він стає власником товару і може реалізувати його будь-кому і за будь-якою ціною.
Найбільше поширення здійснення таких операцій отримало у діяльності так званих торгових домів. Вони являють собою великі торгові об'єднання, що мають тісні контакти з виробниками товарів і банками. Торгові дома займаються закупівлею великих партій товарів і перепродажем їх іншим торговим фірмам, а також їхньою реалізацією через свою збутову мережу. У той же час вони здійснюють лізингові операції, надають кредити, консультують закордонні фірми і здійснюють інші операції (рис.10. 1).
Другий вид операцій, коли експортер і торговий посередник підписали договір про продаж товарів на певній території в конкретний термін (вказуються й інші деталі). У ролі таких посередників можуть виступати повірники, які здійснюють операції на основі договору доручення.
П О К У П Е Ц Ь
В И Р О Б Н И К
Платіж
Платіж
Основне
підприємство
Угода
Договір
купівлі-продажу
Договір
купівлі-продажу
Рис.10.1 Взаємовідносини між виробником і незалежним оптовим підприємством
Комісійні операції. Це здійснення однією стороною, що іменується комісіонером, за дорученням іншої сторони, яку називають комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента. Взаємовідносини регулюються договором. Комітент лишається до кінця власником товару, комісіонер же не купує товар (він залишається в руках експортера) Але для третьої сторони (покупця) стороною договору виступає комісіонер, а комітента він може навіть і не знати. Комісіонер одержує винагороду як відсоток, або як різницю між ціною комітента і продажною.
Різновидом комісійних угод є консигнаційні угоди. Це продаж товарів зі складу комісіонера, але товар належить консигнантові, тобто експортеру. Консигнаційна форма торгівлі використовується при слабкому освоєнні ринку чи при поставці нових товарів, або товарів масового виробництва, у стійкому збуті яких експортер не впевнений (рис.10. 2).