316

Розділ 14

угорці (14,4 %), росіяни — третє (3,3 %), румуни — четверте (2,2 %).

Менше ніж за 20 років (з 1970 р. до 1989 pp.) особливих відмінностей у розселенні двох найчисель- ніших національностей не відбулося. Проте одна тенденція виявила себе помітно: абсолютна і віднос­на чисельність росіян збільшувалася у тих регіонах, де чисельно сильнішими були їх позиції раніше, в 1970 р., і, навпаки, де частка росіян раніше була незначною, там вона стала ще меншою. Наприклад, у 1989 р. росіяни в Луганській і Донецькій областях становили відповідно 45 і 44 %, у Харківській — 33, Запорізькій — 32, Одеській — 27, Дніпропетров­ській — 24, Херсонській — 20, Миколаївській — 19 %. Однак у Києві відсоток росіян зменшився до 21 %, у Львівській області — з 8,3 до 7,1 %, Тернопіль­ській — з 2,3 до 1,9 %.

1. Національні меншини України

За 20-річчя між переписами 1970 і 1989 рр. від­булися певні зміни у чисельності інших національ­ностей в Україні (табл. 2).

Райони основного розселення національностей збереглися. Євреї (кілька тисяч і більше) проживали у всіх областях, але найбільше їх було в Києві, Одесі, а також в індустріально розвинутих областях: Харків­ській, Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій і в областях їх традиційного проживання: Вінниць­кій, Житомирській, Чернівецькій, Хмельницькій і Кримській АРСР.

Національність	Чисельність		Приріст
	1970 р.	1989 р.	абсолют­ ний	У від­сотках
Євреї	777 126	486 326	-290 800	-37,4
Білоруси	385 847	440 045	+54 198	+14,0
Поляки	295 107	219 179	-76 921	-26,0
Молдовани	265 902	324 525	+58 623	+22,0
Болгари	234 390	233 800	-590	-0,3
Угорці	157 731	163 111	+5380	+3,4
Румуни	112 141	134 825	+22 960	+20,4
Греки	106 909	98 594	-8315	-7,8

Так само від кількох десятків тисяч у всіх обла­стях були розселені білоруси, найбільше — в інду­стріально розвинутих: Донецькій, Дніпропетров­ській, Луганській, Кримській АРСР. У Києві їх близько 17 тис. осіб. Понад 10 тис. білорусів прожи­вало в кожній з таких областей, як Запорізька, Мико­лаївська, Кіровоградська, Львівська, Одеська, Рів­ненська, Харківська, Херсонська.

Молдовани головно мешкали в Одеській (136 тис. 1970 р.) і Чернівецькій (80 тис. 1970 р.) областях, а також у Донецькій, Миколаївській, Луганській, Херсонській. Повсюдно були поляки, але найбільше вони зосереджувались у Житомирській (81 тис. 1970 p.), Хмельницькій (53 тис. 1970 p.), Львівській (41 тис. 1970 р. і 27 тис. 1989 р.), Тернопільській і Житомирській областях. Найголовнішим регіоном проживання болгарів була Одеська область, де їх числилось 166 тис. Крім того, великі групи були розселені у Запорізькій області (38 тис.), чимало —

318

Розділ 14

в Донецькій (8 тис.) і Миколаївській (6 тис.) областях. Компактність розселення властива для основної маси українських угорців, 96 % яких припадало на За­карпаття. Так само 76 % українських румунів при­падало на Чернівецьку область і ще 21 % — на За­карпатську.

Повною мірою це стосувалося і греків, що здебіль­шого проживали в Донецькій області (94 тис. 1970 p., або 88%). Найбільше татарів у 1970 р. припадало на Донбас: 27 тис. у Донецькій (36 % всієї кількості в Україні) та Луганській (13 тис., 17%) областях. Демократизація суспільного життя в Радянському Союзі зумовила масове повернення до Криму висе­лених після війни кримських татар. Уже на початку 1991 р. тут їх кількість перевершила 130 тис. осіб. В Одеській області на межі з Молдовою проживало близько ЗО тис. гагаузів. Основна частина цього на­роду (близько 150 тис.) припадала на Молдову. Сло­ваки (близько 10 тис. осіб) головно мешкали в За­карпатській області. Вірмени, яких в Україні 1970 р. налічувалося близько 33,5 тис., були практично в усіх областях України, але найбільше — в Донецькій (6 тис.), Харківській (5 тис.), Одеській (4 тис.) обла­стях, у м. Києві, Кримській АРСР. Значною за чи­сельністю національною групою в Україні були ци­гани (ЗО тис. у 1970 p.). Проживали дисперсно, хоч в окремих областях їх кількість була відносно вели­кою: в Закарпатській (6 тис.), Луганській (3 тис.), Херсонській (1,5 тис.). Такі національності, як мор­два, грузини, чуваші, чехи, азербайджанці, литовці, узбеки налічували кожна від 15 до 10 тис. осіб [4, с. 152—191].