Антропологічні риси українців

333

2. Антропологічне вивчення українців у другій половині XIX — на початку XX ст.

На зовнішні, особливо виразні риси людей, які найперше кидались у вічі й вирізняли їх від інших, зокрема на пігментацію волосся і очей, шкіри, фор­му голови, ріст, форму обличчя, носа, звертали ува­гу антропологи другої половини XIX—початку XX ст., які з цього огляду вивчали різні етноси, в то­му числі й українців.

М. Емме досліджував антропологічні риси україн­ців Полтавщини, В. Дібольд — Уманьщини, М. Гіль- ченко — Кубані, К. Іков — Київщини.

Характеристики, що давали згадані й інші автори антропологічним рисам українців, часто збігалися, але нерідко були суперечливими. Однак, як вони засвідчили, українці дещо відрізнялися від сусідів на сході, півночі, заході та півдні, а також між собою внутрі власного етносу.

Видатний російський етнограф і антрополог Д. Ану- чін 1896 р. дав таку антропологічну характеристику українців до енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона: “У фізичному відношенні малороси відріз­няються, загалом, від білорусів і великоросів Серед­ньої Росії насамперед своїм зростом, який у серед­ньому на 1—4 см вище... Деякі відміни становлять великий процент темноволосих (60—70%), темно­оких (хоча нерідкі також блакитноокі) і смуглошкі­рих у порівнянні з білорусами і великоросами і над­то з поляками. Голова абсолютно і по відношенню до росту невелика, лоб і ніс також... За формою пе­реважає голова коротка і широка (брахікефалія) до

334

Розділ 15

деякої мірі більше, ніж у поляків і великоросів... Антропологічно не підлягає сумніву, що малороси повинні були сприйняти в себе чимало крові древніх тюркських народів Південної Росії, принаймні біль­ше, ніж великороси, які зате асимілювали багато фінських народностей” [3, с. 14—15].

На зламі XIX—XX ст. антропологічні регіональні дослідження українців вивчали Ф. Білодід (Кроле- вецький повіт), О. Кожухов (Володимир-Волинський повіт), М. Янчук (Підляшшя).

Як і загалом у Європі, саме у другій половині XIX ст. почались систематичні антропологічні до­слідження в Україні. Професор Київського універси­тету Ізидор Коперніцький 1861 р. на підставі обмірів 47 черепів українців, росіян, поляків і сербів дійшов висновку про існування у минулому загальнослов’ян­ського круглоголового типу, риси якого найкраще збереглися в українців і були втрачені росіянами.

Десятьма роками пізніше інший працівник Київ­ського університету В. Проценко опублікував резуль­тати обстеження ним 100 черепів українців та росіян

і, навпаки, стверджував про схожість форм черепів української і російської віднесеності.

У 70-х роках XIX ст. відомий український етно­граф Павло Чубинський обстежив 1366 військових новобранців Правобережжя і, за результатами обсте­ження, виділив на Правобережжі три антропологіч­ні підтипи: український, подільський, волинський. У 70-х роках на основі співпраці вже згаданого Ізи- дора Коперніцького та польського антрополога Й. Майера було опубліковано дослідження “Charakte- rystyka fizyczna ludnosci galicyjskej” (Краків, 1876). Ці автори за програмою Ягеллонського університету