346

Розділ 15

4. Антропологічні риси українців у висвітленні Василя Дяченка

Важливим кроком уперед у вивченні антропології українців стали праці В. Дяченка, зокрема його узагальнюючий параграф “Антропологічна характе­ристика українського народу” в монографії “Україн­ці”, що у 50-х роках так і не вийшла на широкого читача, та монографія “Антропологічний склад укра­їнського народу” [2], подальші дослідження з окремих регіональних і тематичних аспектів антропології.

У дусі комуністичної ідеології 60-х років В. Дя- ченко різко критикував спадщину “школи Вовка” і за допущення очевидних, з погляду подальших обстежень, помилок у встановленні числових показ­ників окремих ознак людини (пігментації очей і во­лосся, покажчика голови, росту та ін.), і за теоретич­ні орієнтації. Водночас матеріали, на яких В. Дя- ченко зробив узагальнення, лише частково суперечили фактологічним даним Ф. Вовка. Незважаючи на це, В. Дяченко стосовно головного питання про антро­пологічний тип (чи типи) українців дійшов дещо інших висновків. Цей автор побудував висновки на основі вивчення таких антропологічних ознак лю­дей:

• кольору очей;

• кольору волосся;

• кольору шкіри;

• інтенсивності заросту бороди;

• інтенсивності волосяного покриву грудей;

• густоти брів;

Антропологічні риси українців

347

• морфологічної висоти обличчя, діаметра вилиць і покажчика обличчя;

• довжини тіла (росту);

• поздовжнього діаметра голови, поперечного діаметра голови, суми поздовжнього і поперечного діаметрів голови і покажчика голови;

• розміру носа і носового покажчика, загального профілю спинки носа, положення кінчика носа та його основи, виступання крил носа;

• горизонтального профілювання обличчя і висту­пання вилиць;

• складки верхньої повіки;

• ширини очної щілини;

• нахилу лоба;

• розвитку надбрів’я.

Отже, В. Дяченко, порівняно з Ф. Вовком, заува­жив щонайбільше сім додаткових ознак, але при цьому знехтував деякими, на чому наголошував Ф. Вовк. Проаналізувавши матеріали за перелічени­ми ознаками, В. Дяченко дійшов таких висновків: у кольорі очей переважають мішані відтінки. Темних (карих без будь-якої домішки), зелених, або світлих тонів завжди менше, ніж мішаних. Поза мішаними тонами чітко і повсюдно простежується переважан­ня світлих над темними. Найвиразніше таке перева­жання на Чернігівщині, у Західній Бойківщині (Бориня), на Посянні, в Тростянецькому районі Він- ничини (в 10—15 разів), найменше (в 1,5 разу) — в центральній Бойківщині (район Славського). Най­вищий відсоток темнооких (15—18%) фіксований у деяких місцях карпатської зони, а також у Півден­ній Полтавщині, Дніпропетровщині, на Поділлі. Світлоокі на більшій території України становлять

348

Розділ 15

35—40 %. За кольором очей українці значно відріз­няються від білорусів, у яких по Німану світлооких 35—40 %, а в Північній Білорусі — 60 %, і від росіян північних: Ленінградської, Архангельської областей, де 60—70 % світлооких. Однак у росіян Московської, Володимирської й інших центральних областей співвідношення світлих і темних кольорів очей таке саме, як і в українців (25—35 % світлих, 10—15 % темних).

За кольором волосся (за шкалою Фішера) 50 % українців темноволосі (відтінки № 4, 5, 27), 10 % — світловолосі (№ 9—26). Максимум темноволосих (65—70 %) виявлено серед українців Північної Мол­дови, в окремих регіонах Буковини і Карпат, Півден­ній Полтавщині. Найменше темноволосих (35—40 % ) у північно-східних областях України. Серед темних відтінків переважає помірковано темний (№ 5) і дуже рідкісний є синювато-чорний відтінок (№ 27). За кольором волосся українці на загал значно темніші білорусів, де ЗО—35 % темноволосих, і від росіян північних областей (Архангельської й Ленінград­ської), де лише 10—20 % темноволосих, а світлово­лосих — ЗО—50 %.

Колір шкіри в українського населення республіки скрізь світлих відтінків. Смаглявість лише трап­ляється у деяких районах Дніпропетровщини, Буко­вини і Західної Волині. Додамо, що Д. Дяченко, звертав увагу на такі відмінності шкіряного покрову, як візерунок капілярних ліній і долоні, що врахову­ють і сучасні антропологи.

Звичайне спостереження підтверджує великі від­мінності у ступені росту волосся бороди у чоловіків різних типів рас. В українців найінтенсивніший за­ріст бороди (середній бал 3,35—3,50) фіксований на

Антропологічні риси українців

349

Нижньому Подніпров’ї (Градизький район), у Криво­різькому і Царичанському районах Дніпропетровщи­ни, Камишеваському — Запорізької області, Очаків­ському — Миколаївської області, на Закарпатті. Знижений заріст бороди чітко помітний на Поліссі (3,00—3,05 бала), фіксований також в Іркліївському районі Черкащини (автор допускає проживання там у минулому торків або половців). Заріст бороди в укра­їнців такий самий, як і в південних росіян, інтенсив- ніший, ніж у північних росіян, а в білорусів — такий, як в українських поліщуків.

Волосяний покрив грудей максимальний у чоло­віків низки районів Карпат і Нижнього Подніпров’я, мінімальний — на Поліссі. Густих брів в українців більше, ніж рідких. Особливо ця густота виявляєть­ся на Буковині, у Східному Закарпатті, на Поліссі, в Дніпропетровській області. Але в низці районів відсоток густоти брів знижений.

Морфологічна висота обличчя в українців (від лінії брів до нижнього краю підборіддя) становить від 122 до 129 мм. Вона найбільша у населення Верхнього Дністра і Карпат, найменша — на Поліссі, в Жито­мирській і Рівненській областях. У північно-східних районах України діаметр вилиць в українців у се­редньому дорівнює 142 мм. Він менший (140—141 мм) у Східному Закарпатті, деяких районах рівнинної Галичини, Східної України та Північної Молдови, максимальний (143—144 мм) — на Правобережному Поліссі, в Славському районі Львівської області, окремих районах Черкаської і Київської областей, де, на думку автора, в Середні віки проживали тюрк­ські племена.

Покажчик обличчя залежить від морфологічної висоти обличчя і діаметра між вилицями. Найбільші

350

Розділ 15

величини характерні для Верхнього Подністров’я, більшої частини Карпат, Північної Молдови, най­менші — на Поліссі. Різниця між мінімумом і мак­симумом цього покажчика становить 4 одиниці.

Довжина тіла, за В. Дяченком, в українського місцевого сільського населення вища середньої і ста­новить 168—169 см. Вона менша на заході, наближа­ється до свого мінімуму в південно-західній Львів­щині (164,5 см), і більша в районі Центрального і Нижнього Подніпров’я (170 см).

Поздовжній діаметр голови найбільший у Цари- чанському районі на Дніпропетровщині (190,4 мм), мінімальний (184—185 мм) — у східних і південних районах Закарпаття. Поперечний діаметр голови в українців великий і досягає свого максимуму в кар­патській зоні (159—160 мм), тобто там, де є мінімаль­ним поздовжній. Найменший поперечний діаметр голови у Нижньому Подніпров’ї (154 мм) і Північній Молдові (152 мм).

Антропологи беруть до уваги також суму поздовж­нього та поперечного діаметрів голови. На цій основі стверджується, що мінімальні суми виступають у схід­ній частині українських Карпат, на півдні Закарпат­тя, Поділлі, у Північній Молдові, низці районів Степової України, а максимальні — у центральній і західній частинах українських Карпат, на Право­бережному Поліссі, у Центральній Україні.

Числові величини покажчика голови та географія їх вияву в загальному збігаються з поданими Ф. Вов­ком. Найбільший покажчик 85 чітко локалізується у Карпатах і на Закарпатті. На Правобережному Поліссі й у Верхньому Подніпров’ї він лише на оди­ницю менший. У центральній зоні покажчик голови в середньому дорівнює 83,5. На півдні України його

Антропологічні риси українців

351

величина дещо менша, ще менша — у зоні Нижнього Подніпров’я (82) і мінімальна в окремих районах Пів­нічної Молдови (80—81) та північно-західному закут­ку Чернігівщини (у Ріпкинському районі — 80).

Довжина носа в українців Наддніпрянської Укра­їни середня, найбільша — в Карпатській зоні й на Верхньому Подністров’ї.

За формою на великій території Наддніпрянської України різко переважають прямі носи (60—70 %). Увігнуті спинки носа трапляються лише в 10—13 % населення, решта —горбоносі. У Карпатах кількість горбоносих становить 20—25 %, а з ввігнутими спин­ками — у кілька разів менше. Зрозуміло, і тут най­більше прямоносих. Горбоносих також більше, ніж кирпоносих, на Поліссі, у Верхньому Подніпров’ї.

Що стосується кінчика носа, то переважає підне­сена форма над опущеною. При цьому спостерігаєть­ся кореляція з профілем спинки носа. Де більше горбоносих, там більше опущених положень кінчиків носа. Виступання крил носа у більшості українців середнє, далі за кількістю йде слабке виступання, і найменше — сильне.

Виступання виличних дуг у більшості районів слабке — від 0 до 3 % людей. Однак у районах зі слі­дами монголоїдного елементу воно значно частіше.

Констатуючи, що лише в 24—ЗО % українців від­сутня складка верхньої повіки і лише в деяких за­хідноукраїнських і карпатських районах цей відсоток доходить до 40, В. Дяченко зауважив: у цих останніх районах існує також певний відсоток сплющених облич, але це, на його думку, не засвідчує залишків тут монголоїдного лапоноїдного типу (як і на Поліс­сі). Це зауваження, однак, може виявитись надто

352

Розділ 15

категоричним. На Волині, наприклад, нащадки та- тарів як сільське населення жили до XX ст. їх фік­сував перепис 1897 р. З їх середовища вийшов, на­приклад, відомий український етнограф Мустафа Захарович Козакевич (1900—1966 рр.). “Монголоїд­ні” села в Галичині фіксували польські чиновники ще в 30-х роках XX ст. Ось кілька свідчень з “харак­теристики” Бродовського повіту Тернопільського воєводства, складеної 1930 р. і виявленої в Держав­ному архіві Тернопільської області: “На загал пере­важає тип людини середнього росту, досить сильної будови тіла, темного заросту. Селяни бриють бороди, залишаючи вуса. Молодші люди наслідують меш­канців міст і стрижуть вуса на англійський манер”. В іншому місці “характеристики” читаємо: у селах Кадлубиськах, Чепелях, Лешньові, Накваші “існують досі потомки татарів” [2]. “Характеристика” подала також багато цікавих етнографічних рис мешканців повіту. Деякі дослідники наголошували на монго­лоїдних рисах у жителів сіл Наконечне Перше і На­конечне Друге Яворівського району Львівської об­ласті.

В. Дяченко узагальнив дослідження ширини очної щілини в українців. Так само подані спостереження стосовно форм лоба: у мешканців Карпатської зони, на Поділлі, у Північній Молдові люди мають пряму (вертикальну) форму, в українців Розточчя, Полісся, Лівобережжя — похилішу.

Ступеню нахилу лоба відповідає розвиток над­брів’я. Він найслабший в зоні Карпат, на Поділлі, Півдні України. Найбільш виступаючі надбрів’я ха­рактерні для Правобережного Полісся й Розточчя.

Отже, конкретно антропологічні факти, яких до­тримуються і Ф. Вовк, і В. Дяченко, частково роз­

Антропологічні риси українців

353

ходяться, але в головному збігаються. Проте В. Дя­ченко зробив дещо нове їх узагальнення і, зокрема, в питанні про антропологічні області України. Він не приймає головної думки Ф. Вовка про те, що всі українці на загал належать до одного українського антропологічного типу, а виділяє в Україні п’ять антропологічних областей:

1. Центральноукраїнську з волинським і поліським варіантами.

2. Карпатську.

3. Нижньодніпровсько-прутську.

4. Валдайську, або Деснянську.

5. Ільменсько-дніпровську.

Центральноукраїнська антропологічна область без волинського і поліського варіантів охоплює при­близно територію Київської (без північних районів), Черкаської, Полтавської, південь Чернігівської, Харківської, Луганської, Вінницької, Хмельницької, частину Житомирської областей, низку районів Пів­денної України. В цій антропологічній області про­живає близько 47 % сільського українського населен­ня. Основні антропологічні ознаки такі: у середньо­му високий ріст — 169 см, переважають очі змішаного забарвлення — на світлооких припадає 38 %, тем­нооких — 6 %; темноволосі становлять 45—50 %; за формою носа найбільше прямоносих при 12 % з увіг­нутою спинкою і 9 % горбоносих. Заріст бороди се­редній у межах 3,10—3,19 бала, ріст волосся на тілі незначний, брахікефали (покажчик голови 83,5, поздовжній діаметр — 187 мм, поперечний — 157 мм), морфологічна висота обличчя 124—125 мм, діаметр вилиць — 142 мм, покажчик обличчя 87,5. За низкою

Vi 12 Етнічна історія України

354

Розділ 15

ознак (профілювання обличчя, профілювання спин­ки носа, положення ніздрів, розвитку складки вер­хньої повіки) населення цієї області, безсумнівно, європеоїдне, але має незначну частку монголоїдної домішки, що стає помітною лише в порівнянні, на­приклад, з групами кавказького населення.

Волинський варіант Центральноукраїнської ан­тропологічної області охоплює Волинську і південь Рівненської, північні райони Тернопільської та Львівської областей. На території поширення варіан­та проживає 8 % сільського українського населення. За пігментацією волосся, очей, розмірами голови, обличчя і певною мірою третинним волосяним по­кровом це населення дуже подібне до населення ос­новної зони антропологічної області. Щоправда, має і локальні ознаки. Тут ріст у середньому менший на 1 см, удвічі менша кількість ввігнутих носів (5 %), у багатьох — чітко окреслений і опуклий ніс.

Найпомітніша масивність обличчя на Поліссі, з ве­ликим діаметром вилиць (143—144 мм), масивним підборіддям і відносно похилим лобом. Дуже високе переднісся. В. Дяченко пише з цього приводу: “Ми­моволі впадає в обличчя натяк на якесь збереження кроманоїдних ознак у сучасного українського на­селення Волині, а також Правобережного Полісся” [З, с. 72—73].

Домішки монголоїдного елементу нібито непо­мітні.

Поліський варіант локалізується у північній ча­стині Рівненської та Житомирської областей. Цих поліщуків серед українців 4 %. Отже, до Центрально- української антропологічної області зі зазначеними

Антропологічні риси українців

355

локальними варіантами належить 59 % населення. Поліщуки вирізняються широким (143 мм) і одно­часно найнижчим (122,5 мм) серед українців облич­чям, відповідно з мінімальним покажчиком обличчя (85,5), нижчим заростом бороди (бал 3,04). Однак пігментація очей і волосся середня і вища середньої, світлих очей — 32 %, темного волосся — 45—50 %. Брахікефали — покажчик голови 84, ріст 167,5— 168 см. Опукла спинка носа дещо переважає над увігнутою. Достатньо розвинуте надбрів’я, похилий лоб, великі діаметри лоба, вилиць, нижньої щелепи, високий відсоток густих брів.

Карпатська антропологічна область займає За­карпаття та північні схили Карпат, охоплює 6 % українського населення. Її характерні ознаки: від­носна темноокість (світлооких 27 %, очей змішаних відтінків — 58%, темних — 15%), темноволосість (58 % темноволосих), інтенсивний розвиток третин­ного волосяного покриву (середній бал бороди — 3,35 і вище) і волосяного покриву грудей (2,11). Найбіль­ший покажчик голови (85) — брахікефалія, наймен­ший ріст (167 см), часто відносно високе обличчя і покажчик обличчя, найбільше, ніж будь-де в укра­їнців, переважання опуклих спинок носа над уві­гнутими (25 і 7) з більшістю прямих носів.

В області вирізнено три локальні варіанти: східна частина Карпат. Тут у гуцулів Закарпаття наймен­ший серед українців повздовжній діаметр голови (184 мм), найвища брахікефалія з великою сумою повздовжнього і поперечного діаметрів голови, вузь­ке і високе обличчя.

Друга локальна підгрупа — Південне Закарпаття, де світлоокість становить усього 25 % і найменша

356

Розділ 15

серед українців. Морфологічна висота обличчя мен­ша, дуже розвинутий третинний волосяний покрив.

У західній частині українських Карпат більш поздовжній діаметр голови (до 188 мм) і відповідно менший покажчик голови. Істотно більша сума ді­аметрів голови і діаметри вилиць. Водночас у деяких районах — максимальний поперечний діаметр голо­ви (160 мм). Поряд із дуже пігментованим населен­ням (центральні бойки) трапляються світлопігмен- товані (бойки Борині). На півночі та північному сході ознаки карпатської антропологічної області перехо­дять у волинський варіант Центральноукраїнської області.

Близька за багатьма ознаками до Центральноук­раїнської області Нижньодніпровсько-прутська ан­тропологічна область з двома варіантами: нижньо­дніпровським і прутським.

Перший характеризується темною пігментацією волосся і очей (світлооких — 27—28 %, темнооких — 10 % і більшість мішаних), зниженим покажчиком голови (82,5—83,2), тобто субрахікефалією, найви­щим ростом (170 см), значним третинним волосяним покривом (середній бал бороди 3,35—3,40). Кількість опуклих і ввігнутих спинок носа приблизно однако­ва — 10 % при 80 % прямих носів. Варіант пошире­ний на території Дніпропетровщини та Південної Полтавщини, й охоплює близько 6 % сільського населення.

Прутський варіант вирізняється виступаючим і чітко окресленим носом, видовженішим обличчям. Локалізується в східних районах Чернівецької обла­сті та Північній Молдові, охоплює 2 % українців.

Антропологічні риси українців

357

Валдайська антропологічна область у її деснян­ському варіанті займає північні задеснянські райони Чернігівщини, північ Київщини, окремі місця ІІІВДНЯ України, охоплює близько 4 % українців. Характер­на найменшою пігментацією. Тут половина світло­оких і лише 3 % темнооких; до 35—40 % знижена темноволосість, нижчий ріст (166,5—167 см), менш розвинутий третинний волосяний покрив, помітне горизонтальне профілювання обличчя та виступання вилиць. Решта ознак близька до середньоукраїн- ських: брахікефалія (83,5 %), середні розміри голо­ви й обличчя, опуклі спинки носа переважають над увігнутими, середнім є надбрів’я і нахил лоба.

Нарешті, ще 0,5 % сільських українців віднесено до Ільменсько-Дніпровської антропологічної області, що заходить невеликими островами з Білорусі на крайній захід Чернігівщини. Населення має етно­графічну назву будаки. Судячи за ознаками, ільмен­сько-дніпровський антропологічний тип значно від­ходить від ознак усіх інших антропологічних обла­стей України. Насамперед він характеризується мезокефалією (покажчик голови 79—80), повздовж­ній діаметр 191—192 мм, поперечний — 150—154 мм. Так само виразно підвищена світлоокість (55—60 %) при 3 % темнооких. Це найсвітліше пігментована група. Проте решта ознак теж часто повторюється в інших місцях України: прямий лоб, слабкий роз­виток надбрів’я, середній третинний волосяний покрив, довжина тіла 167 см, співвідношення опук­лих і ввігнутих спинок носа однакове — по 10%, морфологічна висота обличчя середня (125 мм), дещо знижений діаметр вилиць (139—140 мм).

Більш-менш чітко окреслені антропологічні області, отже, охоплюють 77,5 % сільського українського

^!/г+12 Етнічна історія України