- •Релігієзнавство як поняття і як автономна дисципліна гуманітарного знання.
- •2. Передумови появи релігієзнавства та особливості його функціонування.
- •3. Богословське і релігієзнавче дослідження релігійних явищ: порівняльна характеристика.
- •4.Структурний поділ релігієзнавства. Загальна характеристика дисциплінарних утворень релігієзнавства.
- •5. Особливості тлумачення поняття «релігія»
- •6.Два підходи в розумінні сутності релігії.
- •7.Релігія і релігійність. Філософський та соціологічний аспекти вивчення релігійності.
- •8.Специфіка релігійного світосприйняття.
- •10.Зміст віри та її структорованіцсть. Характеристика релігійної віри.
- •12. Особливсті конфесійного сприйняття іморталізму. Релігійне вирішення проблеми смерті.
- •13.Структурні компоненти релігії, їх зміст.
- •14.Функціональний аналіз релігії.
- •15. Дорелігійна епоха в історії людства: аргументи за і проти.
- •16. Соціокультурні та психологічні передумови появи релігійних вірувань.
- •17. Супранатуралістичні теорії походження релігії.
- •18. Раціоналістичні теорії походження релігії.
- •19. Уявлення про релігійну традицію, її визначальні характеристики та складові.
- •20.Класифікація релігій. Огляд різноманітних типологій релігії.
- •21.Вірування та уявлення архаїчної епохи.
- •22. Фетишизм та особливості його трансформації.
- •23. Особливості магічного сприйняття. Різновиди магії.
- •24. Феномен народної магії. Сучасні жіночі комунікативно-магічні практики.
- •25. Характеристика магічної релігії вуду.
- •26. Суть тотемізму. Особливості тотемістичних уявлень.
- •27. Анімізм. Еволюція анімістичних уявлень.
- •29.Міфи в структурі архаїчного суспільства. Особливості міфологічного світосприйняття.
- •30. Характеристика основних сюжетів архаїчних міфів, особливості їх реконструкції.
- •33.Характерні риси античного язичництва, його зв'язок з міфологією.
- •34.Основні етапи становлення давньогрецької релігії, їх загальна характеристика. Функціональність божеств гомерівського епосу.
- •35.Містеріальні культи, оракули і містеріософія давньої Греції.
- •36. Характеристика язичницької релігії римлян, особливості її еволюції.
- •37. Релігійні вірування та уявлення етрусків.
- •39.Уявлення про язичництво Русі. Характерні риси давньослов'янського язичництва.
- •40.Характеристика язичницьких першоджерел. Велес-книга - священне писання язичницької Русі.
- •41.Особливості еволюції давньослов'янського язичництва. Функціональна значимість язичницьких богів.
- •42.Неоязичницький рух в сучасній Україні.
- •43.Священні тексти Вед. Шруті та смріті. Бхагавадгіта.
- •44.Релігійні традиції давньої Індії: ведична, брахманізм, джайнізм.
- •45.Особливості віровчення і культу індуїзму. Сектантство в індуїзмі.
- •46.Особливості віровчення і культу кришнаїзму. Рух "Харе Кришна".
- •Форми культу
- •Найважливіші свята
- •47.Конфуціанські і даоські священні книги. Їх загальна характеристика.
- •48.Конфуціанство: особливості сприйняття і характерні риси.
- •49.Пізній (релігійний) даосизм. Його віроповчальні принципи та обрядовість
- •50.Синтоїзм як традиційна релігія Японії. Релігійна ситуація в сучасній Японії.
- •51.Особливості виникнення буддизму. Особистість Будди.
- •52.Вчення Будди про чотири благородні істини. Уявлення про нірвану.
- •53.Особливості ранньобуддійського вчення про божество, світ та людину.
- •54.Загальна характеристика священних буддійських книг. Палійський канон. Тлумачення Дхамападди.
- •55. Розкол сангхи Дві традиції буддійсьогкого світосприйняття. Ваджраяна.
- •58.Необуддійські рухи і секти. Необуддизм і псевдобуддизм.
- •59. Проблема появи та становлення зороастризма. Особливості віровчення і культу зороастризму.
- •Створення світу
- •Поява у світі супротивника
- •Завдання людини у світі
- •Доля людини після смерті
- •Зороастризм у світовій культурі
- •Сучасні прихильники зороастризму
- •59.Проблема появи та становлення зороастризма. Віроповчальні та культові
- •Створення світу
- •Поява у світі супротивника
- •Завдання людини у світі
- •Доля людини після смерті
- •Зороастризм у світовій культурі
- •Сучасні прихильники зороастризму
- •60.Зороастрійські віроповчальні джерела. Авеста.
- •Перша редакція
- •Друга редакція
- •Сучасна Авеста
- •63.Іудейські священні книги: Танах, Талмуд.
- •Особливості іудейського віровчення і культу.
- •65.Історичні форми іудаїзму. Напрямки сучасного іудаїзму. Історичні течії юдаїзму
- •Сучасні течії юдаїзму
- •Месіанський юдаїзм
- •66.Хасидизм, його сутність та особливості еволюції.
- •67.Сутність християнства. Його ідейний потенціал. Основні положення християнського віровчення: Нікейський символ віри.
- •10 Заповідей:
- •69.Християнські першоджерела: канонічні книги і апокрифи. Характеристика Нового Завіту.
- •70.Апостольський і єпископський періоди в розвитку християнства: їх порівняльна характеристика. Єресі і розколи в християнстві 4-11ст.
- •72.Утвердження християнства в Київській Русі (розгляд дилеми: Аскольдове хрещення чи Володимирова версія прийняття християнства).
- •73.Особливості православного віровчення та культу.
- •74.Вселенське православ'я. Автокефальні та автономні церкви.
- •75.Сутнісні риси українського православ'я. Його витоки та історичний розвиток.
- •77.Причини та наслідки релігійного розколу 17 ст. В Московській Русі. Сутність старообрядництва.
- •78.Причини та наслідки церковної реформи Петра і.
- •79.Православне сектантство.
- •80.Особливості віровчення і культу католицизма.
- •81.Організаційна структура римо-католицької церкви.
- •83. Значення II Ватиканського собору для осучаснення католицької традиції.
- •84Сутність уніатства. Доля греко-католицизму на Україні. Причини та наслідки Берестейської унії 1596 року.
- •87Лютеранство і калівінізм як напрямки реформаційного протестантизму.
- •88.Реформаційні рухи в Англії: англіканство, методизм, квакерство.
- •89Пуританський рух. Причини та наслідки міграції пуритан в Америку.
- •90.Баптизм: історія та сучасність. Євангельсько-баптистський рух в Україні.
- •91.Пізні протестантські секти: мормони, адвентисти, п'ятидесятники, Свідки Єгови, "Християнська наука", Армія Спасіння.
- •92.Неохристиянські рухи та секти.Неохристиянство і псевдо християнство.
- •94.Мусульманські першоджерела: Коран, Сунна, тафсір. Одкровення Мухаммада і його діяння.
- •95.Особливості мусульманського віровчення і культу.
- •96.Умма в житті мусульман. Шаріат як засіб функціонування умми. Уявлення про мазхаби.
- •97.Основні напрямки, течії та секти в ісламі.
- •98.Суфізм, його суть і тарікати.
42.Неоязичницький рух в сучасній Україні.
У ХХ ст. зроблено спроби відродження язичництва, але вже в іншому вигляді, ніж воно існувало в дохристиянські часи. 1934 р. проф. Володимир Шаян засновує неопоганську генотеїстичну течію Рідна Віра; в його розумінні Бог - багатовимірна сутність, яка постає у вигляді багатьох божків з різними іменами. По смерті В. Шаяна його учні у 1987 р. опублікували його дослідження з язичництва - праці “Віра Предків Наших”. Сьогодні в Україні існує кілька десятків зареєстрованих і незареєстрованих громад, які виникли на основі Рідної Віри. Одна з київських громад язичників має назву “Православ’я”, яку пояснює як “Божественний закон” (Прав), і рідновірська богослужба (славлення). Рідновірівці мають власне вчення “Волховик”, молитовник “Правослов” і обрядовий календар “Коло Свароже”.
Інший неопоганський культ - Рідна Українська Національна Віра (РУНВіра), яку заснував Лев Силенко по Другій світовій війні в українській діаспорі. Себе він проголосив Учителем і Пророком, утіленням вічного Духу Оріяни-Скитії-Русі-України. РУНВіра - політеїзм, реформований у монотеїзм, як т.зв. українське національне розуміння Бога під іменем Дажбога
У 1994 р. на Вінничині виникає ще одна течія українського язичництва - Собор Рідної Віри; її послідовники вважають, що В. Шаян, Л. Силенко та інші багато зробили для розбудови основ Рідної Віри, але не змогли її повністю осягнути і відродити. Собор узяв собі за мету поєднати воєдино їхнє вчення.
43.Священні тексти Вед. Шруті та смріті. Бхагавадгіта.
Індійська література має довгу і багату історію. Головні літературні віяння мають північне санскритське або південне тамільське походження. Класична література Індії написана на санскриті. Ці літературні роботи - головним чином релігійні поеми, епопеї і відносяться приблизно до ведичної періоду (1500 до н.е. - 200 до н.е.). Санскритські література особливо розвивалася починаючи з приблизно 200 до н.е. до 1100 нашої ери.Індуси визнають два види авторитетної релігійної літератури. Перший - шруті («почуте»), вважається або вічним і самосущім, або виявленим внаслідок божественного одкровення. Другий - смріті («спогад»), сприймається література, створена людиною, і володіє меншим авторитетом. Ведична література включає в себе всі шруті і деякі смріті.Індуїстська традиція приписує ведам божественне походження. У них відбите священне знання, яке давні провидці-ріші знайшли внутрішнім, інтуїтивним прозрінням, Їх називали також каві ("мудрець", "поет") і віпра ("поет", "натхненний", "трепетний"). Уважається, що ріші не створювали гімни самі, а лише втілювали в слова ту істину, яка була виявлена їм богами. Робили вони це за допомогою богині мовлення Вач. Відомі чотири веди: Рігведа (веда гімнів), Самоведа (веда наспівів, священних мелодій), Яджурведа (веда жертвопринесень) і Атхарваведа (веда магічних заклинань). Вони називаються також самхитами – збірниками.Веди розрізнялися між собою за багатьма ознаками: за складом, обсягом, часом створення, за змістом й авторитетністю. Але для індуїстської традиції тієї пори, як, втім, і нинішньої, був і залишається головним організуючим стрижнем ритуал, тому веди витлумачуються насамперед у ритуальному ключі. Вони були пов'язані з ритуалом жертвопринесень і тому співвідносилися з діяльністю основних класів жерців. Рігведа – найдревніша і найавторитетніша серед вед..Її 1028 гімнів дають уявлення про релігію давніх аріїв. Гімни Рігведи звернені до того або іншого божества. Вони починаються з його вихваляння, з перерахування його особливостей, доблесних заслуг і славних діянь. Божество возвеличується як захисник від усіляких лих і напастей, як податель багатства, сили й процвітання, здатний забезпечити багаточисленне чоловіче потомство, нев'януче здоров'я й довголіття. Жрець, який називався хотар, відав декламацією гімнів Рігведи: вимовляючи їх, він запрошував богів прийняти жертву. Удгатар був знавцем мелодій, яка супроводжувала гімни, і в такий спосіб знавцем Самоведи. Адхвар'ю здійснював необхідні ритуальні дії й шепотів при цьому жертовні формули Яджурведи. Атхарваведа була пізніше внесна до канону і тому утримала титул "четвертої веди", оскільки була позв'язана не з жертвопринесеннями, а з домашніми ритуалами. Веди відкривають традицію шруті (буквально – "слухання"), тобто одкровення, знання, відкрите богами для присвячених, мудреців, провидців-ріші. Протягом багатьох століть веди передавалися усно від покоління до покоління й зберігалися в жрецьких родах. Жерці створили складну систему завчання й перевірки текстів, що виключала найменші погрішності. Тексти вед зберігалися в усній традиції навіть тоді, коли в Індії поширилася письменність. До традиції шруті належать, крім самих вед, інші тексти, які безпосередньо опираються на них і розвивають окремі їхні сторони.До кожної веда-самхіті примикають брахмани – тексти, які містять коментарі жерців-брахманів до ведійських ритуалів. Заключну частину брахман становлять араньяки – тексти, адресовані лісовим пустельникам. Вони є як би перехідним щаблем від брахман до упанішад – текстів етичного, філософського й ритуального характеру.Упанішади* завершили ведійську традицію.Вони так і називаються – веданта, що значить "кінець вед". Веди й звід священних текстів, який примикає до них, не відійшли в минуле і не втратили свого значення.Вони й зараз відіграють велику роль у духовному житті Індії й зберігають силу священного авторитету.
Бгаґавад-ґіта (санскр.означає на санскриті Богова пісня). Господь Крішна розповів її своєму другові та вічному слузі Арджуні, одному з п'яти братів-Пандавів, героїв епосу Махабгарати.Вісімнадцать розділів Бгаґавад-ґіти — частина Махабгарати і містять суть знання з історії Індії, опис природи Бога (Бгаґавана), природи душі (атми), природи часу (кали), природи дії (карми) і природи матеріального творіння (пракріті). 700 шлок (санскритських строф) Бгаґавад-ґіти було розказано за 45 хвилин. Їх було повідано за 3134 років[Джерело?] до нашої ери на полі битви в 80-ти кілометрах від Делі в Індії. Це поле битви, яке називається Курукшетра, існує й понині. Інтригуюча передісторія, філософське підгрунтя і гостросюжетна розв`язка Курукшетрської битви детально описані в староіндійському епосі Махабхарата. У літературі сама Ґіта вважається центральною частиною цього великого епосу про історію людства, проте з релігійної точки зору Ґіта - це самостійний твір, вік якого, за даними самої Ґіти, значно перевищує звичні для сучасної наукової парадигми мірки, складаючи понад 2 мільйони років. Теологічно Ґіта входить у розряд Упанішад і називається Ґітопанішадою.Бгаґавад-ґіта — видатний філософський твір, який визнають майже всі філософські школи Індії. Усі видатні ачарії дали на неї свої коментарі. Серед них: Шрі Шанкарачар'я, Шрі Рамануджачарія, Шрі Мадгвачарія, Джіва Госвамі, Вішванатга Чакраварті, Бгактіведанта Свамі Прабгупада та інші.Приводом для Бгаґавад-ґіти була відмова від битви великого вояка й полководця Арджуни внаслідок ілюзії, яка тимчасово запанувала над ним. Тому Крішна дав йому досконалі настанови, які розсіяли його ілюзію й привели до безумовної перемоги Пандавів заради спокою та справедливості на Землі. Внутрішня ж причина полягала в тому, щоб дати можливість усім заблудлим душам у цьому матеріальному світі, почути просто від Бога, як звільнитися від ілюзії й повернутися до свого вихідного стану вічного, любовного відданого служіння Господу, та повернутись на Батьківщину — до духовного світу. Отже основна канва писання сконцентрована на необхідності посвяти себе Богові як вищої мети. За всю земну історію Ґіти було зроблене понад 600 перекладів і тлумачень цього священного тексту. Своїй нинішній популярності на Заході і в самій Індії Бгаґавад-ґіта зобов`язана перекладу і тлумаченню її видатним індійським релігійним діячем Бгактіведантою Свамі Прабгупадою (1896-1977) у дусі традиції бенґальського вайшнавізму (крішнаїзму), відродженого в середні віки Шрі Чайтаньєю (1486-1534).