Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
religiya_sarapin_ispit_apofeoz.doc
Скачиваний:
20
Добавлен:
09.09.2019
Размер:
1.16 Mб
Скачать

69.Християнські першоджерела: канонічні книги і апокрифи. Характеристика Нового Завіту.

Нови́й Запові́т — священна книга християнства, частина Біблії, написана християнськими святими давньогрецькою мовою. За деякими джерелами, Євангеліє від Матвія вперше було створено арамейською мовою. Для християн уся Біблія з Новим Заповітом є Божим Словом, яке, хоч і писалося людьми, є богонатхненним. Він складається з чотирьох Євангелій — від Матвія, Марка, Луки та Івана, в яких розповідається про прихід Спасителя (Месії) Ісуса Христа, про його життя, смерть і воскресіння. В інших книгах (Діяннях і Посланнях апостолів, в Одкровенні Івана Богослова (Апокаліпсис) описується життя Христа, поширення християнства, тлумачиться віровчення, даються пророцтва про страшний суд та кінець світу. Канонізація Нового Заповіту відбувалася у складній боротьбі.

В Новому Заповіті розповідається про союз Бога з людством через Ісуса Христа. Слово «заповіт» має двоє понять: умова між двома сторонами і заповіт умираючого. Заповіт Бога з людиною є в тому, щоб людина прийняла в своє серце Христа, як свого власного Рятівника, і дістала усиновлення від Бога; заповіт Христа, складений напередодні хресної його смерті і скріплений кров`ю, як кров`ю безневинних жертовних тварин, був скріплений заповіт Бога з Ізраїлем.

Апокри́фи — виниклі на рубежі нашої ери в елліністичному давньоєврейському і давньосирійському середовищі, а також на християнському Сході твори про персонажів і події Священної історії, що не ввійшли до офіційних іудейських і християнських церковних канонів.

Ця релігійно-легендарна література спочатку призначалася для посвячених, знаючих книжників. У залежності від змісту й імен біблійних і євангельських персонажів апокрифи традиційно поділяють на старозавітні і новозавітні (за аналогією з текстами канонічної Біблії). Старозавітні апокрифи поділяються, своєю чергою, на дві групи. До першої групи належать апокрифи, що з'явилися в дохристиянську епоху, але не включені до іудейського канону старозавітних текстів. Новозавітні апокрифи виникли вже в перші століття нашої ери, доповнюючи канонічний євангельський текст подробицями про земний і хресний шлях Ісуса Христа, апостолів, про Богоматір та інші євангельські персонажі. Саме в апокрифах розроблялася тема Cтрастей Господніх, Зішестя до Пекла, Страшного суду.

Апокрифи привертали увагу читачів насамперед тим, що конкретизували і доповнювали скупе на подробиці біблійне оповідання, причому доповнювали в живій, цікавій формі, часто зі значним елементом середньовічної фантастики. Вони піднімали найважливіші світоглядні питання.

70.Апостольський і єпископський періоди в розвитку християнства: їх порівняльна характеристика. Єресі і розколи в християнстві 4-11ст.

  • апостольська місіонерська діяльність привносила роз'єднаність (багато проповідей і т.д.)

  • християнські общинам потрібен був управляючий

  • виникнення ткзв Еклексії - ототожнення християнства як містичної єдності

  • розвиток ідеї непогрішимості церкви (церква не помиляється - помиляються окремі християни) легенда про заснування кожним апостолом великої християнської общини

  • в 2 ст. Виділяється із старійшин - єпископ - голова общини який визначає майже все (забороняти, прощати, наказувати і т.д)

  • церква ставала структурою - створювалися спеціальні приміщення для проповідей і служінь

Монтан (до прийняття христ жрець фігійської богині Кібели) - закликав до аскетизму, до загальних трапез, (монтанізм). Боротьба церкви с такими проявами призвила до створення канону (дозволених книг) і ще до більш жерсткої інституалізації Виділилися єпископи Риму, Олександрії, Антіохії та ін. В середині общин були конфлікти за владу що вимушували йти на зговір з Римською (держ) владою яка відповідно вимагала лояльності.

Головною причиною розколу були особливості соціально-економічного та соціально-політичного становища церкви на за­ході та сході Європи. На заході феодальні відносини розвивалися досить швидко, існувала політична роздробленість, римський папа (так став називати себе глава римської патріархії) та його церковне оточення були політичне самостійними і незалежними. На сході ці феодальні відносини розвивалися повільно, існувала політична централізація, константинопольський патріарх та його церковне оточення були політичне несамостійними, залежними від світських властей. Другою важливою причиною розколу була боротьба римського папи та константинопольського патріарха за владу над усією християнською церквою.

Процес розгалуження офіційного християнства був тривалим. Різниця у соціально-економічному і соціально-політичному становищі церкви на заході та сході Європи привела до появи відмінностей у віровченні та обрядовості. Вже в IX ст. відбувалася гостра богословська полеміка між західним та східним духівництвом, яка закінчилася розривом відносин між римським папою і константинопольським патріархом. Однак невдовзі папа та патріарх пішли на примирення. Повторний і вже остаточний розрив відбувся у 1054 р., коли папа і патріарх взаємно відлучили один одного від церкви і оголосили анафему. Після цього римська церква почала називатися католицькою (від грецької «вселенський, всеохоплюючий»), а константинопольська та александрійська, антиохійська і єрусалимська, які підтримували її, ортодоксальними. Православ’я — одне з відгалужень християнства, що дістало оформлення після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. На відміну від католицизму православ’я не має єдиного церковного центру, що об’єднував би віруючих у масштабі планети. Історично склалося так, що перші християнські центри, котрі в майбутньому перебрали контроль над діяльністю віруючих на значних територіях, формувалися як самостійні церковні утворення. Згодом, з розпадом Римської імперії, такі центри визначилися в Александрії, Антіохії, Константинополі та Єрусалимі. Відцентрові сили, що діяли у Візантії, прискорили ослаблення , взаємозалежності між вказаними територіями.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]