12. Особливсті конфесійного сприйняття іморталізму. Релігійне вирішення проблеми смерті.

Імморталізм – фіз. Безсмертя

Хр заперечує, Бог був би мертвим, якби не існувало безсмертя.

Джеймс «релігія означає безсмертя і напевно більше нічого»

Якщо є смерть, то є і народження(все що немає смерті, не має і народження)

Смерть - акт переходу з цього буття до інобуття.

Існує дві перспективі у розумінні загробного світу

1. Песимістична – уявлення єгиптян, вавилонян, греків – про царство мертвих(мертві існують в тінях) (всевинщення духовного)

2. Оптимістичне: уявлення про безсмертя душі і Воскресіння

Сподівання на Бога - це впевненість люд в те що вона знову воскресне.

(щирі християни вірять в життя вічне, проте християнин має заслужити..)

Страшний суд

Смерть не уособлює завершення особистості, помирає лише тіло, перехід в інші умови існування

Інші традиції

Зороастрійці , іудеї(запозичили ідею в безсмертну душу), мусульмани – віра у воскресіння «не клянись днем Воскресіння», індуси – реінкарнація,будисти – не визнають існування безсмертя душі, але вірять в перевтілення.(нірвана і сансара є реальними…)

(Танатологія – наука про смерть)

13.Структурні компоненти релігії, їх зміст.

Релігійна свідомість – ставлення віруючих до світу, виражене в сис­темі поглядів, почуттів, смисл яких становить віра у надприродне.

Найважливішими аспектами релігійної свідомості є:

• релігійні погляди;

• релігійні почуття;

• релігійний смисл.

Віра – стан релігійної свідомості, що виявляється у бездоказово­му визнанні істинності релігійного вчення, існування надприродних сил, абсолюту.

Догматика – віровчення релі­гійної конфесії, що визнаються як установлені Богом, вічні, незмінні істини.

Релігійний культ – реалізація віри у предметах, символах, діях індивідів, груп віруючих.

Релігійний обряд – зумовлені звичаями, традиціями символічні ін­дивідуальні, колективні дії, що втілюють певні ідеї, норми, ідеали та уявлення, спрямовані на встановлення взаємовідносин людини з надприродними об'єктами.

Молитва – вербальне (словесне) звертання людини до об'єкта своєї віри.

Релігійні організації:

Релігійна група – малочисельна релігійна організація, утворена для задоволення релігійних потреб.

Церква – релігійна організація зі складною, суворо централізо­ваною та ієрархізованою системою взаємодії священнослужите­лів і віруючих.

Секти – течії, об’єднання віруючих, опозиційні щодо певних релігій.

14.Функціональний аналіз релігії.

Функції релігії – способи, рівень, напрями впливу Р на соціум, його структурні елементи, особистість.

Компенсаційна функція. Вона є своєрідною реакцією на різноманітні переживання людини, забезпечуючи про­цес розв'язання в трансцендентному вимірі життєво важ­ливих суперечностей і проблем людського буття.

Терапевтична, втішальна функції. Еони тісно пов'я­зані з компенсаційною, оскільки забезпечують зняття пси­хологічної напруги, відчуття невизначеності й тривоги на індивідуальному рівні, збереження внутрішньої рівноваги, душевного спокою, емоційного, соціального оптимізму.

Світоглядна функція, її особливість полягає у вироб­ленні своєрідної сукупності поглядів, оцінок, норм, устано­вок, які визначають розуміння людиною світу, орієнтують і регулюють її поведінку.

Регулятивна функція. Виявляється ця функція в регу­люванні соціальних відносин, вчинків віруючих через сис­тему заборон, табу, санкцій, стосуючись не лише їх поведін­ки в суспільстві, але й у сім'ї, інтимній сфері.

Комунікативна функція. Вона спрямована на забезпе­чення спілкування віруючих з Богом (молитва, інші куль­тові дії) і між собою (під час богослужіння тощо).

Інтегративна функція. Реалізація її сприяє забезпе­ченню стабільності в суспільстві. На думку французького філософа, соціолога Е. Дюркгейма, релігія діє в суспільстві як клей, допомагаючи людям усвідомити свою моральну належність до соціуму.

Дезінтегруюча функція. Суть її полягає в тому, що, об'­єднавшись на основі певного віровчення, культу, групи лю­дей протиставляють себе іншим соціальним утворенням, в основі яких перебувають інші віросповідування.

Ідеологічна функція. Суть її полягає в тому, що релі­гія як форма суспільної свідомості є надбудовним яви­щем. Вона не здатна продукувати суспільні відносини, а лише відображати їх — виправдовувати, схвалювати чи осуджувати.

Політична, правова функції. Значною мірою вони вза­ємопов'язані, взаємозалежні з ідеологічною. Історія свід­чить, що більшість церков не обминали актуальних суспіль­них проблем, активно втручалися у їх вирішення.

Культуроформуюча функція. Реалізується вона у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, малярства, музики, архітектури, збереження цінностей релігійної куль­тури, нагромадження і трансформацію культурного досвіду.

Легітимуточа функція. Виявляється вона в узаконенні певних суспіль­них порядків, державних інститутів, політичних, правових відносин, норм чи визнанні їх неправомірними.